Ухвала КАС ВС № 990/10/26

УХВАЛА 19 січня 2026 року м. Київ справа №990/10/26 адміністративне провадження №П/990/10/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Соколова В.М., суддів: Білак М.В., Желєзного І. В., Загороднюка А. Г., Мацедонської В. Е., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (далі - Президент України, відповідач), у якій просить: - визнати протиправною бездіяльність дії Президента України, що призвели до порушень конституційних прав і свобод позивача; - стягнути з Президента України (адреса 01220, м. Київ, вул. Банкова, 11, ЄДРПОУ 37395664) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) за період порушення конституційних прав 2013- 2025 рр. моральну шкоду в сумі 1 000 000 грн (один мільйон гривень). За правилами статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про необхідність залишення її без руху з огляду на наступне. Частина друга статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Частиною першою статті 5 КАС України встановлено способи судового захисту, зокрема, зазначається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Частиною четвертою статті 22 КАС України встановлено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою. Відповідно до частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов`язати Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. За приписами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Пунктом 3 частини першої статті 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Частиною п`ятою статті 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначаються: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; 10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт; 11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Перевіркою поданої позовної заяви встановлено, що вона не відповідає вимогам частини п`ятої статті 160 КАС України. Так, підстава позову - обставини (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), які в сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до відповідача. Предмет позову - матеріально-правові вимоги позивача до відповідача. Гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача стосовно оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності було обґрунтованим, і таке порушення прав має бути реальним, стосуватися особистих прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Тож право на судовий захист не є абсолютним. Законодавцем встановлені вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, із якою особа звертається до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Із цих законодавчих положень випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням чи бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать. Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною. Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи судового захисту свого права, свободи чи інтересу, які повинні формулюватися максимально чітко і зрозуміло. Обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких суб`єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. При цьому, відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Необхідно звернути увагу на те, що дія - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень. Своєю чергою, протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. В силу частини четвертої статті 22, частини першої статті 266 КАС України предметом оскарження до Верховного Суду як суду першої інстанції є, зокрема, дії чи бездіяльність Президента України, а позовні вимоги про зобов`язання вказаного суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії є способом поновлення порушених прав позивача, які мають бути похідними від основної вимоги про визнання протиправними відповідних дій чи бездіяльності відповідача. Водночас, у прохальній частині позовної заяви не визначено спосіб поновлення порушених прав позивача (які саме дії зобов`язаний вчинити суб`єкт владних повноважень). Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України, визначені у статті 266 КАС України, поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності (крім конституційності) указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності Президента України. Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правову позицію про те, що приписи частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС України треба розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися ті акти, дії чи бездіяльність глави держави, які прийнято / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких Президент України реалізує свої владні (управлінські) функції / повноваження і які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їх юридичним змістом і процедурою розгляду (зокрема, але не виключно, постанови від 13 лютого 2025 року у справі №990/357/24, від 06 березня 2025 року у справі №990/10/25). Суд звертає увагу, що судовий контроль не може охоплювати питань, які визначаються виключно законами України, а також питань, вирішувати які уповноважені відповідні державні органи (в межах визначеної компетенції і встановленої процедури). Не може виникнути предмета спору у правовідносинах, учасником яких позивач не є, тобто коли акти / дії / бездіяльність глави держави не створюють безпосередніх юридичних наслідків саме для позивача. При розмежуванні підсудності адміністративних справ про оскарження правових актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Президента України, а відтак і при вирішенні питання щодо можливості застосування спеціальних правил КАС України, передбачених для розгляду цієї категорії спорів, визначальним є предмет спору, тобто зміст (суть) актів, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а також правовий статус останнього у спірних правовідносинах. У Рішенні від 10 квітня 2003 року №7-рп/2003 Конституційний Суд України констатував, що відповідно до Конституції України повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України. Тотожний висновок закріплений у Рішенні Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року №1-рп/2007 (пункт 6 мотивувальної частини). У тексті позовної заяви позивач вказує: «Так на протязі 2025 року, я звернувся до гаранта Конституції щодо виконання гарантованих прав Конституцією України. Я просив виконати рішення судів по справам №640/36766/21 , №260/5716/23, № 761/11569//15-Ц, №761/37720/14-ц, №761/7450/15-ц, №761/8195/16-ц та №761/14343/15-ц за період 2013-2025 р. та виплатити кошти за пенсійне забезпечення та заробітну плату в сумі 1 038 010, 02 грн. Але по сьогодні я відповіді на мою претензію не отримав. Пенсійного забезпечення та заробітної плати за період 2013-2025 р. в сумі 1 038 010, 02 грн. не отримав.». Також позивач зазначає: «На протязі тринадцяти років протиправної бездіяльності органів державної влади Держави Україна, проявилася у порушенні його та його дітей конституційних прав, гарантованих статтями 3, 8,22,43, 46,48,49, 52, 102, 129-1 Конституції України, - права на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, гарантоване статтею 48 Конституції України; права на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування, гарантоване статтею 49 Конституції України; права на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, гарантоване статтею 46 Конституції України: звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, що є порушенням статті 22 Конституції України: порушення права на правничу допомогу (стаття 59 Конституції України), на доступ до суду (стаття 55 Конституції України) та права на відшкодування шкоди (стаття 56 Конституції України): суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України). Згідно ч. 1 Статті

102. Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.». Проаналізувавши зміст наведеного у позовній заяві обґрунтування та заявлених позивачем вимог, Суду не видається за можливе встановити пов`язаність заявлених у позовній заяві порушень з діяльністю Президента України. Позивачем не вказано, які конкретні рішення, дії та/або бездіяльність призвели до порушення його прав у правовідносинах, які охоплюються категорією справ, визначеною частиною четвертою статті 22 КАС України, а також не наведено належних обґрунтувань щодо можливих порушень таких прав, свобод чи інтересів. Відсутність конкретизованого предмета позову (зазначення конкретного права, що випливає з публічно-правових відносин між позивачем і Президентом України) перешкоджає Суду визначити межі судового розгляду та предмет доказування у справі та, відповідно, здійснити ефективний захист прав позивача, оскільки судовий захист не може надаватися стосовно абстрактних чи гіпотетичних порушень. Суд адміністративної юрисдикції покликаний перевіряти правомірність дій/бездіяльності лише у межах конкретної владно-управлінської функції, тобто у межах конкретного порушеного права, що можливо зробити лише за умови належного викладення позивачем своїх вимог щодо предмета спору та їх обґрунтування. Звернення до суду із узагальненими твердженнями без покликання на конкретні дії (бездіяльність) відповідача, допущені в безпосередніх правовідносинах сторін спору, з якими не погоджується позивач, а також дати їх виникнення, унеможливлює установлення неправомірності дій (бездіяльності) Президента України як суб`єкта владних повноважень в контексті наведених позивачем мотивів; визначити межі судового розгляду та предмет доказування у справі. Опираючись на обставини, наведені у позовній заяві ОСОБА_1 , не вдається зрозуміти про яку конкретно бездіяльність Президента України йдеться (які саме дії відповідач мав вчинити в силу своїх повноважень (норма закону), однак не вчинив). Разом з тим, формулювання вимог має відповідати повноваженням адміністративного суду, які визначені, зокрема, частиною четвертою статті 266 КАС України. Оскільки зі змісту позовної заяви неможливо встановити ані дійсний предмет спору, ані пов`язаність заявлених в позовній заяві вимог з діяльністю Президента України, Суд уважає, що позивачеві слід подати уточнену позовну заяву, у якій навести відповідне правове обґрунтування, викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги та навести докази, які ці обставини підтверджують (з наданням їх суду). Виклад обґрунтування має узгоджуватися з вимогами, стосуватися тих актів, дій чи бездіяльності Президента України, які прийнято / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких Президент України реалізує свої владні (управлінські) функції / повноваження і які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їх юридичним змістом і процедурою розгляду. Згідно з приписами частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. За приписами частини частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Водночас термін «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Зазначене дає підстави стверджувати, що строк звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав та інтересів, й такий строк, у разі його пропуску, може бути поновлений лише з поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами. Водночас, із наведених позивачем доводів у позовній заяві Суд не може встановити момент, з якого особа дізналася про порушення її прав, а відтак, у контексті заявлених вимог до Президента України, не може вирішити питання, передбачене пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України (чи подано позов у строк, установлений законом). Окрім того, всупереч пункту 11 частини п`ятої статті 160 КАС України у позовній заяві відсутнє власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Також ОСОБА_1 заявляє вимогу майнового характеру про стягнення 1 000 000 грн, однак позовна заява не містить жодного розрахунку цієї суми, не визначає підстав та критеріїв її обчислення, не надає доказів на підтвердження існування завданої шкоди у такому розмірі та не наводить причино-наслідкового зв`язку між оскаржуваною бездіяльністю Президента України та заявленою сумою. Втім, у разі пред`явлення вимоги про відшкодування шкоди позивач відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 160 КАС України зобов`язаний надати обґрунтований розрахунок заявленої суми та докази, які підтверджують реальність завдання шкоди, а також навести обґрунтування причино-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та завданою шкодою. Як обумовлено частиною третьою статті 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Частиною другою статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що при поданні до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, розмір судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01 січня 2026 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3328 гривень. За таких обставин ставка судового збору за вимогу немайнового характеру становить 1331,20 грн (3328,00 грн * 0,4). Також у позовній заяві ОСОБА_1 заявлено вимогу майнового характеру про стягнення з Президента України моральної шкоди в сумі 1 000 000 грн. Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою, розмір судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, з огляду на положення підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, розмір судового збору за позовну вимогу майнового характеру становить: 10 000 грн - 1 відсоток ціни позову, але не більше п`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 16 640 грн; Отже, загальна сума судового збору, що підлягає сплаті за подання цієї позовної заяви становить 17 971,20 грн (16 640 + 1 331,20). У той же час, позивач у позовній заяві просить звільнити його від сплати судового збору за подання позовної заяви, посилаючись на те, що розмір судового збору, який він має сплатити, перевищує 5 відсотків розміру його доходу за 2025 рік. На обґрунтування зазначеного заявником надано відомість з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 07 січня 2026 року за період січня - грудня 2025 року, згідно з якою за попередній календарний рік ОСОБА_1 отримав дохід у загальному розмірі 7 126,60 грн. Як обумовлено частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов, зокрема, розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України «Про судовий збір»). Отже, вимоги статті 8 Закону України «Про судовий збір» вказують саме на право суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати, у разі наявності умов, наведених у частині першій цієї статті, зокрема, за умови перевищення розміру такого судового збору 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Поряд з тим, установивши у статті 8 Закону України «Про судовий збір» зазначений критерій (а саме коли сума судового збору, що підлягає сплаті, перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік) для звільнення від сплати судового збору, законодавець не визначив, якими саме доказами мають підтверджуватися такі обставини. Закон не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи і в кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Втім, уставленим у правозастосовній практиці судів є підхід, відповідно до якого належним доказом для указаних цілей є довідки/відомості з реєстрів, що адмініструються Державною податковою службою України та Пенсійним фондом України (їхніми територіальними органами). Так, у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі №215/7312/20 зазначено, що вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, суд ураховує майновий стан сторони, який є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Такими доказами можуть слугувати: довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік разом із довідкою органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік. Аналогічна позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 10 травня 2019 року у справі № 9901/166/19. У постанові Верховного Суду у справі від 29 вересня 2021 року №160/12251/20 зазначено, що документом, який відображає всю суму доходу позивача за попередній календарний рік може бути, зокрема, довідка про суми виплачених доходів та утриманих податків, яка формується на підставі відомостей, що містяться у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків. Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 27 червня 2023 року у справі №120/3505/22, від 02 листопада 2023 року у справі №120/6039/22, від 18 січня 2024 року у справі №520/495/23, від 30 квітня 2025 року у справі № 207/1966/24. Ураховуючи, що позивач надав суду докази, які підтверджують, що розмір судового збору, який він має сплатити за подання позовної заяви, перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік, Суд уважає за необхідне задовольнити клопотання та звільнити позивача від сплати судового збору. Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Згідно з частиною другою статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Оскільки позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, її слід залишити без руху та надати позивачеві десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення встановлених судом недоліків шляхом подання до суду уточненої позовної заяви, у якій: 1) чітко зазначити предмет позову, зміст позовних вимог та їх правове обґрунтування; 2) викласти обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до визначеного ним відповідача - Президента України; 3) надати до суду всі наявні у позивача документальні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги; 4) зазначити обґрунтований розрахунок суми заявленої шкоди та докази, які підтверджують її реальність, а також навести обґрунтування причино-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та завданою шкодою; 5) зазначити власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; 6) зазначити момент (дату), коли позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод і законних інтересів з боку відповідача. За правилами пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, якщо позивач не усуне недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява підлягатиме поверненню. Керуючись статтями 22, 160, 161, 169, 248, 266 КАС України, Верховний Суд УХВАЛИВ: Задовольнити клопотання ОСОБА_1 та звільнити його від сплати судового збору за подання позовної заяви у справі № 990/10/26. Позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди - залишити без руху. Надати позивачу строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліку позовної заяви у спосіб, зазначений у мотивувальній частині ухвали. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк позовна заява разом із доданими до неї матеріалами буде повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... ........................... ........................... В.М. Соколов М.В. Білак І.В. Желєзний А.Г. Загороднюк В.Е. Мацедонська Судді Верховного Суду