Постанова 4857 № 308/13166/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 308/13166/25 пров. № А/857/48202/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Наумовою Н.В. в порядку ч.4 ст.229 КАС України у м. Ужгороді, повний текст рішення складено 29 жовтня 2025 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Закарпатській області про скасування постанови, в с т а н о в и в : 10.09.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Закарпатській області (далі- ДПП, відповідач), в якому просив скасувати постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5661241 від 06 вересня 2025 року винесену поліцейським взводу №1 роти №3 батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Кульмент`євою Олександрою Євгеніївною, а провадження по справі закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.102025 позовні вимоги були задоволені повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ДПП подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на підставі ст. 35 ЗУ "Про Національну поліцію" транспортний засіб було зупинено. Інспектор підійшов до водія, пояснив причину, підставу зупинки та перевірки документів, попросив пред`явити документи, зазначені в п. 2.1 ПДР України на підставі ст. 32 ЗУ «Про Національну поліцію» та пункту 2.4 ПДР України. Вказує, що водію було роз`яснено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (підтверджується підписом позивача в п. 8 постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5661241 від 06.09.2025 та відеозаписом з нагрудної камери поліцейського). В ході розгляду справи усі усні доводи позивача були взяті до уваги про розгляді справи про адміністративне правопорушення, письмових пояснень чи клопотань позивач не надавав. Апелянт також вказує, що відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо-регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/33842 від 09.05.2025, виданого ДП "Укрметртестстандарт», прилад TruCam ТС 008427 станом на час виникнення спірних правовідносин був придатним до застосування. Крім того, цим же свідоцтвом передбачено можливість використання вказаного приладу в ручному режимі вимірювання з похибкою +/- 2 км/год. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. З урахуванням положень п.1 ч.1 ст.311, ст.286 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що згідно постанови серії ЕНА № 5661241 від 06.09.2025 на позивача було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. За змістом оспорюваної постанови, 06.09.2025 у селі Залужжя, Траса Н-09 15 км, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Toyota Venza», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 77 км/год, перевищивши встановлене обмеження швидкості руху на 27 км/год. Швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості руху транспортного засобу TruCam ТС 008427, чим порушив 12.4 ПДР порушення швид. режиму в населених пунктах. Вважаючи оспорювану постанову протиправною, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що поліція застосувала прилад TruCam у спосіб не передбачений законом, а тому зафіксовані ним дані є недопустимими доказами і такі суд не взяв до уваги. Суд зазначив, що суб`єктом владних повноважень не надано до суду доказів того, що лазерний вимірювач швидкості TruCam в момент фіксації правопорушення був стаціонарно розміщений, а також того, що фіксація правопорушення здійснювалась в зоні дії дорожнього знаку 5.70. Суд також врахував повідомлення позивача про розгляд справи працівниками поліції під час повітряної тривоги. Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно з законодавством. Так, пунктом 12.4 ПДР встановлено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину. Так, зі змісту оспорюваної постанови ЕНА № 5661241 від 06.09.2025 видно, що позивач порушив швидкісний режим, визначений п. 12.4 ПДР України більш ніж на 27 км/год. Швидкість вимірювалась приладом TruCam ТС 008427. Колегія суддів зазначає, що TruCAM - це лазерний вимірювач швидкості, який здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. TruCAM автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому, враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м. Виробник приладу TruCam (LTI, США) застосував алгоритм шифрування AES з метою посилення достовірності доказової бази дорожньої поліції в суді в разі оскарження факту порушення. Правильність реалізації у приладі TruCAM зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації, відповідно до сертифікату перевірки типу вимірювача швидкості транспортних засобів LTI 20/20. Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але, також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam. В якості доказів правомірності використання приладу TruCAM, відповідачем додано копію свідоцтва про повірку №22-01/33842. Лазерний вимірювач швидкості LT1 20/20 TruCam II отримав сертифікат перевірки типу від 26 грудня 2018 року № UA.TP.001 241-18 Pev.0, який дійсний до 26.12.2028, та відповідає затвердженому типу, описаному в сертифікаті перевірки типу та вимогам технічного регламенту, що підтверджується сертифікатом відповідності № UA.TК.001 22 3-19 від 09.01.2019. Надані представником відповідача документи в своїй сукупності підтверджують правомірність використання приладу TruCam LTI 20/20, а також достовірність результатів, отриманих з його допомогою. Щодо доводів скаржника про порушення поліцейським порядку використання вимірювача швидкості, який знаходився в руках поліцейського при вимірюванні швидкості, що, нібито, суперечить статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 9 частини 1 статті 31 Закону № 580-VIII встановлені види превентивних поліцейських заходів, до яких належить застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Стаття 40 Закону № 580-VIII регулює порядок застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, частиною першої якої в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. За змістом частини 2 статті 40 Закону № 580-VIII інформація про змонтовану/розміщену фототехніку і відеотехніку, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз повинна бути розміщена на видному місці. За технічними характеристиками лазерний вимірювач швидкості TruCаm відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортних засобів в автоматичному режимі (без участі оператора). Таким чином, доводи позивача про порушення співробітником поліції порядку використання вимірювача швидкості є помилковим, оскільки законодавство не містить імперативних норм стосовно стаціонарного розміщення приладу TruCam та здійснення фіксації таким приладом тільки в автоматичному режимі. Відтак посилання позивача, що використання приладу TruCam в ручному режимі суперечить вимогам законодавства, є безпідставним. При цьому, у складеній постанові вказано серійний номер і назву технічного засобу, яким здійснювалося вимірювання швидкості руху керованого позивачем автомобіля. Системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову по справі про адміністративне правопорушення. Відповідно до матеріалів адміністративної справи, протокол про вчинення адміністративного правопорушення як один із можливих доказів по справі не складався, однак відповідачем надані інші беззаперечні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. Щодо доданого до матеріалів справи відеофайлу та роздруківки з відеофайлу з приладу вимірювання швидкості TruCAM LТI 20/20, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до п.11 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Згідно ст.31 цього Закону, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; поверхнева перевірка і огляд; зупинення транспортного засобу; вимога залишити місце і обмеження доступу до визначеної території; обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю; проникнення до житла чи іншого володіння особи; перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису; перевірка дотримання обмежень, установлених законом стосовно осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, та інших категорій осіб; поліцейське піклування. Статтею 40 Закону №580-VIII визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Інформація про змонтовану/розміщену фототехніку і відеотехніку, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз повинна бути розміщена на видному місці. Водночас, візуальне спостереження за дотриманням ПДР працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Дослідивши долучену відповідачем роздруківку з відеофайлу приладу TruCAM LTI 20/20 ТС008427, із зафіксованим порушенням ПДР вказані координати, де було вчинено порушення. Якщо ввести вказані координати (висоту і довготу) на карті, вказана точка і буде місцем вчинення правопорушення, тобто в межах населеного пункту. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що належними доказами підтверджено порушення позивачем ПДР. Посилання позивача на те, що під час винесення постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності поліцейськими було проігноровано сигнал повітряної тривоги, що є грубим нехтуванням правилами безпеки, не спростовують факту вчинення ним адміністративного правопорушення та не є самостійною підставою звільнення від відповідальності. Проте, вказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2025 року по справі №308/13166/25 скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Закарпатській області про скасування постанови відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук