Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/2349/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 січня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/2349/25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Лисака І.Н., суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б., за участі секретаря судового засідання: Сарган Ю.В., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 жовтня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Танасійчук Н.М., дата складання повного тексту рішення не зазначена, ВСТАНОВИВ: У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Обґрунтовувала вимоги тим, що 24 січня 2023 року між сторонами було зареєстровано шлюб відділом ДРАЦС у м. Чернівці ЗМУ МЮ, актовий запис №35. Вказувала, що у шлюбі прожили до травня 2024 року, надалі подружні стосунки припинилися, сторони перестали проживати разом, у них несумісність характерів, постійні суперечки, втрачено почуття любові, а шлюб носить формальний характер, його збереження є недоцільним та неможливим, як наслідок, буде суперечити інтересам сторін. Наголошувала, що від спільного проживання у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 . Враховуючи викладене просила суд розірвати шлюб між нею та відповідачем. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 жовтня 2025 року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 24 січня 2023 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №

35. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неповно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, які суд вважав Провадження №22-ц/822/118/26 встановленими, а саме фактичні сімейні відносини, у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про неможливість збереження сім`ї. Також вважає, що суд не врахував наявність спільної дитини у сторін та перспективи примирення. Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду про розірвання шлюбу скасувати та постановити нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . У відзиві позивач заперечує щодо доводів апеляційної скарги, просить її залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Пунктом 1 ч.4 ст.274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів, зокрема, про розірвання шлюбу. Згідно з п.4 ч.6 ст.19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про розірвання шлюбу. В силу ч.13 ст.7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що сімейне життя у сторін не склалося, причиною розірвання шлюбу стали різні інтереси та протилежні погляди не тільки на життя, а й на шлюб та сім`ю. Сторони не підтримують шлюбних відносин та не ведуть спільного господарства, проживають окремо, шлюб існує формально, а позивач наполягала на його розірванні, оскільки такий суперечить її інтересам. Оскаржуване рішення в оскаржуваній частині зазначеним вимогам відповідає. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 24.01.2023 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстрований ВДРАЦС у м. Чернівці ЗМУ МЮ, актовий запис №35, що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 28.01.2025 року (а.с.7). З копії повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 28.01.2025 року вбачається, що у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_3 (а.с.11). З копії постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15.05.2025 року у справі 727/5391/25 вбачається, що ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, та на підставі ст.22 КУпАП звільнено його від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням та провадження у справі закрито (а.с.33-35). Матеріали справи також містять медичні висновки щодо ОСОБА_1 (а.с.38-39). Сторонам надавався строк на примирення терміном 3 місяці (а.с.49). Так, ч.1 ст.51 Конституції України та ч.1 ст.24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Частина 1 ст.8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя. Відповідно до ч.3, 4 ст.56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно ч.2 ст.104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. В силу ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 цього Кодексу. Частиною 1 ст.110 СК України визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Згідно ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. За приписами ст.112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. В силу ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим. Крім того, згідно із Постановою Пленуму ВСУ №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в ст.16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо небажання позивачки перебувати в шлюбних відносинах відповідають обставинам справи, а сумнівів у добровільності її вираження не встановлено. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на наступне. У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07 листопада 2013 року передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів. Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім`ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов`язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя». Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні». Отже, вирішуючи наявний спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі та зробив правильний висновок про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам позивачки, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. За вказаних обставин, аргументи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, які не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення вимог та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач І.Н. Лисак Судді: Н.К. Височанська І.Б. Перепелюк