Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/23541/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/23541/25 Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В., повний текст судового рішення складено 06.10.2025, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Димерлія О.О., суддів: Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 у справі №420/23541/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною відмови щодо звільнення з військової служби, зобов`язання вчинити певні дії У С Т А Н О В И В: 16.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд: - визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, чий рідний брат загинув під час безпосередньої участі у здійсненні заходів з забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, оформленої листом №3/12/12-2817 від 03.04.2025; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, чий рідний брат загинув під час безпосередньої участі у здійсненні заходів з забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він має право на звільнення з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Не погодившись із заявленими позивачем позовними вимогами Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України до суду першої інстанції подано відзив, у якому відповідач заперечує наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно із приписами п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 у справі №420/23541/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у звільнені ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі його рапорту від 25.01.2025 з підстав, визначених п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 25.01.2025 про звільнення його з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, чий рідний брат загинув під час безпосередньої участі у здійсненні заходів з забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях та прийняти відповідне рішення у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено. Приймаючи таке рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що смерть брата позивача настала під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, на підтвердження чого до відповідного рапорту було додано усі необхідні документи для вирішення питання про звільнення з військової служби. Обираючи спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 окружний адміністративний суд вказав про наявність у суб`єкта владних повноважень спірних правовідносинах дискреційних повноважень. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на порушення окружним адміністративним судом норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що для вирішення спірного питання він уже вдруге звертається до суду. На думку скаржника, зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт з урахуванням висновків суду є помилковим, адже такий підхід фактично призводить до затягування розгляду справи, що суперечить ст. 2 КАС України та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як вказує скаржник, у спірних правовідносинах відповідач свідомо «затягує» розгляд питання щодо звільнення з військової служби. Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що в досліджуваній ситуації суб`єкт владних повноважень не наділений дискреційними повноваженнями. У свою чергу, Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у якому відповідач зазначає, що наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи є безпідставними. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог відповідачем також подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Мотивуючи вимоги апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України зауважує, що при розгляді даної справи судом першої інстанції не враховано обставини, які встановлено у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 у справі №420/10382/25. Також, скаржник відмічає, що судом першої інстанції неправильно трактує законодавчі приписи в контексті підстави для звільнення з військової служби під час воєнного стану. Як відмічає суб`єкт владних повноважень, смерть брата позивача ОСОБА_2 настала внаслідок хвороби. На день смерті ОСОБА_2 в Україні не було введено воєнний стан. Не має жодних доказів на підтвердження того, що на день настання смерті брат позивача брав безпосередню участь (знаходився, перебував) в зоні антитерористичної операції здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях. Означене не кореспондується із приписами п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та не є підставою для звільнення з військової служби. Крім того, на думку скаржника, не правильним є висновок окружного адміністративного суду про те, що для вирішення спірного питання позивачем подано усі необхідні документи. В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини. Зокрема, апеляційним адміністративним судом з`ясовано, що ОСОБА_1 військову службу проходить у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку «Укрпошта» скеровано на адресу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України рапорт про звільнення з військової служби за абз.15 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, чий рідний брат загинув під час безпосередньої участі у здійсненні заходів з забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. У подальшому, представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з адвокатським запитом від 24.02.2025, в якому просив повідомити результати розгляду рапорту позивача від 25.01.2025. На цей запит Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України надано відповідь від 14.03.2025 №3/12/12-2037 про те, що рапорт ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України не надходив та для розгляду питання щодо звільнення з військової служби необхідно подати рапорт та документи, які підтверджують підстави для звільнення. У зв`язку з чим, 28.03.2025 представником позивача направлено на адресу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України лист, в якому зазначено про наявність даних «Укрпошти» щодо отримання рапорту, з проханням вжиття заходів щодо належної реєстрації рапорту. До цього листа було надано копії всіх наявних у ОСОБА_1 документів та рапорту. На вказаний лист від 28.03.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомлено представника позивача про неналежне складання рапорту, відсутність доказів отримання відповідачем рапорту, а також зазначено, що немає підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, чий рідний брат загинув під час безпосередньої участі у здійсненні заходів з забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. У відповіді від 03.04.2025 №3/12/12-2817 вказано, що п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено перелік сімейних обставин та інших причин на підставі яких військовослужбовець звільняється з військової служби, зокрема, якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Уважаючи, що в спірних правовідносинах наявна бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 25.01.2025 про звільнення з військової служби на підставі абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», останній звернувся до суду з відповідним позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 у справі №420/10382/25 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено повністю. Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав, що відповідачем, фактично, рапорт позивача розглянуто, військовою частиною надано оцінку тим документам, які були долучені до рапорту та відмовлено позивачу в задоволенні його рапорту та звільненні з військової служби за абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 у справі №420/10382/25 набрало законної сили. Уважаючи порушеним своє право на звільнення з військової служби позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом. Здійснюючи апеляційний перегляд справи колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Перелік підстав для звільнення з військової служби визначено статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Згідно із абзацом 15 підпункту 3 частиною 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Проаналізувавши вищенаведені законодавчі приписи в системному зв`язку із фактичними обставинами справи колегія суддів зазначає, що в досліджуваній ситуації для вирішення питання щодо наявності підстав для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану слід установити наявність у нього близького родича (чоловіка, дружини, сина, доньки, батька, матері або рідного (повнорідного) брата чи сестри), який загинув або пропав безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції. Як загальновідомо, у лютому 2014 року внаслідок збройної агресії російською федерацією окуповано Автономну Республіку Крим, а в квітні 2014 року розпочато бойові дії на сході України. У зв`язку з чим, 14.04.2014 виконуючим обов`язки Президента України, Головою Верховної Ради України Олександром Турчиновим видано Указ №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», оголосивши початок антитерористичної операції зі звільнення захоплених підконтрольними росії бойовиками територій Донецької та Луганської областей України. Антитерористична операція тривала до початку 2018 року, після чого була переформатована на Операцію об`єднаних сил. Згідно фактичних обставин справи у позивача - ОСОБА_1 був рідний брат ОСОБА_2 . Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки Військової часини НОМЕР_2 від 24.08.2017 №715 солдат ОСОБА_2 з 09.06.2017 (по дату видачі довідки 24.08.2017) безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичній операції місто Волноваха Донецької області. Як убачається з наявного у матеріалах справи свідоцтва про смерть від 28.10.2018 серії НОМЕР_3 , виданого Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального правління юстиції в Одеській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Згідно наявного у матеріалах справи Витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 30.01.2019 №26, захворювання, яке призвело до смерті старшого солдата ОСОБА_2 (тромбоемболія легеневої артерії; тромбофлебіт інших глибоких судин нижніх кінцівок) «так, пов`язане із захистом Батьківщини». З урахуванням наведеного судом апеляційної інстанції установлено, що прийняття старшим солдатом ОСОБА_2 участі в антитерористичній операції призвело до захворювання, яке, у свою чергу, слугувало причиною смерті. Як загальновідомо, у зв`язку із збройною агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан, дія якого наразі триває. За наведених підстав суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 підстав для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану згідно із приписами абзацу 15 підпункту 3 частиною 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». При цьому, у досліджуваній ситуації є безпідставними посилання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на те, що в жоден із документів не містить зазначення того, що ОСОБА_2 , зокрема, «загинув», а не «помер», адже такий підхід відповідача до вирішення спірної ситуації зводиться до надмірного формалізму та спростовується встановленими вище обставинами і зробленими колегією суддів висновками. У досліджуваній ситуації смерть ОСОБА_2 настала внаслідок захворювання, спричиненого зовнішніми чинниками безпосередньо під час захисту Батьківщини від збройної агресії російської федерації, що апріорі не може трактуватись у вузькому розумінні поняття «помер». Не є юридично спроможним також акцентування відповідачем уваги на наявності рішення у справі №420/10382/25, оскільки такий судовий акт не містить жодних висновків по суті досліджуваних у даній справі правовідносин, зокрема, щодо наявності у ОСОБА_1 підстав для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану згідно із приписами абзацу 15 підпункту 3 частиною 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». У рішенні суду в справі №420/10382/25 лише вказано про відсутність у спірній ситуації бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з розгляду рапорту ОСОБА_1 від 25.01.2025 про звільнення з військової служби. Відхиляються, як помилкові, доводи суб`єкта владних повноважень стосовно того, що на дату смерті брата позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 в Україні не було введено воєнного стану, отже відсутні підстави для звільнення позивача. В досліджуваній ситуації означена обставина жодним чином не впливає на наявність підстав звільнення ОСОБА_1 з військової служби під час дії воєнного стану. Колегія суддів зазначає, що за приписами абзацу 15 підпункту 3 частиною 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» наявний воєнний стан є визначальним щодо звільнення військовослужбовця з військової служби під час його дії, і передбачає дві обов`язкові ознаки а саме: 1) «…якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях…»; 2) «…а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану». Отже, наведеною вище законодавчою нормою чітко визначено, що у першому випадку, наявність воєнного стану не є обов`язковою та визначальною вимогою. Встановленню підлягає факт загибелі близького родича під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях. Є, також, безпідставним посилання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на те, що ОСОБА_1 до рапорту про звільнення з військової служби не додано усіх необхідних документів, а саме: підтвердження про те, що на день настання смерті брат позивача брав безпосередню участь (знаходився, перебував) в зоні антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, оскільки апеляційним адміністративним судом не установлено, а скаржником не наведеного законодавчого припису, який вимагає наявності такого доказу для вирішення спірного питання. З аналогічних підстав суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача відносно необхідності подання ОСОБА_1 наказу командира військової частини (угрупування, тощо) (по стройовій частині) в якому зазначається, що вважати (оголосити) безвісти відсутнім (який загинув) саме при безпосередній участі у антитерористичній операції, наказу про призначення відповідного розслідування, відпрацювання висновку розслідування чи акту, видання відповідного наказу за результатами проведеного розслідування, де було б відображено обставини, що мали місце та підтверджують факт загибелі чи факту безвісті відсутнього військовослужбовця. Як з`ясовано колегією суддів, зібрані в даній справі докази, встановлені обставини та зроблені висновки вказують на наявність у ОСОБА_1 підстав для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану. Суд апеляційної інстанції уважає безпідставним посилання відповідача на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12.07.2024 у справі №280/3845/24 у якому зроблено аналіз понять «загиблий» та «померлий», т.я. за приписами ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не суду першої інстанції. Стосовно обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права ОСОБА_1 , апеляційній адміністративний суд зазначає наступне. Згідно із пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» дискреційне повноваження - це повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано. Комітетом Міністрів Ради Європи у рекомендаціях № R (80) 2 сформульовано принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями: дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які - стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою: приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку так, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Під дискреційним повноваженням слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Повноваження суду при вирішенні справи визначено статтею 245 КАС України, відповідно до якої у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, у тому числі, про зобов`язання вчинити певні дії. За наслідком дослідження законодавчих приписів у контексті спірних правовідносин, апеляційним судом установлено, що в даному випадку Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України не наділено повноваженнями самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. У досліджуваних правовідносинах у суб`єкта владних повноважень був лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки, зокрема, прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби під час дії воєнного стану на підставі приписів абзацу 15 підпункту 3 частиною 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». З урахуванням наведеного, на думку колегії суддів, судом першої інстанції неправильно обрано спосіб захисту порушеного права позивача. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі. Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Як установлено колегією суддів, приймаючи рішення у справі №420/23541/25 Одеським окружним адміністративним судом неправильно обрано спосіб захисту порушеного права позивача, а така частина судового акту підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 у справі №420/23541/25 скасувати в частині обраного способу захисту порушеного права позивача. Прийняти у відповідній частині нове судове рішення. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби під час дії воєнного стану згідно із приписами абзацу 15 підпункту 3 частиною 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». В іншій частині Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 у справі №420/23541/25 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1453грн. 44коп. Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення. Суддя-доповідач О.О. Димерлій Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька