Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/17925/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17925/21 Головуючий у 1-й інстанції: Іванов Е.А. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Шляги А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 у справі за адміністративним позовом державного спеціалізованого підприємства «Київський державний міжобласний спецкомбінат» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: В 2021 році державне спеціалізоване підприємство «Київський державний міжобласний спецкомбінат» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило: - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 24.12.2020 № 00/18673/0703, від 24.12.2020 № 00/18682/0703, від 05.01.2021 № 000/19/0703. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2021 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження. На підставі пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-IX (в редакції Закону № 3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України; за його результатами дана справа передана на розгляд та вирішення Одеському окружному адміністративному суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 05.01.2021 № 000/19/0703; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що державне спеціалізоване підприємство «Київський державний міжобласний спецкомбінат» засновано на державній формі власності, що належить до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження. ДСП «Київський ДМСК» має у користуванні дві земельні ділянки в Голосіївському районі. Одна по вул. Комунальна, 1 відведена розпорядженням Ради Міністрів УССР за № 1095-рс від 29.10.1969 року на якій розмішено пункт захоронення радіоактивних відходів (площа землекористування - 86 487,12 кв.м. - код земельної ділянки 79:128:0030). Друга по вул. Червонопрапорна, 50, відведена рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих за № 35-с від 31.12.1968, на якій розміщена станція дезактивації (площа землекористування 3 966,22 кв.м - код земельної ділянки 79:198:0001). Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі направлень від 21.11.2019 №597/26-15-05-02-05, від 21.11.2019 №598/26-15-05-02-05, від 21.11.2019 №506/26-15-05-06-03, від 21.11.2019 № 445/26-15-05-03-04, від 22.11.2019 року № 506/26-15-42-07, від 17.09.2020 року № 6314/26-15-07-08-01, виданих Головним управлінням ДПС у м.Києві, відповідно до п.п. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78 або 78.2 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755 (далі по тексту Кодекс), на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 15.11.2019 № 3349, та на підставі наказу Державного агентства України з управління зоною відчуження від 19.07.2019 № 149-19 «Про припинення державного спеціалізованого підприємства «Київський державний міжобласний спеціальний комбінат» яким прийнято рішення припинити державне спеціалізоване підприємство «Київський державний міжобласний спеціальний комбінат», в результаті реорганізації шляхом його приєднання до державного спеціалізованого підприємства «Об`єднання «Радон», (код ЄДРПОУ 43068161), проведена документальна позапланова виїзна перевірка Позивача, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по дату завершення перевірки, валютного за період з 01.01.2016 по дату завершення перевірки, та іншого законодавства за відповідний період, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки. За результатами зазначеної перевірки відповідачем був складений акт від 18.10.2020 № 126/26-15-07-02-05/03062214, в якому зазначено про виявлені порушення норм Податкового кодексу України, серед яких: - п.п. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ із змінами та п.5.1 Положення про плату за землю в місті Києві додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 із змінами, встановлено заниження земельного податку за 2018 рік у сумі 2 217,72 грн., за 2019 у сумі 1 450 717,27 грн.; - п. п. 240.1.1 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами, встановлено не нарахування екологічного податку за 4 кв. 2019 у сумі 184,50 грн.; - п. 250.1 ст. 250 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами, встановлено неподання податкової декларації по екологічному податку за 4 кв. 2019; - п. п. 252.1.4 п. 252.1 ст. 252 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами, встановлено не нарахування рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за 4 кв. 2019 у сумі 205,60 грн.; - п. 257.1 ст. 257 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами, встановлено неподання податкової декларації рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за 4 кв. 2019; - п. 255.1 ст. 255 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами, встановлено не нарахування рентної плати за спеціальне використання води за 4 кв. 2019 у сумі 100,00 грн. На підставі висновків акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: - від 05 січня 2021 року № 000/19/0703 (форма Р) про збільшення податкового зобов`язання з земельного податку з юридичних осіб на суму 1 816 168,74 грн., з яких 1 452 934, 99 грн. сума основного грошового зобов`язання, 363 233,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - від 24 грудня 2020 року №00/18673/0703 (форма ПС), яким нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 340,00 грн. або 1 020,00 грн. за платежем: рентна плата за користування надрами для видобування корисних копалин; - від 24 грудня 2020 року №00/18682/0703 (форма ПС), яким нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 340,00 грн. або 1 020,00 грн. за платежем: екологічний податок, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення. Державне спеціалізоване підприємство «Київський державний міжобласний спецкомбінат» не погодилось із вказаними ППР та подало заперечення на вказаний акт, в яких просило, зокрема, визнати факт помилкового визнання підприємства платником земельного податку у 2019 році та скасувати висновки акту перевірки в частині нарахування земельного податку за 2019 рік у сумі 1 450 717,27 грн. ГУ ДПС у м. Києві залишила акт без змін, а заперечення без задоволення. ДСП «Київський державний міжобласний спеціальний комбінат» за вих. № 14/98 направило до Державної податкової служби України скаргу на податкове повідомлення -рішення від 24 грудня 2020 р. № 00/18673/0703 (форма «ПС»), податкове повідомлення - рішення від 24 грудня 2020 року №00/18682/0703 та податкове повідомлення - рішення від 05 січня 2021 року № 000/19/0703 року. Рішенням Державної податкової служби України від 17.05.2021 про результати розгляду скарги вих. № 10854/6/99-00-06-03-02-06 у задоволенні скарги відмовлено. Державне спеціалізоване підприємство «Київський державний міжобласний спецкомбінат» не погоджується із податковими повідомленнями-рішеннями від 24.12.2020 № 00/18673/0703, від 24.12.2020 № 00/18682/0703, від 05.01.2021 № 000/19/0703, вважає їх необґрунтованими та такими, що порушують норми діючого законодавства, з огляду на що звернулось до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, мотивував своє рішення тим, що спірне податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 05.01.2021 № 000/19/0703 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 05.01.2021 № 000/19/0703 є обґрунтованим. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-111 (далі - Земельний кодекс України), Законом України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-ХІУ (далі - Закон № 161-ХІУ), Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-ІУ та іншими правовими актами, прийнятими відповідно до них, а справляння плати за землю - Податковим кодексом України. Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.4. ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори у строки та розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Відповідно до ст. 269, 270 Податкового кодексу України платниками земельного податку (далі-податок) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об`єктом оподаткування-земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності. Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації (підпункт 271.1.1. пункту 271.1 статті Податкового кодексу України). Для визначення розміру податку або орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок (п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України). Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України). Так, рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629, зі змінами та доповненнями, було встановлено ставки земельного податку. Водночас, відповідно до п. 5.1 до дод. 3 Положення "Про плату за землю в місті Києві", затвердженого рішенням Київської міської ради "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку" від 23.06.2011 №242/5629 зі змінами та доповненнями у редакції рішення Київської міської ради від 18.10.2018 № 1910/5974, яке діє з 2019 року, ставки податку за земельні ділянки для фізичних осіб та юридичних осіб, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюються в залежності від цільового призначення землі у відсотках від їх нормативної грошової оцінки відповідно до таблиці № 1 до цього положення. Згідно примітки 1 таблиці № 1 до додатка 3 вказаного вище положення вид цільового призначення земель зазначається згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Держкомзему від 23.07.2010 за №

548. При цьому, у примітці 2 таблиці № 1 до додатка 3 згаданого положення закріплено, що якщо вид цільового призначення земельної ділянки згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Держкомзему від 23.07.2010 за № 548, не внесено до Державного земельного кадастру, то застосовується ставка у відсотках від нормативної грошової оцінки відповідно до цієї таблиці, але не менше 1 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Наведене свідчить, що за загальним правилом, якщо вид (код виду) цільового призначення земельної ділянки згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548, не внесено до Державного земельного кадастру, контролюючим органом застосовується ставка податку у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки. Як вірно було встановлено судом першої інстанції, при формуванні нових податкових повідомлень-рішень за 2018-2019 роки, була застосована ставка податку у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки, визначені станом на 15.02.2018. Розмір нормативно грошової оцінки земельних ділянок відповідачем був отриманий з листа департаменту земельних ресурсів Київської міської ради вих. № 0570202/1-18391 від 30.09.2020. У разі зміни протягом року об`єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни (ч. 2 п. 286.4 ст. 286 Податкового кодексу України). Вид цільового призначення земель зазначається згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Держкомзему від 23 липня 2010 року №

548. Якщо вид цільового призначення земельної ділянки згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Держкомзему від 23 липня 2010 року № 548, не внесено до Державного земельного кадастру, то застосовується ставка у відсотках від нормативної грошової оцінки відповідно до цієї таблиці, але не менше 1 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. З 01.01.2017 набрав чинності новий Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.16 р. №

489. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2018 № 162 внесено зміни до вищевказаного Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, які набрали чинності з 17.07.2018 року. Апелянт посилається на те, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ДСП «Київський ДМСК» обліковується комплекс будівель і споруд за адресою м. Київ, вул. Комунальна, 1 на праві господарського віддання (сторінка акту перевірки 4) (а.с.21). Однак, згідно даних акту перевірки в ньому не зазначено дані які ідентифікують даний документ, а саме: № та дата витягу, та якою датою зареєстровано за позивачем майнове право в Державному реєстрі речових прав та на підставі чого. При цьому, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №140573186 від 08.10.2018 тільки 02.20.2018 вперше зареєстровано право власності на комплекс будівель, об`єкт житлової нерухомості за адресою м. Київ вул. Комунальна буд.1 за Державою Україна в особі Державного агентства України з управління зоною відчуження на підставі витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна виданого 25.05.2018. Та після цього згідно витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №142545678 від 24.10.2018 комплекс будівель, об`єкт житлової нерухомості за адресою м. Київ вул.Комунальна буд.1 вперше був зареєстрований на праві господарського відання яке виникло згідно наказу Державного агентства України з управління зоною відчуження №141 від 10.07.2018. Водночас, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №274610209 від 14.09.2021 об`єкт нерухомого майна Державна корпорація «Українське державне об`єдання «Радон» - будівля станції дезактивації розташований за адресою м. Київ вул. Пирогівський шлях буд.50 вперше зареєстрований в Реєстрі речових прав 14.09.2021 на правах господарського відання за Державним спеціалізованим підприємством «Об`єдання «Родон» код ЄДРПОУ 43068161 та вказане право господарського відання виникло на підставі наказу Державного агентства України з управління зоною відчуження №127-21 від 26.08.2021 року виданого 26.08.2021 року. Апелянт не спростував дані обставини, та не довів, що у позивача було зареєстровано речове право на об`єкти нерухомого майна розташованого за адресами Київ вул. Комунальна буд.1 та Київ вул. Пирогівський шлях буд. 50 до дат, що вказані у вищезазначених витягах. Разом з тим, як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, що право користування земельними ділянками - з кодом 79:128:0030, за адресою: м. Київ, вул. Комунальна 1, з кодом 79:198:0001, за адресою м. Київ, вул. Червонопрапорна (Пирогівський шлях) буд.50, у Державному земельному кадастрі не зареєстроване. Згідно з частиною 1 ст. 193 ЗК України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст. 194 ЗК України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою. Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі. На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом. Разом з тим, відповідно до частини 1 ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Відповідно до п.п. 271.1.1. п. 271.1 ст. 271 ПК України базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру земельного податку. Згідно підпунктом 14 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2021 № 1051, нормативна грошова оцінка - це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно- територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку. Статтею 18 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Відповідно до пункту 3 Розділу 1 «Порядку нормативно грошової оцінки земель населених пунктів», затвердженого Наказом Міністерством аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 498, інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель населених пунктів є затверджені генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій і детальні плани територій, відомості Державного земельного кадастру, дані інвентаризації земель та державної статистичної звітності. Відповідно до примітки 1 до Додатку № 1 до Порядку нормативно грошової оцінки земель населених пунктів для земельних ділянок, інформація про які не внесена до відомостей Державного земельного кадастру, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 3,0. Згідно п. 286.1. ст. 286 ПК України підставами для нарахування земельного податку є саме дані Державного земельного кадастру. Також, як було встановлено судом першої інстанції та визнається апелянтом, відповідачем Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, за формою встановленою у Додатку №9 до Порядку №498, що видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин -Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру , її територіальними органами не отримувався. Статтею 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Тобто, дані про нормативно грошову оцінку земельних ділянок, що і є базою оподаткування земельним податком, могли бути встановлені контролюючим органом виключно на підставі витягу з технічної документації, а не на підставі відповіді на запит Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР, на який контролюючий орган посилається у своєму акті перевірки, як на підставу визначення бази оподаткування. Таким чином, наведений контролюючим органом розрахунок містить складові, правильність визначення яких не підтверджена належним, допустимим, достатнім і достовірним доказом. На час прийняття рішення про надання у користування земельних ділянок діяв Земельний кодекс УРСР 1922р. Згідно ст.180 глави ІІІ Земельного кодексу УРСР 1922 року справа по землеустрою виконується в наступні послідовності, 1) порушується землевпорядна справа 2) підготовка землевпорядної справи, складання землевпорядного проекту та пред`явлення його учасникам землеустрою 3)затвердження проекту землеустрою та приведення його у виконання з встановленням на місці прикордонних межових знаків 4)складання та видача сторонам землевпорядних документів. Згідно ст. 192 Земельного кодексу УРСР 1922 року правильно виконаний проект землеустрою остаточно затверджується землевпорядною установою. При цьому, в постанові об остаточному затверджені виконаного проекту землеустрою повинно бути зазначено с відповідним посиланням на проектний план: а) коли, в якій місцевості, по якому розпорядженню та які саме виконані землевпорядні дії. б) які землі (по їх роду, кількості, місцезнаходженню та межі), кому та для якої потреби відводяться; в) коли, в якому порядку та з дотриманням яких умов сторонам належить приступити у користуванню землями в нових кордонах, встановлених при землеустрою; г) які особливі умови, повинності, та повноваження встановлюються для землекористувачів в зв`язку з користуванням землями, наданими їм по затвердженому проекту землеустрою; д) як розподіляються витрати по оплаті землеустрою між його учасниками; е) кому та від кого саме належить винагорода за затрати і поліпшення, внесені в відведену при землеустрої землю та залишеними невикористаними минулими землекористувачами. Згідно ст.194 Земельного кодексу УРСР 1922року будь якого роду плани та інші акти землеустрою складені крім землевпорядних установ або належно ними не засвідчені визнаються недійсними та не можуть служити доказами закономірності що відбувається за ними. Згідно ст.ст.198,199 Земельного кодексу УСРСР 1922 р. земельної реєстрації в межах волості належать усі без винятку окремі земельні ділянки та визначений зміст обов`язкової відмітки в актах про реєстрації щодо кожного користувача. Згідно ст.15 Земельного кодексу УРСР 1970 р. земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку. Земля, яку займають колгоспи, закріплюється за ними в безстрокове користування, тобто навічно. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до десяти років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продовжені на період, що не перевищує відповідно строків короткострокового або довгострокового тимчасового користування. По окремих видах користування землею Радою Міністрів Української РСР може бути встановлений і триваліший строк довгострокового користування, але не більш як двадцять п`ять років. Згідно ст.20 Земельного кодексу УРСР 1970 р. документом, що підтверджують право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Згідно ст. 23 Земельного кодексу УРСР 1970 р. землекористувачі мають право і повинні користуватися земельними ділянками в тих цілях, для яких вони їм надані. Землекористувачі зобов`язані раціонально використовувати надані їм земельні ділянки, не чинити на своїй ділянці дій, які б порушували інтереси сусідніх землекористувачів. Згідно ст. 23 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року N 561-XII право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Згідно Розпорядження Ради Міністрів Української РСР №1095-рс від 29.10.1969 року Київському спецкомбінату під санітарну зону навколо пункту захоронення радіоактивних речовин передано у довгострокове користування без виключення з держлісфонду лісових площ що відводяться і без права вирубування на них на умовах визначених у рішенні Київського облвиконкому від 15.09.1969 № 0692 150,8Га в т.ч. 56,7 га рілля та 7,3 га садів (т.1 а.с.137,138). Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради №35-с від 31.12.1968 відведено Спецкомбінату Управління підприємств комунального обслуговування земельну ділянку площею 6.3 Га по вул. Червонопрапорній в Московському районі під влаштування санітарно-захисної смуга за рахунок Голосіївського лісництва на час дії спецкомбінату (а.с.139 т.1). Як встановлено судом першої інстанції та визнається сторонами, право користування земельними ділянками на які нарахований земельний податок належним чином як по законодавству Української РСР так й України, не зареєстрована та не оформлено, державний акт не видавався, та відомості що це спростовують матеріали справи не місять. Також колегія суддів враховує, що право власності на об`єкти нерухомого майна розташованого на вказаних земельних ділянках в перевіряємому податковому періоді не було зареєстровано і в Державному реєстрі речових прав. Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Розділом 3 Методичних рекомендацій щодо документів, які посвідчують речові права на земельну ділянку відповідно до законодавства, схвалених Рішенням колегії Державної реєстраційної служби України 28.11.2012, Протокол № 2, документами, що посвідчують право постійного користування землею є відповідні акти (на право постійного користування землею або на право постійного користування земельною ділянкою) а після 01.01.2013 - дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1. статті 14 ПК України передбачено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Згідно з підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. У пункті 270.1 статті 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні: земельні частки (паї), які перебувають у власності. Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є або власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), або землекористувачі. Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Таким чином, обов`язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду сформульовану у постанові по справі №816/347/17, в якій було зазначено: «З моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Нормою пункту 287.6 статті 287 ПК України законодавець пов`язував обов`язок сплати податку за земельні ділянки з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці (до 01.01.2015), та з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (після 01.01.2015). Однак, зважаючи на те, що позивач набув право власті на будівлі і споруди у 2013 році, то у нього виник обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку саме з моменту набуття права власності на такий об`єкт нерухомого майна і такий обов`язок продовжує існувати незважаючи на зміну правового регулювання пункту 287.6 статті 287 ПК України (01.01.2015). Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у позивача як власника придбаної нерухомості на підставі договору купівлі-продажу будівель і споруд від 24.05.2013 виник обов`язок щодо сплати земельного податку з моменту реєстрації прав на це нерухоме майно незважаючи на відсутність оформлення земельної ділянки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у праві №804/5488/16, від 17 квітня 2018 року у справі №2а-10031/12/2670 та від 11 грудня 2018 року у справі №804/5486/16». Таким чином, відповідно до положень п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України, за відсутності зареєстрованого права постійного користування на земельну ділянку по вул. Пирогівський шлях, 50 в м. Києві та оформленого права господарського відання на споруди у підприємства не виникло обов`язку щодо сплати земельного податку (в зазначеній частині). За наведеного правового регулювання та обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав у ГУ ДПС у м. Києві для прийняття податкового повідомлення-рішення від 05.01.2021 № 000/19/0703, у зв`язку із чим воно є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню. Проаналізувавши доводи та аргументи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню. Також, апелянтом не зазначено посилання щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при винесенні рішення. Крім того, апелянтом не вказано що саме не було досліджено чи не встановлено судом. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010). Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В. Повний текст постанови виготовлений 16.01.2026.