Постанова Черкаський апеляційний суд № 712/15160/25

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/173/26Головуючий по 1 інстанції Справа №712/15160/25 Категорія: 331500000 Марцішевська О. М. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2026 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т. Л. суддіСіренко Ю. В., Новіков О. М. секретар Івануса А.Д. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10.11.2025 (суддя в суді першої інстанції Марцішевська О. М., повний текст рішення складений 10.11.2025) у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, в с т а н о в и в : у листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису, в якій просила видати обмежувальний припис строком на шість місяців щодо ОСОБА_2 , яким: -заборонити їй наближатися до ОСОБА_1 ближче, ніж на 100 метрів; -заборонити будь-які контакти (усні, письмові, телефонні, електронні, через третіх осіб; -зобов`язати утримуватись від дій, що мають ознаки психологічного чи фізичного насильства; -у разі посилення неадекватної поведінки всупереч заборонному припису залишити спільне місце проживання. Визнати дії ОСОБА_2 такими, що мають ознаки психологічного насильства у сім`ї. Зобов`язати органи Національної поліції України здійснювати контроль за виконанням припису. В обґрунтування вимог заяви вказано, що ОСОБА_2 є матір`ю заявниці та протягом тривалого часу вчиняє щодо неї дії, що мають ознаки психологічного насильства, а також створюють загрозу її спокою та безпеці. Вищевказані дії проявляються у висловлюванні ОСОБА_2 образливих суджень, наполяганні на необхідності прийому психотропних препаратів без медичних підстав, надсиланні заявниці великої кількості повідомлень, в яких проявляється тиск з вимогами приймати ліки, що свідчить про нав`язливу та агресивну комунікацію. В минулому мали місце епізоди фізичної агресії (штовхання, погрози «вибити двері» через ввімкнене світло в кімнаті ОСОБА_1 , способи застосування сили), які були належним чином зафіксовані та створили стійке відчуття небезпеки. Ці епізоди посилили страх заявниці та недовіру, через що вона вимушена готувати і харчуватись окремо. Вищевказані обставини, в сукупності з постійними словесними приниженнями, психологічним тиском та ігноруванням особистого простору заявниці, утворюють ознаки психологічного та фармакологічного насильства в сім`ї, визначеного ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що і змусило ОСОБА_1 звернутися з відповідною заявою до суду. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10.11.2025 в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок держави. Рішення суду обґрунтовано тим, що надані заявницею в обґрунтування вимог докази не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_2 жодного з видів зазначеного в заяві насильства у розумінні ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», не визначають ризиків, тобто чинників і умов, які створюють або можуть створити небезпеку для заявниці, а свідчать лише про наявність конфліктних відносин між заявницею і її матір`ю на ґрунті різних поглядів на сімейні стосунки. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10.11.2025 та ухвалити нове рішення, яким заяву про видачу обмежувального припису задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказано, що суд неправильно застосував положення норм ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», не надав належної оцінки доказам у справі, а саме скріншотам переписки між сторонами та фактично врахував лише доводи матері ОСОБА_2 , надані в заперечення вимог заяви, що суперечить принципу верховенства права. Такі дії суду свідчать про втрату об`єктивності та порушення принципу неупередженості, передбачених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також статтями 12, 43 ЦПК України, відтак рішення суду є незаконним та підлягає скасуванню. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Судом першої інстанції встановлено, що заявниця ОСОБА_1 проживає разом з відповідачем у справі, своєю матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Звертаючись до суду з заявою про видачу обмежувального припису, заявниця вказала, що протягом тривалого часу з боку матері до неї вчиняються дії, що мають ознаки психологічного насильства, а також створюють реальну загрозу її спокою безпеці. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання. Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються правовідносини є ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Відповідно до пунктів 3, 6, 8 ч. 1 ст. 1 вказаного закону домашнє насильство - діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 цього ж закону передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Відповідно до ч. 2 ст. 26 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею. Згідно ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи). У пункті 9 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Частинами 1, 2 статті 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців. Із системного аналізу викладених норм права слідує, що обмежувальний припис може застосовуватися судом відносно кривдника якщо при судовому розгляді буде встановлено існування сукупності таких обставин: - доведеність того, що одна особа (кривдник) стосовно іншої особи (жертви) вчинила домашнє насильство; - вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства; - настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення. При цьому головною метою застосування обмежувального припису є забезпечення безпеки постраждалої особи (п. 7 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Такі висновки узгоджуються з правової позицією Верховного Суду у справі №756/2072/18 від 21.11.2018. Крім того, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 756/3859/19 зроблено висновок, що «враховуючи положення ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях». Крім того, у постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 676/265/23 вказано, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна із сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої проблеми, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту». Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 в справі № 638/2304/17). Враховуючи вказані вимоги, та застосовуючи їх у цій справі, варто наголосити, що рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Відтак для обмеження права особи (кривдника) необхідним є встановити ризики, які несе його поведінка для постраждалої особи. Натомість заявником не надано, а судом не встановлено жодних належних та допустимих доказів, з яких можна було б встановити ризики для постраждалої особи, зокрема в майбутньому, які б свідчили про необхідність (чи можливість) застосування того чи іншого обмеження для кривдника у залежності від їх ступеня. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що докази, надані заявницею в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_2 навмисного домашнього насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами. Тому висновок суду про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису є обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, а саме скріншотам переписки сторін відхиляються апеляційним судом як безпідставні, оскільки зі змісту мотивувальної частини рішення суду першої інстанції вбачається, що судом надано належну оцінку такому доказу та визнано, що повідомлення, додані до заявницею до поданої до суду заяви не містять категоричних суджень про наявність в ОСОБА_1 психічних розладів, необхідність прийому психотропних препаратів, в них містяться поради щодо збереження здоров`я та пропозиції надати допомогу. Посилання ОСОБА_1 на неправильне застосування судом положень ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та порушення принципу об`єктивності та неупередженості під час розгляду справи є безпідставними та не підтверджені належними та допустимими доказами. Суд, вирішуючи заяву про видачу обмежувального принципу надав належну оцінку наданим сторонами доказам, врахував позиції Верховного Суду щодо розмежування понять домашнього насильства та звичайних конфліктних стосунків, правильно визначився з критерієм відсутності злого умислу у виниклих між сторонами відносинах. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain), пункт 29). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10.11.2025 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 21.01.2026. Суддя-доповідач Судді