Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/11528/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 19 січня 2026 року м. Дніпросправа № 280/11528/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.02.2025 року в адміністративній справі №280/11528/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.10.2024 року №0742006-2413-0814-UA23060070000082704. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управлінням ДПС у Запорізькій області форми «Ф» від 24.10.2024 року №0742006-2413-0814-UA23060070000082704. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, оскільки виходячи з умов, вказаних у диспозиціях ст.266 та п.69.22 Підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового Кодексу видно, що за об`єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не нараховується і не сплачується, проте, відомості, визначені щодо об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості статтею 266 цього Кодексу та дані Державного реєстру майна (кількість, загальна площа, частка , яка знаходиться у власності тощо) враховуються при обчисленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому, вказує, що розмір зазначених витрат на правничу допомогу у даній справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, не є доведеним належними, допустимими та достатніми доказами. Позивач подав відзив на скаргу, в якому просив вимоги скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду у суді апеляційної інстанції, позивач ОСОБА_1 відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна був власником об`єктів житлової нерухомості: квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 56,1 м2 (перебувала у власності до 06.02.2023) та квартири за адресою: АДРЕСА_2 загальна площа 32,5 м2. Головне управління ДПС у Запорізькій області винесено відносно ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 24.10.2024 року №0742006-2413-0814-UA23060070000082704, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2023 рік на суму 1213,30 грн. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України). Пунктом 6.3 статті 6 ПК України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України. Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Порядок нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України. Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Приписи пп.266.2.1 п.266.1 ст. 266 ПК України визначають, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік). Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 за №5 Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки). До вказаного Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5 (надалі - Положення про податок на майно), внесено зміни Рішеннями Запорізької міської ради від 30.06.2015 за №5, від 26.02.2016 за №30, від 25.08.2016 за №50, від 21.12.2016 за №49, від 26.04.2017 за №51, від 27.05.2020 за №49. Відповідно до п.2.4.1. Положення про податок на майно, база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік). Згідно п. 2.5.2 Положення про податок на майно, ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, становить 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, за винятком об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме: - квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів; - будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 250 кв. метрів; - різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири /квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток, загальна площа яких не перевищує 370 кв. метрів). Вказане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі. При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано враховано висновок Верховного Суду викладений в постанові від 15.05.2019 року у справі №825/1496/17, відповідно до якого, встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов`язковими. Згідно пп.266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України, податкове повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Таким чином, аналізуючи вищевказані положення ПК України та Положення про податок на майно, суд висновує, що нульова ставка податку встановлюється для об`єктів житлової нерухомості, зокрема, квартир незалежно від їх кількості площа яких не перевищує на 120 кв. метрів, в інших випадках обома нормативними актами передбачено зменшення бази оподаткування для квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів. Відповідно до матеріалів справи встановлено, що позивачу на праві приватної власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 56,1 м2 та за адресою: АДРЕСА_2 загальна площа 32,5 м2. Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 56,1 м2 було позивачем було відчуджено на підставі договору дарування № 35 ще 06.02.2023 року. Тож, позивач не є власником вказаної квартири з 06.02.2023 року. Тобто, у власності позивача протягом звітного періоду перебували об`єкти нерухомості (квартири), загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів. Відтак, згідно Положення про податок на майно до позивача має бути застосована нульова ставка податку, зокрема, щодо квартири, розташованої у м. Запоріжжі, в межах дії вказаного Положення. Щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 суд зауважує, що її загальна площа 32,5 м2, тому, з огляду на положення підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України, щодо цього об`єкту не підлягає нарахуванню податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Слід також зазначити, що Верховною Радою України 24.03.2022 року був прийнятий Закон України № 2142-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану», яким пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України був доповнений, зокрема, підпунктом 69.22, яким передбачено, що починаючи з 1 січня 2023 року за об`єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, у тому числі їх частки, що перебувають у власності фізичних та/або юридичних осіб, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, у якому завершено бойові дії або тимчасову окупацію на відповідній території. Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Мінреінтеграціївід 22.12.2022 № 309 м. Оріхів Оріхівської міської територіальної громади є територією активних бойлвих дій з 04.03.2022 року. Тож, за об`єкти житлової нерухомості, що розташовані на території м. Оріхів податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки взагалі не нараховується та не сплачується з 1 січня 2023 року. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції вірно вважав, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв поза межами повноважень та у не спосіб, що визначений законами України, а тому податкове повідомлення-рішення від 24.10.2024 року № 0742006-2413-0814-UA23060070000082704, є протиправним і підлягає скасуванню. Враховуючи наведені вище обставини, в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне. Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. З урахуванням наведеного, позивачем з метою отримання правничої допомоги 06.12.2024 укладено договір про надання правничої допомоги з адвокатом Романок А.Ф. предметом якого є надання правничої допомоги та підписано додаткову угоду №1 від 06.12.2024 Згідно акту виконаних робіт від 11.12.2024 адвокатом надано наступні послуги: надання консультацій, підготовка позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення на загальну суму 15 000,00 грн. Квитанцією до прибуткового касового ордера № 242 від 11.12.2024 підтверджується оплата послуг за актом виконаних робіт від 06.12.2024 у сумі 15000 грн. Відповідно до правової позиції викладеної у у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі №922/2685/19 визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Дослідивши подані докази суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з урахуванням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), характеру спору у справі, розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу у співмірності до наданих послуг становить 3500,00 грн. Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року в адміністративній справі №280/11528/24 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року в адміністративній справі №280/11528/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Головуючий - суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко суддя І.В. Юрко