Постанова 4824 № 752/5627/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 січня 2026 року м. Київ провадження № 22-ц/824/399/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач), суддів: Шкоріної О. І., Саліхова В. В., розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Ольшевської І. О. від 22 липня 2022 року у цивільній справі №752/5627/21 Голосіївського районного суду міста Києва за позовом Акціонерне товариство «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих на користування кредитом, та пені, В С Т А Н О В И В: В лютому 2021 року Акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулось в суд з позовом, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь суму боргу за договором № 95426002000 від 19.06.2019 про надання споживчого кредиту у розмірі 60 106,95 грн, а також покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати. Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (з 27.11.2018 - Акціонерне товариство «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 уклали договір № 95426002000 від 19.06.2019 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредит (грошові кошти) в національній валюті в сумі 50 000,00 грн, з яких 50 000,00 грн на споживчі цілі шляхом зарахування коштів на картковий рахунок відповідача, а Позичальник зобов`язався повернути наданий кредит, плату за кредит, інші платежі у відповідності з Правилами (Договірними умовами) споживчого кредитування позичальників АТ «УкрСиббанк» та договором на рахунок банку шляхом сплати до 19-го числа щомісячно ануїтетних платежів у розмірі 3 252,00 грн відповідно до графіка, що викладений у додатку № 1 до договору, але у повному обсязі не пізніше 19.06.2022 (п.п. 3.4, 3.5, 3.6 договору). Зазначав, що свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитним коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. При цьому, відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення в розрахунку заборгованості за договором. Вказував, що з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 22.02.2021 має заборгованість по поверненню кредитних коштів, по сплаті процентів за користування кредитом та пені, що становить 60 106,95 грн, з яких: 43 218,73 грн - заборгованість за кредитом, 15 822,96 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, (згідно ст. 1048 ЦК України), 1 065,26 грн - заборгованість за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений Договором термін (згідно ст. 625 ЦК України), яку позивач просив стягнути на свою користь з відповідача. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 липня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором № 95426002000 від 19.06.2019 про надання споживчого кредиту у розмірі 60 106,95 грн та 2 270 грн судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Апелянт наголошує на неправильності розрахунку стягнутої заборгованості, вказуючи, що судом проігноровано факт укладення між сторонами додаткової угоди, за умовами якої, у зв`язку з карантинними обмеженнями, платежі за травень та червень 2020 року були офіційно перенесені на 2022 рік. Стверджує, що позивач неправомірно включив ці суми до складу простроченої заборгованості, не врахувавши також фактично сплачені нею кошти у розмірі 32 658,00 грн, та не надав первинних бухгалтерських документів на підтвердження суми у 60 106,95 грн, чим порушив ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Окрім того, апелянт звертає увагу на те, що вона є військовослужбовцем Збройних Сил України та учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_1 ), бере участь у заходах з оборони України з лютого 2022 року, а тому звільнена від сплати штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом на підставі п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Посилається на правовий висновок Верховного Суду від 26.12.2018 у справі № 522/12270/15-ц, згідно з яким ця пільга діє для всіх військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду. Також апелянт вказує на процесуальні порушення при заміні сторони виконавчого провадження, оскільки їй не надсилалася заява про заміну стягувача, що суперечить висновкам Верховного Суду від 05.11.2020 у справі № 591/1581/20 щодо обов`язковості доказування факту надсилання процесуальних документів іншим учасникам. У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «ВЕРРА ФІНАНС», що правонаступником позивача (стягувачем) заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Стягувач акцентує увагу на часових межах виникнення заборгованості, зазначаючи, що предметом стягнення є сума боргу, розрахована банком станом на 22 лютого 2021 року, яка включає заборгованість за тілом кредиту, відсотки та пеню, нараховані виключно до цієї дати. Вказує, що посилання апелянта на статус військовослужбовця та норми пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є недоречними у контексті заявлених вимог, оскільки згідно з матеріалами справи, апелянт набула статусу члена добровольчого формування лише у лютому 2022 року, а мобілізована до лав ЗСУ - у лютому 2023 року. Наполягає на тому, що дія вказаної пільги щодо звільнення від сплати процентів та штрафних санкцій розповсюджується виключно на період проходження військової служби і не має зворотної сили щодо зобов`язань, які були порушені та нараховані до моменту вступу особи на службу. Оскільки весь обсяг заявленої до стягнення заборгованості сформувався до початку проходження апелянтом служби, вважає, що підстави для звільнення її від цивільно-правової відповідальності за цей період відсутні. Щодо процедурних питань, стягувач спростовує твердження апелянта про необізнаність із судовим процесом та ухвалою про заміну сторони. Він звертає увагу суду на те, що апелянт зареєструвала електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ще у листопаді 2023 року, що передбачає презумпцію обізнаності з рухом справи та процесуальними документами. Крім того, стягувач зауважує, що аргументи апелянта про часткове погашення кредиту на суму 32 658 грн не підтверджені належним контррозрахунком, який би свідчив про відсутність заборгованості саме у заявленому розмірі станом на дату подання позову, а банк виконав свої зобов`язання з видачі коштів у повному обсязі. Відтак, стягувач вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та не допустив порушень норм матеріального чи процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Отже справа розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників. Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду від 22 липня 2022 року в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження на електрону пошту та до електронного кабінету (а.с. 99-106, т. 2). Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено кредитний договір, за яким відповідач отримала кошти, однак у порушення ст. ст. 526, 530, 1054 ЦК України зобов`язання з їх повернення належним чином не виконувала, допускаючи прострочення платежів. Суд встановив, що скориставшись правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, банк направив вимогу про дострокове повернення кредиту, зафіксувавши заборгованість, яка станом на 31.12.2020 вже складала суттєву суму (тіло, проценти та прострочення). Перевіривши наданий позивачем розрахунок станом на 22.02.2021, суд визнав його арифметично правильним, таким, що враховує часткові погашення відповідача, та обґрунтованим, оскільки він включає заборгованість, що утворилася до набуття відповідачем статусу військовослужбовця. Щодо нарахувань за ст. 625 ЦК України, суд виходив із того, що наявність простроченого грошового зобов`язання є безумовною підставою для стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які є мірою відповідальності за порушення зобов`язання. Відтак, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості у загальному розмірі 60 106,95 грн, що складається із заборгованості за кредитом, відсотків за користування ним та нарахувань за порушення грошового зобов`язання. Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав. Спірні правовідносини між сторонами виникли з кредитного договору, тому до них застосовуються положення Цивільного кодексу України про зобов`язання та кредит. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом першої інстанції правильно встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що 19.06.2019 між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № 95426002000 про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк виконав свої зобов`язання та надав позичальнику кошти в сумі 50 000,00 грн. У свою чергу, відповідач зобов`язалася повертати кредит та сплачувати відсотки шляхом внесення щомісячних ануїтетних платежів в у розмірі 3 252,00 грн відповідно до графіка, що викладений у додатку №1 до договору, але у повному обсязі не пізніше 19.06.2022 (п.п. 3.4, 3.5, 3.6 договору). Відповідно до додаткової угоди до кредитного договору від 15.06.2020 сторони погодилися, що наступний ануїтетний платіж за травень 2020 року та червень 2020 року у розмірі 3 252,00 грн переноситься на липень 2022 року та серпень 2022 року в розмірі 5 709,41 грн, відповідно з чим збільшується строк кредитування (п. 1, 2, 3 додаткової угоди). Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було враховано укладену між сторонами Додаткову угоду від 15.06.2020 про перенесення платежів за травень-червень 2020 року, а також здійснені відповідачем часткові погашення боргу. Як вбачається з матеріалів справи та детального розрахунку заборгованості, наданого позивачем, банк при зверненні до суду врахував усі фактично сплачені відповідачем кошти. Укладення додаткової угоди про відстрочення двох платежів (за травень та червень 2020 року) не звільняло позичальника від обов`язку виконувати зобов`язання в подальшому та не скасовувало факту прострочення за іншими періодами, що виникло пізніше. Встановивши, що відповідач допустила систематичне порушення умов договору щодо строків внесення платежів, позивач правомірно скористався правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України. Згідно з цією нормою, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок заборгованості станом на 22.02.2021, дійшов обґрунтованого висновку про його відповідність умовам договору та вимогам закону. Загальна сума заборгованості у розмірі 60 106,95 грн складається з: - простроченої заборгованості за кредитом (тіло кредиту) - 43 218,73 грн; - заборгованості за процентами за користування кредитом - 15 822,96 грн (ст. 1048 ЦК України); - процентів за неправомірне користування коштами понад встановлений термін - 1 065,26 грн (ст. 625 ЦК України). Колегія суддів погоджується з таким розрахунком, оскільки він базується на первинних бухгалтерських документах банку (виписці з особового рахунку), які є належними та допустимими доказами у розумінні статей 77-80 ЦПК України. Стверджуючи в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не врахував здійснені нею платежі та умови додаткової угоди, апелянт не надала жодного належного доказу (зокрема, арифметично обґрунтованого контррозрахунку), який би підтверджував ці доводи та свідчив про наявність іншої суми заборгованості, ніж та, що встановлена судом. Твердження скарги про сплату 32 658,00 грн не спростовують висновків суду, оскільки з наданого банком розрахунку вбачається, що ці кошти були зараховані на погашення кредиту, однак їх виявилося недостатньо для повного виконання зобов`язань. Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як на підставу для скасування рішення суду, з огляду на наступне. Вказана норма передбачає, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Разом з тим, як встановлено судом, ОСОБА_1 набула статусу військовослужбовця у зв`язку з військовою агресією РФ, починаючи з лютого 2022 року (або лютого 2023 року за контрактом). При цьому, предметом спору є заборгованість, яка була розрахована та зафіксована станом на 22 лютого 2021 року, тобто за рік до введення воєнного стану та мобілізації відповідача. Системний аналіз пункту 15 статті 14 згаданого Закону дає підстави для висновку, що пільги щодо звільнення від сплати процентів за користування кредитом діють у часі - тобто розповсюджуються на період перебування особи на військовій службі. Зазначена норма не має зворотної дії та не звільняє військовослужбовця від обов`язку сплати заборгованості (тіла кредиту, нарахованих процентів та штрафних санкцій), яка виникла та сформувалася до моменту набуття особою такого статусу. Оскільки спірна заборгованість виникла до початку особливого періоду для відповідача (до її мобілізації), у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для застосування вказаної пільги до періоду нарахування, що закінчився у лютому 2021 року. Щодо стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України, колегія суддів зазначає, що передбачені цією статтею інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Така позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц. Довід апеляційної скарги про порушення прав відповідача через неповідомлення про розгляд заяви про заміну сторони виконавчого провадження (стягувача) колегія суддів відхиляє. Заміна сторони виконавчого провадження відбувалася на підставі ухвали суду від 22.02.2024, яка є окремим судовим актом, ухваленим на стадії виконання. Будь-які процедурні питання, пов`язані з розглядом цієї заяви у 2024 році, не впливають на законність та обґрунтованість рішення суду про стягнення боргу по суті, яке було ухвалено 22.07.2022, та не можуть бути підставою для його скасування. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 липня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді Є. П. Євграфова О. І. Шкоріна В. В. Саліхов