Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/5397/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/5397/25 пров. № А/857/3979/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого суддіМатковської З. М. суддів -Гуляка В. В. Ільчишин Н. В. при секретарі судового засідання: Демидюк О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі №300/5397/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, головуючий суддя першої інстанції Тимощук О.Л., час ухвалення - не вказано, місце ухвалення м. Івано - Франківськ, дата складання повного тексту 08.12.2025 В С Т А Н О В И В : ОСОБА_2 (надалі, також - представник позивача, адвокат Жиляк М.Д.), який діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 , військова частина) про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не розірвання (не припинення) контракту та не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за контрактом, за сімейними обставинами у зв`язку тим, що близький родич рідний (неповнорідний) брат пропав безвісти під час безпосередньої участі у забезпеченні національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, а також у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, на підставі поданого 15.05.2025 року рапорту вх. №22449 від 22.05.2025 року на підставі підпунктів в) та г) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; визнання права ОСОБА_1 на звільнення із військової служби за контрактом у зв`язку із сімейними обставинами у зв`язку з тим, що близький родич рідний (неповнорідний) брат пропав безвісти під час безпосередньої участі у забезпеченні національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, а також у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, на підставі рапорту вх.№22449 від 22.05.2025 року; зобов`язання військову частину НОМЕР_1 припинити (розірвати) контракт ОСОБА_1 про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського (старшинського) складу та звільнити ОСОБА_1 із військової служби за контрактом у зв`язку із сімейними обставинами у зв`язку з тим, що близький родич рідний (неповнорідний) брат пропав безвісти під час безпосередньої участі у забезпеченні національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, а також у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, на підставі рапорту вх.№22449 від 22.05.2025 року; стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 400 000 грн. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач, 12.09.2019 уклав із Міністерством оборони України контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі, також - ЗСУ) на посадах рядового, сержантського (старшинського) складу, строком на три роки. Представник позивача вказує, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (надалі, також - ВЧ НОМЕР_2 ) від 12.09.2020 №193 солдата ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 на всі види забезпечення з 13.09.2019. Надалі, згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 24.12.2019 №276 позивач зарахований до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 . Вироком Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16.07.2020 у справі №725/2671/20 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 408 Кримінального кодексу України (надалі, також - КК України) (дизертирство) та призначено покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі. Відповідно до абзацу 6 частини 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі, також - Закон №2232-XII), діючого на момент набрання вироком законної сили, військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктів «е» пунктів 1 та 2, підпункту «в» пункту 3 частини п`ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або тримання у дисциплінарному батальйоні. Крім цього, у позивача наявний рідний (неповнорідний) брат ОСОБА_4 (надалі, також - брат позивача, ОСОБА_5 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчать свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 05.10.2023 та серії НОМЕР_4 від 11.03.2025.Брат позивача, згідно з сповіщенням №426 ВЧ НОМЕР_5 від 27.03.2024 та витягу з Єдиного державного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20250426-4607 від 26.04.2025 визнаний зниклим безвісти за особливих обставин з 22.04.2024. Представник позивача наголошує, що згідно з приписами статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. З метою реалізації права на звільнення із військової служби за сімейними обставинами та з інших поважних причин, а також з наявних раніше підстав, позивач 15.05.2025 звернувся із рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 про припинення (розірвання) контракту та звільнення його з військової служби за контрактом, за підпунктом «в» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку із набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким останньому призначено покарання у виді позбавлення волі, а також за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 цього Закону, зокрема, у зв`язку з тим, що його близький родич рідний (неповнорідний) брат пропав безвісти при безпосередній участі під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України під час дії воєнного стану (абзац 15 пункт 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII). Відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що останній не підлягає звільненню з військової служби на підставі пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII. З метою захисту порушеного права, позивач через уповноваженого представника, звернувся до суду з цією позовною заявою. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розірвання (не припинення) контракту та не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за контрактом, за сімейними обставинами у зв`язку з тим, що близький родич рідний (неповнорідний) брат пропав безвісти під час безпосередньої участі у забезпеченні національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, а також у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, на підставі поданого 15.05.2025 року рапорту вх. №22449 від 22.05.2025 року на підставі підпунктів в) та г) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 припинити (розірвати) контракт ОСОБА_1 про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського (старшинського) складу та звільнити ОСОБА_1 із військової служби за контрактом у зв`язку із сімейними обставинами у зв`язку з тим, що близький родич рідний (неповнорідний) брат пропав безвісти під час безпосередньої участі у забезпеченні національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, а також у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, на підставі рапорту вх.№22449 від 22.05.2025 року. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_6 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484, 48 грн. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, апеляційні скарги подали позивач та відповідач. Відповідач вважає рішення суду першої інстанції неправомірним, необґрунтованим, та таким, що ухвалене із неповним дослідженням обставин справи, а саме неврахуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права. Покликаючись на норми Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, апелянт вважає, що розгляд та задоволення рапорту Позивача про звільнення з військової служби не є можливим, оскільки позивач перебуває у самовільному залишенні військової частини та відсутній на військовій службі по день подачі апеляційної скарги. Щодо суми витрат на професійну правничу допомогу, то апелянт вважає, що така є надмірною, не співрозмірною та такою, що не підлягає стягненню. З урахування наведеного просить рішення суд першої інстанції скасувати та відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі. Позивач подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні з Військової частини НОМЕР_1 моральної шкоди у розмірі 400 000 гривень та щодо часткового стягнення судом витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень не ґрунтується на засадах верховенства права, не є законним і обґрунтованим, ухвалене судом з порушенням норм матеріального права та без дотримання норм процесуального права, повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі. Зазначає, що позивачем наводились фактичні обставини його зупинення військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_3 для перевірки військово-облікових документів та доставлено позивача за місцем їх дислокації для з`ясування обставин наявності даних позивача у облікових реєстрах військовослужбовців, які вчинили самовільне залишення військових частин та дизертирство. Зазначена подія негативно вплинула на емоційний стан позивача, оскільки викликала у нього почуття страху, тривоги, занепокоєння, стресу, відчуття несправедливості, так як ОСОБА_1 внаслідок протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не розірвання контракту продовжував рахуватись як серед числа військовослужбовців, так і серед осіб, які вчинили дизертирство чи самовільне залишення військової частини, однак у встановлений законом спосіб відбув покарання за раніше вчинений злочин, а повторного не вчиняв. Водночас, неправомірними діяннями військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення позивача з військової служби та не розірвання контракту ОСОБА_1 на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського (старшинського) складу викликано у нього емоційне почуття страждання від неповаги до нього, через протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , позивач почав відчувати свавільне ставлення до нього зі сторони держави, в особі відповідача, який порушує його права, це завдало великого морального удару по його самооцінці після протиправної відмови у звільненні, сколихнуло його честь і гідність, він почав відчувати себе обманутим та знеціненим, в той час, коли держава відповідальна перед ним за свою поведінку, яка повинна бути в рамках закону. ОСОБА_1 , в порушення свої прав не будучи звільненим відповідачем з військової служби відчував тривалу невизначеність своєї долі, не міг влаштувати через це свій побут, бути офіційно працевлаштованим, через що почував тривогу, стрес, страх, своє приниження від становища, яке існувало в його житті. Вказує, що позивач побоюється виходити з дому, оскільки не має упевненості щодо того, що його не будуть безпідставно розшукувати та затримувати як злочинця, яким він не є, оскільки уже відбув покарання за раніше скоєний злочин. Окремим аспектом неповаги до позивача у формі приниження його честі та гідності, що завдало йому моральної шкоди, є діяння військової частини НОМЕР_1 , що виразились у порушенні відповідачем презумпції невинуватості, закріпленої Основним Законом України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Так, відповідач, по перше, стверджував про перебування ОСОБА_1 у самовільному залишенні військової частини без жодних на те доказів, а по друге, облікував позивача у відомчих реєстрах як такого, що перебуває в СЗЧ для його затримання і доставлення органами ВСП до військової частини НОМЕР_1 чи будь- якої іншої резервної військової частини. Вважає, що матеріалами справи доведено, що саме винна бездіяльність військової частини НОМЕР_1 викликала у ОСОБА_1 негативні емоції страху, тривоги, занепокоєння, стресу, відчуття несправедливості, приниження честі і гідності, які досягли рівня страждань, що є моральною шкодою у їх причинно-наслідковому взаємозв`язку. Також розмір відшкодування моральної шкоди у 400 000 грн., заявлений позивачем, є співмірним спричиненими ОСОБА_1 стражданням, які позивач зазнав внаслідок протиправної бездіяльності відносно нього з сторони військової частини НОМЕР_1 . Грошова сума компенсації моральної шкоди, заявленою позивачем у 400 000 грн. визначена ОСОБА_1 із врахуванням характеру правопорушення щодо нього, глибини фізичних та душевних страждань, позбавлення можливості реалізації його прав, вини військової частини НОМЕР_1 , яка завдала моральної шкоди, вимог розумності і справедливості. Щодо витрат на правову допомогу, то апелянт зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні питання про розподіл судових витрат не враховано, що відповідно до розрахунку гонорару (витрат) на правову допомогу до договору про надання правової допомоги від 18.12.2024 №АС-371/24, вбачається що у суді першої інстанції адвокатським бюро заплановані такі витрати, як написання та подання позовної заяви, інших заяви по суті спору обсягом роботи 20 год. на суму 40 000 грн., (п. 1.1), судове представництво обсягом роботи 2 год. на суму 2 000 грн. (п. 2.2), на загальну суму 44 000 грн. (п. 2.3). Зауважує, що витрати на професійну правничу допомогу, понесені стороною позивача у розмірі 28 200,00 гривень, та підтверджені платіжною інструкцією, сплачені позивачем адвокату за надання послуг у суді першої інстанції та не стосувались витрат досудового рівня, апеляційного чи касаційного провадження. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України). Враховуючи часткове задоволення позову у частині двох позовних вимог із заявлених чотирьох, суд першої інстанції повинен був стягнути з відповідача понесені ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 100 гривень. З урахуванням наведеного просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано- Франківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року задовольнити, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі №300/5397/25 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 400 000 грн. - скасувати, в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог та стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 400 000 грн. Змінити розподіл судових витрат, понесених стороною позивача під час розгляду справи, здійснивши їх новий розподіл за результатами апеляційного розгляду справи. Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу відповідача, яким підтримує позицію суду першої інстанції, вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги відповідача заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в частині задоволення позовних вимог без змін. Щодо апеляційної скарги позивача, просив скаргу задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що згідно з контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського (старшинського) складу від 12.09.2019 укладеним між Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов`язки командира ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , позивач зобов`язався проходити військову службу в ЗСУ протягом трьох років (а.с.51-52). У відповідності до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.09.2019 №193 ОСОБА_1 з 12.09.2019 зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 (а.с.71). Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.12.2019 №276 солдат ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 на всі види забезпечення (а.с.50). Надалі, згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.05.2020 №108 солдат ОСОБА_1 , навідник 2 десантно-штурмового відділення 3 десантно-штурмового взводу 3 десантно-штурмової роти, який самовільно залишив військову частину 15.04.2020, увільненого від займаної посади та якому призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 29.05.2020 №40-РС, призупинено строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення, виключено зі всіх видів забезпечення з 22.05.2020 (а.с.53). Вироком Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16.07.2020 у справі №725/2671/21 ухвалено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 408 КК України та призначити йому покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і, відповідно до статті 76 КК України виконає покладені на нього судом обов`язки, зокрема: не буде виїжджати за межі України без погодження уповноваженого органу з питань пробації; буде повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання і буде періодично з`являтись в уповноважений орган з питань пробації для відповідної реєстрації (а.с.143-144) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90433195). Вищезазначений вирок набрав законної сили 17.08.2020 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90433195). Представник позивача 23.12.2024 звернувся з адвокатськими запитами: №01-03/396 до ВЧ НОМЕР_6 ; №01-03/395 до ВЧ НОМЕР_7 в яких просив надати наступну інформацію: - чи розірвано (припинено) контракт військовослужбовця ОСОБА_1 №73-РС від 12.09.2019 у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16.07.2020 року у справі №725/2671/20, яким ОСОБА_1 призначено покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, якщо розірвано (припинено), надати копії підтверджуючих документів, якщо ні, вказати причини такої бездіяльності; - чи звільнено військовослужбовця за контрактом №73-РС від 12.09.2019 ОСОБА_1 із військової служби у зв`язку із набранням законної сили обвинувальним вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16.07.2020 у справі №725/2671/20, яким ОСОБА_1 призначено покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, якщо звільнено, надати копії підтверджуючих документів, якщо ні вказати причини такої бездіяльності (а.с.20-23). Згідно з листом ВЧ НОМЕР_1 від 04.01.2025 військова частина НОМЕР_1 не отримувала вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16.07.2020 у справі №725/2671/20, стосовно ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю будь якої інформації про законну підставу для звільнення, ОСОБА_1 не було звільнено з військової служби (а.с.45). Надалі, ОСОБА_1 звернувся до ВЧ НОМЕР_8 із рапортом, у якому просив прийняти рішення про припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби за контрактом, за підпунктом «в» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ у зв`язку із набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі (а.с.142-зворотній бік а.с.142). До коментованого рапорту позивач долучив засвідчену копію обвинувального вироку Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16.07.2020 у справі №725/2671/21. ВЧ НОМЕР_9 листом від 01.02.2025 №693/6147 повідомила позивачу, що ОСОБА_1 звільнений від призначеного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, а тому не підлягає звільненню з військової служби у відповідності до підпункту «в» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.140-зворотній бік а.с.140). У подальшому позивач звернувся до відповідача із рапортом від 15.05.2025 в якому просив прийняття рішення про припинення (розірвання) контракту та звільнення останнього з військової служби за контрактом, за підпунктом «в» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ у зв`язку із набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким позивачу призначено покарання у виді позбавлення волі, а також за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 цього (вказаного) Закону, зокрема, у зв`язку з тим, що його близький родич рідний (неповнорідний) брат пропав безвісти при безпосередній участі під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України під час дії воєнного стану (абзац 15 пункт 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ). До рапорту позивач долучив наступні документи: 1. нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 № НОМЕР_10 від 13.02.2023; 2. витяг з реєстру територіальної громади на ОСОБА_1 №2023/001037844 від 06.02.2023; 3. засвідчену судом копія обвинувального вироку Першотравневого районного суду міста Чернівці у кримінальній справі №725/2671/20 від 16.07.2020 (із відміткою про набрання ним законної сили 17.08.2020); 4. нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження (повторно) на ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 11.03.2025; 5. нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження (повторно) на ОСОБА_4 серій НОМЕР_3 від 05.10.2023; 6. нотаріально засвідчену копію сповіщення №426 ІНФОРМАЦІЯ_4 про зникнення безвісти ОСОБА_8 , матроса ВЧ НОМЕР_5 , з 23.10.2022;

7. Витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20250-426-4607 від 26.04.2025 року (за персональними даними розшуканої особи ОСОБА_4 ) (а.с.146). Однак, у відповідності до листа ВЧ НОМЕР_1 від 24.05.2025 №693/31538 позивачу повідомлено, що останній знаходиться у самовільному залишенні частини з 25.04.2020, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №108 від 29.05.2020 року, йому призупинена військова служба. У зв`язку з цим, прийняття позитивного рішення, по рапорту, є неможливим. Повідомлено, що позивачу необхідно повернутись до одного з батальйонів резерву, визначених Міністерством оборони, для поновлення на військовій службі, після чого, останній зможете подати, по команді, відповідний рапорт. Додатково зазначено, що для повернення та поновлення на військовій службі у військовій частини НОМЕР_1 , позивачу необхідно отримати письмову згоду командира військової частини НОМЕР_1 (а.с.141). Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розірвання (не припинення) контракту та не звільнення А2582 з військової служби за контрактом, за сімейними обставинами у зв`язку тим, що близький родич рідний (неповнорідний) брат пропав безвісти під час безпосередньої участі у забезпеченні національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, а також у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, на підставі поданого 15.05.2025 року рапорту вх.№22449 від 22.05.2025 на підставі підпунктів в) та г) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ОСОБА_1 звернувся до суд за захистом свого порушеного права. Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що відповідач не прийняв рішення про звільнення з військової служби позивача після набрання законної сили вироком суду без подання рапорта на звільнення, з рахуванням того, що позивач двічі звертався до відповідача із рапортами від 22.01.2025 та від 15.05.2025 в яких просив прийняти рішення про припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби за контрактом, за підпунктом «в» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ, у зв`язку із набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі. Також суд першої інстанції виснував, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за контрактом, за сімейними обставинами у зв`язку тим, що близький родич рідний (неповнорідний) брат пропав безвісти під час безпосередньої участі у забезпеченні національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону ( стаття 65 Конституції України). Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу». Статтею 1 цього Закону визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. За змістом частини 6 статті 2 Закону №2232-XII до військової служби, зокрема належить: військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу. Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (надалі, також - Закон №1932-XII). Також, статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває по теперішній час. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України. Відповідно до положень частини 2 статті 23 Закону №2232-XII для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні, зокрема для осіб рядового складу - 3 роки. Пунктом 2 частини 8 статті 23 Закону №2232-XII визначено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України; на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону. Підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII. За змістом підпункту «в» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, звільняються з військової служби у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі. У відповідності до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (надалі, також - Положення №1153/2008). Пунктом 12 Положення №1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону №2232-XII. Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України. Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII: - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; - у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: - підстави звільнення з військової служби; - думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; - районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац 3 пункту 241 Положення №1153/2008). Згідно із пунктом 242 Положення №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (надалі, також - Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Так, відповідно до пункту 7 Додатку у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади, подаються: копія аркуша бесіди; копія рішення судових органів; витяг із наказу командира військової частини про виключення зі списків особового складу військової частини; копія розрахунку вислуги років військової служби (у разі наявності). Як уже зазначалось судом вище, відповідно до підпункту «в» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, звільняються з військової служби у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі. Судом також встановлено, що вироком Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16.07.2020 у справі №725/2671/21 ухвалено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 408 КК України та призначено йому покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалено звільнити від відбування покарання, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і, відповідно до статті 76 КК України виконає покладені на нього судом обов`язки, зокрема: не буде виїжджати за межі України без погодження уповноваженого органу з питань пробації; буде повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання і буде періодично з`являтись в уповноважений орган з питань пробації для відповідної реєстрації (а.с.143-144) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90433195). Вищезазначений вирок набрав законної сили 17.08.2020 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90433195). З урахуванням наведених обставин справи та норм наведеного законодавства, суд першої інстанції правильно виснував, що позивач не лише має право на звільнення з військової служби з підстав передбачених підпунктом «в» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а військова частина повинна була розривати з ним контракт у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі. Відповідач вважає, що станом на 17.08.2023 (закінчення іспитового строку) ОСОБА_1 є звільненим від призначеного покарання та вважається таким, що не засуджений до позбавлення волі, а відтак відсутні підстави для звільнення з військової служби. Проте такі доводи є безпідставними з огляду на наступне. Згідно з підпунктом 14 пункту 116 Положення №1153/2008, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі, зокрема якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі. Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення) під час дії особливого періоду контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини у період протягом строку проведення мобілізації та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (підпункт 1 пункту 34 Положення №1153/2008 ). Водночас, за змістом абзацу 5 пункту 233 Положення №1153/2008, при звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України. Тобто, аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави для висновку, що військовослужбовець звільняється з військової службу з підстав передбачених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за рішенням командування військової частини, без подання рапорта на звільнення. Отже, відповідач повинен був прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , після набрання законної сили вироком Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16.07.2020 у справі №725/2671/21, без подання рапорта на звільнення ОСОБА_9 . Натомість відповідач не прийняв рішення про звільнення позивача із військової служби, зокрема покликаючись на ту обставину, що останньому не було відомо про прийняття вироку Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16.07.2020 у справі №725/2671/21, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 408 КК України та призначено покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі. Суд апеляційної інстанції з такими доводами не погоджується з урахуванням наведених вище висновків суду щодо фактичного обов`язку відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби позивача після набрання законної сили вироком суду без подання рапорта на звільнення та, крім цього суд враховує, що позивач двічі звертався до відповідача із рапортами від 22.01.2025 та від 15.05.2025 в яких просив прийняти рішення про припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби за контрактом, за підпунктом «в» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ, у зв`язку із набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі. Суд першої інстанції також правильно встановив, що з моменту отримання рапорту від 22.01.2025 відповідачу стало відомо про прийняття вироку Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16.07.2020 у справі №725/2671/21 стосовно позивача, однак відповідач, так і не прийняв рішення про звільнення позивача із військової служби позивача. Крім цього, колегія суддів зауважує, що відповідач не міг бути не обізнаним про наявність кримінального провадження щодо солдата його військової частини, оскільки саме відповідач встановив самовільне залишення військової частини ОСОБА_1 . Щодо наявності у позивача підстав для звільнення з військової служби передбачених підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII. Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Як судом уже зазначалось вище, повторно видане свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_11 від 11.03.2025, повторно видане свідоцтво про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_12 від 05.10.2023 (а.с.149), Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України №00053983359 від 04.10.2025 на ОСОБА_4 (а.с.196-зворотній бік а.с.196), Повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00053970714 від 03.10.2025 на ОСОБА_1 (а.с.197-199) свідчать про те, що матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_10 є ОСОБА_11 . Тобто, ОСОБА_1 та ОСОБА_10 є рідними (неповнорідними) братами. Згідно із сповіщенням ІНФОРМАЦІЯ_5 від 27.03.2024 №426 (а.с.150) та витягу з Єдиного державного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20250426-4607 від 26.04.2025 (а.с.151-зворотній бік а.с.151) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 23.10.2022 зник безвісти у Донецькій області під час вогневого зіткнення з супротивником та визнаний зниклим безвісти за особливих обставин з 22.04.2024. Отже, із аналізу наведеного вище по тексту судового рішення слідує, що ОСОБА_1 , як рідний (неповнорідний) брат особи, що визнана зниклою безвісти за особливих обставин, має право на звільнення з військової служби з підстав передбачених підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII. Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та висновків суду, норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розірвання (не припинення) контракту та не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за контрактом, за сімейними обставинами у зв`язку тим, що близький родич рідний (неповнорідний) брат пропав безвісти під час безпосередньої участі у забезпеченні національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, а також у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, на підставі поданого 15.05.2025 року рапорту вх.№22449 від 22.05.2025 року на підставі підпунктів в) та г) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є протиправною. Крім цього, наведені вище висновки суду спростовуються доводи апелянта про те, що розгляд та задоволення рапорту позивача про звільнення з військової служби не є можливим, оскільки позивач перебуває у самовільному залишенні військової частини та відсутній на військовій службі по день подачі апеляційної скарги. Щодо зобов`язання відповідача припинити ( розірвати ) контракт ОСОБА_1 . Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення. У цій справі, судом надається оцінка оскаржуваним діям відповідача, які прийняті останнім саме з тих мотивів, що були предметом перевірки на підставі досліджених у справі доказів та з урахуванням доводів та заперечень сторін саме щодо цих доказів та обставин. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідач порушив принцип юридичної визначеності, який є невід`ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Згідно зі статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер`їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п.119). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків («Лелас проти Хорватії», п.74). Також, на державні органи покладений обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Також існує необхідність дотримання таких принципів права як «законні очікування» та «юридична визначеність», які знайшли своє відображення в практиці Суду Європейського Союзу (European Court of Justice, ECJ), який виступає останньою інстанцією у справах про застосування acquis communautaire - права Європейського Союзу (ЄС) - та забезпечує єдність застосування права ЄС в державах-членах. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Таким чином, з урахуванням наведених вище висновків суду, обставин справи, колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту позивача ОСОБА_1 буде зобов`язання військову частину НОМЕР_1 припинити (розірвати) контракт ОСОБА_1 про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського (старшинського) складу та звільнити ОСОБА_1 із військової служби за контрактом у зв`язку із сімейними обставинами у зв`язку з тим, що близький родич рідний (неповнорідний) брат пропав безвісти під час безпосередньої участі у забезпеченні національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, а також у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, на підставі рапорту вх.№22449 від 22.05.2025 року. Щодо позовної вимоги про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь моральної шкоди у розмірі 400 000 грн. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (надалі, також - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно із статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку. Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2023 року у справі № 300/64/19 вказав, що саме лише визнання судом протиправними дій, рішення чи бездіяльності відповідного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між його діями/рішеннями та заподіяною моральною шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння цієї шкоди, між протиправністю дій/рішень та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним їх наслідком. Для відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, доведенню підлягає, що протиправні дії/рішення чи бездіяльність заподіювача є причиною, а негативні наслідки, які виникли у потерпілої особи - безумовним їх наслідком. Причинно-наслідковий зв`язок між рішеннями/діями відповідних органів та заподіянням моральної шкоди полягає в тому, що ця шкода є наслідком саме протиправності таких дій/рішень чи бездіяльності, а не якихось інших обставин, тобто перебувати у взаємозв`язку із предметом позову. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів і суд не встановив, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами. Доводи апелянта про те, що протиправна бездіяльність військової частини завдала позивачу моральних страждань, оскільки викликала у нього емоційне почуття страждання від неповаги до нього, свавільне ставлення до нього зі сторони держави, в особі відповідача, який порушує його права, це завдало великого морального удару по його самооцінці після протиправної відмови у звільненні, сколихнуло його честь і гідність, він почав відчувати себе обманутим та знеціненим, в той час, коли держава відповідальна перед ним за свою поведінку, яка повинна бути в рамках закону не підтверджені доказами заподіяння позивачу моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а також підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями (бездіяльністю) відповідача і завданням позивачеві від цього моральної шкоди. Крім цього, позивачем не доведено співмірність розміру відшкодування моральної шкоди спричиненої негативними наслідками. З урахуванням наведеного вище, позовна вимога про стягнення 400 000 грн. моральної шкоди задоволенню не підлягає. Щодо судових витрат. Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 5 211,20 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи квитанція про сплату №9243-5132-2993-0603 від 30.07.2025. Івано-Франківський окружний адміністративний суд в ухвалі від 04.08.2025 роз`яснив позивачу, що надмірно сплачена ним сума судового збору становить - 4 242,24 грн. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», надмірно сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України). Оскільки спірні правовідносини виникли з вини відповідача, тому з ВЧ НОМЕР_1 підлягають стягненню за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 484,48 гривень, що пропорційно до задоволених позовних вимог. Щодо витрат за надання правової допомоги в розмірі 133 500,00 гривень. За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої статті 134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Суд першої інстанції вірно встановив, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем додано: договір (про надання правової допомоги) №АС-371/24 від 18.12.2024 укладений між Адвокатським бюро «ЖИЛЯК ТА ПАРТНЕРИ» , в особі керівника бюро Жиляка М.Д., що діє на підставі статуту і ОСОБА_1 ; розрахунок гонорару (витрат) на правову допомогу до договору про надання правової допомоги від 18.12.2024 №АС-371/24; платіжну інструкцію від 18.12.2024 №PL004448 про оплату за надання правової допомоги згідно договору від 18.12.2024 №АС-371/24 у сумі 28200,00 грн (а.с.91); ордер на надання правової допомоги від 25.07.2025 серії АТ №1108224. Згідно із розрахунком гонорару (витрат) на правову допомогу до договору про надання правової допомоги від 18.12.2024 №АС-371/24, Адвокатське бюро, зобов`язувалось надати наступні послуги: написання та подання відповідно до чинного законодавства України адвокатських запитів, складання та написання відповідно до норм рапортів до військової частини - 2000,00 грн (7 год 30 хв) (загальна сума на досудовому рівні - 15 000,00 грн); написання та подання в порядку адміністративного судочинства позовної заяви щодо оскарження дій бездіяльності військової частини щодо невчинення розгляду рапорту чи відсови у звільненні від військової служби, написання та подання у порядку визначеному процесуальним законодавством інших заяв по суті спору (заяви про забезпечення позову, відповіді на відзив на позовну заяву) - 2000,00 грн (20 год); судове представництво - 2000,00 грн (2 год) (разом по виконанні робіт в суді першої інстанції - 44 000,00 грн). Інші суми розрахунку гонорару (витрат) на правову допомогу до договору про надання правової допомоги від 18.12.2024 №АС-371/24 передбачені для виконання робіт в процесі апеляційного та касаційного перегляду. Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини застосовують, як джерело права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Суд при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, керується критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19. Слід також зазначити, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у додатковій постанові від 05 вересня 2019 у справі №826/841/17. Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, складність справи, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сума 10000,00 грн. є співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, змісту і обсягу наданих послуг, витраченого адвокатом часу, належним є розмір відшкодування понесених позивачем судових витрат на оплату правничої допомоги адвоката у 10000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційних скарг висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційні скарги задоволенню не підлягають, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі №300/5397/25 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Повний текст постанови складений та підписаний 27.04.2026