Постанова 4818 № 639/4757/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 639/4757/24 Номер провадження 22-ц/818/855/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 січня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., представника позивача адвоката Гребенюк О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2025 року в складі судді Рубіжного С.О. по справі № 639/4757/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав,- В С Т А Н О В И В: У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав. Позовна заява мотивована тим, що вони з відповідачкою перебували у шлюбі, який рішенням суду було розірвано. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку із воєнними діями на території України у березні 2022 року відповідачка разом із дочкою виїхали до Румунії, де проживали разом до липня 2022 року. Після переїзду ОСОБА_2 почала психологічно тиснути на дочку, наполягала на її поверненні до батька у м. Харків. Дитина мала депресивний стан, втратила сон та не їла, постійно плакала та просила забрати її від матері. У липні 2022 року дочка переїхала до сестри відповідачки у м. Відень, де продовжила дистанційне навчання в українській школі до жовтня 2022 року. Надалі відповідачка забрала документи дочки зі школи, а кошти, які він кожного місяця відсилав їй для оплати навчання та потреб дитини, використовувала у власних цілях. У дитини були панічні атаки, вона займалась із психологом. Влітку 2023 року за спільною домовленістю із відповідачкою, яка на той час вже переїхала жити до м. Гельсінкі (Фiнляндiя), дочка за рекомендацією психолога знов переїхала до неї задля відновлення відносин. Проте конфлікт між ними загострився через переїзд до їх житла співмешканця відповідачки, який також дозволяв собі висловлюватися у грубій формі на адресу дитини. У подальшому на його прохання до Фінляндії переїхала його мати задля можливості доглядати за онукою. З відповідачкою дочка фактично не спілкується, мати не цікавиться її життям та навчанням. Всі матеріальні витрати щодо навчання, лікування, сплати за оренду житла здійснюються ним самостійно. Зі слів дочки відповідачка не працює та живе за рахунок співмешканця. У жовтні 2023 року дочка отримала травму коліна, та всі матеріальні витрати та догляд за нею здійснювалися ним та його матір`ю. Відповідачка відсторонилася від потреб дитини у лікуванні, реабілітації та взагалі не питала про її самопочуття. У грудні 2023 року стан здоров`я його матері погіршився, у зв`язку із чим вона позбавлена можливості доглядати за онукою, певний час їм допомагали сторонні люди, сусіди. Відповідачка зазначила, що не має можливості піклуватися про дочку через психічні розлади та депресивний стан. Вказав, що відповідачка залишила дочку, поставивши власні інтереси щодо влаштування особистого життя вище материнських, не маючи при цьому бажання спілкуватись із нею та бачити її. Наразі ОСОБА_4 бажає припинення ментального і правового зв`язку з матір`ю. Просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено підстав для застосування до відповідачки такого крайнього заходу як позбавлення її батьківських прав щодо дочки та відповідності такого заходу інтересам дитини. На вказане судове рішення 18 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 адвокат Гребенюк О.О. до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка самоусунулась від реалізації своїх батьківських обов`язків, жодного разу не поцікавилась станом здоров`я дитини після двох операцій, не допомогла дочці із відновленням. ОСОБА_4 постійно працює із психологом, намагаючись відновити емоційний стан після проживання та спілкування із матір`ю, у дитини спостерігається розлад харчової поведінки на тлі прийому антидепресантів і тривалого перебування в психоемоційній напрузі. Відповідачці достеменно відомо про розгляд справи щодо позбавлення її батьківських прав, проте вона обмежилась лише заявою про вирішення справи на розсуд суду. Суд не надав належної оцінки доказам ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, а саме: відповіді на адвокатський запит від 24 липня 2024 року № 01 - 19/62 директора ТОВ «Центр освіти «ДЖЕММ», якою підтверджується, що відповідачка позбавила дитину можливості отримувати загальну середню освіту; протоколу від 31 травня 2022 року, відповідно до якого ним та відповідачкою уповноважено ОСОБА_5 представляти інтереси дитини у навчальних закладах, медичних центрах Австрії, що свідчить про намагання відповідачки якомога швидше позбутися дитини; аналітичним довідкам від 30 червня 2024 року, 21 липня 2025 року, наданим психологом ОСОБА_6 , якими підтверджується негативний вплив матері на психоемоціний стан дитини; висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав; інформації від викладача англійської мови ОСОБА_7 ; судовому наказу про стягнення аліментів; показанням свідка та письмовим поясненням сина відповідачки від першого шлюбу, а також не врахував думку дочки, яка вже є сформованою особистістю та має власну позицію, що відповідає її інтересам. Відсутність будь-якого зв`язку, жодного спілкування з дочкою можна кваліфікувати як свідомо обрану відповідачкою винну поведінку у формі бездіяльності. Судом також не встановлено, що відповідачка бажає змінити свою винну поведінку, яка полягає в ухиленні від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дочки, тому застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав є виправданим. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання апеляційного суду сторони-учасник судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 15 січня 2026 року надіслані апеляційним судом на адреси учасників справи. ОСОБА_1 отримано поштою 18 жовтня 2025 року (а.с. 29 том 2). ОСОБА_2 , Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради отримано 08 жовтня 2025 року в електронних кабінетах (а.с. 30-32 том 2). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача адвоката Гребенюк О.О., яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 квітня 2006 року, який 29 травня 2024 року рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова було розірвано (а.с. 34, 35-36 том 1). Від шлюбу мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 34 зворот том 1). Місце проживання дочки сторін ОСОБА_3 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 разом з батьком, що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (а.с. 13 том 1). ОСОБА_1 проходить військову службу під час проведення загальної мобілізації з 07 квітня 2022 року, що підтверджується довідками військової частини НОМЕР_1 №1216 від 15 липня 2024 року, № 2833 від 07 жовтня 2024 року, за місцем служби характеризується позитивно, його дохід з травня 2023 року по травень 2024 рік склав 695 681,32 грн, що підтверджується довідкою № 363 від 19 липня 2024 року (а.с. 14-15, 106 том 1). Як зазначив позивач та не спростовувала відповідачка, у березні 2022 року у зв`язку із воєнними діями на території України ОСОБА_2 разом із дочкою ОСОБА_3 виїхали до Румунії. Як вбачається з відповіді на адвокатський запит від 24 липня 2024 року № 01-19/62 ОСОБА_3 навчалась в ТОВ «Центр освіти «ДЖЕММ» з 25 серпня 2021 року (наказ №195-у від 25 серпня 2021 року) по 28 вересня 2022 року (наказ №158-у від 28 вересня 2022 року) за дистанційною формою. ОСОБА_3 припинила навчання 28 вересня 2022 року у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання та навчання до іншої країни. Заяву на відрахування ОСОБА_3 отримано від ОСОБА_2 ОСОБА_3 продовжила навчання в іноземному закладі освіти, інформацію про це було вказано в особовій справі учениці. Особову справу ОСОБА_3 надіслано новою поштою 01 жовтня 2022 року на прохання ОСОБА_2 (а.с. 44 зворот том 1). У травні 2022 року у зв`язку з ситуацією в Україні ОСОБА_8 прибула у якості біженки до Відня до своєї тітки ОСОБА_9 (живе у Відні протягом десяти років), батьки уповноважили ОСОБА_9 здійснювати догляд та виховання дочки ОСОБА_10 , що підтверджується протоколом відділу соціальної роботи з сім`ями район 3/11Б м. Відень, складеним 31 травня 2022 року (а.с. 37 -38 том 1). Згідно посвідчення для переміщених осіб НОМЕР_2 , посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_3 та довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, зареєстрована з 30 травня 2022 року до 29 серпня 2023 року у м. Відень, Флоріан-Гедорфер-Штрасе 11/15 (а.с. 39-43 том 1). Як вбачається з аналітичної довідки від 30 червня 2024 року, наданої психологом ОСОБА_6 , інтересами дитини ОСОБА_10 вона опікувалась з листопада 2022 року, з моменту звернення її рідної тітки, ОСОБА_11 , з якою на той момент проживала ОСОБА_4 з червня 2022 року. В розмовах про свою матір ОСОБА_12 проявляла амбівалентні почуття, згадувала психотравмуючі ситуації в їх відносинах, ситуації морального та фізичного насилля. В фізичному стані ОСОБА_13 також виявлялись порушення сну та апетиту. Дитина почувалась покинутою матір`ю, зайвою у її житті. У зв`язку з цим, в січні 2023 року матері була запропонована онлайн-зустріч з психологом, де була проведена бесіда про стан ОСОБА_13 , рекомендовано звернутись до лікаря-психіатра за діагностикою та були надані психологічні рекомендації щодо спілкування з дитиною для покращення їх відносин. Лікар-психіатр діагностував у ОСОБА_13 стан клінічної депресії та назначив схему лікування. ОСОБА_14 , матір ОСОБА_13 певний час не виявляла бажання організувати лікування ОСОБА_13 і уникала розмов з психологом. Внаслідок затримки початку лікування психічний стан ОСОБА_13 погіршився, інтенсивність суїцидальних думок збільшилась, про що неодноразово було повідомлено матері, яка зі слів дитини доводила її до цього стану під час телефонних розмов. Влітку 2023 року ОСОБА_4 переїхала до матері в Фінляндію, але це не мало позитивного впливу на її стан, та через відсутність порозуміння дитина переїхала жити до бабусі. Матір ОСОБА_13 практично не контактує з психологом, пояснюючи відсторонення своєю зайнятістю та небажанням змінювати відносини з дочкою, бо вважає їх прийнятними для себе та дитини. Взимку 2024 року стан ОСОБА_13 погіршився, з`явилась апатія, порушення сну та суїцидальні думки, тому лікар-психіатр змінив схему прийому препаратів. На даний момент ОСОБА_4 продовжує зустрічі з психологом та лікування під наглядом психіатра. Батько є для ОСОБА_13 значимим дорослим, який турбується про її потреби та розвиток, і між ними є підтримуючи відносини. Відносини з матір`ю залишаються стресовими для ОСОБА_13 . Фігура матері є для неї фруструючою, такою, яка викликає психоемоційну напругу і бажання дистанціюватись, часто через агресію та сльози, що здебільшого зумовлено появою нового чоловіка в особистому житті матері. Це відображається також на когнітивних функціях ОСОБА_13 , зниженням її навчальної мотивації та відсутністю планів на майбутнє. При згадуванні про матір та події, пов`язані з нею, стан ОСОБА_13 змінюється на негативний, підвищується рівень страху та психоемоційної напруги, що вказує на відсутність у неї прихильності до матері та підтримуючих відносин між ними» (а.с. 45-48 том 1). З медичного висновку від 07 травня 2024 року, наданого ФОП ОСОБА_15 , вбачається, що ОСОБА_3 , 2009 року народження, звернулася за психіатричною допомогою зі згоди батьків 07 лютого 2023 року зі скаргами на апатичний настрій, пригніченість, тривожність, нудоту, котрі виникають і підсилюються на фоні стресу. Рекомендовано психотерапія та систематична корекція медикаментозного лікування (а.с. 49 том 1). Відповідачка ОСОБА_2 згідно консультаційного висновку спеціаліста від 25 червня 2024 року також перебувала на лікуванні з приводу важкого депресивного епізоду у лікаря-психіатра (а.с. 16 том 1). Мати позивача ОСОБА_16 з онукою ОСОБА_3 мешкали у м. Гельсінки, що підтверджується копією договору оренди квартири від 26 липня 2023 року між ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , ОСОБА_19 (а.с. 23-24 том 1). У місті ОСОБА_20 було влаштовано до середньої школи ОСОБА_21 , що підтверджується свідоцтвом про участь у підготовчому навчанні до базової освіти з 10 серпня 2023 року по 01 червня 2024 року та планом навчання (а.с. 21, 22 том 1). Відповідно до інформації викладача ОСОБА_7 з грудня 2022 року по червень 2024 року нею проводились он-лайн заняття англійської мови з ОСОБА_19 двічі на тиждень на прохання батька дитини. Навчальним процесом та досягненнями дитини цікавиться її батько (а.с. 9 том 1). У грудні 2023 року ОСОБА_22 , мати позивача, прооперували через перелом шийки лівого стегна (а.с. 16- 19 том 1). 26 лютого 2024 року ОСОБА_3 була прооперована через розрив меніска із аутотронсплантацією передньої крестоподібної зв`язки правого колінного суглобу, що підтверджуєтеся випискою лікаря (а.с. 20 том 1). У січні 2025 року ОСОБА_3 зроблено ще одну операцію (а.с. 180 том 1). Згідно відповіді приватного ліцею «ПЕРША УКРАЇНСЬКА ШКОЛА» від 30 липня 2024 року батько, ОСОБА_1 , звернувся до приватного ліцею із заявою про зарахування його дочки, ОСОБА_3 , до 10 класу. Мати дитини, ОСОБА_2 , з будь-якими заявами щодо навчання дочки до приватного ліцею не зверталась (а.с. 10 том 1). Судовим наказом Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 вересня 2024 року №639/5591/24 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини заробітку (доходу) боржника, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 05 вересня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття (а.с. 102, 105 том 1). 18 листопада 2024 року державним виконавцем Холодногірсько-Новобаварського відділу ДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження з виконання вказаного судового наказу. Згідно розрахунку виконавця заборгованість становить 5838,00 грн за вересень-жовтень 2024 року (а.с. 107 108 зворот том 1). Відповідно до Висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 16 грудня 2024 року №478 орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дочки, ОСОБА_3 (а.с. 118 120 том 1). З витягу №19/42620-25-вих від 22 травня 2025 року Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України вбачається, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхала з України 10 березня 2022 року, у подальшому перебувала на території України з 14 липня по 22 липня 2022 року, з 01 грудня по 09 грудня 2024 року, станом на 22 травня 2025 року не поверталась. Відповідачка ОСОБА_2 протягом 2022 2025 років неодноразово перетинала Державний кордон України (а.с. 175 том 1). Як зазначив позивач в апеляційній скарзі, у липні 2025 дочка з його матір`ю повернулися до м. Харкова. З аналітичної довідки від 21 липня 2025 року, наданої психологом ОСОБА_6 станом на липень 2025 року, вбачається, що у ОСОБА_13 розвиток розладу харчової поведінки за типом обмежувальної поведінки з підрахунком калорій, страхом їжі, системним недоїданням. Цей стан почав формуватися на тлі прийому антидепресантів і тривалого перебування в психоемоційній напрузі. Дівчина неодноразово висловлювала неприйняття власного тіла, страх «стати схожою на матір» зовні, бажання бути жорстко контрольованою у харчуванні. Мати залишається для ОСОБА_13 фруструючою фігурою, спілкування з якою викликає у дівчини психоемоційне напруження, страх, іноді агресію. З огляду на вищезазначене, вважає доцільним максимально обмежити спілкування клієнтки з матір`ю та встановити постійний контакт із батьком, який є опорою для дитини (а.с. 141 том 1). Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_23 , повідомив, що він сусід позивача, їх діти однолітки, разом ходили до дитячого садочка. На майданчику з ОСОБА_24 бачив лише батька, зі школою дитині допомагав лише батько, у матері завжди на першому плані кар`єра та зовнішній вигляд. До 2022 року сторони мешкали разом, після початку повномасштабного вторгнення відповідачка з дитиною поїхала за кордон, позивач у збройних силах. Зі слів позивача знає, що дитина мешкає з бабусею та має проблеми із психоемоційним станом. Також судом за участю психологів було заслухано дитину ОСОБА_3 , яка зазначила, що не заперечує проти позбавлення батьківських прав її матері, вважає, що вона не заслуговує бути її матір`ю. Вказала, що матір повідомляла їй, що не має на неї часу та зайнята новим чоловіком. Із заяви відповідачки ОСОБА_2 до суду вбачається, що вона декілька років проживає у Фінляндії, м. Гельсінки. Фінансової можливості утримувати дочку не має, спільної мови з ОСОБА_24 не знаходить протягом тривалого часу, виховувати дочку не може через проживання в різних країнах. Зазначила, що дочка завжди була ближче до батька (а.с. 166 том 1). Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20. Недостатня участь одного з батьків у вихованні дітей не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, таке допускається лише за умови винності в умисному ухиленні від виконання батьківських обов`язків, коли змінити поведінку особи неможливо (постанови Верховного Суду від 24 серпня 2022 року у справі № 640/13989/19, провадження № 61-19388св21, від 22 серпня 2022 року у справі № 462/1991/20, провадження № 61-21418св21). Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22, від 10 вересня 2025 року у справі № 639/2319/24. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22). Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи ОСОБА_1 не доведено. Суду не надано відомостей про те, що відповідачка зловживає алкогольними напоями чи наркотичними речовинами, перебуває на наркологічному чи психіатричному обліку, на обліку в органах опіки та піклування, притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності тощо. Сам факт того, що мати дитини не мешкає разом з нею, не бере участі у вихованні дочки у достатній мірі, з огляду на складні відносини між ними і неприйняття дитиною нового співмешканця матері, не може бути підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав. Висновки психолога, на які посилається ОСОБА_1 , не можна розцінювати як беззаперечний доказ свідомого ухилення відповідачки від виконання нею своїх батьківських обов`язків, оскільки оцінка психологічного обстеження дитини може бути суб`єктивною та залежати від того, як дитина сприймає ситуацію в сім`ї в цей момент. Достеменних доказів того, що проблеми психологічного характеру, депресивні епізоди, розлад харчової поведінки, які виникли у неповнолітньої ОСОБА_3 , є безпосереднім наслідком саме винних дій її матері, матеріали справи не містять. До того ж, відповідачка й сама мала важкий депресивний епізод, викликаний початком повномасштабного вторгнення рф на територію України, вимушеним переїздом до іншої країни, втратою роботи, що безумовно наклало певний відбиток на її стосунках з дочкою, проте не може бути поставлено їй у вину. Суд бере до уваги відсутність активних заперечень ОСОБА_2 проти позбавлення її батьківських прав, однак це не може свідчити про визнання нею позову та наявність підстав для задоволення вимог позивача. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо безпідставної незгоди суду з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав колегія суддів відхиляє, адже у вказаному висновку не наведено мотивів щодо необхідності позбавлення відповідачки батьківських прав. Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20. З висновку органу опіки та піклування від 16 грудня 2024 року вбачається, що він ґрунтується на особистих поясненнях позивача, його матері, сина відповідачки від першого шлюбу та самої неповнолітньої ОСОБА_3 , а також інформації з навчального закладу, даних педагога, психолога, які містяться й у матеріалах справи. У вказаному висновку не наведено беззаперечних підстав та аргументів, які б вказували на необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав. Висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дитини та її здоров`я. У висновку не зазначено, яка робота проведена органом опіки та піклування з родиною щодо врегулювання спірних відносин. Отже, суд першої інстанції мав підстави для незгоди з таким висновком. Факт стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів на утримання дитини сам по собі не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дочки, оскільки це є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання матері до надання дитині належного утримання. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28 березня 2019 року, справа № 559/1553/16-ц; від 12 вересня 2019 року, справа №317/4102/17; від 19 вересня 2019 року, справа № 459/1736/16-ц. Також й наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанови Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, від 02 червня 2022 року у справі №754/15490/18). Твердження позивача щодо того, що суд не врахував відомості з навчального закладу та від викладача англійської мови, протокол від 31 травня 2022 року, яким уповноважено представляти інтереси дитини її тітку, показання свідка та письмові пояснення сина відповідачки від першого шлюбу є безпідставними, адже вказані докази беззаперечно не підтверджують винної поведінки відповідачки, її свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками, тобто наявності підстав для позбавлення її батьківських прав щодо дочки. При цьому, суд обґрунтовано зауважив, що письмові пояснення не є належним та допустимим доказом, адже показання свідка надаються в усній формі. Так само обґрунтованим є й висновок суду першої інстанції про те, що думка дитини у даному разі не може бути вирішальною для суду, з огляду на її підлітковий вік та остаточно не сформовану психіку, а також складні відносини з матір`ю. Встановивши, що ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів наявності підстав для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, колегія суддів, керуючись якнайкращими інтересами дитини, погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні його позову та необхідність попередження відповідачки про зміну її ставлення до виховання дочки, оскільки вона як мати не бере достатньої участі у її вихованні, не вживає активних заходів щодо відновлення спільного проживання і спілкування з дитиною. Надання можливості відповідачці змінити ставлення до виховання дочки стосується, насамперед, урахування якнайкращих інтересів дитини. У разі відсутності реальних змін у поведінці відповідачки і її небажання змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків протягом розумного строку після ухвалення судового рішення позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду із аналогічним позовом. При цьому, при розгляді такої справи суд повинен буде врахувати той факт, що до відповідачки раніше застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дочки, та на підставі наданих сторонами доказів оцінити, чи було вчинено нею дії на виконання такого попередження. Залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23, від 04 квітня 2025 року в справі № 6290/3692/23). Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 20 січня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна В.Б. Яцина