Постанова Київський апеляційний суд № 752/4062/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 січня 2026 року м. Київ Справа № 752/4062/25 Провадження: № 22-ц/824/3394/26 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С.М., Нежури В. А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Слободянюк А. В., у справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, в с т а н о в и в: В лютому 2025 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що в період з 01 травня 2015 по теперішній час Керуюча компанія надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 за вище вказаною адресою, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №520 від 21 травня 2020 року. За цією квартирою обліковується заборгованість за період з січня 2018 року по січень 2025 року за надані послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території в сумі 42 093,37 грн. Письмові договори про надання вищезазначених послуг з відповідачем не укладались. Свої зобов`язанні по оплаті наданих послуг відповідач не виконує. Ураховуючи викладене, просить суд стягнути з відповідача заборгованість за в розмірі 42 093,37 грн, а також інфляційні втрати в розмірі 17 083,96 грн, 3% річних у розмірі 5583,17 грн. Вирішити питання про розподіл судових витрат. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 вересня 2025 року позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва заборгованість за надані комунальні послуги за період з 22 травня 2020 року по січень 2025 року у розмірі 9 957 грн 42 коп, 3% річних у розмірі 826 грн 07 коп, інфляційні втрати у розмірі 2 862,60 грн 60 коп, а всього стягнуто13 646 гривень 09 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 638грн Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, що припадає на іншу частку квартири, право власності на яку належить відповідачу з 24 березня 2008 року, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить змінити оскаржуване рішення та ухвалити нове про стягнення з відповідача відповідної заборгованості в повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у відповідача обов`язку сплачувати заборгованість за період до 21 травня 2020 року, оскільки не врахував, що відповідач є власником двох часток однієї квартири, набутих у різні періоди та на різних правових підставах. Зокрема, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на іншу частку квартири АДРЕСА_2 належить відповідачу з 24.03.2008 року на підставі свідоцтва про право власності на житло (розпорядження (наказ) №33960). Отже, у частині цієї частки відповідач є безперервним власником з 2008 року і, відповідно, зобов`язаний нести витрати з утримання майна та сплачувати житлово-комунальні послуги незалежно від відкриття спадщини у 2020 році. Позивач наголошує, що приписи статей 1281, 1284 ЦК України, на які послався суд першої інстанції, підлягають застосуванню виключно щодо тієї частини майна, яка була набута відповідачем у порядку спадкування, і не можуть поширюватися на іншу частку квартири, яка перебувала у власності відповідача задовго до смерті спадкодавця. Відтак, вважає, що суд першої інстанції, обмежившись аналізом правового режиму лише спадкової частки, не врахував правовий статус відповідача як власника іншої частки квартири, що призвело до неправильного визначення обсягу його обов`язків як споживача житлово-комунальних послуг та до безпідставного зменшення суми заборгованості, яка підлягає стягненню. На підтвердження наведених доводів позивач подає та просить долучити до матеріалів справи розрахунок заборгованості, здійснений щодо іншої частки квартири, яка належить відповідачу з 2008 року. Ухвалами Київського апеляційного суду від06 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення Голосіївського районного суду м. Києвавід 09 вересня2025 оскаржується позивачем в частині незадоволених позовних вимог, а тому в іншій частині колегією суддів не переглядається. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» з 01 травня 2015 року здійснює утримання та обслуговування багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 та надає мешканцям зазначеного будинку житлово-комунальні послуги, зокрема, послуги з утримання будинку і прибудинкової території (а. с. 15 - 100). Відповідач, ОСОБА_1 , є власником квартири №119 у зазначеному будинку (а. с. 10 - 12). Право власності на частку квартири зареєстровано за відповідачем з 24 березня 2008 року на підставі свідоцтва про право власності на житло (розпорядження (наказ) №33960), а право власності на іншу частку квартири зареєстровано 21 травня 2020 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. За квартирою №119 обліковується заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з січня 2018 року по січень 2025 року. Позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості, а також інфляційних втрат та трьох відсотків річних (а. с. 13 - 14). Письмові договори про надання житлово-комунальних послуг між сторонами не укладались, однак послуги фактично надавались, а відповідач оплату за них у повному обсязі не здійснював. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач набув право власності на частку квартири у порядку спадкування 21 травня 2020 року, а позивачем не доведено звернення з вимогами до спадкоємця або до нотаріуса у строки, встановлені статтею 1281 ЦКУкраїни. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у відповідача відсутній обов`язок зі сплати заборгованості, яка виникла до 21 травня 2020 року, а позивач, відповідно до приписів статті 1284 ЦК України позбавлений права вимоги щодо такого періоду. При цьому, суд визнав обґрунтованими вимоги позивача виключно в частині стягнення заборгованості за період з 22 травня 2020 року, виходячи з того, що з цієї дати відповідачу належить частка квартири, у зв`язку з чим він, як споживач житлово-комунальних послуг та власник майна, зобов`язаний оплачувати їх вартість пропорційно розміру своєї частки у праві власності. Крім того, як встановлено судом першої інстанції, відповідачу належить лише частки вказаної квартири, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що з відповідача, з урахуванням розміру належної йому частки у праві власності, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість з оплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період з 22 травня 2020 року по січень 2025 року у розмірі 9 957,42 грн, що становить половину від нарахованої суми за зазначений період. Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За правилом ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). У постанові Верховного суду від 18.05.2020 у справі №176/456/17 та у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі №6-2951цс15 зазначено правовий висновок про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Встановивши, що відповідач є власником квартири та користувачем житлово-комунальних послуг, суд першої інстанції правильно застосував положення статей 322, 509, 526, 610, 612, 625, 901, 903 ЦК України, а також норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги», дійшовши обґрунтованого висновку про наявність у відповідача обов`язку з оплати наданих послуг. Разом із тим, обсяг такого обов`язку судом першої інстанції визначено невірно. Як убачається з матеріалів справи, зокрема з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 у розмірі двох часток, а саме: частки - з 24 березня 2008 року на підставі свідоцтва про право власності на житло; частки - з 21 травня 2020 року у порядку спадкування за законом. Наведені обставини є встановленими, підтверджуються матеріалами справи. Водночас, визнаючи обґрунтованими вимоги позивача лише в частині заборгованості, нарахованої після 21 травня 2020 року, суд першої інстанції фактично пов`язав виникнення обов`язку відповідача зі сплати житлово-комунальних послуг виключно з моментом набуття ним права власності на спадкову частку квартири, не врахувавши, що відповідач є власником іншої частки з 2008 року. За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача обов`язку зі сплати заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період до 21 травня 2020 року не ґрунтується на повному з`ясуванні обставин справи та не відповідає вимогам матеріального права. Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати належне йому майно, а отже, обов`язок відповідача зі сплати житлово-комунальних послуг виник пропорційно розміру належних йому часток у праві власності на квартиру з моменту набуття такого права, зокрема щодо частки - з 24 березня 2008 року. Визначаючи розмір заборгованості, колегія суддів враховує розрахунок, поданий позивачем разом з апеляційною скаргою, який ґрунтується на відомостях особового рахунку відповідача, затверджених тарифах, періодах надання послуг та розмірі часток у праві власності на квартиру, що були предметом дослідження суду першої інстанції. Зазначений розрахунок є уточненим, оскільки в ньому позивачем здійснено нарахування плати в межах частки квартири, а також виключено нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період дії воєнного стану з лютого 2022 року по грудень 2023 року, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №206. Колегія суддів перевірила наведений розрахунок, зіставивши його з матеріалами справи та доказами, які досліджувалися судом першої інстанції, і дійшла висновку, що він є арифметично правильним, логічно узгодженим та таким, що відповідає встановленим обставинам справи. При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивачем не здійснювалося нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з лютого 2022 року по грудень 2023 року, що відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», з урахуванням змін, внесених постановами КМУ №390 від 21.04.2023 та №1405 від 29.12.2023. За таких обставин колегія суддів погоджується з правомірністю здійсненого позивачем розрахунку в цій частині та відсутністю підстав для нарахування відповідних сум у період дії зазначених обмежень. З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, безпідставно обмеживши обсяг відповідальності відповідача лише часткою квартири, набутою у порядку спадкування у 2020 році, без урахування належної йому іншої частки, право власності на яку виникло у 2008 році. Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З урахуванням установленого факту належності відповідачу іншої частки квартири з 2008 року, вимоги позивача про стягнення заборгованості за послуги з утриманнябудинку та прибудинкової території, а також інфляційних втрат і трьох відсотків річних підлягають задоволенню у повному обсязі. А отже, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 вересня 2025 року підлягає зміні шляхом збільшення розміру заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача з 13 646 грн 09 коп до 41 914 грн 01 коп (13 646 грн 09 коп + 28 268 грн 01 коп). Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з позовом ціна позову становила 64 760 грн 50 коп. Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги були задоволені частково, а саме - у розмірі 13 646 грн 09 коп. За наслідками апеляційного перегляду справи позовні вимоги додатково задоволені у розмірі 28 268 грн 01 коп, у зв`язку з чим загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, становить 41 914 грн 01 коп. При зверненні до суду першої інстанції КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» сплачено судовий збір у розмірі 3 028 грн. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивачем також було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542 грн. Оскільки за результатами апеляційного розгляду апеляційну скаргу позивача задоволено, судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі. Крім того, з урахуванням результатів апеляційного перегляду справи позовні вимоги задоволені у розмірі 41 914 грн 01 коп, що становить 64 % від загальної ціни позову (100 х 41 914,01 : 64 760,50). Отже, у зв`язку зі збільшенням розміру заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, змінюється й розмір судових витрат, які відповідно до вимог статті 141 ЦПК України підлягають розподілу пропорційно задоволеним позовним вимогам. За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору, сплаченого при поданні позову, у розмірі 1 937 грн 92 коп (3 028 грн ? 64 %). Отже, в загальному, з ОСОБА_1 слід стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 479 грн 92 коп (4 542 + 1937,92). Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 вересня 2025 року змінити шляхом збільшення розміру заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій який підлягає стягненню з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь Комунального підприємства з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва (код ЄДРПОУ 32375554, місцезнаходження: 03187, м. Київ, просп. Голосіївський, буд.17-Б) з 13 646 (тринадцяти тисяч шістсот сорока шести) грн 09 коп до 41 914 (сорока однієї тисячі дев`ятсот чотирнадцяти) грн. 01 коп. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 вересня 2025 року в частині розподілу судових витрат змінити, шляхом збільшення розміру судового збору який підлягає стягненню з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь Комунального підприємства з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва (код ЄДРПОУ 32375554, місцезнаходження: 03187, м. Київ, просп. Голосіївський, буд.17-Б) з 638 (шестиста тридцяти восьми) грн до 6 479 (шести тисяч чотирьохсот сімдесяти дев`яти) грн 92 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура