Ухвала КАС ВС № 522/17908/25-Е

УХВАЛА 19 січня 2026 року м. Київ справа №522/17908/25-Е адміністративне провадження №К/990/53153/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу адвоката Казнєвського Владислава Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 522/17908/25-Е за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України, у якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 5101100100000511 від 06 серпня 2025 року про примусове видворення громадянки Таджикистану, ОСОБА_1 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 5101100100000511 від 06 серпня 2025 року про примусове видворення громадянки Таджикистану, ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2025 року - скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України - відмовлено. 26 листопада 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника позивача, в якій останній просив скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року та залишити без змін рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2025 року. Верховний Суд ухвалою від 16 грудня 2025 року касаційну скаргу адвоката Казнєвського Владислава Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 522/17908/25-Е за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України, повернув особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України 18 грудня 2025 року до Верховного Суду надійшла вдруге касаційна скарга представника позивача, в якій останній просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року та залишити без змін рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2025 року. Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, у зв`язку перебуванням у відпустці головуючого судді Загороднюка А. Г. (наказ від 09 грудня 2025 року №4849/0/6-25), судді Єресько Л. О. (наказ від 05 грудня 2025 року № 4825/0/6-25), судді Соколова В. М. (наказ від 10 грудня 2025 року № 4892/0/6-25) розгляд цієї скарги відбувся по виходу суддів з відпусток. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстави касаційного оскарження судового рішення представник скаржника покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що: - апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права без урахування висновків Верховного Суду у справах № 344/9604/23, № 589/2960/23, № 522/5661/22, № 160/1521/23, № 420/3258/19, № 826/28240/15, № 204/10229/22; - судом апеляційної інстанції необґрунтовано не взято до уваги норми матеріального права закріплені у частині першій статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"; - не взято до уваги норми процесуального права, а саме: частину другу статті 77, частину третю статті 78, частину четверту статті 90 КАС України. Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу представника скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається представник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Покликаючись на постанови Верховного Суду у справах № 344/9604/23, № 589/2960/23, № 160/1521/23, № 420/3258/19, № 826/28240/15, № 204/10229/22 автор касаційної скарги не наводить, які саме конкретні норми права (пункт, частина, стаття) застосовано судом без врахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду. Натомість, представник скаржника по тексту касаційної скарги лише цитує (вирвавши з контексту) окремі уривки із вказаних постанов Верховного Суду, що демонструє суто формальний підхід у намаганні дотриматися правил касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, що, при цьому, не зумовлює можливості відкрити касаційне провадження із цієї підстави, оскільки викладені у такий спосіб доводи і обґрунтування не є належними у розумінні зазначеної правової норми. До того ж, у вказаних автором касаційної скарги постановах Верховного Суду у справах № 344/9604/23, № 589/2960/23, № 160/1521/23, № 420/3258/19, № 826/28240/15, № 204/10229/22, які, на думку представника заявника, не було застосовано судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення щодо застосування норми права, взагалі не застосовувались норми прави, а саме: частина перша статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а тому лише посилання на правові позиції Верховного Суду у згаданих справах щодо указаної норми є формальним. Також автор касаційної скарги стверджує, що апеляційний суд не неправильно застосував норми матеріального закріплені у частині першій статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" без урахування висновку Верховного Суду у справі № № 522/5661/22. Вважає, що апеляційним судом не досліджено питання безпекової ситуації позивача у разі її повернення видворення, що свідчить про поверхневість розгляду справи. Так, у постанові від 16 березня 2023 року у справі № № 522/5661/22, Верховний Суд направляючи справу на новий розгляд у частині, у абзацах 62 та 64 указав, що судами не досліджено, чи відповідачем встановлювалися, а позивачем доводилися наявність підстав, передбачених частиною першою статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", за яких позивач не може бути повернута до країни громадянської належності. Також Верховний Суд звернув увагу судів першої та апеляційної інстанцій, що при вирішенні питання про примусове повернення слід обов`язково з`ясовувати наявність обставин, передбачених статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", які виключають можливість такого повернення до країни походження. Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову указав, зокрема, що за приписами статті 31 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства. Отож, апеляційний суд висновував, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду. Судами попередніх інстанцій установлено, що 06 серпня 2025 року позивачку було затримано відповідно до протоколу про адміністративне затримання серії №МОД 000320 відповідно до частини другої статті 263 КУпАП з метою встановлення особи та/або з`ясування обставин правопорушення. В результаті проведеної перевірки щодо законності перебування на території України встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою Таджикистану. Громадянка Таджикистану - ОСОБА_1 прибула до України 06.08.2017 через КПП "Конотоп". Під час перебування в Україні громадянка Таджикистану на установчі дані ОСОБА_1 тимчасово проживала за адресою: АДРЕСА_1 . 09 січня 2024 року позивачка звернулася до ГУ ДМС в Одеській області з заявою про надання міжнародного захисту. В якості причини звернення зазначила, що у разі повернення до країни походження, існує ризик переслідувань, на підставі її політичних поглядів та релігійних переконань. Відповідач є членом організації "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі", яка визнана терористичною організацією та заборонена у Таджикистані. Отже, існує ризик переслідування відповідача у разі її повернення до Республіки Таджикистан по причинах, що підпадають під перелік підстав для надання статусу біженця або додаткового захисту згідно пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту". Рішенням Державної міграційної служби України від 25 липня 2024 року №124-24 громадянці Таджикистану на установчі дані ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які також діють в інтересах своїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про визнання протиправним та скасування рішення від 25 липня 2024 року №124-24 відмовлено (справа № 420/37097/24). У справі № 420/37097/24 судами було встановлено не підтвердження переслідувань позивачів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, або обставин/фактів побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Позивачами не було надано жодної переконливої інформації, яка б підтверджувала існування у Таджикистані реальної загрози їх життю. Суди також не установили будь-яких елементів переслідування позивачів через членство у партії Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі на території Таджикистану чи рф. Суди констатували відсутні у позивачів умов, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Крім того, суд апеляційної інстанції у справі №420/37097/24 звернув увагу на те, що організація "Хізб ут-Тахрір" не зареєстрована в Україні як офіційна політична партія чи релігійна організація. Відомості про неї відсутні в державному реєстрі політичних партій України. Також наголошено, що на думку Європейського суду з прав людини Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі не є виключно мирною організацією, запропоновані нею зміни в конституційному устрої держав (наприклад, встановлення різних правових систем для різних категорій віруючих) є несумісними з принципами демократичного суспільства, а сама організація відмовляється від участі в демократичному процесі для досягнення влади (відповідно до рішення ЄСПЛ по справі Касимуханов і Сайбаталлов проти Росії (Kasymakhunov and Saybatalov v. Russia, №26261/05 и 26377/06). Крім того у рішеннях ЄСПЛ, що стосуються діяльності "Хізб ут-Тахрір", а саме "Hizb ut-Tahrir mа інші прокти Німеччини" та "Касимахунов та Сайбаталов проти Росії" об`єктивно вказується на відсутність порушень статей 9 з боку держав-учасниць (свобода думка, совісті і релігії), 10 (свобода вираження поглядів), 11 (свобода зібрань та об`єднання), 13 (право на ефективний засіб правового захисту) або 14 (заборона дискримінації) Європейської Конвенції з прав людини 1950 року щодо членів "Хізб ут-Тахрір" в контексті законності їхнього переслідування відповідно до звичайного права (додаток №10 до висновку). Також, заборона діяльності "Хізб ут-Тахрір" не створює ситуації переслідування послідовників вказаної організації за "політичними мотивами" за змістом Конвенції про статус біженців 1951 року. Зокрема, через неприйняття загальних демократичних цінностей структура не здійснює офіційної реєстрації власної політичної сили в країнах, де вона здійснює власну діяльність. Отже, за змістом проаналізованих рішень ЄСПЛ заборона діяльності "Хізб ут-Тахрір" не створює порушення на свободу вираження поглядів відповідно до статті 10 Європейської Конвенції з прав людини 1950 року. Оскільки сторони у справі №420/37097/24 та у даній справі є ті самі, колегія суддів апеляційного суду вважала за можливе застосувати приписи частини четвертої статті 78 КАС України, якими передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, шо набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ні обставини, якщо інше не встановлено законом. Ураховуючи означене, колегія апеляційного суду дійшла висновку, про недоведеність доводів позовної заяви щодо неможливості повернутись до Республіки Таджикистан або до рф через побоювання переслідувань та ув`язнення через її релігійні переконання, а також, що вона зазнає тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання автора касаційної скарги на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Серед іншого, у касаційній скарзі, представник скаржника посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Проте, Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання доказів надсилання копії уточненої касаційної скарги іншим учасникам справи. На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу адвоката Казнєвського Владислава Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 522/17908/25-Е за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України, - залишити без руху. Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання: - уточнену касаційну скаргу із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; - докази надсилання копії уточненої касаційної скарги іншим учасникам справи. Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині надання касаційної скарги у нові редакції касаційну скаргу буде повернуто. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач судді А. Г. Загороднюк Л. О. Єресько В. М. Соколов Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов