Постанова 4803 № 212/4477/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/703/25 Справа № 212/4477/24 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2025 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді БондарЯ.М. суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І. сторони позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» відповідач- ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року, ухваленого суддею Чайкіним І.Б. в м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 12 серпня 2024 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2024 року, ухваленого суддею Чайкіним І.Б. в м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 26 серпня 2024 року, УСТАНОВИВ У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» звернулося до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області із позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , 30.07.2024 зменшивши позовні вимоги, просило стягнути з останнього заборгованість за житлово-комунальні послуги з управління та утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, в період з 19.07.2019 року по 31.03.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 послуг управління та утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в сумі 13 010, 79 грн., суму індексу інфляції 5043,18 грн., 3% річних 1108, 39 грн., а також просили стягнути судові витрати в розмірі 6028,

00. Мотивуючи свою заяву тим, що відповідно до договору від 21.12.2012 року ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» визначено виконавцем послуг з управління будинком та виконавцем послуг з утримання будинком, спорудою або групою будинків та прибудинкових території, будинку АДРЕСА_2 . Відповідач, ОСОБА_1 єдиний власник квартири АДРЕСА_3 . Згідно відомостей з державного реєстру прав власності на нерухоме майно набув приватну власність 19.07.2019 року на підставі договору купівлі-продажу, а тому є споживачем житлово-комунальних послуг, що надаються багатоквартирному будинку ТОВ «Житлокомцентр». ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» надавав послуги з утримання будинку та прибудинкової території, але відповідач не здійснював в повному обсязі оплату, в результаті чого утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути в судовому порядку та відшкодувати витрати зі сплати судового збору та правову допомогу. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задоволені. Стягнуто з ОСОБА_1 на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» заборгованість з управління та утримання будинків і споруд та прибуткових територій за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 19.07.2019 року по 31.03.2024 року в сумі 13 010, 79 грн., суму індексу інфляції 5043,18 грн., 3% річних 1108, 39 грн., а всього 19 162 гривень 36 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» витрати на оплату судового збору в сумі 3028 грн. 00 коп. Та витрат на правову допомогу у розмірі 2000, 00 гривень. Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2024 року задоволена заява представника позивача ОСОБА_2 , стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 (одну тисячу) гривень. Відповідач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення від 12 серпня 2024 року та додаткового рішення від 26 серпня 2024 року, які ухвалені при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, помилкове визначення судом першої інстанції періодів нарахування/стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних та позовної давності, необґрунтоване покладення на нього не співмірних з обсягами виконаної адвокатом позивача роботи витрат на професійну правничу допомогу, просить повністю скасувати оскаржувані судові рішення та у повному обсязі відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. При цьому, скаржник зазначає, що відповідно до змісту первісних позовних вимог, втрати від інфляції та 3% річних було нараховано за період з 19.07.2019 по березень 2024 року. Відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що 3% та інфляційні втрати були нараховані позивачем до 23.02.2022, тобто за період, на який не розповсюджується дія Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022, положення якої застосовуються з 24.02.2024. Вказує, що спірні нарахування проводились позивачем за період з 19.07.2019 року по березень 2024 року, який включав в себе термін дії постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану». Вважає, що судом першої інстанції не був проведений належний аналіз розрахунків позивача 3% річних та інфляційних втрат в частині правомірності здійснених нарахувань, що призвело до незаконного стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1108,39 грн. та інфляційних втрат в розмірі 5043,18 грн., які були нараховані всупереч положенням Постанови №206 від 05.03.2022. Окрім того, відповідач наголошує на тому, що ні у відзиві на позов, ні в інших процесуальних документах по справі він не визнав боргу поза межами, встановленої законом позовної давності. Звертає увагу на те, що жодних договорів з ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» про збільшення терміну позовної давності в порядку ст.259 ЦК України укладено не було. Посилаючись на статтю 58 Конституції України, вважає, що обмеження у застосуванні строків позовної давності може застосовуватись виключно відносно правовідносин, які виникли після набрання чинності данними законами, а саме з 17.03.2022, тоді, як спірні правовідносини між сторонами по справі виникли з 19.07.2019, тому ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР», звернувшись до суду з позовом у травні 2024, пропустило трьохрічний строк позовної давності для стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 19.07.2019 по березень 2024 року, що є підставою для відмови у позові. Вказує, що судом не було розглянуто його заяву про застосування позовної давності. Звертає увагу на те, що додатковим рішенням від 26.08.2024 суд стягнув з відповідача на користь позивача 1000 грн. витрат на правничу допомогу, яка фактично не надавалася адвокатом, оскільки адвокат позивача була відсутня в судовому засіданні 12.08.2024. Вважає, що оскаржувані судові рішення в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу несправедливими та спрямованими на безпідставне збагачення Товариства за рахунок відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР», посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача та залишити без змін рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 26 серпня 2024 року. Справа розглядається без повідомлення учасників справі, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» на підставі договору, укладеного 01.02.2019 року між ним та співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_4 визначено управителем та виконавцем послуг з утримання будинком, спорудою або групою будинків та прибудинкової території у Жовтневому районі м. Кривого Рогу (об`єкт № 4), до складу якого входить, по акту приймання передачі передано, будинок АДРЕСА_4 (а.