Постанова 4822 № 713/1205/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 січня 2026 року місто Чернівці справа №713/1205/25 провадження №22-ц/822/12/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Височанської Н.К. суддів: Литвинюк І.М., Одинака О.О., за участю секретаря судових засідань Факас А.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - виконком Вашківецької міської ради Вижницького району як орган опіки та піклування розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 29 вересня 2025 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Осокін А.Л., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини, третя особа без самостійних вимог виконком Вашківецької міської ради Вижницького району як орган опіки та піклування. Посилався на те, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , від якого у них народилися три дочки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач зареєстрований та проживає разом з дітьми в АДРЕСА_1 . Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 25 травня 2023 року шлюб між сторонами розірвано. Вихованням та навчанням неповнолітньої ОСОБА_5 займається позивач, дочка проживає разом з ним, позивач спілкується з педагогами, цікавиться шкільним життям дочки, приводить її до школи. Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у с.Карапчів, Вижницького району Чернівецької області. Вона з педагогами не спілкується, навчанням дочки не цікавиться. Висновком виконкому Вашківецької міської ради Вижницького району як органу опіки та піклування від 11 липня 2023 року вирішено визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 . Встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні та утриманні необхідно позивачу для отримання відстрочки від мобілізації. Виходячи з викладеного просив встановити факт, що він самостійно виховує та утримує неповнолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 06 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Нахамко В.І. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати і позов задовольнити повністю. Вказав, що позовна заява було подана до суду з метою можливості захисту прав та інтересів неповнолітньої доньки, так як вона виховується одним із батьків, а також для захисту прав та інтересів позивача, як батька, що займається вихованням та утриманням дитини, для оформлення соціальної допомоги, тимчасового виїзду з дитиною за кордон, отримання відстрочки від призову під час мобілізації, вирішення інших питань, вихованням дитини, в т.ч. її навчанням, лікуванням, відпочинком, та уникнення суперечностей при визначенні даного факту зі сторони органів державної влади та самоврядування, інших фізичних та юридичних осіб. Суд першої інстанції не врахував, що якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи (Постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19 (провадження № 61-2251св22). Проте суд першої інстанції у рішенні, з не зрозумілих апелянту причин, вказав лише одну із вищезазначених підстав необхідності судового захисту прав позивача. Право відповідача визнавати позов закріплене у процесуальному законодавстві (у п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України). Так, згідно матеріалів справи відповідачка визнала позовні вимоги (а.с.49). Визнання позову під час судового розгляду не свідчить про те, що спір відсутній на момент звернення з позовом чи на момент розгляду справи. Це лише свідчить про те, що відповідач погоджується з вимогами позивача, але не скасовує/спростовує факту наявності спору, який призвів до звернення до суду за захистом невизнаного, оспорюваного права позивача ОСОБА_1 . Суд не взяв вищезазначеного до уваги, але мав розглянути по суті заявлених позовних вимог з врахуванням доказів по справі, оскільки в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують позовні вимоги, і не містять жодного доказу протилежного, але суд першої інстанції помилково вважав, що ухвалене рішення базується на принципі «більшої переконливості поза розумним сумнівом». При ухваленні рішення судом першої інстанції також не враховано ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 127/3622/24, відповідно до якої: «удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України». Обґрунтування судом першої інстанції ухваленого рішення цитатою з постанови КЦС ВС від 04 жовтня 2024 року №752/5665/23 не є релевантним, оскільки предметом судового перегляду у тій справі було питання законності та обґрунтованості відмови судом першої інстанції позивачу у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 Цивільного процесуального кодексу України (п. 4 постанови). Крім того, «у цій справі батьки уклали 16 березня 2023 року нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, узгодили порядок участі кожного з них у вихованні їхніх спільних дітей (сина та доньки)» (п. 50 постанови). Крім того, у постанові ухваленій пізніше цитованої судом першої інстанції, а саме у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24, провадження № 61-12634св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виснував: «оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини». Для набуття статусу «одинокий батько», необхідні дві умови: не перебування у шлюбі; виховання та утримання дитини самим батьком, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини. Суд, в мотивувальній частині рішення визнає факт того, «що дитина проживає з позивачем», доказів участі матері у житті, утриманні вихованні дитини у матеріалах справи немає, тому вважає, що судове рішення є незаконним та не обґрунтованим, суперечить обставин встановленим судом при розгляді справи через неналежну/помилкову їх оцінку та хибні висновки. Під час судового розгляду, сторона відповідача не надала належних та допустимих, а тим більше достатніх доказів своєї позиції, а аргументи та докази надані позивачем з більшою достовірністю мали переконати суд у наявності підстав для задоволення позовних вимог. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Мотивувальна частина Межі розгляду справи Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Позиція апеляційного суду Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 07 вересня 2002 року, який рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 25 травня 2023 року між сторонами розірвано (а.с.9). Від шлюбу у сторін на даний час є неповнолітня дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження. Позивач зареєстрований та проживає разом з донькою в АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта позивача, довідкою ЦНАП від 05 березня 2025 року, актом обстеження від 05 березня 2025 року. Вихованням та навчанням неповнолітньої ОСОБА_6 займається позивач: дочка проживає разом з ним, позивач спілкується з педагогами, цікавиться шкільним життям дочки, приводить її до школи. Відповідач ОСОБА_2 , зареєстрована та проживає у с.Карапчів Вижницького району. Згідно довідки від 05 березня 2025 року Бабинського закладу загальної середньої освіти Вашківецької міської ради, ОСОБА_2 з педагогами не спілкується, навчанням дочки не цікавиться. Рішенням від 11 липня 2023 року, висновками виконкому Вашківецької міської ради Вижницького району як органу опіки та піклування від 11 липня 2023 року, та від 10 червня 2025 року вирішено визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 . З довідки від 05 березня 2025 року Вашківецької міської ради вбачається, що ОСОБА_5 проживає разом з батьком. Мати у вихованні та утриманні дитини участі не бере (а.с.20). Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється, однак позивач не довів що існують такі обставин. Та обставина, що дитина проживає з позивачем, та відповідач, являючись мамою дитини - контакту зі школою не підтримує та з вчителями не спілкується - не свідчить про те, що відповідач зовсім не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню та утриманню своєї дитини ОСОБА_5 . Крім того, посилання Вашківецької міської ради у довідці від 05 березня 2025 року на те, що «мати у вихованні та утриманні дитини участі не бере» суд знаходить необґрунтованим, оскільки у вказаній довідці не зазначено джерела, які вказану інформацію підтверджують. Отож, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не довів поза розумним сумнівом, що він самостійно виховує неповнолітню доньку та самостійно її утримує без участі відповідача. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12, 13 ЦПК України). Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України). Частиною 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу. Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України. За приписами частини 2 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин 1- 4 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої-третьої статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини). Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Водночас у частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України). Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. Сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)). У справі, що переглядається, позивач просить встановити факт одноосібного виховання та утримання ним дитини, оскільки мати дитини не виконує своїх батьківських обов`язків. Проте, позивачем не було надано суду доказів того, що в питанні виховання чи утримання дитини матір умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу. Утримання та виховання дитини батьком є законним його обов`язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач. Надані позивачем докази, а також дані органу опіки та піклування підтверджують, що дочка сторін проживає разом з батьком та те, що позивачем, як батьком, створені належні умови для проживання та виховання дитини, проте з урахуванням рівності прав щодо виховання та утримання дитини з боку батьків жодним чином не доводять вимоги позову. Проживання одного з батьків окремо від дитини, не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Та обставина, що мати дитини проживає окремо, не свідчить про те, що позивач самостійно виховує дитину і не позбавляє матір дитини батьківських прав і не залишає дитину без материнського виховання. Позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що батько дитини самостійно несе витрати по її утриманні, так і доказів того, що матір дитини таких витрат не несе. Самі лише посилання позивача на вказані обставини не підтверджують факту самостійного утримання ним доньки. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність матері дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком. Крім того, колегія суддів зауважує, що найвищим інтересам неповнолітньої доньки сторін відповідає спільна опіка (виховання та утримання) обома батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протилежного. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. За вказаних обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін як таке, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 29 вересня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 15 січня 2026 року. Суддя-доповідач: Н.К. Височанська Судді: І.М. Литвинюк О.О. Одинак