Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/470/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2026 року справа №200/470/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року (головуючий суддя в І інстанції Голошивець І.О.), складене у повному обсязі 04 квітня 2025 року, у справі № 200/470/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення №143150021177 від 13.01.2025 року та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області № 143150021177 від 13 січня 2025 року про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» статті Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивачу; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонд України в Херсонській області призначити позивачу з 06 січня 2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списками № 1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 із зарахуванням до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 01.01.2023 по 10.03.2024 року на Державному підприємстві «Вугільна Компанія» «Краснолиманська». Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 13.01.2025 року №143150021177 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.01.2025 року та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 06.01.2025 року, відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та із зарахуванням до страхового та пільгового стажу за Списком №1 періоду роботи з 01.01.2023 по 10.03.2024 року на ДП «Вугільна Компанія «Краснолиманська», з урахуванням висновків суду по цій справі. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі № 200/470/25 та відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що до пільгового стажу не зараховано: період роботи з 01.01.2023 по 10.03.2024, оскільки за даний період відсутня інформація про сплату страхових внесків згідно даних бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ОК-5). Вказано, що за спірний період відсутня інформація про сплату страхових внесків, зарахування його до страхового стажу позивача є неможливим. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи відповідно вкладишу до трудової книжки, оскільки, вкладиш без трудової книжки недійсний. Таким чином, ГУ ПФУ вважає, що заявлені позивачем вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справа в паперовому вигляді не формувалась. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп`ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду». Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд» Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 . Відповідно до наявного в матеріалах справи копії паспорту серії НОМЕР_2 виданого Красноармійським МВ УМВС України в Донецькій області від 10.01.1996 є громадянкою України. Позивач звернулась з заявою про призначення їй пенсії за віком за Списком №1 до територіальних органів Пенсійного фонду України від 06.01.2025 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією заяви про призначення пенсії, позовною заявою, рішенням про відмову у призначенні пенсії від 13.01.2025 та відзивом на позовну заяву. До заяви про призначення пенсії позивачем були додані: паспорт; трудова книжка НОМЕР_3 ; довідки: №581/1 від 16.04.2017, №153 від 16.02.2024 року, №60/1 від 16.04.2012 року, №216/1 від 16.04.2007 року, №01/11 -85/6 від 29.04.2024 року, №01/11-85/7 від 29.04.2024 року; №1099 від 27.12.2018 року, №379. Вищезазначену заяву позивача було прийнято 06.01.2025 року та зареєстровано за №252, що підтверджується розпискою-повідомленням. Відповідно до принципу екстериторіальності для розгляду заяви про призначення пенсії був визначений структурний підрозділ Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, що підтверджується рішенням про відмову №143150021177 від 13.01.2025 та не заперечується сторонами по справі. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області на підставі заяви позивача від 06.01.2025 було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №143150021177 від 13.01.2025, відповідно до якого було зазначено, що до пільгового стажу не зараховано: період роботи з 01.01.2023 по 10.03.2024, оскільки за даний період відсутня інформація про сплату страхових внесків згідно даних бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ОК-5). За результатами розгляду документів до заяви: до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно вкладишу до трудової книжки НОМЕР_3 від 22.07.2000, оскільки вкладиш без трудової книжки недійсний, чим порушено вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58. Спірним питанням даної справи є правомірність відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах. Приймаючи спірне рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача у призначенні пенсії є протиправною, а рішення пенсійного органу таким, що підлягає скасуванню з зобов`язанням повторно розглянути заяву позивача із зарахуванням спірних періодів роботи позивача до страхового та пільгового стажу. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд погоджує висновки суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди призначення пільгових пенсій провадиться за нормами зазначеного закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом "Про пенсійне забезпечення". Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону №1058-IV. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Згідно пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі за текстом Закон 1788) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Таким чином, згідно пункту "а" частини 1 статті 13 наведеного Закону 1788 пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов`язкових умов у сукупності: - зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України; - атестація робочих місць; - досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. В свою чергу, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII. На підставі п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам; б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам". При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років. Отже, у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «а» для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах «б»-«з» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років. У Законі № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «а»- 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах «б»-«з»- 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік). Таким чином, статтею 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах. Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 перевіряючи статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого. Вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам. Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом №

213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Щодо стажу позивача. Відповідно до ст.62 Закону 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами. Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Як встановлено судами, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, позивач у спірний період працювала роздавальником вибухових матеріалів 2 розряду підземним з повним підземним робочим днем в шахті, що підтверджується наявною в матеріалах справи Вкладишем до трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 дата заповнення 16.04.2021, відповідно до якої у спірні періоди позивач працювала: - з 21.10.2021 по 10.03.2024 року (дата звільнення) роздавальником вибухових матеріалів 2 розряду підземним з повним підземним робочим днем в шахті, номера записів 32, 33 в трудовій книжці. Записи про спірний період роботи засвідчено відповідними печатками підприємства. Аналізуючи викладене, слід зазначити, що спірний періоди роботи позивача є підтвердженими належним чином оформленими записами у його трудовій книжці. З наявної в матеріалах справи копії довідки форми РС-право ППВП ПФУ по позивачу станом на 06.01.2025 року встановлено, що відповідачем до пільгового стажу за Списком №1 було зараховано наступні періоди: з 27.09.2010 по 20.09.2012 року, з 12.04.2017 по 07.10.2020 року та з 21.10.2021 по 31.12.2022 року, у загальній кількості 6 років 8 місяців 2 дні. В свою чергу період роботи на цій же посаді з 01.01.2023 по 10.03.2024 року (по дату звільнення) відповідачем не було зараховано позивачу до її пільгового стажу за Списком №1. Підставою не зарахування відповідач вказав у спірному рішенні №143150021177 від 13.01.2025 року є відсутність інформації про сплату страхових внесків згідно даних бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ОК-5). Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо посилання відповідача на правомірнсть незарахування до страхового стажу позивачу періоди роботи відповідно вкладишу до трудової книжки через його недійсність, з огляду на наступне. Відповідно до підпункту 3.1 розділу 3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. №58 (далі Інструкція №58) зазначається, у тому разі, коли у трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається у трудову книжку, заповнюється і ведеться власником або уповноваженим ним органом за місцем роботи працівника у такому ж порядку, що і трудова книжка. Вкладиш без трудової книжки недійсний. Отже, у Головного управління відсутні підстави для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи відповідно до вкладиша трудової книжки.». З цього приводу варто зауважити, що позивачем при поданні заяви про призначення пенсії надавалися як трудова книжка так і вкладиш до неї, що підтверджується наявними доказами в матеріалах справи та не заперечується відповідачем, оскільки ним було надано копію пенсійної справи позивача. Суд зауважує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи (зокрема, позивача), а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту Порядок № 637). Так, згідно пункту 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Крім того, відповідно до пункту 20 Порядку № 637, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки встановленого зразка підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Згідно із пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 р. та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 р. (приклади у додатках 1, 2). Також, пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року №

637. Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці. Довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №01/11-85/6 від 29.04.2024 року, виданою ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» підтверджено, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день на ДП «ВК «Краснолиманська» за період з 21.10.2021 по 10.03.2024 року виконувала гірничі роботи з видобутку вугілля підземним способом за професією, посадою роздавальник вибухових матеріалів підземний, що передбачена Списком №1 розділ 1 підрозділ

1. Розглянувши наявну в матеріалах справи копію довідки форми ОК-5 Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу сформовану по ОСОБА_1 , суд встановив, що у період з 01.01.2023 по 10.03.2024 (включно) в даній довідці відсутні відомості про сплату страхових внесків: з травня 2020 по березень 2023 включно Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Відповідно до частини 18 статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», посадові особи суб`єктів солідарної системи та накопичувальної системи пенсійного страхування, винні в порушенні законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі Закон № 2464). Згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону № 2464, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3). Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10). Основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі (пункт 12). У пункті 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами. Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску (пункт 1 частини 1 статті 6 Закону № 2464). Згідно з частиною 8 статті 9 Закону № 2464, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Відповідно до статті 3 Закону № 2464 збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються, зокрема, за принципом відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків. Частиною 11 статті 9 Закону № 2464 передбачено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Частиною 1 статті 26 Закону № 2464 передбачено, що посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску. Відтак, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника (платника єдиного внеску), а не на застраховану особу. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником (платником єдиного внеску) свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості страхувальника по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового та пільгового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи. Вказаний висновок узгоджується з висновками, викладеними в Постановах Верховного Суду у справах: від 02 серпня 2022 року №560/4616/20; від 27 березня 2018 року № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року; № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року № 199/1852/15-а; від 27 лютого 2019 року № 638/5795/17; від 31 жовтня 2019 року № 683/1814/16-а; від 23 березня 2020 року № 535/1031/16-а та від 26 березня 2020 року у справі № 299/3616/16-а. Як свідчать матеріали справи, позивач у період часу з 01.01.2023 по 10.03.2024 працювала на ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», що підтверджується копією трудової книжки, довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній та довідкою форми ОК-5 сформованої по позивачу. Вказаний період роботи позивачу до страхового та пільгового стажу ГУ ПФУ в Херсонській області не зараховані у зв`язку із тим, що відсутні сплати страхових внесків, сплати єдиного соціального внеску та внеску до Пенсійного фонду. Зважаючи на те, що обов`язок щодо сплати страхового внеску так і обов`язок по його нарахуванню покладено саме на страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків. Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що внаслідок невиконання ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» обов`язку по нарахуванню та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві у спірний період, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Відтак, враховуючи те, що позивач звернулась за призначенням пенсії 06.01.2025 року, 45-річного віку досягла 31.12.2024 року, страховий стаж позивача складає більше необхідних 15 років, пільговий стаж за списком № 1 підтверджений відповідачем становить 6 років 8 місяців 2 дні, в свою чергу судами встановлено, що відповідачем позивачу протиправно не було зараховано як до страхового так і до пільгового стажу за Списком №1 період роботи з 01.01.2023 по 10.03.2024 року, що складає додатково 1 рік 2 місяці 9 днів, загалом пільгового стажу за Списком №1 7 років 10 місяців 11 днів, за необхідних 7 років 6 місяців, що дає право на призначення позивачу пенсії з 06.01.2025 року за пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII у редакції до Закону № 213-VIII. Відтак, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним рішення відповідача від 13.01.2025 року №143150021177 про відмову у призначенні пенсії позивачу та як наслідок скасувати це рішення, зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 06.01.2025 року та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 06.01.2025 року відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та із зарахуванням до страхового та пільгового стажу за Списком №1 періоду роботи з 01.01.2023 по 10.03.2024 року на ДП «Вугільна Компанія «Краснолиманська», з урахуванням висновків суду по цій справі. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Решта доводів та заперечень скаржника висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі № 200/470/25 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі № 200/470/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 21 січня 2026 року. Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв І.Д. Компанієць