Постанова КЦС ВС № 759/16885/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2026 року м. Київ справа № 759/16885/22 провадження № 61-8558св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач) розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кукарека Катерина Сергіївна, на постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2025 року у складі колегії суддів: Березовенко Р.В.,Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - позивач) до відповідачки ОСОБА_1 (далі - відповідачка) третя особа - Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (далі - третя особа) про позбавлення батьківських прав, ухвалив постанову про таке: I. Вступ

1. У листопаді 2022 рокупозивач звернувся до суду з позовом до відповідачки за участю третьої особи про позбавлення батьківських прав.

2. Відповідачка в судове засідання в суді першої інстанції не з`явилась, причини неявки суду не повідомила.

3. Суд першої інстанції позов задовольнив, апеляційний суд погодився з наявністю підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

4. Відповідачка оскаржила постанову суду апеляційної інстанції в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження зазначила те, що апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких наведений у касаційній скарзі.

5. Ключовим у спірних правовідносинах є питання про те, чи наявні підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав.

6. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку з чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту. ІІ. Короткий зміст позовних вимог

7. Позов обґрунтований так: - 23 грудня 2006 року позивач уклав шлюб із відповідачкою; - під час перебування сторін у шлюбі у них народились діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - шлюб між сторонами розірвано 24 січня 2022 року; - місце проживання дітей визначено разом із батьком; - відповідачка регулярно вживає наркотики та алкоголь; - вона фактично самоусунулась від виконання батьківських обов`язків відносно своїх дітей.

8. Враховуючи викладене, позивач просив позбавити відповідачку батьківських прав відносно дітей. ІII. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року позов задоволено та позбавлено відповідачку батьківських прав відносно її дітей.

10. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка самоусунулась від виконання батьківських обов`язків відносно своїх дітей, а відтак вона має бути позбавлена цих прав на підставі частини четвертої статті 155, пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК). IV. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

11. Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2025 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено. Позбавлено відповідачку батьківських прав відносно її дітей.

12. Апеляційний суд виходив з такого: - показання дітей, надані в апеляційному суді, у сукупності з висновком органу опіки, характеристиками та іншими доказами, підтверджують, що ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків; - позбавлення батьківських прав відповідає інтересам дітей, оскільки зміна поведінки відповідачки є малоймовірною з урахуванням поведінки в суді апеляційної інстанції; - заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню через порушення норм процесуального права (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК); - водночас, враховуючи встановлені обставини та докази, позов підлягає задоволенню на підставі статті 164 СК. V. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

13. У касаційній скарзі представник відповідачки просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити.

14. Касаційна скарга обґрунтована таким: - суд апеляційної інстанції при винесені оскаржуваного рішення застосував норму статті 164 СК без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду; - відповідачка послалась на постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 про те, що думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав; - на постанову Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц щодо рекомендаційного характеру висновку органу опіки та піклування; - в судовому засіданні не було досліджено жодного належного чи допустимого доказу винної поведінки відповідачки; - судом апеляційної інстанції відмовлено у долученні до матеріалів справи висновку органу опіки та піклування Борщагівської сільської ради від 30 серпня 2021 року про встановлення годин спілкування з дітьми на заяву відповідачки, по який остання звернулася через застосування позивачем до неї фізичного насилля при спробі спілкування з дівчатами. Дана фактична обставина справи сама по собі спростовує факт самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, оскільки доводить факт вчинення нею реальних дій, направлених на спілкування з донькам попри тяжкі життєві обставини; - не враховано, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 384/170/23); - наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками (постанова Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 753/1678/23). VІ. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи 15. 30 вересня 2025 року позивач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому навів такі мотиви для відмови у задоволенні касаційної скарги: - апеляційний суд обґрунтовано встановив наявність винної поведінки відповідачки, що виражається у тривалому ухиленні від виховання та спілкування з дітьми, відсутності будь-яких контактів, непогашеній заборгованості з аліментів, що свідчить про свідоме нехтування батьківським обов`язком; - апеляційний суд також діяв у межах частини четвертої статті 19 СК та статті 180 СК, врахувавши думку дітей разом із іншими доказами. Згідно з постановою Верховного Суду від 13 липня 2022 у справі № 705/3040/18, думка дитини не є єдиною підставою для позбавлення батьківських прав, але повинна враховуватись у сукупності з іншими доказами; - посилання відповідачки на окремі постанови Верховного Суду є спробою вирвати окремі правові позиції з контексту їх фактичних обставин; - доводи щодо нібито вчинення позивачем домашнього насильства не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. 16. 14 листопада 2025 року відповідачка подала відповідь на відзив вказавши, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції винесено без жодного належного чи допустимого достовірного доказу обставин, визначених статтею 164 СК. VІІ. Рух справи в суді касаційної інстанції 17. 07 липня 2025 року представник відповідачкизвернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції.

18. Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху.

19. Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження. 20. 14 листопада 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

21. Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду. VIІІ. Фактичні обставини, встановлені судами

22. ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

23. Шлюб між сторонами розірвано рішенням Києво-Святошинського районного суду від 24 січня 2022 року, місце проживання дітей визначено з батьком.

24. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 серпня 2022 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання їх дітей, щомісячно і до досягнення дітьми повноліття.

25. ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати аліменти, але станом на 01 жовтня 2022 року мала заборгованість 64 041,03 грн.

26. Орган опіки та піклування (Борщагівська сільська рада) у висновку від 23 травня 2023 року, затвердженому протоколом №6 від 21 червня 2023 року, визнав доцільним позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав через ухилення від виховання дітей. За даними органу опіки, відповідачка не спілкується з дітьми з весни 2021 року, не цікавиться їхнім навчанням і розвитком.

27. Згідно із характеристиками дітей, що надані вчителями, мати дітей не цікавиться їх навчанням, за актами обстеження органами опіки і піклування житлово-побутових умов проживання дітей, що складені представниками органами опіки і піклування, діти не спілкуються з матір`ю з часу розлучення батьків. IХ. Позиція Верховного Суду

28. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає таке. Загальні принципи

29. У цьому спорі ставиться питання про позбавлення відповідачки батьківських прав (див. пункти 7-8).

30. Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини.

31. В першу чергу Верховний Суд звертає увагу на те, що взаємне задоволення батьків і дітей від товариства одне одного становить фундаментальний елемент «сімейного життя». Інтереси дитини вимагають збереження зв`язків дитини з її сім`єю, за винятком випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною, і це може завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (див., наприклад, пункт 143 рішення Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 14 березня 2017 року у справі «KB та інші проти Хорватії», заява № 36216/13). Розрив таких зв`язків означає відрізання дитини від її коріння, що можна зробити лише в дуже виняткових випадках, необхідно зробити все для збереження особистих стосунків і, якщо і коли це доречно, для «відбудови» сім`ї. У цьому контексті ЄСПЛ підкреслив, зокрема, зобов`язання держави вживати заходів для збереження зв`язку між батьками та дитиною, наскільки це можливо (див., наприклад, пункт 48 рішення ЄСПЛ від 13 жовтня 2015 року у справі «СH проти Італії, заява № 52557/14).

32. Вирішення питання про позбавлення відповідачки батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

33. Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

34. Так само і Верховний Суд в своїй практиці постійно наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька чи матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як винятковий і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22, від 12 березня 2025 року у справі № 930/1141/24).

35. У спірних правовідносинах на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини» (стаття 3 Конвенції ООН про права дитини), важливим елементом яких є збереження сімейного оточення і підтримання відносин. Детальніше про зміст цього принципу див. постанову Верховного Суду від 14 березня 2025 року у справі № 527/955/24.

36. Важливо, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Застосування вказаних принципів у цій справі

37. Підстави для позбавлення батьківських прав закріплені в статті 164 СК є вичерпними, і жодні інші обставини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав одного з батьків.

38. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначив пункт 2 частини першої статті 164 СК, тобто ухилення відповідачкою від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

39. Верховний Суд виробив сталий підхід щодо застосування відповідних норм права, який був врахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

40. Так, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц).

41. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійний характер (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 756/6112/18).

42. Далі Верховний Суд наголошує, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).

43. Окремо Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13). Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», передбачає необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Проте у справах про позбавлення батьківських прав, яке є крайнім заходом (див. пункти 31, 34), з урахуванням підходів Верховного Суду (див. пункти 34, 41-42) закріплений стандарт «достатніх та переконливих доказів», який означає, що докази, надані стороною, повинні бути достатніми для переконання суду у наявності підстав для позбавлення батьківських прав. Цей стандарт доказування є вищим, ніж «вірогідність доказів» (див. постанову Верховного Суду від 30 вересня 2025 року у справі № 594/837/24).

44. У цій справі є беззаперечним те, що втручання у право відповідачки має законні підстави.

45. Також Верховний Суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист «прав і свобод» дитини і відповідно воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.

46. При визначенні, чи був захід по втручанню у право відповідачки, «необхідним в демократичному суспільстві», Верховний Суд, беручи до уваги справу в цілому, розгляне підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти «інтереси дитини», є дуже важливим у таких справах (пункт 53 згадуваного вище рішення у справі «Хант проти України»).

47. Верховний Суд наголошує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагає ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

48. ЄСПЛ в своїй прецедентній практиці вказує, що оцінюючи, чи був оскаржуваний захід «необхідним у демократичному суспільстві», Суд має розглянути, чи, у світлі справи в цілому, причини, наведені для виправдання оскаржуваного заходу, були «відповідними та достатніми» для цілей статті 8 Конвенції. З цією метою Суд повинен з`ясувати, чи національні суди провели поглиблений аналіз усієї сімейної ситуації та цілого ряду факторів, зокрема факторів фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру, і здійснили збалансовану та обґрунтовану оцінку відповідних інтересів кожної особи, постійно піклуючись про те, яке рішення було б найкращим для дитини. Суд також повинен буде визначити, чи процес ухвалення рішення, розглядаючи його в цілому, був справедливим і забезпечив заявниці необхідний захист її інтересів, гарантований статтею 8 Конвенції (див. пункт 47 рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

49. Для спірних правовідносин важливим є те, що стаття 8 Конвенції включає існування, як негативних так і позитивних обов`язків держави, які невід`ємні від реальної «поваги» до сімейного життя (див. пункт 78 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України»). Компетентні органи держави в контексті виконання позитивних обов`язків держави зобов`язанні забезпечити систему послідовних кроків в напрямку возз`єднання одного з батьків з дитиною, щоб зашкодити негативному впливу на дитину. Вирішальним є питання щодо того, чи було вжито національними органами влади для сприяння спілкуванню усіх необхідних заходів, що звичайно можуть вимагатись за конкретних обставин кожної справи (пункт 80 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України»).

50. У цій справі Верховний Суд не погоджується з висновками судів про наявність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

51. Так, встановлені судами обставини (див. пункти 22-27) не підтверджують, що відповідачка не відповідала вимогам, необхідним для виховання дітей, або що вона коли-небудь заподіювала їм шкоду, або що вона становила загрозу для здоров`я та розвитку дітей, або що спілкування з матір`ю могло порушити відповідні права дітей. Діти дійсно встановили міцні зв`язки зі своїм батьком, який дбав про них та займався їх вихованням. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення відповідачки можливості відновити належний зв`язок зі своїми дітьми. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення матері будь-якого спілкування з дітьми і можливості такого спілкування в майбутньому. Таким чином, позбавлення матері всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.

52. Матеріали справи і встановлені судами обставини не підтверджують, що до відповідачки вживались попереджувальні заходи з метою зміни поведінки по відношенню до дітей, що впливає на виконання державою свого позитивного обов`язку за статтею 8 Конвенції (див. пункт 49).

53. Крім того згідно із відкритими даними із Єдиного державного реєстру судових рішень між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існували (існують) судові спори щодо: - усунення перешкод у користуванні майном (справа № 369/12318/23); - про поділ спільних боргових зобов`язань подружжя (справа № 759/3654/25); - про поділ спільного майна (справа № 369/21542/23); - про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб (справа № 369/19387/24).

54. Характер судових спорів підтверджує існування між сторонами неприязних стосунків, що впливає на їх взаємовідносини, в тому числі і на спільне виховання дітей. При цьому особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (див., постанови Верховного Суду від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19).

55. Також Верховний Суд нагадує, що думка дитини не є для суду абсолютною і не позбавляє суд можливості ухвалити рішення всупереч такій думці (див. пункт 70 постанови Верховного Суду від 14 березня 2025 року у справі № 527/955/24).

56. Надання матері можливості відновити контакт зі своїми дітьми, з урахуванням встановлених обставин, не позначиться негативно на їх благополуччі. Натомість апеляційний суд не врахував можливість відновлення зв'язків між матір`ю та дітьми. Повну й абсолютну заборону контактів між дітьми та матір`ю неможливо використовувати як засіб виховання або покарання матері. Надання матері можливості спілкуватися зі своїми дітьми сприятиме відновленню контактів між ними і відповідатиме найкращим інтересам дітей.

57. За таких обставин, з урахуванням інтересів дітей і того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, встановивши, що відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК, Верховний Суд робить висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідачки батьківських справ.

58. Суд апеляційної інстанції не врахував усієї сімейної ситуації та цілого ряду факторів, зокрема фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру, не здійснив збалансовану та обґрунтовану оцінку відповідних інтересів кожної особи, постійно піклуючись про те, яке рішення було б найкращим для дитини. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що матір дітей проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення її батьківських прав.

59. За встановлених обставин неврахування висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відповідає сталій практиці Верховного Суду з цього питання, оскільки це є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Так, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19 (провадження № 61-9489св20)).

60. Крім того, сам по собі факт заборгованості зі сплати аліментів не може бути підставою для позбавлення особи батьківських прав, оскільки не є підтвердженням ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини, свідомого нехтування батьком своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №638/16622/17).

61. Таким чином, в даній конкретній ситуації, співставляючи інтереси окремої особи, в право якої здійснюється втручання (відповідача), враховуючи суспільні інтереси та інтереси дитини, Верховний Суд знаходить, що не позбавлення батьківських прав відповідачки буде кращим заходом для дітей ніж зворотне, оскільки позбавлення батьківських прав не вплине ні на обставини щодо виховання і розвитку дітей, не створює додаткових умов щодо їх безпечного виховання, захисту її здоров`я, не сприяє захисту їх прав взагалі, а не вжиття такої процедури створює умови для дітей і матері для належного спілкування і розвитку дітей, особливо в тій ситуації, коли мати виявила таке бажання, це створить умови для додаткових гарантій для дітей, навіть матеріального характеру.

62. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу за доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Достатні підстави для позбавлення батьківських прав матеріали справи не містять.

63. Окремо Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої та другої статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. З урахуванням взаємовідносин матері із дітьми, особливостей їх спілкування, наявності конфлікту з батьком, бажання матері встановити контакт із дітьми, керуючись якнайкращими інтересами дитини, Верховний Суд вважає за необхідне попередити відповідачку про необхідність вжиття заходів для налагодження контакту між матір`ю та дітьми, а позивача про необхідність сприяння налагодженню контакту матері з дітьми.

64. Також Верховний Суд наголошує, що залишення поза увагою необхідності змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків може бути достатньою підставою для позбавлення батьківських прав. У разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду саме другий з батьків дитини має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками (див. постанову Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 758/11262/23).

65. Таким чином необхідно ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. У зв`язку із скасуванням постанови апеляційного суду, якою було скасовано рішення суду першої інстанції, останнє також підлягає скасуванню. Х. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

66. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалено без дотримання норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

67. У зв`язку із наведеним касаційну скаргу слід задовольнити частково. Судові рішення необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, що відповідатиме статті 412 ЦПК. ХІ. Розподіл судових витрат

68. За змістом частини тринадцятої статті 141 ЦПК, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

69. За подання апеляційної скарги у цій справі судовий збір підлягав сплаті у розмірі 1 190,88 грн (2 481,00 грн х 0,4 х 150 % х 0,8), а за подання касаційної скарги - у розмірі 1 587,84 грн (2 481,00 грн х 0,4 х 200 % х 0,8), що загалом становить 2 778,72 грн.

70. Тому судові витрати у виді судового збору, які ОСОБА_1 повинна була сплатити у визначених законом розмірах за подання апеляційної скарги та касаційної скарги, підлягають стягненню на її користь з ОСОБА_2 .

71. Разом з тим, ОСОБА_1 слід роз`яснити, що сума сплаченого судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, на підставі статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір». Із цих підстав, керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кукарека Катерина Сергіївна, задовольнити частково.

2. Заочне рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2025 року скасувати.

3. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, про позбавлення батьківських прав відмовити.

4. Попередити ОСОБА_1 про необхідність вжиття заходів для налагодження контакту між матір`ю та дітьми, а ОСОБА_2 про необхідність сприяння налагодженню контакту матері з дітьми.

5. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 778,72 грн судового збору.

6. З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції заочне рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 30 червня 2025 року втрачають законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: В. І. Крат І. О. Дундар А. Ю. Зайцев Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко