Постанова 4856 № 285/5121/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 285/5121/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Літвин О.О. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 19 січня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Слободонюка М.В. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 29 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Житомирській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління національної поліції у Житомирській області про скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення серії ЕНА № 564 від 04.09.2025 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.121-3 КУпАП. Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 29 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує увагу на порушенні судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення частково незаконного рішення. Оскільки рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також враховуючи відсутність клопотань від учасників справи про розгляд справи за їх участі, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне. Постановою серії ЕНА № 564 від 04.09.2025 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.121-3 КУпАП та накладено штраф в розмірі 1190 грн. За змістом оскаржуваної постанови, позивач, об 20:32 год в м Звягель по вул. Соборності, керуючи транспортним засобом Шевроле Авео, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався з неосвітленим державним номерним знаком в темну пору доби, чим порушив п.2.9.в. ПДР України. Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. За результатом розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність переконливих доводів, підтверджених відповідними доказами, які б давали підстави ставити під сумнів обставини, викладені в оскаржуваній постанові. Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, відзначає наступне. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події. Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі ПДР України). Пунктом 1.1. ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Положеннями пунктів 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до пп. «в» п. 2.9 Правил дорожнього руху, водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий. Згідно ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака,- тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Отже, системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Такі ж вимоги містяться у відомчому нормативному акті - в Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, яка затверджена наказом МВС України від 06.11.2015р № 1376. В іншому випадку, застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Така позиція суду ґрунтується на правових висновках, які зроблені Конституційним Судом України в рішенні від 22.12.2010р у справі № 23-рп/2010. Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Разом з тим, виходячи із закріпленого в частині 4 статті 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову. При цьому, судова колегія звертає увагу на приписи ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», якими відзначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Як встановлено з наявних матеріалів справи, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є диск, на якому міститься відео з портативного відеореєстратора працівника патрульної поліції. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови відповідачем надано суду першої інстанції відеозаписи, якими зафіксовано розгляд справи про адміністративне правопорушення. Так, оглянувши відеозапис подій, що мали місце 04.09.2025, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що останній дозволяє повно та об`єктивно встановити фактичні обставини вчинення адміністративного правопорушення, інкримінованого позивачу та дозволяє встановити наявність події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. Твердження апелянта про порушення інспектором процедури притягнення до адміністративної відповідальності, судова колегія відхиляє, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, чинним законодавством передбачено спрощену процедуру розгляду посадовою особою Національної поліції справ про адміністративне правопорушення. Вказане виключає необхідність дотримання інспектором поліції таких процедур, передбачених для розгляду справи про адміністративне правопорушення в загальному порядку, як надання особі можливості скористатися правом на правову допомогу, подати клопотання про перенесення розгляду справи за місцем проживання особи тощо. Жодним нормативно-правовим актом України не передбачений обов`язок патрульного поліцейського забезпечувати правопорушнику фахівця в області права. Можливість реалізації особою своїх прав на участь у розгляді справи, права на захист, тощо, передбачена також шляхом оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення до суду, яким позивач скористався. Європейський суд з прав людини у справі «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи. Санкція ст. 121-3 КУпАП не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином, відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб`єкта владних повноважень. В даному випадку, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б свідчили про порушення поліцейським вимог закону при здійсненні відеозапису, що може бути підставою для його виключення з числа доказів у розумінні ст.251 КУпАП. Доводи позивача про те, що така несправність могла виникнути під час руху транспортного засобу і ним не була помічена, доцільно відхилена судом першої інстанції, оскільки наведені обставини не виключають в його діях складу адміністративного правопорушення та не можуть бути підставою для скасування спірної постанови. Судова колегія зауважує, що відповідно до п.2.3 ПДР, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу; бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі. Тобто, обов`язок дбати про справність транспортного засобу та відповідальність за певні недоліки його стану покладається саме на водія, а тому твердження позивача, що дана несправність виникла під час руху, не звільняє його від адміністративної відповідальності. Посилання апелянта на те, що він є громадянином іншої держави та нібито не володіє українською мовою на достатньому рівні, судова колегія оцінює критично, оскільки останні спростовуються встановленими по справі обставинами. Так, з матеріалів справи встановлено, що позивач тривалий час проживає на території України, має зареєстроване місце проживання, йому видано посвідчення водія зразка, що діє в Україні, отримання якого вимагає складання іспитів, у тому числі з ПДР, державною мовою. Окрім того, на відео з місця події зафіксоване спілкування позивача з працівниками поліції, де останній вільно веде з ними діалог, під час розгляду справи реагував на запитання поліцейських, і його поведінка свідчила про розуміння суті висловленого. Принагідно слід зазначити, що, яке достеменно встановлено судом першої інстанції, згідно автоматизованої системи документообігу Звягельського міськрайонного суду позивач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, зокрема за керування транспортним засобом з ознаками алкогольного та наркотичного сп`яніння і щоразу під час розгляду справи у суді він зазначав про те, що не розуміє українську мову, тобто він вже мав досвід участі в адміністративному провадженні та спілкування з правоохоронними органами і судом. Аналізуючи наведені обставини, судова колегія доходить переконання, що позиція позивача про нерозуміння української мови є дещо перебільшеною, обумовлена розумінням безповоротності накладення адміністративного стягнення та бажанням його уникнути. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 29.10.2025 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 29 жовтня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Біла Л.М. Судді Слободонюк М.В. Гонтарук В. М.