Постанова Дніпровський апеляційний суд № 203/2776/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/466/26 Справа № 203/2776/20 Суддя у 1-й інстанції - Ханієва Ф. М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2026 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: головуючого судді: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П. за участю секретаря Кругман А. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2025 рокупо справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Дудіна Оксана Станіславівна, про визнання правочинів недійсними, - В С Т А Н О В И В: 03.08.2020 року ОСОБА_4 звернулась до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .. В обгрунтування посилалася на те, що вона є рідною сестрою ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та який був співвласником квартири АДРЕСА_1 . Позивачу було відомо, що за життя її померлий брат склав три заповіти: 15.07.2009 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; 20.05.2017 на користь ОСОБА_3 ; 05.07.2017 на користь ОСОБА_5 . До складу спадщини входила належна за життя ОСОБА_6 1/3 частка квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_6 був інвалідом дитинства, мав вади у розвитку від народження, а саме хворобу ОСОБА_7 з розумовою відсталістю у ступені вираженої дебільності, знаходився під наглядом лікаря-психіатра з 1978 року, у зв`язку з чим йому було присвоєно ІІ (другу) групу інвалідності. 03.07.2020 року ОСОБА_4 звернулась до П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, від нотаріуса їй стали відомі обставини щодо існування оспорюваних заповітів. Психічний стан померлого ОСОБА_6 з 2010 року почав різко погіршуватися. Особливо його психічний стан погіршився після смерті матері, що зумовлено специфікою хвороби ОСОБА_6 , його психоматичним станом та рівнем досягнутого розвитку, особливою прив`язаністю до матері. З огляду на те, що ОСОБА_6 мав синдром ОСОБА_7 , це, на думку позивача, не дозволяло йому усвідомлювати значення своїх дії. Тому позивач звернулась до суду з позовом про визнання недійсними двох останніх заповітів, вчинених ОСОБА_6 .. Просила визнати недійсним заповіт, складений 20.05.2017 року ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 ,; визнати недійсним заповіт, складений 05.07.2017 року ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 . Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування посилається на доводи, аналогічні доводам позовної заяви. Вважає, що оспорювані заповіти від 20.05.2017 року та від 05.07.2017 року є недійсними, оскільки ОСОБА_6 перебував в такому стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та (або) не міг керувати ними. Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 червня 2021 року ОСОБА_1 було залучено до участі у справі в якості позивача як правонаступника після смерті позивачки ОСОБА_4 .. Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 06 березня 2024 року ОСОБА_2 було залучено до участі в цивільній справі в якості правонаступника померлого відповідача ОСОБА_5 .. ОСОБА_6 з дитинства страждав на вроджені вади розвитку, а саме хворобою ОСОБА_7 з розумовою відсталістю у ступені вираженої дебільності, знаходився під наглядом лікаря психіатра з 1978 року, у зв`язку з чим, йому було присвоєно ІІ групу інвалідності. Фактично ОСОБА_6 перебував в такому хворобливому стані, коли він об`єктивно не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг повноцінно керувати ними. Через вади обумовлені хворобливим станом психіки ОСОБА_6 був неспроможний в момент вчинення оспорюваних заповітів розуміти значення своїх дій та не міг керувати ними. Досліджені під час судового розгляду справи письмові докази у сукупності із показами свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 надавали суду усі підстави для висновку про те, що ОСОБА_6 не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними і відповідно він не міг розуміти зміст і значення правочинів (заповітів) які посвідчувалися від його імені. Втім, на ці очевидні обставини суд першої інстанції уваги не звернув та належної правової оцінки цим обставинам взагалі не надав. Під час розгляду справи судом першої інстанції за клопотанням сторони позивача була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза відносно померлого ОСОБА_6 , але вона не була проведена у зв`язку з її несплатою позивачкою через дуже велику вартість у 106 708 грн. 23.04.2024 року позивачка подала до суду інше клопотання про проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, в якому серед іншого зазначила, що враховуючи надмірну вартість експертизи і неможливість оплати цього дослідження у розмірі запропонованому ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України», на її думку, вартість судово-психіатричної експертизи у іншого експерта буде для неї вочевидь більш доступною. Позивачка при цьому запропонувала експерта, попередньо узгодивши із ним орієнтований розмір витрат на проведення такого дослідження. Крім того, згідно з даними, розміщеними на веб-сайті запропонованого позивачкою експерта він не вимагав попередньої оплати повної вартості експертизи, що робило подібне дослідження більш доступним. Втім, суд першої інстанції такі доводи позивачки відхилив та ухвалою від 16 травня 2024 року призначив у справі посмертну судово-психіатричну експертизу проведення якої доручив експертам саме Дніпровської філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» завідомо знаючи і розуміючи, що вартість проведення цього дослідження у даній Державній установі для позивачки є дорогим і вона через свій стан не зможе оплатити вартість експертизи у понад 100 000 гривень. Також, на переконання сторони позивача, суд першої інстанції абсолютно незаконно відхилив як допустимий письмовий доказ характеристику надану померлому ОСОБА_6 мешканцями будинку. Суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що наявні в матеріалах справи письмові докази, в тому числі і копія трудової книжки померлого ОСОБА_6 , та відсутність факту визнання останнього недієздатним, свідчили про недоведеність позивачкою підстав вважати ОСОБА_6 таким, який хоч і мав хворобу ОСОБА_7 , однак, не був таким, який не міг усвідомлювати значення своїх дій під час вчинення оспорюваних заповітів, та не міг керувати ними. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишитити без задоволення, а рішення суду першої інстанції-без змін як законне та обгрунтоване. Вважає, щоОСОБА_6 за життя не був визнаний недієздатною особою. Незважаючи на свій діагноз він закінчив школу і працював з 1980 року:спочатку заготовником деталей для ялинкових прикрас (надомна праця),а потім у «Дніпропетровськдерев» підручним станочником 2 розряду з 02.11.1981 року по 14.08.1992 року і був звільнений за скороченням штатів. Допитані свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 підтвердили, що поведінка ОСОБА_14 нічим не відрізнялася від поведінки здорової людини. Для визнання правочину недійсним може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. За клопотанням позивачки неодноразово суд призначав посмертну судову психіатричну експертизу, але вона не була проведена з вини позивачки, яка відмовилася сплачувати роботу судових експертів державної установи. ОСОБА_1 заявлялося клопотання про призначеннята проведення посмертної судово-психіатричної експертизи приватним експертом, яке судом було правомірно відхилено, так як його задоволення призвело б до порушення Закону України «Про судову експертизу». Саме в цьому законі зазначається, що виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність,пов`язана з проведенням криміналістичних,судово-медичних і судово-психіатричних експертизи. Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про отримання документів в електронному суді представником позивача та представником відповідача. Рекомендованим повідомленням про вручення повістки ОСОБА_2 ,заявою нотаріуса про розгляд справи у його відсутність. Конверт з повісткою на ім`я ОСОБА_3 повернувся з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні правові підстави для визнання оспорюваних заповітів недійсними, а позовні вимоги є недоведеними, необґрунтованими, оскільки позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів в обґрунтування доводів, викладених у позовній заяві, та які б спростовували твердження сторони відповідача-1. Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права. Відповідно до положень ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача. Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні у статті 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Норми статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15. Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була особа в конкретний момент вчинення правочину здатною розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях. Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі № 696/220/21. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Судом першої інстанції встановлено, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 та ОСОБА_15 . Мати померлого ОСОБА_6 ОСОБА_15 є матір`ю померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_16 . Спадкоємицею померлої ОСОБА_4 є її донька ОСОБА_1 , а спадкоємцем померлого ОСОБА_5 спадкоємець за заповітом ОСОБА_2 . Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.07.2020 року померлий ОСОБА_6 був власником 1/18 частки квартири АДРЕСА_3 ; спільна часткова приватна власність. Згідно довідки головного лікаря КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка №1» ДМР від 12.10.2018 року ОСОБА_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , знаходиться під наглядом лікаря-психіатра з 1978 року з діагнозом: Легка розумова відсталість. Відповідно до виписки з акту огляду ОСОБА_6 , складеної головою психіатричної МСЕК №1 ОСОБА_17 за №84, ОСОБА_6 оглянуто 21.04.1992 року та визнано інвалідом другої групи безстроково. Діагноз: хвороба Дауна з розумовою відсталістю в розрізі вираженої дебільності. Відповідно до виписки з акту освідчування у ВТЕК до довідки сер. ВТЕ-29 №030984, ОСОБА_6 повторно пройшов освідчування та йому встановлена друга група інвалідності з дитинства. Відповідно до заповіту від 15.07.2009 року, посвідченого державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Кулєшовим Я.О., зареєстровано в реєстрі за №1-2143, ОСОБА_6 заповів в рівних частках кожному: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 належну йому частку квартири АДРЕСА_1 . Згідно з заповітом від 12.05.2017 року, посвідченого державним нотаріусом Першої дніпровської державної нотаріальної контори Дудіною О.С., зареєстровано в реєстрі за №4-207, ОСОБА_6 заповів ОСОБА_3 належну йому частку квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до заповіту від 05.07.2017 року, посвідченого державним нотаріусом Першої дніпровської державної нотаріальної контори Дудіною О.С., зареєстровано в реєстрі за №4-378, ОСОБА_6 заповів ОСОБА_5 належну йому частку квартири АДРЕСА_1 Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 29.05.2020 року, зареєстровано спадкову справу №65893199, номер у нотаріуса №123/2020, дата заведення: 29.05.2020 року, спадкодавець: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дата смерті: ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до листа Департаменту охорони здоров`я населення ДМР від 12.11.2019 року за №Г-110/1 ОСОБА_5 повідомили про те, що згідно з чинним законодавством ОСОБА_6 не визнано недієздатним, до лікаря-психіатра КНП «Міська поліклініка №1» ДМР за наданням інформації особисто не звертався. Згідно з трудовою книжкою, виписаною на ім`я ОСОБА_6 , останній у період з 1980 року до 1992 року був працевлаштований, зокрема, запис №4 від 02.11.1981 року: «Зарахований в цех №4 підручним верстатника» (а.с. 64 Том 1). Відповідно до характеристики покійного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданої мешканцями будинку АДРЕСА_4 , вони повідомили суд про те, що незважаючи на те, що покійний ОСОБА_18 був дитиною з розумовою відсталістю і страждав хворобою ОСОБА_7 в його поведінці вони цього не спостерігали, він був спокійною, урівноваженою, ввічливою людиною, завжди першим вітався з сусідами, був приємним співбесідником, виконував надомну роботу, а потім він був помічником станочника на деревообробляючому підприємстві (а.с. 56 Том 2). Допитані свідки сторони позивача ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 пояснили, що вони з позивачем перебувають у дружніх стосунках, померлий ОСОБА_19 викликав сумніви щодо його адекватності, вони вважала його неадекватною дитиною, він мав психічне захворювання та був не таким, як всі діти. ОСОБА_20 не міг працювати на дачі. Вважають, що ОСОБА_20 був неспроможний приймати будь-які рішення самостійно. Допитані свідки сторони відповідача-1 ОСОБА_21 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 пояснили, що ОСОБА_20 грав у доміно, дуже любив грати в теніс та футбол, вважали, що ОСОБА_20 був нормальною людиною та нікого не ображав, ніколи не грубив, розмовляв нормально, всі його поважали, нормально поводив себе, рівень спілкування у нього був нормальним, немає підстав вважати його психічно хворим, він добре рахував, все пам`ятав, був адекватним. Ухвалою суду від 27.10.2022 року та ухвалою суду від 16.05.2024 року було задоволено клопотання представника позивача про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи. Однак експертиза не проведена у зв`язку із її неоплатою позивачем. За встановлених обставин суд першої інстанції, оцінивши інші надані докази, дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведена абсолютна неспроможність ОСОБА_6 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Доводи про те, що ОСОБА_6 з дитинства страждав на вроджені вади розвитку, а саме хворобою ОСОБА_7 з розумовою відсталістю у ступені вираженої дебільності, знаходився під наглядом лікаря психіатра з 1978 року, у зв`язку з чим, йому було присвоєно ІІ групу інвалідності та перебував в такому хворобливому стані, коли він об`єктивно не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг повноцінно керувати ними не можуть бути прийнятими до уваги. Зазначені доводи були предметом дослідження суду першої інстанції та не знайшли свого підтвердження. Посилання на те, що досліджені під час судового розгляду справи письмові докази у сукупності із показами свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 надавали суду усі підстави для висновку про те, що ОСОБА_6 не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними і відповідно він не міг розуміти зміст і значення правочинів (заповітів) які посвідчувалися від його імені, є безпідставним. Оскільки пояснення зазначених свідків, які перебувають у дружніх стосунках з позивачем,є їх суб`єктивною оцінкою, яка не узгоджується з іншими доказами, як то поясненнями свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , медичними документами, записами в трудовій книжці. Є безпідставними аргументи позивача про те, що вона запропонувала експерта, попередньо узгодивши із ним орієнтований розмір витрат на проведення експертизи, однак судом неправильно була повторно призначена експертиза в державну експертну установу. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судову експертизу" виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням судово-психіатричних експертиз. Матерали справи не містять доказів того, що ОСОБА_6 за життя було визнано недієздатним, цивільна дієздатність його була обмежена. Навпаки, за інформацією Департаменту охорони здоров`я населення ДМР від 12.11.2019 року згідно з чинним законодавством ОСОБА_6 не визнано недієздатним. Посилання на те, що у момент вчинення заповітів він перебував у такому стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій та (або) не міг керувати ними не знайшли свого підтвердження належними та допустими доказами. Із письмових пояснень представника нотаріуса Дудіної О.С. вбачається, що на день посвідчення заповітів у нотаріуса були відсутні об`єктивні сумніви щодо наявності будь-яких підстав для відмови у вчиненні нотаріальних дій ОСОБА_6 .. За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що не надано доказів абсолютної неспроможності ОСОБА_6 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Наявність захворювання сама по собі не є достатньою підставою для висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_6 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновкам суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлених фактичних обставин справи. Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає. Керуючись ст. ст. 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 січня 2026 року. Судді: