Постанова 4850 № 200/368/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2026 року справа №200/368/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 р. у справі № 200/368/25 (головуючий І інстанції Олішевська В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач, Головне управління, ГУДПС), в якому просила: -визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області № 809-о від 25.12.2024, яким припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 25 грудня 2024 року з посади заступника начальника відділу адміністрування єдиного внеску управління оподаткування фізичних осіб Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області; - поновити ОСОБА_1 з 25.12.2024 на посаді заступника начальника відділу адміністрування єдиного внеску управління оподаткування фізичних осіб Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області; - стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, з розрахунку 840 грн. 91 коп., починаючи з 25.12.2024 та по день ухвалення судового рішення. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року позовні вимоги задоволено частково, а саме суд: Визнав протиправним та скасував наказ Головного управління ДПС у Донецькій області № 809-о від 25.12.2024 "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновив ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 26.12.2024 на посаді заступника начальника відділу адміністрування єдиного внеску управління оподаткування фізичних осіб Головного управління ДПС у Донецькій області. Стягнув з Головного управління ДПС у Донецькій області (місцезнаходження: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59, ЄДРПОУ: 44070187) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.12.2024 по 21.03.2025 у розмірі 52136 (п`ятдесят дві тисячі сто тридцять шість) грн 42 коп. В частині поновлення позивача на посаді з 25.12.2024 року - відмовив. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 18500 (вісімнадцять тисяч п`ятсот) грн 00 коп. (з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів) звернув до негайного виконання. Стягнув на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (місцезнаходження: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59, ЄДРПОУ: 44070187) судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою на прийняте рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Скарга обґрунтована, зокрема, тим, що суд у своєму рішенні зазначив, що скорочення штатного розпису ГУ ДПС у Донецькій області, зокрема, посади, яку займала позивач станом на дату звільнення, не є спірним в даній справі та підтверджується належними доказами. Згідно з ч.1 ст.91 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ «Про державну службу» (далі - Закон №889-VІІІ) 13 листопада 2024 року на мобільний телефон ОСОБА_1 НОМЕР_2 , зазначений в її особовій справі, з використанням месенджера Viber, був надісланий лист ГУ ДПС від 12.11.2024 №12361/6/05-99-11-02 «Попередження про наступне звільнення», про що складено відповідний протокол про доведення інформації або документів до відома державного службовця (копія листа та копія протоколу про доведення інформації або документів до відома державного службовця додані та досліджені судом). 12 та 19 грудня 2024 року цим же шляхом ОСОБА_1 були надіслані пропозиції посад для переведення (листи ГУ ДПС від 12.12.2024 №14539/6/05-99-11-02 «Пропозиція посади», від 19.12.2024 №14699/6/05-99-11-02 «Пропозиція посади») з визначенням робочого місця в адміністративній будівлі Головного управління ДПС у м.Києві за адресою: вул. Олександра Кошиця, буд. 3, м. Київ. Позивачу було запропоновано посади державної служби категорії «Б» відповідно до її професійної підготовки та професійної компетенції: заступника начальника відділу організації та планування роботи управління організації роботи, начальника відділу податків і зборів з юридичних осіб інших галузей управління оподаткування юридичних осіб, заступника начальника відділу податків і зборів з юридичних осіб у галузі неспеціалізованої оптової торгівлі управління оподаткування юридичних осіб, завідувача сектору прогнозування та аналізу доходів місцевих бюджетів управління економічного аналізу, начальника відділу обліку платежів та зведеної звітності управління економічного аналізу. Надіслані, за наданим позивачем до управління персоналу засобом зв`язку пропозиції, залишились без відповіді. Особова картка позивача не містить будь-яких інших відомостей зв`язку із позивачем, аніж її поштова адреса та мобільний номер телефону НОМЕР_2 . Суд також зазначив, що будь-яких доказів повідомлення позивачем відповідача на офіційну електронну чи письмово про адресу її поштової скриньки ІНФОРМАЦІЯ_2 під час перебування у трудових відносинах сторонами не надано. Як встановлено судом з наданих позивачем скріншотів із її електронної поштової скриньки - ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач здійснювала листування на офіційну електронну адресу відповідача dn.officia@tax.gov.ua, dn.publicinfo@tax.gov.ua лише 26 грудня 2024 року. Листування позивача через свою електронну адресу з електронними поштовими скриньками ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_3 не може вважатись повідомленням служби управління персоналом відповідача про її засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку, оскільки вказані адреси не є офіційними електронним адресами відповідача. Також матеріали справи не містять жодних доказів повідомлення позивачем відповідача про зміну її номеру телефону. Судом визнано протиправним та скасовано Наказ № 809-о визнавши спосіб інформування позивача з повідомленнями та про прийняте рішення таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства. Відповідно до пункту три статті 91 Закону України «Про державну службу» державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов`язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів. Так, судом встановлено та не заперечується позивачем, що відповідно до витягу з особової картки № НОМЕР_3 , ОСОБА_1 самостійно визначила засобом телекомунікаційного зв`язку мобільний номер НОМЕР_4 та постійне місце проживання - АДРЕСА_2 . Таким чином, позивач самостійно визначив два засоби зв`язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів. Однак, обґрунтовуючи своє рішення по даній справі суд дійшов до висновку, що єдиним належним засобом зв`язку позивача та відповідача в даному випадку на момент виникнення спірних правовідносин було лише листування засобами поштового зв`язку. Чим визнав інші засоби телекомунікаційного зв`язку не належними. Наведені висновки зроблені судом, без обґрунтованих посилань на діючі законодавчі або нормативні акти, які регулюють наведене питання, або вводять вказані судом обмеження. Відповідно до речення 2 частини 1 статті 91 Закону України «Про державну службу» у разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Частиною другою Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. № 1042 визначено, що інформація або документи надсилаються державному службовцю з використанням засобів телекомунікаційного зв`язку виключно на його адресу електронної пошти чи за іншими контактними даними, про які він повідомив службі управління персоналом під час вступу чи проходження державної служби та які зазначені в його особовій справі. Відповідні протоколи управлінням персоналу були складені та надані суду. Так, позивач повідомив про інших засоби телекомунікаційного зв`язку - номер мобільного телефону НОМЕР_4 , який на час спірних відносин був у мережі. Засобами комунікації є засоби розповсюдження продукції інформаційних агентств, такі як: друковані та екранні видання, радіо, телебачення (кабельне, супутникове, глобальне), термінальне (кінцеве) обладнання електронних комунікацій (телеграф, телефон, телекс, телефакс), комп`ютерні мережі та інші електронні комунікації. Відповідно до наявної на час складення апеляційної скарги на дане рішення інформації, ОСОБА_1 використовує застосунок Viber (укр. Вайбер) підв`язаний до номера мобільного телефону НОМЕР_2 (надаємо скріни екрану телефону з інформацією про контакт - ОСОБА_1 - в месенджері Viber). Таким чином, ГУ ДПС у Донецькій області прийнято та повідомлено про вищезазначене рішення в межах та у спосіб передбачений Законами України з використанням належних засобів телекомунікаційного зв`язку. Від позивача надійшов відзив на скаргу відповідача в якому просив залишити її без задоволення. В обґрунтування зазначено, зокрема, що відповідач у скарзі зазначає, що на мобільний телефон ОСОБА_1 НОМЕР_2 , зазначений в її особовій справі, з використанням месенджера Viber, був надісланий лист ГУ ДПС попередження про наступне звільнення та пропозиції посад для переведення. Вказані дії відповідач вважає належним повідомленням позивача про наступне звільнення, що не відповідає вимогам Закону. За поясненнями ОСОБА_1 , дійсно в її користуванні приблизно до серпня 2024 року знаходився мобільний телефон НОМЕР_2 , а у зв`язку з втратою самого мобільного телефону вона змінила номер мобільного телефону на НОМЕР_5 , про що достеменно було відомо як працівникам її відділу, так і працівникам відділу роботи з кадрами, тому як вона неодноразово спілкувалась з ними телефоном з приводу незаконності простою та необхідності поновлення нормального режиму її роботи. Крім того, вона ніколи не користувалась месенджером Viber та не встановлювала його собі на телефон, а також не повідомляла про можливість комунікації через нього, оскільки тривалий час користувалась месенджерами WhatsApp та Telegram, які є більш функціональними. Також, вона постійно мешкає у м. Дружківка Донецької області за місцем реєстрації та жодного разу у період дії військового стану не виїжджала за межі області, тобто має відповідну поштову адресу. Вона тривалий час користується електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 , про яку повідомляла як державний службовець відділ роботи з кадрами, та через яку неодноразово підтверджувала своє місцезнаходження, використовувала цю адресу у службовій діяльності. Особова картка позивача не містить будь-яких інших відомостей зв`язку із позивачем, аніж її поштова адреса та мобільний номер телефону НОМЕР_2 . Інформація про адресу місця проживання, засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку, що перебуває в особовій справі позивача не містить відомостей, що останньою повідомлено відповідачу про наявність у неї засобу телекомунікаційного зв`язку з встановленими додатком Viber для комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду між кінцевим обладнанням. Протоколи про доведення інформації або документів до відома державного службовця, складені відповідачем, не містять відомостей того, що відправка копій документів відбувалась з офіційного засобу телекомунікаційного зв`язку через додаток Viber для офіційної від імені державного органу комутації, передавання зображень або повідомлень. За таких обставин, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що єдиним належним засобом зв`язку позивача та відповідача в даному випадку на момент виникнення спірних правовідносин було лише листування засобами поштового зв`язку, та відповідно, позивач не була належним чином повідомлення про майбутнє звільнення з посади, підстави звільнення з посади та про звільнення з посади у належний спосіб, визначений статтею 87 Закону № 889-VIII. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 . ОСОБА_1 з 12 січня 2021 року призначена на посаду державної служби категорії "Б" - начальника Дружківського відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління податкового адміністрування фізичних осіб Головного управління ДПС у Донецькій області. Позивач звернулась до в.о. начальника Головного управління ДПС у Донецькій області із заявою про переведення її на посаду заступника начальника відділу адміністрування єдиного внеску управління оподаткування фізичних осіб. Заява не містить ані дати, ані розшифровки підпису підписанта, а лише дату резолюції О. Гринцова "УП до наказу" - 29.04.2024. Відповідно до пояснень відповідача від 14.03.2025 вказана заява надійшла до управління персоналу в пакеті документів з іншими заявами працівників ГУ ДПС, які територіально знаходились у м. Дружківка Донецької області. Відповідно до пояснень відповідача на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 18 липня 2024 року №832 "Деякі питання Державної податкової служби України" та наказу Державної податкової служби України від 01.08.2024 №567 "Про внесення змін до наказу ДПС від 12.11.2020 №644" штатна чисельність ГУ ДПС скорочена на 625 одиниць: з 1025 до

400. Наказами ГУ ДПС від 11.11.2024 №328 "Про зміни в організаційній структурі Головного управління ДПС у Донецькій області" та від 11.11.2024 №86-ф "Про введення в дію переліку змін до штатного розпису" внесені відповідні зміни до організаційної структури та штатного розпису ГУ ДПС у Донецькій області. Відповідно до наданого позивачем переліку № 1 до штатного розпису посаду заступника начальника відділу адміністрування єдиного внеску управління оподаткування фізичних осіб скорочено. Листом Головного управління ДПС у Донецькій області від 12.11.2024 № 12361/6/05-99-11-02 позивача попереджено про наступне звільнення у зв`язку із скороченням чисельності працівників відповідно до ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу". Як доказ ознайомлення позивача з попередженням відповідач надав скріншот з месенджера (контакт - ОСОБА_2 , телефон - НОМЕР_4 ) про направлення попередження 13.11.2024. Листом Головного управління ДПС у Донецькій області від 12.12.2024 № 14699/6/05-99-11-02 позивачу запропоновано посаду державної служби категорії Б - заступника начальника відділу організації та планування роботи управління організації роботи з посадовим окладом 18500 грн. Листом Головного управління ДПС у Донецькій області від 19.12.2024 № 14539/6/05-99-11-02 позивачу запропоновано одну з посад державної служби категорії Б: - начальника відділу податків і зборів з юридичних осіб інших галузей управління оподаткування юридичних осіб з посадовим окладом 21020 грн. на місяць; - заступника начальника відділу податків і зборів з юридичних осіб у галузі неспеціалізованої оптової торгівлі управління оподаткування юридичних осіб з посадовим окладом 18500 грн на місяць; - завідувача сектору прогнозування та аналізу доходів місцевих бюджетів управління економічного аналізу з посадовим окладом 18080 грн на місяць; начальника відділу обліку платежів та зведеної звітності управління економічного аналізу з посадовим окладом 21020 грн на місяць. Як доказ ознайомлення позивача з листами від 12.12.2024 та 19.12.2024 відповідачем надано скріншот з месенджера (контакт - ОСОБА_2 , телефон - НОМЕР_4 ). У підтвердження ознайомлення з вищезазначеними документами позивача, відповідачем надано протоколи про доведення інформації або документів до державного службовця від 13.11.2024, від 12.12.2024, від 19.12.2024 за допомогою месенджера Viber. Будь-яких інших способів доведення зазначених документів до відома позивача у вказаних протоколах не зазначено. Наказом Головного управління ДПС у Донецькій області від 25.12.2024 № 809-о припинено державну службу позивача та звільнено її з посади заступника начальника відділу адміністрування єдиного внеску управління оподаткування фізичних осіб у зв`язку із скороченням чисельності працівників ГУ ДПС у Донецькій області відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу". Як доказ ознайомлення з вищезазначеним наказом позивача, відповідачем також надано скріншот з месенджера про направлення файлу з назвою 809-0 25.12.2024 р. Відповідно до наданого відповідачем витягу з особової картки позивача № НОМЕР_3 , єдиним засобом телекомунікаційного зв`язку із позивачем є мобільний номер НОМЕР_4 , постійне місце проживання позивача - АДРЕСА_2 . Електронної адреси в особовій картці позивача не зазначено. Як встановлено з наданих позивачем скріншотів із її електронної поштової скриньки - ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач здійснювала листування на офіційну електронну адресу відповідача dn.officia@tax.gov.ua, dn.publicinfo@tax.gov.ua лише 26 грудня 2024 року. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно ч. 1, 2, 4, 7 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні продовжено неодноразово та на даний час триває. Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII), У період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад, а також за наявності у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік. Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування. Дія цієї частини не застосовується при призначенні на посади державної служби, за якими спеціальним законом встановлено порядок виконання обов`язків у разі відсутності керівника державного органу (у тому числі у разі припинення його повноважень чи звільнення з посади), крім випадків, якщо встановлений спеціальним законом порядок неможливо застосувати через відсутність осіб, на яких може бути покладено виконання обов`язків керівника державного органу. Згідно з ст.1 Закону України 15 березня 2022 року № 2136-IХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136), цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану". На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом. Відповідно до частини 2 статті 7 Закону № 2136-IX, у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон № 889-VIIІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби. Відповідно до преамбули Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889), зазначений закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях. За пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону №889-VIII, посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону. Відповідно до статті 62 Закону № 889-VIII державний службовець зобов`язаний виконувати обов`язки, визначені статтею 8 цього Закону, а також: 1) не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця; 2) виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців; 3) дбайливо ставитися до державного майна та інших публічних ресурсів. Державний службовець особисто виконує покладені на нього посадові обов`язки. Згідно з частиною 1, 2 статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону). Зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби в державних органах та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників. Згідно з частиною 1 статті 87 Закону № 889-VІІІ, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення. Спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивачки з посади державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII. Згідно з частиною 3 статті 87 Закону № 889-VІІІ, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Згідно із частиною 1, 2 статті 41 Закону, державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу. Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця. Відповідно до статті 43-1 КЗпП України (у редакції, чинніій на час виникнення спірних правовідносин), розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема: звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян; Законодавством можуть бути передбачені й інші випадки розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без згоди відповідного виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Відповідно до статті 49-2 КЗпП України (у редакції, чинніій на час виникнення спірних правовідносин), про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Верховний Суд, зокрема, у постановах від 30 січня 2025 року у справі № 340/1765/23, від 05 квітня 2023 року у справі № 640/12871/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 340/1791/22, від 24 липня 2023 року у справі № 140/7340/22 зазначав, що положення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону № 1285-IX у системному зв`язку з іншими положеннями цього Закону (зокрема статті 22) треба розуміти так, що в разі реорганізації державного органу, що є підставою для звільнення державного службовця у значенні пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, суб`єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести. Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2024 року у справі № 380/9055/22 виснував, що під «іншою» варто розуміти будь-яку вакантну рівнозначну посаду державної служби, яку може обійняти державний службовець з урахуванням своєї кваліфікації. Відповідно, якщо таких посад декілька, то всі вони повинні бути запропоновані державному службовцю. За правилами статті 9-1 Закону №889-VIII, доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними. Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов`язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів. Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення. Відповідно до 1 статті 9-1 Закону України "Про державну службу" постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1042 затверджено Порядок фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку, затвердженого (Порядок - №1042). Відповідно до п. 1-3 Порядку, цей Порядок визначає процедуру фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку відповідно до вимог Закону України "Про державну службу" (далі - Закон). Інформація або документи надсилаються державному службовцю з використанням засобів телекомунікаційного зв`язку виключно на його адресу електронної пошти чи за іншими контактними даними, про які він повідомив службі управління персоналом під час вступу чи проходження державної служби та які зазначені в його особовій справі. Факт доведення інформації або документів до відома державного службовця фіксується протоколом про доведення інформації або документів до відома державного службовця (далі - протокол). Вимоги до форми і змісту протоколу визначені пунктом 4 Порядку №1042. Такий протокол складається в довільній формі працівником державного органу, визначеним суб`єктом призначення або керівником державної служби, та повинен містити: 1) дату, час та місце складення протоколу; 2) підставу надіслання інформації або документів державному службовцю з посиланням на відповідну норму Закону; 3) дату, час та вид засобу телекомунікаційного зв`язку, за допомогою якого надіслано інформацію або документи державному службовцю; 4) контактні дані державного службовця, за якими надіслано інформацію або документи з використанням засобу телекомунікаційного зв`язку (номер телефону, адресу електронної пошти тощо); 5) короткий зміст інформації або документів, які надіслані державному службовцю; 6) найменування посади, прізвище та власне ім`я державного службовця, якому надіслано інформацію або документи; 7) підпис, дату, найменування посади, прізвище та власне ім`я працівника державного органу, який надіслав інформацію або документи державному службовцю; 8) підпис, дату, найменування посади, прізвище та власне ім`я уповноваженого працівника державного органу, який склав протокол; 9) підпис, дату, найменування посади, прізвище та власне ім`я керівника служби управління персоналом; 10) додатки до протоколу, що підтверджують факт надіслання інформації або документів (копію знімку екрану засобу телекомунікаційного зв`язку тощо). Протокол складається в одному примірнику та зберігається у службі управління персоналом. Державний службовець, якому доведено інформацію або документи до відома, має право отримати завірену в установленому порядку копію відповідного протоколу. Отже належними доказами на підтвердження факту доведення інформації або документів до відома державного службовця є документи пошти, в тому числі електронної, чи інших засобів зв`язку, які засвідчують факт відправлення саме цих документів державному службовцю (за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку про які він повідомив під час вступу та проходження служби та які зазначені у його особовій справі). При цьому, у разі використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку належним доказом факту доведення інформації або документів державному службовцю таким шляхом є саме протокол, складений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Законодавець визначив, що виконання такого обов`язку можливе виключно у визначених формах, серед яких особисте вручення документа, надсилання рекомендованим листом, надсилання на електронну пошту або використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку із обов`язковою фіксацією цього факту відповідним протоколом. Недотримання передбачених законом форм і порядку ознайомлення службовця є істотним процедурним порушенням, що тягне за собою правові наслідки у вигляді незаконності звільнення та поновлення порушених прав. При цьому законодавець передбачив альтернативність вибору керівником державної служби способів доведення інформації або документів до відома державного службовця: особисто, поштою, електронною поштою, використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 140/16991/20, від 16 травня 2025 року у справі № 320/41781/23. Згідно з вимогами частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до вимог статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Так, враховуючи викладене, а також те, що наказ про звільнення був реалізований в період дії статті 87 Закону № 889-VIII у відповідній редакції , а також, що звільнення фактично відбулося на підставі скорочення, суд зазначає, що, у рамках спірних правовідносин, у відповідача був наявний обов`язок щодо здійснення попередження у строк 30 календарних днів та здійснення пропозиції вакантних інших рівнозначних посад державної служби або, як виняток, нижчих посад державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей позивача. При цьому, оскільки законодавством передбачена можливість звільнення за відсутністю можливості запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду, відповідач повинен довести відсутність таких вакансій або відмову позивача. Недотримання передбачених законом форм і порядку ознайомлення службовця є істотним процедурним порушенням, що тягне за собою правові наслідки у вигляді незаконності звільнення та поновлення порушених прав. При цьому законодавець передбачив альтернативність вибору керівником державної служби способів доведення інформації або документів до відома державного службовця: особисто, поштою, електронною поштою, використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 140/16991/20. Так, аналізуючи положення статті 9-1 Закону України «Про державну службу», Верховний Суд у постанові від 09.08.2022 у справі № 380/876/21 дійшов висновку про альтернативність вибору керівником державної служби способів доведення інформації або документів до відома державного службовця: особисто, поштою, електронною поштою, використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку. При чому, вибір одного із зазначених способів доведення інформації не тягне за собою обов`язку одночасного використання іншого. Вказана правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 22.11.2022 у справі № 320/8522/20, від 22.12.2022 у справі № 160/8601/20, від 16.03.2023 у справі № 520/10516/2020, від 25 листопада 2025 року у справі № 360/481/24. Досліджуючи питання щодо дотримання відповідачем вимог законодавства в частині надіслання позивачу попередження про звільнення та наявність пропозиції державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби, судами встановлено наступне. Як уже зазнавалось, відповідач 13 листопада 2024 року на мобільний телефон ОСОБА_1 НОМЕР_2 , зазначений в її особовій справі, з використанням месенджера Viber, був надісланий лист ГУ ДПС від 12.11.2024 №12361/6/05-99-11-02 «Попередження про наступне звільнення», про що складено відповідний протокол про доведення інформації або документів до відома державного службовця. 12 та 19 грудня 2024 року цим же шляхом ОСОБА_1 були надіслані пропозиції посад для переведення (листи ГУ ДПС від 12.12.2024 №14539/6/05-99-11-02 «Пропозиція посади», від 19.12.2024 №14699/6/05-99-11-02 «Пропозиція посади») з визначенням робочого місця в адміністративній будівлі Головного управління ДПС у м.Києві за адресою: вул. Олександра Кошиця, буд. 3, м. Київ. Позивачу було запропоновано посади державної служби категорії «Б» відповідно до її професійної підготовки та професійної компетенції: заступника начальника відділу організації та планування роботи управління організації роботи, начальника відділу податків і зборів з юридичних осіб інших галузей управління оподаткування юридичних осіб, заступника начальника відділу податків і зборів з юридичних осіб у галузі неспеціалізованої оптової торгівлі управління оподаткування юридичних осіб, завідувача сектору прогнозування та аналізу доходів місцевих бюджетів управління економічного аналізу, начальника відділу обліку платежів та зведеної звітності управління економічного аналізу. Як убачається з пояснень відповідача, надіслані, за наданим позивачем до управління персоналу засобом зв`язку пропозиції, залишились без відповіді. Колегія суддів зазначає, що відповідачем формально дотримано порядок доведення до відома держаного службовця інформації або документів, яка передбачена вимогами статті 9-1 Закону № 889-VІІІ та Порядком № 1042, проте у спірних правовідносинах, через обраний відповідачем спосіб доведення до відома позивача документів (попередження про можливе звільнення та списку з наявними вакантними посадами) виникла обставина яка підлягає доведенню (встановленню), зокрема, чи дійсно позивач отримав на застосунок Viber повідомлення. З пояснень позивача вбачається, що останній не отримував вищевказані повідомлення. Наголошує, що ніколи не користувалась месенджером Viber та не встановлювала його собі на телефон, а також не повідомляла про можливість комунікації через нього, оскільки тривалий час користувалась месенджерами WhatsApp та Telegram, які є більш функціональними. Також, за поясненнями ОСОБА_1 , в її користуванні приблизно до серпня 2024 року знаходився мобільний телефон НОМЕР_2 , проте, у зв`язку з втратою самого мобільного телефону вона змінила номер мобільного телефону на НОМЕР_5 , що було відомо працівникам її відділу та працівникам відділу роботи з кадрами. Також позивач зазначав, що вона постійно мешкає у м. Дружківка Донецької області за місцем реєстрації та жодного разу у період дії військового стану не виїжджала за межі області, тобто має відповідну поштову адресу. Позивач тривалий час користується електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 , про яку повідомляла як державний службовець відділ роботи з кадрами, та через яку неодноразово підтверджувала своє місцезнаходження, використовувала цю адресу у службовій діяльності. Колегія суддів зазначає, що як вірно встановлено судом першої інстанції, особова картка позивача не містить будь-яких інших відомостей зв`язку із позивачем, аніж її поштова адреса та мобільний номер телефону НОМЕР_2 . Інформація про адресу місця проживання, засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку, що перебуває в особовій справі позивача не містить відомостей, що останньою повідомлено відповідачу про наявність у неї засобу телекомунікаційного зв`язку з встановленими додатком Viber для комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду між кінцевим обладнанням. Протоколи про доведення інформації або документів до відома державного службовця, складені відповідачем, не містять відомостей того, що відправка копій документів відбувалась з офіційного засобу телекомунікаційного зв`язку через додаток Viber для офіційної від імені державного органу комутації, передавання зображень або повідомлень. Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів спілкування тощо з позивачем через додаток Viber за номером телефону НОМЕР_2 , до надіслання вищевказаних листів, що могло свідчити про використання позивачем вказаного способу зв`язку та можливість його повідомлення. Щодо посилання відповідача на відсутність офіційного повідомлення позивачем засобу зв`язку поміж наявної в особовій картці, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не містить приписів щодо форми та засобів такого повідомлення, як і обов`язку. У даному випадку відповідач повинен був виходити з наявної у нього інформації про засоби зв`язку за якими фактично здійснювалось листування та спілкування з позивачем. Отже, відповідач формально виконав процедуру відправлення документів, але не забезпечив реальної можливості для ознайомлення з ними через підстави, які виникли не з вини державного службовця. При цьому, матеріали справи свідчать, що відповідач був обізнаний про альтернативні засоби зв`язку. Колегія суддів звертає увагу, що у випадку, коли суб`єкт владних повноважень не надав доказів належного ознайомлення позивача з наказом про попередження про можливе звільнення відповідно до вимог законодавства, висновок суду про відмову в задоволенні позову виключно на підставі припущеннях про обізнаність позивача з відповідним попередженням, є юридично необґрунтованим і суперечить імперативним приписам закону. Ймовірний дефект змісту повідомлення виключає можливість розцінювати викладену в ньому інформацію (документи) як попередження про можливе звільнення так і про наявні вакансії, означає, що таку інформацію до відома адресата із цим повідомленням доведено не було. Таким чином, надсилання файлів, які є пошкодженими, порожніми або технічно недоступними, не відповідає меті, визначеній статтею 9-1 Закону № 889-VІІІ та Порядком № 1042, а сумніви щодо належності повідомлення трактуються виключно на користь працівника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 320/13326/23, від 16 травня 2025 року у справі № 320/41781/23. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку про порушення відповідачем порядку повідомлення позивача, що виключає можливість розцінювати повідомлення, як попередження про наступне звільнення та запропонування посад, що означає, що таку інформацію до відома адресата із цим повідомленням доведено не було, незалежно від способу її доведення. У постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 600/752/22-а вказано, що приписи частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" покладають обов`язок на суб`єкта призначення/керівника державної служби враховувати переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, й ця вимога викладена достатньо чітко і зрозуміло, що не залишає місця для її неоднозначного (множинного) розуміння та/чи застосування. Недотримання цього обов`язку, як і невмотивоване (необґрунтоване) надання переваги одному державному службовцю над іншим (коли йдеться про переведення в рамках скорочення чисельності і штату державних службовців) має наслідком також порушення принципу забезпечення рівного доступу до державної служби, який закріплений у статті 4 Закону № 889-VIII. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом від 04 вересня 2025 року у справі №440/10892/24. Суд зазначає, що у цій справі спір пов`язаний з дотриманням процедури звільнення і зумовлених цим гарантій у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису ДПС України без скорочення чисельності та штату державних службовців, тобто, іншими словами, передбачених Законом №889-VIII гарантій у випадку звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону. В умовах дії воєнного стану ця процедура не змінилася, принаймні в тому, що звільнення з названої підстави передбачає пропонування посад (якщо є посади, які можна пропонувати під час дії попередження про наступне звільнення). Тут варто нагадати також про положення частини 1 статті 41 Закону №889-VIII, за змістом якої державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті) без обов`язкового проведення конкурсу за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення. Закон №2136-IX не містять положень, які б передбачали, що встановлені частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII гарантії підлягають обмеженню і не застосовуються у період дії воєнного стану. Подібний висновок Верховний Суд уже викладав в постанові від 29 листопада 2023 року в справі №160/1643/23, де попри нетотожний суб`єктний склад, незмінними (однаковими) є гарантії, передбачені частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII, позаяк підставою звільнення в обох випадках є пункт 1 частини першої цієї статті. Таким чином, убачається порушення відповідачем положень частини 3 статті 87 Закону №889-VIII, які вимагають від суб`єкта призначення або керівника державної служби попередити державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини 1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів з запропонуванням рівнозначних посад. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами позивача про недотримання відповідачем зазначених вимог частини 3 статті 87 Закону №889-VIII. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в іншій частині, то в цій частині таке судове рішення не переглядається судом Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, тому, при таких обставинах, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 р. у справі № 200/368/25 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 р. у справі № 200/368/25 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення. Повне судове рішення складено 21 січня 2026 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді І.Д. Компанієць А.В. Гайдар