Постанова 4824 № 371/779/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 листопада 2023 року м. Київ Справа № 371/779/22 Провадження № 22-ц/824/13482/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А. М., суддів: Поливач Л. Д ., Шкоріної О. І. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, В С Т А Н О В И В: У серпні 2022 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що позивачем помилково перераховані на банківську картку відповідача грошові кошти в сумі 100 495,00 грн, оскільки позивач не мав наміру поповнювати картку відповідача, та між ними відсутні жодні договірні правовідносини. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач у відзиві звернув увагу, що перерахування грошових коштів відбулося не помилково, оскільки здійснено шляхом внесення позивачем грошових коштів у касу банку. При цьому, переведена сума грошових коштів є значною, однак позивач тривалий час не звертався до відповідача для з`ясування обставин переказу такої суми коштів. У той же час відповідач зауважив, що переказ грошових коштів здійснено на банківську картку, якою постійно користується син відповідача - ОСОБА_3 , про що позивач також був обізнаний. Відтак, як наголошував відповідач, останній не виступає боржником у даних правовідносинах. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 червня 2023 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 100 495 (сто тисяч чотириста дев`яносто п`ять) гривень 00 коп., 3% річних у розмірі 2 676 гривень 20 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1031 грн. 71 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 гривень. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 червня 2023 рокупо справі - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що позовна заява, щодо стягнення зі ОСОБА_5 нібито безпідставно набутих грошових коштів є абсолютно безпідставною, позивач та відповідач ніколи не були між собою знайомі та пов`язані будь-якими цивільно-правовими зобов`язаннями. Вказує, що ОСОБА_1 був знайомим та підтримував зі сином відповідача ОСОБА_6 відносини. Син віповідачки ОСОБА_6 зі своєю дружиною на протязі трвалого часу займалися перегоном легкових автомобілів з республік Прибалтики та Польщі. ОСОБА_6 на замовлення ОСОБА_1 привозив йому такі автомобілі, вказане підтверджене самим позивачем в судовому засіданні. Водночас зауважує, що банківська картка ОСОБА_2 після погашення нею кредиту ще 2018 року на прохання її сина була передана йому та він нею користувався. Наголошує, що твердження позивача, що ним на банківську картку відповідача помилково були перерахована певна сума коштів є недостовірним, оскільки даний факт спростовується наданими самим позивачем доказів, а саме: копією банківської картки відповідача наданим позивачем як доказ. В позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що він кошти на банківську картку ОСОБА_5 перерахував через касу банку. В касу ОСОБА_1 для перерахунку коштів касиру свідомо передав дані про банківську картку відповідача. Звертає увагу про наявність розписки сина відповідачки ОСОБА_6 про заборгованість перед ОСОБА_1 , які суд першої інстанції до уваги не взяв. Вказує про те, що ОСОБА_1 08.10.2021 року кошти перераховував свідомо для придбання ОСОБА_6 за кордоном автомобілю для позивача, а тому наведене вказує про те, що ОСОБА_1 позов пред`явив не до тієї особи, яка є його боржником. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 липня 2023 року справу передано судді-доповідачу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Витребувано з Обухівського районного суду Київської області матеріали цивільної справи № 371/7779/22за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. 09 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи № 371/7779/22надійшли до Київського апеляційного суду. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову у даній справі становить 103 171грн, яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684 грнх 100 = 268 400 грн). А за правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Встановлено, що позивач 08.10.2021 року через касу у відділенні АТ КБ «Приватбанк» за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, м. Богуслав, вул. Івана Франка, 10, перерахував на рахунок відповідача за реквізитами банківської картки НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 100 495,00 грн, що підтверджується квитанцією від 08.10.2021 року № RC_RUXPWSSH2KDZZK1LFTABH. З огляду на те, що перерахування грошових коштів здійснено помилково, позивач звернувся до відповідача з вимогою від 03.08.2022 року щодо повернення безпідставно набутих коштів у сумі 100 495,00 грн. Дана вимога направлена відповідачу засобами поштового зв`язку 04.08.2022 року рекомендованим повідомленням з описом вкладення в цінний лист, номер відправлення № 0970101767824. Утім, відповіді або грошових коштів від відповідача на вказану вимогу не надійшло, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків належать, зокрема, договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 ЦК України. За частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Відповідно до приписів статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що між сторонами виникли правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, які регулюються главою 83 ЦК України (ст. ст. 1212-1215). Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. З обов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Зазначені правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13. Зі змісту статті 1212 ЦК України ця норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Отже, зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв`язку з договірними правовідносинами, що існували раніше, як результат їх трансформації. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-1216цс17. Суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Колегія суддів звертає увагу, що завданням цивільного судочинства у контексті статті 2 Цивільного процесуального кодексу України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що між сторонами відсутні договірні правовідносини, а отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошові кошти набуті без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим на підставі ст. 1212 ЦК України з ОСОБА_2 стягненню грошові кошти. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції незаконно задовольнив позовні вимоги й не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані відповідачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить. Судом апеляційної інстанції відхиляються доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що оскільки позивач ОСОБА_1 вносив грошові кошти на банківську картку відповідача через касу банку, то такий грошовий переказ не є помилковим, а здійснений ним свідомо на певну банківську картку з певною метою. Суд зазначає, що в даному випадку не має вирішального значення спосіб перерахування позивачем грошових коштів відповідачу, оскільки першочергово підлягають дослідженню обставини щодо наявності між сторонами цивільних прав і обов`язків. Натомість, із матеріалів справи вбачається, що відповідач набув та зберігає грошові кошти не на виконання договірних зобов`язань із позивачем та за відсутності передбаченої законом підстави. До того ж, безпідставність набуття та збереження грошових коштів мала місце не лише в момент їх набуття, але й станом на час розгляду спору. У той же час, суд відхиляє доводи відповідача про те, що останній не виступає належним боржником у спірних правовідносинах, оскільки переказ грошових коштів здійснений на банківську картку, якою постійно користується син відповідача - ОСОБА_3 . Так, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наведених відповідачем обставин, а також спростовується тим фактом, що банківська картка НОМЕР_1 відкрита саме на ім`я відповідача ОСОБА_2 . Отже, з урахуванням викладеного, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що посилання відповідача не знайшли свого належного підтвердження за розглядом справи, обґрунтування аргументів наведених у відзиві не були доведені належними та допустимими доказами з боку відповідача. До апеляційної скарги відповідачем було долучено копію розписки від ОСОБА_6 на суму 12 000,00 дол. США, однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять доказів перерахування ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_8 саме на виконання обумовлених такою розпискою зобов`язань, а тому в розумінні ЦПК України не є належним доказом того, що грошові кошти перераховані ОСОБА_1 на виконання договірних зобов`язань. Колегія суддів, звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази на існування будь-яких договірних правовідносин саме між сторонами по справі. Також не впливають на вирішення спору надані відповідачем докази подальшого перерахування з банківської картки відповідача грошової суми 100 495,00 грн на іншу банківську картку. Як установлено судом вище, відповідачем не надано доказів того, що банківська картка НОМЕР_1 відкрита не на ім`я ОСОБА_2 , та остання не має права розпорядження даною карткою. Так, за приписами статті 1212 ЦК України відповідач має повернути безпідставно набуте майно, а саме грошові кошти, що відносяться до замінних речей. Ураховуючи те, що відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні докази, які свідчили би про наявність достатніх правових підстав для утримання нею помилково перерахованих позивачем грошових коштів у сумі 100 495,00 грн, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 . Тож, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правозалишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 червня 2023 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін, розподіл судових витрат у зв?язку зі сплатою судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 червня 2023 року-залишити без змін. Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна