Постанова Київський апеляційний суд № 753/5128/25

справа № 753/5128/25 головуючий у суді І інстанції Заставенко М.О. провадження № 22-ц/824/1522/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Хворост Дарією Михайлівною на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року представниця ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - Кудіна А.В. звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просив суд: стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості: за кредитним договором №7611231 в розмірі 46 930,00 грн, з яких 10 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 30 780,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1 150,00 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту; 5 000,00 грн - сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня); за договором позики №79647225 в розмірі 21 560,03 грн, з яких 6 063,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1 582,44 грн. - сума заборгованості за відсотками; 13 914,59 грн - сума заборгованості за пенею; за договором позики №2887236 в розмірі 20 670,00 грн, з яких 6 500,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1 170,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 13 000,00 грн - сума заборгованості за пенею. В обґрунтування позову зазначила, що 12 квітня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір позики №7611231. Вказаний договір позики підписано електронним підписом відповідача з використанням одноразового ідентифікатора. 28 серпня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №28082024, відповідно до якого позивачу перейшло право вимоги до відповідача по кредитному договору №7611231 на суму 46 930,00 грн, з яких 10 000,00 грн сума заборгованості по кредиту, 30 780,00 грн сума заборгованості за відсотками, 1 150,00 грн - сума заборгованості за комісією та 5 000,00 грн - неустойка (штраф, пеня). 06 травня 2024 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики №79647225. 29 квітня 2024 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики №2887236. Вказані договори також підписані електронним підписом відповідача з використанням одноразового ідентифікатора. 14 червня 2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників №32 від 25 вересня 2024 року до договору факторингу №14/06/21, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики №79647225 на суму 21 560,03 грн, з яких 6 063,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 1 582,44 грн - сума заборгованості за відсотками та 13 914,59 грн - сума заборгованості за пенею. Відповідно до Реєстру боржників №31 від 25 вересня 2024 року до договору факторингу №14/06/21, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики №2887236 на суму 20 670,00 грн, з яких 6 500,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 1 170,00 грн - сума заборгованості за відсотками та 13 000,00 грн - сума заборгованості за пенею. Після відступлення права вимоги відповідач зобов`язань за вищевказаним договором не виконував, заборгованість не погашена, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх порушених прав. 28 квітня 2025 року представником відповідачки подано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на наступне. Відповідач не заперечує факту укладення договору позики №7611231. Однак вважає неправильним нарахування відсотків за користування кредитом та неустойки, а також вважає недоведеним позивачем факту переходу до нього права вимоги за вказаним договором. Щодо договорів позики №79647225 та № 2887236 сторона відповідача зазначає, що позивачем не надано до суду первинних документів, які б підтверджували факт видачі позики, суму виданої позики та дату видачі позика, що позбавляє можливості встановити дані факти, а відтак позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості та її розмір за вказаними договорами. Також не доведено належними та допустимими доказами факт переходу права вимоги до позивача. 02 травня 2025 року представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що підписавши кредитні договори, відповідач посвідчила свою обізнаність та згоду з їх умовами. Волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочини вчинено у формі, встановленій законом, які були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а саме отримання кредитних коштів позичальником. Відповідач з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту до вільно обраних нею фінансових установ, отримавши при цьому всю передбачену інформацію, необхідну для їх укладення. Однак відповідачем умови договорів не виконувалися, отже нарахування відсотків за користування кредитними коштами відбувалося відповідно до умов договорів, а отже є правомірним. 06 травня 2025 року представник відповідачки подав заперечення на відповідь на відзив, зазначивши, що вимоги на момент укладення договору факторингу мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» до відповідача на момент укладення договору факторингу від 14 червня 2021 року не було, і сторони не могли передбачити, що 29 квітня 2024 року та 06 травня 2024 року цим товариством будуть укладені договори з відповідачем №79647225 та №2887236, а відтак і не моги відступатися права кредитора за цими договорами. Вказав, що у період дії воєнного стану нарахування та стягнення пені за прострочення виконання грошових зобов`язань заборонено. Усі суми, нараховані в частині перевищення 1% денної процентної ставки, є незаконними, а відповідні вимоги позивача про їх стягнення - не підлягають задоволенню. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором №7611231 у розмірі 41 930,00 грн, судовий збір у розмірі 1 424,07 грн, а всього 43 354,07 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись із таким рішенням суду, представниця ОСОБА_1 - адвокатка Хворост Дарія Михайлівна 01 липня 2025 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апелянтка вказала на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги послалася на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву, щодо неукладеності кредитного договору, відсутності доказів реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, того, що суми позики або фінансового кредиту були зараховані на поточний рахунок відповідачки, переходу до позивач прав грошової вимоги. Додатково вказала, що 24 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а Додаткову угоду між сторонами було укладено 26 грудня 2023 року, тобто після набрання чинності цим Законом. Пункт 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Отже, позивач був зобов`язаний, керуючись діючим на момент укладення Додаткової угоди законодавством, привести розмір денної процентної ставки (у значенні Додаткової угоди - стандартної та зниженої процентної ставки, 3,0% та 2,5% в день відповідно) у відповідність до законодавчо обмеженого розміру 1% на день, а проценти у відповідності до законодавства, чинного станом на дату укладення Додаткової угоди, повинні були нарахуватись у розмірі, що не перевищує 1% в день. Водночас, позивач не виконав вимогу закону та не привів умови кредитного договору до Закону України «Про споживче кредитування» в частині нарахування процентів та, як вбачається з розрахунків заборгованості, нараховувало їх за процентною ставкою 2,50% та 3,00% в день, що суперечить вищенаведеним нормам чинного законодавства. Позивач (кредитодавець) встановив договірний розмір денної процентної ставки більшим за 1% з порушенням закону, тому пункти договору про розмір денної процентної ставки в розмірі, що перевищує законодавче обмеження, є нікчемними, а розмір денної процентної ставки є неузгодженим та підлягає перерахуванню згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України до рівня розміру облікової ставки НБУ. З урахуванням нікчемності пунктів Договору позики, якими денна процентна ставка встановлена з порушеннями Закону України «Про споживче кредитування», апелянт вважає, що проценти повинні бути нараховані на рівні облікової ставки Національного банку України за відповідний період і становлять 506,15 грн. Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Хворост Дарією Михайлівною на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 28 жовтня 2025 року представниця ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - Дергунова А.В. подала відзив, у якому заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Свою позицію обґрунтувала обставинами, на які посилалася в заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 12 квітня 2024 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №7611231 у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи із застосуванням електронного підпису та електронного підпису з одноразовим ідентифікатором. За даним договором ТОВ «МІЛОАН» передав відповідачу у позику грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн строком на 345 днів до 23 березня 2025 року з відсотковою ставкою 547,50% на рік. Факт перерахування коштів на картку НОМЕР_1 , яка зазначена у п. 2.1 договору, підтверджується платіжним дорученням №128115696 від 12 квітня 2024 року, в якому зазначено, що кошти у сумі 10 000,00 грн перераховані згідно договору 7611231. 28 серпня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №28082024, предметом якого було передача, серед іншого, права грошової вимоги, строк виконання за зобов`язань за якою настав, до третіх осіб - боржників, - включаючи суму грошового зобов`язання (позики), плату за позику (плату за відсотковою ставкою), відсоток за порушення грошових зобов`язань, право на отримання яких належало позивачу. З копій вищевказаного договору факторингу та акту прийому-передачі Реєстру Боржників №1 вбачається, що ТОВ «МІЛОАН» передало позивачу права вимоги до боржників, зазначених Реєстрі Боржників. Згідно з копією витягу з Реєстру Боржників №1 від 28 серпня 2024 року до договору факторингу №28082024, ТОВ «МІЛОАН» передало позивачу право вимоги до відповідача на суму заборгованості за договором позики №7611231 на суму 49 930,00 грн, з яких 10 000,00 грн сума заборгованості по кредиту, 30 780,00 грн сума заборгованості за відсотками, 1 150,00 грн сума заборгованості за комісією та 5 000,00 грн сума заборгованості за неустойкою. 29 квітня 2024 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики №2887236 (з фіксованою процентною ставкою) у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи із застосуванням електронного підпису та електронного підпису з одноразовим ідентифікатором «508sRx». За даним договором ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передав відповідачу у позику грошові кошти в розмірі 6 500,00 грн строком на 30 дні з відсотковою ставкою 0,60% на день. За цим договором позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника. У п. 29 договору юридичні адреси та реквізити сторін зазначений рахунок НОМЕР_2 . Також 06 травня 2024 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики на умовах повернення позики в кінці строку позики №79647225 у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи із застосуванням електронного підпису та електронного підпису з одноразовим ідентифікатором «66022». За даним договором ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передав відповідачу у позику грошові кошти в розмірі 7 000,00 грн строком на 30 дні з відсотковою ставкою 0,9% на день. За цим договором позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника. У п. 29 договору юридичні адреси та реквізити сторін зазначений рахунок НОМЕР_2 . 14 червня 2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників. З копій вищевказаного договору факторингу, додаткової угоди №2, додаткової угоди №7 та додаткової угоди №37, акту прийому-передачі Реєстру Боржників від 25 вересня 2024 року вбачається, що ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передало позивачу права вимоги до боржників, зазначених Реєстрі Боржників. Згідно з копією витягу Реєстру боржників №32 від 25 вересня 2024 року до договору факторингу №14/06/21, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики №79647225 на суму 21 560,03 грн, з яких 6 063,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 1 582,44 грн - сума заборгованості за відсотками та 13 914,59 грн - сума заборгованості за пенею. Згідно з копією витягу з Реєстру боржників №31 від 25 вересня 2024 року до договору факторингу №14/06/21, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики №2887236 на суму 20 670,00 грн, з яких 6 500,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 1 170,00 грн - сума заборгованості за відсотками та 13 000,00 грн - сума заборгованості за пенею. Вирішуючи спір в частині стягнення заборгованості за договором №7611231 суд першої інстанції виходив з відсутності доказів, що свідчать про сплату відповідачем суми заборгованості та нарахованих відсотків за цим договором або доказів, що іншим чином можуть свідчити про необґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості за вказаним договором - суду не надано, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що відповідачем заборгованість не погашено, а матеріали справи не містять доказів того, що укладений договір позики був оспорений в судовому порядку з підстав його несправедливості та порушення законодавства про захист прав споживачів. тому позов в частині стягнення 10 000,00 грн заборгованості по кредиту, 30 780,00 грн заборгованості за відсотками та 1 150,00 грн заборгованості за комісією слід задовольнити. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію». Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину). Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені. Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідно до пункту шостого частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Надаючи правову оцінку договору про споживчий кредит №7611231 від 12 квітня 2024 року суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, дійшов правильного висновку про його укладення в електронній формі у спосіб, визначений законом, адже такий договір містить електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором 430264, що прирівнюється до власноручного підпису позичальника, що повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю відповідача на укладання договорів на погоджених умовах. Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердила, що ознайомлена з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати. Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені. Поряд з цим, суд першої інстанції вірно взяв до уваги, що без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариств за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19. Також спростовуються матеріалами справи доводи апеляційної скарги про недоведеність факту перерахування відповідачці грошових коштів за договором про споживчий кредит №7611231 від 12 квітня 2024 року. Так, за умовами п. 2.1 Договору, кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1. Відповідно до платіжного доручення №128115696 від 12 квітня 2024 року, ТОВ «Мілоан» перерахувало на картковий рахунок НОМЕР_1 ОСОБА_1 (код НОМЕР_4 ) 10 000,00 грн з призначенням платежу «кошти згідно договору 7611231». Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами. За змістом статей 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору. Згідно статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу. Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом. Тобто відступлення права вимоги за своїм змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора. За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18. Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України). Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором. Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №761/33403/17. Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі №910/19199/21 ). З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що відступлення (продаж) прав вимоги та майнових прав за договором факторингу №28082024/2 від 28 серпня 2024 року не суперечить статті 514 ЦК України, а тому місцевий суд правомірно вважав права позивача порушеними та наявними підстави для стягнення з відповідачки заборгованості. З матеріалів справи вбачається, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, позивач самостійно не здійснював нарахування ні відсотків, ні жодних штрафних санкцій, а розмір заборгованості співпадає з розміром заборгованості, яка існувала у боржника перед первісним кредитором. Щодо доводів апеляційної скарги, що погоджуючись із розміром заявлених до стягнення відсотків за користування кредитом, місцевий суд не надав належної правової оцінки положенням Закону України «Про споживче кредитування» в редакції на час його укладення колегія суддів зазначає наступне. За умовам п.п. 1.5.2 та 1.5.2 проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів, нараховуються за ставкою 547,5% річних (що відповідає 1,5% в день = 547,5/ 365) на фактичну заборгованість за кредитом. Проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 912,5% річних (що відповідає 2,5% в день = 912,5/ 365) від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5 %, з 23 квітня 2024 року не більше 1,5 %, а з 21 серпня 2024 року не більше 1 %. Колегія суддів не погоджується і з доводами апеляційної скарги про те, що розмір і порядок нарахування відсотків за користування кредитом визначаються сторонами, а тому у спірних правовідносинах денна процентна ставка протягом всього періоду кредитування повинна становити облікову ставку НБУ, оскільки це не відповідає п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування». Як встановлено п. 1.5.2 кредитного договору, з урахуванням Графіку платежів, з 12 квітня по 27 квітня 2024 року застосовується процентна ставка у 1,5%, а саме: 15 днів * 10 000,00 грн *1,5% = 2250,00 грн. Починаючи з 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року розмір процентної ставки за користування кредитом не може перевищувати 1,5% від суми кредиту за кожен день, що є меншим ніж визначена у п. 1.5.3 Договору денна відсоткова ставка у 2,5%, отже, належний розмір відсотків за Договором за цей період становить 120 днів * 10 000,00 гривень * 1,5% = 18 000 грн. Починаючи з 21 серпня 2024 року розмір процентної ставки за користування кредитом не може бути більше 1%, відповідно належний розмір відсотків за Договором за період з 21 серпня 2024 року по 23 березня 2025 року становить 215 днів * 10 000,00 гривень * 1% = 21 500 грн. Отже, загальний розмір відсотків за користування кредитом в межах строку договору становить 41 750 грн, що є більше ніж заявлено позивачем до стягнення 30 780,00 грн (відповідно до Витягу з реєстру боржників №1 до Договору факторингу №28082024/2 від 28 серпня 2024 року). Хоч суд першої інстанції перерахунок відсотків відповідно до п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» не здійснив, висновки суду в частині визначення суми процентів за користування кредитом ґрунтуються на фактичних обставинах справи та не підлягають зменшенню. Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду. Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а тому, відповідно до ст. 367 ЦПК України, не переглядалося. Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Хворост Дарією Михайлівною - залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова