Постанова Київський апеляційний суд № 357/13115/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/5112/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2025 року м. Київ Справа № 357/13115/24 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М., за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Бебешко М.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, встановив: У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він попросив свого брата ОСОБА_4 замовити у відповідача автомобіль з Європи. 11.06.2022 року ОСОБА_4 у присутності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передав відповідачу без розписки (на довірі) 3000 доларів США для придбання легкового автомобіля «Volkswagen Golf 5» до 01.07.2022 року. 01.07.2022 року відповідач повідомив ОСОБА_5 , що автовоз затримали на кордоні з Україною, оскільки законодавство про безкоштовне розмитнення автомобілів втратило чинність. 08.07.2022 року відповідач зателефонував до ОСОБА_5 з проханням перерахувати на картку ОСОБА_7 ще 47 000 грн. Після цього відповідач рідко відповідав на телефонні дзвінки, пропонував інші варіанти автомобілів, а потім обіцяв повернути кошти. У листопаді 2022 року відповідач пообіцяв повернути кошти до 10.12.2022 року та написати розписку про їх отримання та відшкодування моральної шкоди, але цього не зробив. У листопаді 2023 року позивач звернувся до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення. 31.07.2024 року кримінальне провадження за його заявою було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України. 01.07.2024 року ОСОБА_8 перерахувала йому 3972,04 грн у рахунок повернення коштів відповідачем. На даний час відповідач не повернув кошти, не виходить на зв`язок, тому безпідставно набув грошові кошти в сумі 166 320,76 грн (3 000 доларів США, що у перерахунку по офіційному курсу НБУ становить 123 292,80 грн, 47 000 грн переведених на картку позивачем для відповідача та 3 972,04 грн повернутих відповідачем позивачу). На вказану суму нараховано інфляційні втрати за період часу з 08.07.2022 року по 31.07.2024 року в сумі 30 167,75 грн та 3 відсотки річних за період часу з 08.07.2022 року по 03.09.2024 року в сумі 10 776,56 грн. Враховуючи наведені обставини, позивач просив суд стягнути із відповідача на його користь безпідставно набуті грошові кошти в сумі 166 320,76 грн; три відсотки річних від простроченої суми за період з 08.07.2022 року по 03.09.2024 року в сумі 10 776,56 грн; інфляційні нарахування з 08.07.2022 року по 31.07.2024 року в сумі 30 167,75 грн та понесені судові витрати. Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено . Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку, що стороною позивача не надано до суду документально підтвердженого доказу надання відповідачу грошових коштів у сумі 3 000 доларів США та 47 000 грн, оскільки факт отримання коштів відповідачем підтверджується копією протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 24.06.2024 року, з якого вбачається, що відповідач підтвердив факт отримання коштів та їх суму, протоколом допиту потерпілого ОСОБА_1 від 21.12.2023 року, де ОСОБА_1 підтвердив факт передачі відповідачу коштів. Крім того, суд безпідставно не взяв до уваги та не надав належної оцінки постанові про закриття кримінального провадження, оскільки закриваючи провадження, орган досудового розслідування вказав про наявність цивільно-правових відносин між сторонами, але це не може вказувати на те, що кошти відповідачем не отримувались, як про це зазначив суд. Також, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині штрафних санкцій, оскільки у відповідача відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України виник обов`язок сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних ( висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22). Від сторони відповідача не надходило відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторона позивача не надала суду належних, допустимих та достатніх доказів надання відповідачу грошових коштів сумі 3 000,00 доларів США та 47 000,00 грн на підтвердження безпідставності отримання відповідачем ОСОБА_3 грошових коштів від позивача ОСОБА_1 у розумінні статті 1212 ЦК України. Позовні вимоги щодо стягнення із відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3 відсотків річних є похідними від позовної вимоги щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів, тому у задоволенні вказаних позовних вимог також необхідно відмовити. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно з протоколом допиту потерпілого у кримінальному провадженні ОСОБА_1 від 21.12.2023 року, останній повідомив, що він мав намір придбати автомобіль з-за кордону. 11.06.2022 року його брат ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передали ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 3000 доларів США для викупу автомобіля «Volkswagen», а потім мали намір передати ще 2300 доларів США. 08.07.2022 року ОСОБА_3 зателефонував до ОСОБА_5 та повідомив про необхідність перерахування грошових коштів в сумі 47 000 грн, після чого він перерахував вказані грошові кошти на картковий рахунок ОСОБА_7 , колеги ОСОБА_3 . У листопаді 2022 року ОСОБА_3 пообіцяв повернути грошові кошти та написати розписку, проте цього не зробив та автомобіль не придбав (а.с. 10, 11). Згідно з протоколом допиту свідка у кримінальному провадженні ОСОБА_3 від 24.06.2024 року останній повідомив, що у червні 2022 року йому зателефонував ОСОБА_10 та попросив придбати автомобіль «Volkswagen». Він домовився за завдаток в сумі 3 000 доларів США і останній передав йому вказану суму. В подальшому йому надіслали на картку ще 46 000 грн. Після чого він домовився про купівлю автомобіля, однак йому повідомили, що автовоз затримали на кордоні. Умислу на вчинення протизаконних дій у нього не було (а.с. 12-15). 31.07.2024 року Білоцерківська окружна прокуратура повернула до Білоцерківського районного управління поліції матеріали кримінального провадження без погодження повідомлення про підозру ОСОБА_3 (а.с. 16-24). Постановою слідчого Білоцерківського районного управління поліції від 31.07.2024 року закрито кримінальне провадження № 12023111030005434 від 19.11.2023 року за ч. 3 ст. 190 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України через відсутність у ОСОБА_3 мети заволодіння належними коштами у тому числі ОСОБА_1 (а.с. 26-30). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України). Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення вказаної норми стосуються позадоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов`язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України». Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України). Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний [постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)]. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач безпідставно набув грошові кошти в сумі 166 320,76 грн (3 000 доларів США, що у перерахунку по офіційному курсу НБУ становить 123 292,80 грн, 47 000 грн переведених на картку позивачем для відповідача та 3 972,04 грн повернутих відповідачем позивачу), які передавалися йому з метою купівлі легкового автомобіля «Volkswagen Golf 5», проте такий автомобіль придбаний не був та грошові кошти відповідач йому не повернув. На підтвердження своїх вимог позивач надав такі докази: протокол допиту потерпілого у кримінальному провадженні ОСОБА_1 від 21.12.2023 року, протокол допиту свідка у кримінальному провадженні ОСОБА_3 від 24.06.2024 року, постанова слідчого Білоцерківського районного управління поліції від 31.07.2024 року про закриття кримінального провадження № 12023111030005434 від 19.11.2023 року. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що виходячи зі змісту протоколу допиту свідка у кримінальному провадженні ОСОБА_3 від 24.06.2024 року останній сам підтвердив факт отримання коштів та їх суму. Крім того, закриваючи кримінальне провадження, орган досудового розслідування вказав про наявність цивільно-правових відносин між сторонами. Відхиляючи такі доводи позивача, колегія суддів виходить із таких міркувань. Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є КПК України. У ч. 1 ст. 23 КПК України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Частина 2 цієї ж статті КПК України визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Частиною 4 ст. 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу. Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Такий правовий висновок Верховного Суду, викладено в постанові від 18 вересня 2024 року у справі №344/2145/22. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Отже, до винесення вироку в межах кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним та допустимим доказом в цивільному судочинстві. Із наданих позивачем доказів встановлено, що кримінальне провадження за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України постановою старшого слідчого Білоцерківського районного управління поліції ГУ НП в Київській області, тобто вказані обставини безпосередньо не досліджувалися і встановлювалися судом у межах кримінального провадження. Отже, надані позивачем протоколи допиту потерпілого у кримінальному провадженні ОСОБА_1 від 21.12.2023 року та свідка у кримінальному провадженні ОСОБА_3 від 24.06.2024 року не можуть вважатись належними та допустимими доказами в цивільному судочинстві. Крім того, доводи апеляційної скарги позивача про те, що ОСОБА_3 визнав отримання коштів та їх неповернення, про що відображено у протоколі його допиту як свідка, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки у вказаному протоколі допиту ОСОБА_3 зазначає про домовленість щодо придбання автомобіля та отримання коштів від іншої особи, яка не є учасником даної справи, а не від позивача. Посилання позивача на не врахування місцевим судом обставин, встановлених у постанові слідчого Білоцерківського районного управління поліції від 31.07.2024 року про закриття кримінального провадження № 12023111030005434 від 19.11.2023 року, є безпідставними, оскільки в силу вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України преюдиційними для суду є лише обставини щодо того, чи мали місце дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, які встановлені у вироці суду в кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, а не у постанові про закриття кримінального провадження, яка винесена органом досудового розслідування. Із урахуванням наведеного, надані позивачем зазначені вище протоколи допиту, постанова про закриття кримінального провадження не є належними та допустимими доказами у цій справі, які б підтверджували факт передачі позивачем ОСОБА_1 грошових коштів відповідачу ОСОБА_3 для придбання автомобіля. Інших доказів, які б підтверджували обставини, на які посилається позивач, матеріали справи не містять. Отже, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що сторона позивача не надала суду належних, допустимих та достатніх доказів надання відповідачу грошових коштів сумі 3 000,00 доларів США та 47 000,00 грн на підтвердження безпідставності отримання відповідачем ОСОБА_3 грошових коштів від позивача ОСОБА_1 у розумінні статті 1212 ЦК України. Позовні вимоги щодо стягнення із відповідача на користь позивач інфляційних втрат та 3 відсотків річних є похідними від позовної вимоги щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів, тому місцевий суд правильно відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог. Таким чином, суд першої інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. На підставі викладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються висновками суду, викладеними в його рішенні. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення. Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 14 січня 2026 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Кирилюк Г.М. Рейнарт І.М.