Постанова 4807 № 334/8146/25

Дата документу 19.01.2026 Справа № 334/8146/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/8146/25 Головуючий у 1-й інстанції: Телегуз С.М. Провадження № 22-ц/807/291/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Трофимової Д.А. суддів: Гончар М.С., Онищенка Е.А. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У вересні 2025 року представник ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М.Е. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначав, що 14.07.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір № 100011670 про споживчий кредит, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. 14.07.2021 року ТОВ «Мілоан» на підставі укладеного договору згідно платіжного документу перерахувало відповідачу кредитні кошти в сумі 8 000 грн. 29.10.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 11Т, відповідно умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників. Заборгованість відповідача перед ТОВ «Діджи Фінанс» становить 21 683,83 грн. та складається з: заборгованість за тілом кредиту - 6 467 грн., заборгованість за відсотками - 13 696,83 грн., заборгованість за комісією - 1 520 грн., заборгованість за пенею - 0 грн. Посилаючись на зазначені обставини, представник ТОВ «Діджи Фінанс» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за Кредитним договором № 100011670 від 14.07.2021 року в сумі 21 683,83 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судовий збір у сумі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 100011670 від 14.07.2021 року в розмірі 7 596 грн., з яких: 6 076 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1 520 грн. - заборгованість за комісією. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 848,56 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на правничу допомогу адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 751,50 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М.Е. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, вирішити питання розподілу судових витрат між сторонами у справі в суді першої та апеляційної інстанцій. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до пункту 1.5.2. договору про споживчий кредит № 100011670 від 14.07.2021 проценти за користування кредитом: 3 000,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно з пунктом 1.3. договору про споживчий кредит № 100011670 від 14.07.2021 строк дії кредиту 15 (п`ятнадцять) днів з 14.07.2021 по 29.07.2021. Пунктом 2.3.1.1. договору про споживчий кредит № 100011670 від 14.07.2021 передбачено граничний строк продовження кредитування на пільгових умовах за процентною ставкою 2,50%. Також у пункті 2.2.3. договору про споживчий кредит № 100011670 від 14.07.2021 зазначено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена у пункті 1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків коли за умовами визначена в пункті 1.5.2. процентна ставка протягом первісного строку кредитування, визначеного пункті 1.3., запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну ставку, встановлену в пункті 1.6. Договору. Якщо визначена в пункті 1.5.2. процентна ставка є нижчою від стандартної ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних умовах згідно пункту 2.3.1.2. продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно пункту 1.6. Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Відповідно до пункту 1.6. договору про споживчий кредит № 100011670 від 14.07.2021 стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Згідно з пунктом 2.3.1.2 договору про споживчий кредит № 100011670 від 14.07.2021 позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Зазначеним пунктом також передбачено, що користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Отже, на відміну від продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах, продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах з процентною ставкою 5% не передбачало вчинення від позичальника певних дій, окрім як самого факту продовження користування кредитними коштами. За викладеного, заявник вважає, що у спірному випадку строк кредитування пролонговувався та максимально міг бути продовженим на 60 днів (до 27.09.2021), а тому проценти за користування кредитом слід нараховувати на 15 днів (строк початкового кредитування) + 60 днів (строк кредитування на стандартних (базових) умовах). Враховуючи наведені вище обставини, скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність факту погодження відповідачем умов продовження строку кредитування і здійснення кредитодавцем нарахування процентів поза строком кредитування. Звертає увагу, що на підтвердження законності нарахування заборгованості за відсотками позивачем до позовної заяви було долучено відомості про щоденні нарахування та погашення за договором про споживчий кредит № 100011670 від 14.07.2021, яка сформована первісним кредитором ТОВ «Мілоан». Згідно п. 2.8. Договору для визначення будь-яких обставин виконання грошових зобов`язань або будь-якої їх частини, вирішальне значення мають дані бухгалтерського обліку Товариства. Зазначені обставини свідчать про те, що умовами договору про споживчий кредит № 100011670 від 14.07.2021 сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом. Щодо висновку суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача відповідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню витрати на правову допомогу пропорційно розміру задоволених вимог, що складає 1 751,50 грн., заявник вказує, що проаналізувавши ринкову вартість надання юридичними компаніями юридичних послуг встановив, що ринкова вартість за складання позовної заяви у цивільних справах становить в середньому 6 000,00 грн. Також, звертає увагу, що до складання позовної заяви у вартість витрат на правничу допомогу адвоката включено ще формування необхідних додатків та перед складанням позову проведення аналізу спірних правовідносин із наданням рекомендацій щодо захисту інтересів позивача. Таким чином, позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 підлягають до задоволення. Щодо орієнтовного розрахунку судових витрат в суді апеляційної інстанції вказує, то судові витрати скаржника складаються зі сплаченого ним судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 2 грудня 2020 року у справі № 754/16146/17, провадження № 61-6012св20, на підставі системного аналізу положень частини першої статті 13, частини першої статті 352, частини першої статті 367 ЦПК України дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції може бути переглянуте в апеляційному порядку лише у межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не переглядає рішення суду першої інстанції у частині, що стосується прав та обов`язків осіб, якщо такі особи не оскаржують судове рішення шляхом подання апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 29 жовтня 2025 рокуне скористалась, тобто погодились з таким рішенням. Від ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду надійшла «відповідь на апеляційну скаргу», просить залишити оскаржуване рішення суду без змін. Також від представника ТОВ «Діджи Фінанс» Романенка М.Е. на адресу апеляційного суду надійшли додаткові пояснення у справі, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, вирішити питання розподілу судових витрат між сторонами у справі в суді першої та апеляційної інстанцій, стягнути з відповідача на користь позивача витрати, понесені ним на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції за написання додаткових пояснень на відповідь на апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» у цій справі в розмірі 4 000,00 грн. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконала належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором в обумовлені договором строки, договір залишається невиконаним, позивач, який отримав право вимоги до відповідача за договором факторингу, внаслідок такого порушення позбавлений можливості отримати кредитні кошти та відсотки, на що він розраховував при укладенні договору факторингу, а тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором. Загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 7 596 грн., з якої: заборгованість за тілом кредиту - 6 076 грн., заборгованість за комісією - 1520 грн. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, суд виходив із того, що згідно відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 100011670 ОСОБА_1 сплатила на погашення тіла кредиту 1 533 грн. Отже, заборгованість відповідача за тілом кредиту складає: 8 000 грн. - 1 533 грн. = 6467 грн. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за процентами суд першої інстанції виснував, що умовами Договору передбачено розмір процентів за користування кредитом, що становлять 3 000 грн., які нараховуються за ставкою 2,5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку кредитування, також сторонами Договору визначено строк кредитування 15 днів, термін повернення кредиту 29.07.2021 року. Згідно відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 100011670 ОСОБА_1 сплатила на погашення відсотків 3 391 грн. Отже, заборгованість відповідача за відсотками в межах дії кредитного договору (15 днів з 14.07.2021 року по 29.07.2021 року) відсутня, наявна переплата в сумі 391 грн., яку суд зарахував у сплату тіла кредиту. Даних щодо пролонгації дії Договору матеріали справи не містять, тому нараховані відсотки поза межами строку кредитування не ґрунтуються на законі та не підлягають стягненню з відповідача. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача комісії, суд першої інстанції виходив із того, що згідно п. 1.5.1 Договору комісія за надання кредиту становить 1 520 грн., яка нараховується за ставкою 19 % від суми кредиту одноразово. Під час укладення кредитного договору відповідач був ознайомлений з його умовами, висловив своє волевиявлення шляхом підписання договору, проти положень договору про споживчий кредит, умовами якого передбачено сплату комісії за надання кредиту, не заперечував, дійсність договору не оспорював. Тому суд дійшов висновку, що передбачена умовами договору одноразова комісія у сумі 1 520 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Що стосується вирішення спору по суті, то колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України). Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14.07.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 100011670. Договір укладено в електронній формі, відповідачем підписано за допомогою одноразового ідентифікатора F79967 від 14.07.2021 року, номер телефону НОМЕР_1 . Згідно п. 1.1 Договору кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Відповідно п. 1.2 Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 8 000 грн. у валюті Українська гривня. За положеннями п. 1.3 Договору кредит надається строком на 15 днів з 14.07.2021 року (строк кредитування). Відповідно п. 1.4 Договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 29.07.2021 року. Згідно п. 1.5 Договору орієнтовна загальна вартість кредиту позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 12 520 грн. Пунктом 1.5.1 Договору визначено, що комісія за надання кредиту становить 1 520 грн., яка нараховується за ставкою 19 % від суми кредиту одноразово. Відповідно п. 1.5.2 Договору проценти за користування кредитом - 3 000 грн., які нараховуються за ставкою 2,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. За положеннями п. 2.1 Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Відповідно п. 5.1 Договору Позичальник підтверджує, що до моменту підписання договору ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав паспорт споживчого кредиту; отримав проект Договору з додатками; ознайомився з Правилами, що розміщені на веб-сайті тощо. Згідно п. 6.1 Договору Кредитний договір укладено в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Аналогічні умови зазначені у Паспорті споживчого кредиту № 100011670, який є Додатком № 2 до Договору. Згідно копії платіжного доручення № 29890871 від 14.07.2021 року ТОВ «Мілоан» перерахувало на користь ОСОБА_1 на картковий рахунок № НОМЕР_2 *83 суму 8 000 грн. з призначенням платежу: кошти згідно договору №100011670. Відповідно копії відомості про щоденні нарахування та погашення ТОВ «Мілоан» за кредитним договором №100011670 від 14.07.2021 року - надано кредит на суму 8 000 грн., 14.07.2021 року - нараховано комісію за надання кредиту 1 520 грн.; також нараховано 13 696,83 грн. відсотків; сума боргу складає 21 683,83 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 6 467 грн., заборгованість за відсотками - 13 696,83 грн., заборгованість за комісією - 1 520 грн. 29.10.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено Договір факторингу № 11Т, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «Діджи Фінанс» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «Діджи Фінанс» приймає належні ТОВ «Мілоан» Права Вимоги до Боржників, вказаних у Реєстрі боржників. Згідно Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 11Т від 29.10.2021 року, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 100011670 від 14.07.2021 року в сумі 21 683,83 грн., яка складається з: заборгованість за тілом кредиту - 6 467 грн., заборгованість за відсотками - 13 696,83 грн., заборгованість за комісією - 1 520 грн. ТОВ «Діджи Фінанс» на адресу ОСОБА_1 направлено вимогу про погашення кредитної заборгованості від 25.07.2025 року на суму 21 683,83 грн., яка складається з: заборгованість за тілом кредиту - 6 467 грн., заборгованість за відсотками - 13 696,83 грн., заборгованість за комісією - 1 520 грн. Зазначена вимога залишена відповідачем без виконання. За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19. Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність вищевказаного кредитного договору між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення отриманих в борг коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув право вимоги за вищевказаним кредитним договором за договором відступлення прав вимоги. За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться. Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Зібрані докази вказують на те, що між ТОВ «Мілоан» та відповідачем 14.07.2021 було укладено договір по споживчий кредит № 100011670, на виконання якого ТОВ «Мілоан»» перерахувало на банківський рахунок відповідача кредит у розмірі 8 000,00 грн., які відповідач зобов`язалася повернути через 15 днів, тобто 29.07.2021, і сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 3 000,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. У подальшому ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до відповідача за кредитним договором. Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Відповідно до статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору. Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами. При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№ 202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права. Щодо розміру нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за договором по споживчий кредит № 100011670 від 14.07.2021 року в розмірі 13 696,83 грн.(який був відступлений ТОВ «МІЛОАН») колегія суддів зазначає наступне. За умовами договору про споживчий кредит № 100011670від 14.07.2021 року сторони встановили строк кредитування 15 днів, тобто до 29.07.2021 року. Отже, строк кредитування був погоджений сторонами та становив 15 днів. У п. 1.5. договору про споживчий кредит та додатку № 1 до договору (Графік платежів), який є невід`ємною частиною договору, зазначено, що загальна вартість кредиту становить 12 520,00 грн., з яких: сума кредиту 8 000,00 грн., сума нарахованих процентів за користування кредитом за 15 днів розрахункового періоду становить 3 000,00 грн., що розраховані за процентною ставкою - 2,50 %, комісія за надання кредиту - 1 520,00 грн. Враховуючи наведене, та у відповідності до норм права, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№ 202/4494/16-ц), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. З огляду на погоджені сторонами умови договору про споживчий кредит, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстави для нарахування процентів після 29.07.2021 року, тобто за межами строку кредитування, а їх нарахування позивачем є неправомірним. Доводи апеляційної скарги ТОВ «Діджи Фінанс» з приводу пролонгації строку кредитування є безпідставними з огляду на встановлений строк кредитування в договорі, визначену суму відсотків за користування кредитними коштами у цей період, узгодження таких умов сторонами договору. Крім того, як вбачається з наданих первісним кредитором відомостей про щоденні нарахування та погашення щодо позичальника ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 100011670 від 14.07.2021, останньою було сплачено на погашення тіла кредиту 1 533 грн., на погашення відсотків - 3 391 грн. Отже, загальна сума заборгованості складає 7 596 грн., з якої: заборгованість за тілом кредиту - 6 076 грн., заборгованість за комісією - 1520 грн. Тому, за результатами апеляційного перегляду колегія суддів погоджується з висновками суду, що загальна заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» складає 7 596 грн., наголошуючи, що рішення суду першої інстанції переглянуте в апеляційному порядку лише у межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи, що відповідач правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не скористалась. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Решта доказів та обставин, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Посилання в апеляційній скарзі на відповідні правові висновки Верховного Суду не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки в указаних справах були встановлені інші фактичні обставини, порівняно з обставинами у цій справі. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2025 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 19 січня 2026 року. Головуючий: Д.А. Трофимова Судді: М.С. Гончар Е.А. Онищенко