Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 522/17908/25-Е

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 522/17908/25-Е П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2025 року (суддя Чорнуха Ю.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 15.09.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України,- В С Т А Н О В И В: 07.08.2025 до Приморського районного суду м. Одеси надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивачка просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління від 06.08.2025 №5101100100000511 про примусове видворення громадянки Таджикистану ОСОБА_1 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. На думку апелянта, спірне рішення ГУДМС від 06.08.2023 №5101100100000511 про примусове видворення з України прийняте у відповідності до норм чинного законодавства, у відповідності, та у спосіб, визначений діючим законодавством, передбачений Конституцією України та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача, що вказує на дотримання ГУ ДМС в Одеській області вимог чинного законодавства, а тому не може бути визнано протиправним та скасовано. Позивачка надіслала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі, в тому числі, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянкою Таджикистану, яка прибула на територію України у 2017 році. 09.01.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також в інтересах своїх неповнолітніх дітей. Причину звернення за міжнародним захистом пояснювала тим, що має побоювання повертатися до країни громадянської належності через наявне, з усних тверджень, кримінальне переслідування на території Таджикистану, пов`язане з діяльністю в структурі "Хізб ут-Тахрір", яку офіційно заборонено та визнано терористичною на території Таджикистану, а також переслідування її чоловіка. Рішенням ДМС України від 25.07.2024 року №124-24 відмовлено у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, громадянці Республіки Таджикистан ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям. Не погоджуючись з рішеннями Державної міграційної служби України від 25.07.2024 року №124-24 та від 25.07.2024 року №125-24, ОСОБА_1 звернулась до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 у справі №420/37097/24 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які також діють в інтересах своїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2025 касаційну скаргу ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі №420/37097/24 повернуто особі, яка її подала згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Ухвалою Верховного Суду від 04.08.2025 касаційну скаргу Казнєвського Владислава Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі №420/37097/24 повернуто особі, яка її подала згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. 06.08.2025 ОСОБА_1 прибула до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області для повторного подання заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У Головному управлінні відмовились приймати та реєструвати заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. ОСОБА_1 затримали, склали протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 203 КУпАП (проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні) та рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства №5101100100000511 від 06.08.2025. Рішенням №5101100100000511 від 06.08.2025 мотивовано тим, що громадянка ОСОБА_1 не має підстав для подальшого проживання в Україні, не може бути працевлаштована, мати законного, постійного джерела доходів згідно чинного законодавства, не може забезпечувати власні потреби, через що з метою отримання грошових коштів, може вчиняти злочини проти власності чим задати істотної шкоди охоронюваним інтересам держави та окремих громадян, громадянка ОСОБА_1 не має жодної з обставин, на підставі яких, відповідно до ст. 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" вона не може бути примусово видворена за межі України. У рішенні №5101100100000511 від 06.08.2025 викладені пояснення ОСОБА_1 , у яких вона зазначає, що 06.08.2025 добровільно звернулась до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою-анкетою про визнання біженцем, однак у прийнятті такої заяви відмовили і одразу затримали її, роз`єднавши з неповнолітніми дітьми. Також зазначила, що має діючий паспорт громадянина Таджикистану № НОМЕР_1 зі строком дії до 19.07.2027 та їй не надано можливість добровільно покинути територію України разом з дітьми. 06.08.2025 уповноваженою особою Державної міграційної служби України в Одеській області складено постанову ПН МОД 012279 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за порушення законодавства про правовий статус іноземців та ОБГ, а саме: проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за що передбачена відповідальність ч. 2 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5100,00 гривень. Не погодившись із рішення ГУДМС про примусове видворення з України, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним адміністративним позовом про його скасування. Під час розгляду справи судом першої інстанції також було встановлено, що рішенням Приморського районного суду м Одеси від 08.08.2025 у справі №522/17868/25 за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, затримано громадянку Таджикистану ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців до 06.02.2026 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі №522/17868/25 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про примусове затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України відмовлено. У зазначеній постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі №522/17868/25 встановлено: "згідно дійсних обставин справи та як підтверджується позивачем, відповідачка має діючий паспортний документ, який перебуває на зберіганні Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМСУ в Одеській області. Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області вих. №5100.5.1-8481/51.3-25 від 18.08.2025 підтверджено факт зберігання на обліку оригіналу паспортного документу серії 401637152 (період дії: 20.07.2017 19.07.2027), оформлений на ОСОБА_1 . Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийняте без дотримання вимог статей 26 та 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон №3773-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Визначення нелегального мігранту міститься у статті 1 Закону №3773-VI та означає іноземця або особу без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в України, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України. При цьому в силу частини першої статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Частиною першою статті 30 Закону №3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього. Приписами частини п`ятої статті 30 Закону №3773-VI обумовлено, що рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім рішень, прийнятих органами охорони державного кордону, що виконуються такими органами. Контроль за правильністю і своєчасністю виконання рішення про примусове видворення здійснює орган, який прийняв таке рішення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, службова особа якого супроводжувала іноземця та особу без громадянства, яку примусово видворено за рішенням органу Служби безпеки України, інформує такий орган про виконання рішення про примусове видворення. Разом з цим за приписами статті 31 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства. З аналізу наведених правових норм висновується, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду. При цьому компетентним органом в розумінні статті 26 Закону №3773-VI є орган Державної міграційної служби України, орган Служби безпеки України, або орган охорони державного кордону. За наявними в матеріалах справи доказами вбачається, що 06.08.2025 співробітниками ГВКР УСБУ в Одеській області спільно з співробітниками ГУ ДМС в Одеській області було виявлено за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 44 та доставлено до ГУ ДМС в Одеській області за адресою м. Одеса, вул. Тараса Кузьміна, 33, особу, яка назвалася громадянкою Таджикистану - ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 06.08.2025 о 13 год. 35 хв. позивачку було затримано відповідно до протоколу про адміністративне затримання серії №МОД 000320 відповідно до ч. 2 ст. 263 КУпАП з метою встановлення особи та/або з`ясування обставин правопорушення. В результаті проведеної перевірки щодо законності перебування на території України встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є громадянкою Таджикистану. Громадянка Таджикистану - ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 прибула до України 06.08.2017 через КПП "Конотоп". Під час перебування в Україні громадянка Таджикистану на установчі дані ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , тимчасово проживала за адресою: АДРЕСА_1 . 09.01.2024 позивачка звернулася до ГУ ДМС в Одеській області з заявою про надання міжнародного захисту. В якості причини звернення ОСОБА_1 зазначила наступне. У разі повернення до країни походження, існує ризик переслідувань, на підставі її політичних поглядів та релігійних переконань. Відповідач є членом організації "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі", яка визнана терористичною організацією та заборонена у Таджикистані. Отже, існує ризик переслідування відповідача у разі її повернення до Республіки Таджикистан по причинах, що підпадають під перелік підстав для надання статусу біженця або додаткового захисту згідно п.1 ч.1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту". Рішенням Державної міграційної служби України від 25.07.2024 №124-24 громадянці Таджикистану на установчі дані ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025 набуло законної сили рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 по справі №420/37097/24, яким відмовлено у задоволені адміністративного позову громадянки Таджикистану на установчі дані ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , до ДМС про визнання протиправним та скасування рішення від 25.07.2024 №124-24. У вказаній справі судами було встановлено непідтвердження переслідувань позивачів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, або обставин/фактів побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Позивачами не було надано жодної переконливої інформації, яка б підтверджувала існування у Таджикистані реальної загрози їх життю. Суди також не установили будь-яких елементів переслідування позивачів через членство у партії Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі на території Таджикистану чи рф. Суди констатували відсутні у позивачів умов, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Крім того, суд апеляційної інстанції у справі №420/37097/24 звернув увагу на те, що організація "Хізб ут-Тахрір" не зареєстрована в Україні як офіційна політична партія чи релігійна організація. Відомості про неї відсутні в державному реєстрі політичних партій України. Також наголошено, що на думку Європейського суду з прав людини Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі не є виключно мирною організацією, запропоновані нею зміни в конституційному устрої держав (наприклад, встановлення різних правових систем для різних категорій віруючих) є несумісними з принципами демократичного суспільства, а сама організація відмовляється від участі в демократичному процесі для досягнення влади (відповідно до рішення ЄСПЛ по справі Касимуханов і Сайбаталлов проти Росії (Kasymakhunov and Saybatalov v. Russia, №26261/05 и 26377/06). Крім того у рішеннях ЄСПЛ, що стосуються діяльності "Хізб ут-Тахрір", а саме "Hizb ut-Tahrir mа інші прокти Німеччини" та "Касимахунов та Сайбаталов проти Росії" об`єктивно вказується на відсутність порушень статей 9 з боку держав-учасниць (свобода думка, совісті і релігії), 10 (свобода вираження поглядів), 11 (свобода зібрань та об`єднання), 13 (право на ефективний засіб правового захисту) або 14 (заборона дискримінації) Європейської Конвенції з прав людини 1950 року щодо членів "Хізб ут-Тахрір" в контексті законності їхнього переслідування відповідно до звичайного права (додаток №10 до висновку). Також, заборона діяльності "Хізб ут-Тахрір" не створює ситуації переслідування послідовників вказаної організації за "політичними мотивами" за змістом Конвенції про статус біженців 1951 року. Зокрема, через неприйняття загальних демократичних цінностей структура не здійснює офіційної реєстрації власної політичної сили в країнах, де вона здійснює власну діяльність. Отже, за змістом проаналізованих рішень ЄСПЛ заборона діяльності "Хізб ут-Тахрір" не створює порушення на свободу вираження поглядів відповідно до статті 10 Європейської Конвенції з прав людини 1950 року. Оскільки сторони у справі №420/37097/24 та у даній справі є ті самі, колегія суддів вважає за можливо застосувати приписи до ч. 4 ст. 78 КАС України, якими передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, шо набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ні обставини, якщо інше не встановлено законом. Враховуючи, що посилання позивачки в обґрунтування позовних вимог у даній справі на інформацію по країні походження за період 2019-2024 роки жодним чином не спростовує преюдиційні факти, що встановлені у справі №420/37097/24, колегія суддів вважає недоведеними доводи позовної заяви про неможливість повернутись до Республіки Таджикистан або до рф, через побоювання переслідувань та ув`язнення через її релігійні переконання, а також, що вона зазнає тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Інших обставин, наявність яких згідно до приписів статті 31 Закону №3773-VI унеможливлюють примусового повернення чи примусово видворення іноземця позивачкою не наведено. Стосовно посилання позивачки на наявність у неї дітей доцільно наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України. Наявність родичів на території України мало б бути причиною щодо своєчасних дій легалізації становища позивачки, а не її доводом стосовно спростування підстав застосування процедури примусового видворення за установлених обставин цієї справи. У контексті наведеного колегія суддів також уважає за необхідне зауважити, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України, вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства (постанови від 23.01.2020 у справі №343/2242/16, від 10.10.2019 у справі №2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі №755/14023/17, від 13.10.2021 у справі № 263/14519/20, від 13.04.2021 у справі №211/1113/18 (2-а/211/91/18), від 26.01.2022 у справі №200/9761/20-а, від 30.08.2024 у справі №522/8660/23). Отож, особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов`язками. Також колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що на позивачку поширювалась дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та до неї не могло бути застосоване примусове видворення через те, що вона повторно звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області 06.08.2025 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з наступних міркувань. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, окрім іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічне положення закріплене у частині першій статті 9 КАС України. Відповідно до частини першої 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З цього випливає обов`язок сторін доказувати факти (обставини). Цей обов`язок у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна доказати факти, на які вона посилається. Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.73-76 КАС України). Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76 КАС України). При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанова Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №910/23428/17). Відповідно до п. 2.1. розділу ІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 (далі-Правила №649) Уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правничою допомогою мовою, яку розуміє заявник. Рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа (п. 2.2. розділу ІІ Правил № 649). Згідно п. 2.4. розділу ІІ Правил № 649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб. У разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та вчиняє інші дії, передбачені п. 3.1. розділу ІІІ Правил №

649. Відповідно до п. 3.2. розділу ІІІ Правил № 649 у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць. Ураховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази про видачу позивачці довідки про звернення за захистом в Україні, висновки суду першої інстанції про поширення на нею дії Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" є необґрунтованими. Колегія суддів відхиляє доводи позивачки про відмову посадових осіб ГУДМС у реєстрації відповідної заяви, оскільки доказів на оскарження таких дій суду надано не було. Водночас питання неправомірності відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не є предметом розгляду даної справи, а тому не досліджується судом. Також колегія суддів визнає неаргументовані доводи позивачки, викладені у відзиві на апеляційну скаргу про те, що вона має діючий паспортний документ строком дії до 2027 року, та тому, відповідач всупереч вимог ч. 8 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" прийняв рішення про примусове видворення з огляду на наступне. Так, згідно з п. 3 Постанови Кабінету Міністрів від 29.12.1995 №1074 "Про Правила в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з країни і транзитного проїзду через її територію" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні, зобов`язані мати паспортний документ, яким є документ, що підтверджує громадянство іноземця та особи без громадянства або посвідчує особу без громадянства, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, дає право виїзду за кордон і визнаний Україною. Паспортний документ реєструється в порядку, встановленому цими Правилами, і пред`являється на вимогу посадових осіб зазначених у пункті 10 цих Правил органів. Відповідно до 11 вказаної Постанови в`їзд в Україну та виїзд з України може здійснюватися: - іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом і за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством України. В силу ч. 8 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону). Враховуючи те, що позивачка не надала суду документу, якій їй дає право на виїзд за кордон, а також, що вона на території України після перетну кордону проживає нелегально, постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування не має та вчинила адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 203 КУаАП, колегія суддів вважає, що спірне рішення Головного управління від 06.08.2025 №5101100100000511 про примусове видворення громадянки Таджикистану ОСОБА_1 відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, і підстав для його скасування судом не встановлено. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що призвело до порушення норм матеріального права та неправильного вирішення справи. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відтак, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню. Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задовольнити. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення учаснику справи судового рішення. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя М.П.Коваль Суддя Ю.В.Осіпов