с.18-23). За відомостями інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі продажу , частки 1/1 (а.с.16) У відповідності до інформації наданої ДЕПАРТАМЕНТОМ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ будинку АДРЕСА_2 з 30.05.2003 року зареєстрований ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 30) ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» нараховував щомісяця відповідачу плату за надані послуги з управління та послуг з утримання будинку та прибудинкової території, а саме з послуги з прибирання прибудинкової території, технічного обслуговування внутнішньобудинкових систем тепло-, водопостачання, водовідведення, і зливової каналізації, послугами з дератизації, дезінсекції, обслуговування димовентиляційних каналів; поточний ремонт конструктивних елементів будинку, та інших послуг, підтверджених інформацією про щомісячні витрати на послуги з утримання будинку за адресою: АДРЕСА_4 та передбачених Рішенням Криворізької міської ради №415 від 14.12.2011 року, Рішенням Криворізької міської Ради № 181 від 12.04.2017 року. Представником позивача надано розрахунок заборгованості, з урахуванням внесених коштів відповідачем в рахунок заборгованості, які здійснювалися під час розгляду справи, за період з липня 2019 року по червень 2022 року за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій по особовому рахунку НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 станом на 01.07.2024 складає 13 010, 79 гривень (а.с. 92-93). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про повне задоволення зменшених позовних вимог, на підставі досліджених доказів наданих сторонами по справі, виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному судовому рішенні та не може погодитись з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на те, що воним були предметом розгляду судом першої інстанції та яким судом надана відповідна правова оцінка, що відображено в оскаржуваному судовому рішенні. Відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунунальні послуги за період з 19.07.2019 по березень 2024 року, тому наявні підстави для відмови у позові. Також відповідач вважає, що позивачем незаконно нараховані інфляційні втрати та 3% річних в порядку статті 625 ЦК України, оскільки вони нараховані в період дії мораторію, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України №206 від 05 березня 2022 року. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)). Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові. Згідно статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України). Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу. Частиною першою статті 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті). Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників. Так, судом перевірено та встановлено, що ОСОБА_1 здійснив дії, які свідчать про визнання боргу, зокрема, вересень 2019 року, листопад 2019 року, 27.06.2024 року сплатив 1020,00 гривень, 05.07.2024 року 4000, 00 гривень, 22.07.2024 року 1020, 00 гривень в рахунок погашення заборгованості, про що подав клопотання про долучення доказів, а саме квитанцій про оплату (а.с. 84-88). Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року. Законом України від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». На підставі п.19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції з 17 березня 2022 року) вбачається, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 5-30 год. 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу. При цьому, здійснена законодавцем прив`язка продовження строків позовної давності та зупинення їх перебігу до строку дії карантину та воєнного стану є безумовною, а тому наявності жодних додаткових обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, доказувати та оцінювати не потрібно (тобто суди не повинні оцінювати, чи вплинув карантин на особу, чи мала вона реальну можливість подати позов навіть попри карантин тощо). Отже, з урахуванням наведених вище норм закону, беручи до уваги, зокрема, що введений 24.02.2022 воєний стан в Україні триває до теперішнього часу, заявлені позивачем вимоги про стягнення основного боргу за житлово-комунальні послуги за період з 19.07.2019 по 31.03.2024 року в сумі 13 010,79 грн., заявлені позивачем в межах строку позовної давності, а відтак заява відповідача про застосування позовної давності не підлягала задоволенню судом першої інстанції. Доводи ОСОБА_1 у цій частині є нічим іншим як неправильним тлумаченням норм матеріального права. Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством. При цьому, норми матеріального права вирізняють штрафні санкції, до складу яких належить неустойка (штраф, пеня) та компенсаційні втрати, до складу яких належить інфляційні витрати та 3% річних. У постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №922/175/18 формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні ст.549 цього Кодексу. Отже, положення ст.549 ЦК України (штраф, пеня) та ст.625 ЦК України (3% річних, інфляційні втрати) є різними за своєю правовою природною. У даній справі, що переглядається, позивачем до ОСОБА_1 пред`явлені позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку з несплатою заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, відтак вимоги позивача у цій частині ґрунтуються на вимогах закону. З позовної заяви встановлено, що розрахунки заборгованості відповідача в порядку статті 625 ЦК України, тобто 3% річних та інфляційних втрат проведено позивачем за період з 01.02.2022 по 01.02.2022, 01.01.2024 по 31.03.2024, які нараховані з урахуванням чинності постанови КМУ від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану». Так, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. №64 Про введення воєнного стану в Україні, Кабінет Міністрів України встановив до припинення чи скасування воєнного стану в Україні заборон у нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. В подальшому, Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року №1405 були внесені зміни до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг. Зокрема у п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», який викладено в наступній редакції: «Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285). Постанова набрала чинності 30.12.2023 року. Таким чином Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року №1405 заборона в період дії воєнного стану щодо нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням стосується територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій 22 грудня 2022 року №309 м.Кривий Ріг, де розташована квартира відповідача не віднесена до вказаного переліку територій на які накладена заборона нарахування та стягнення інфляційних нарахувань та процентів річних, а відтак вимога позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.02.2022 по 01.02.2022 та з 01.01.2024 по 31.03.2024 є законною, належним чином обґрунтованою та підтвердженою розрахунками цих компенсаційних втрат. Розмір нарахованої позивачем заборгованості не спростовано відповідачем. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем суду надано: копію договору про надання правової допомоги №19 від 25.04.2024 року; акт прийому здачі наданих послуг від 29.07.2024 року вартість послуг склала 3000 гривень, свідоцтво на право зайняття адвокатської діяльності (а.с. 98-101). Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції врахував, що справа є незначної складності, в даній категорії справ наявна узгоджена та установлена судова практика, існує відпрацьована адвокатська практика у даній категорії справ, а обсяг досліджених доказів є невеликим, дійшов висновку про зменшення суми стягнення з відповідача на користь позивача з 3000 гривень до 2000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію об`єктивності та буде співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі. При ухваленні додаткового рішення суд врахував, що понесені позивачем ТОВ «ЖИТЛОКОМЦЕНТР» витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 грн. підтверджуються: договором про надання професійної правничої допомоги №19 від 25.04.2024 року; актом прийому здачі наданих послуг від 12.08.2024 року вартість послуг склала 1000 гривень, свідоцтвом на право зайняття адвокатської діяльності задовольнив вимоги в повному обсязі. Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції і не погоджується з доводами відповідача про не співмірність та недоведеність позивачем наданих адвокатом послуг, з огляду на таке. У відповідності до ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може ухвалити додаткове рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до положень ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Так, заява сторони позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу за участь адвоката в судовому засіданні 30 липня 2024 року з наданням відповідних доказів, подана адвокатом Зарівною С.В. у визначений ч.8 ст.141 ЦПК України п`ятиденний строк з дати ухвалення судового рішення. Витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 грн. підтверджуються: договором про надання професійної правничої допомоги №19 від 25.04.2024 року; актом прийому здачі наданих послуг від 12.08.2024 року, згідно якому вартість послуг склала 1000 гривень, свідоцтвом на право зайняття адвокатської діяльності. Відповідно до п.4.1 Договору про надання професійної правничої допомоги №19 від 25.04.2024 року, укладеного між позивачем та адвокатом Зарівною С.В., визначено, що вартість послуг складається з винагороди за складання позовної заяви та кількості участей в судових засіданнях, та визначений за участь адвоката в судовому засіданні суду першої інстанції гонорар у розмірі 1000 грн. за одне судове засідання (а.с.98). Матеріалами справи підтверджено явку адвоката Зарівної С.В. в судове засідання 30 липня 2024 року (а.с.104-105 протокол судового засідання). В інших судових засіданнях представник позивача участі не брала. Суд першої інстанції, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, що стосується участі адвоката в судовому засіданні 30 липня 2024 року, додатковим рішенням на законних підставах стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 грн. Під час вирішення спору по суті, суд першої інстанції при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу за складення позовної заяви у розмірі 3000 грн., врахував, що справа є незначної складності, в даній категорії справ наявна узгоджена та установлена судова практика, існує відпрацьована адвокатська практика у даній категорії справ, а обсяг досліджених доказів є невеликим, зменшив розмір витрат на правничу допомогу до 2000 грн. Колегія суддів вважає, що розмір витрат на правничу допомогу 3000 грн., стягнутий судом за обома рішення суду першої інстанції відповідає критерію об`єктивності є співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключно компетенцією суду, переоцінка доказів, діючим законодавством не передбачена. Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши справу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про задоволення позову та додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу які відповідають вимогам ст.ст.263, 264 ЦПК України. Керуючись ст.ст.367,374, 375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення виготовлено 18 лютого 2025 року. Головуючий: Судді: