Постанова Житомирський апеляційний суд № 296/11216/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/11216/25 Головуючий у 1-й інст. Анциборенко Н. М. Категорія 55 Доповідач Талько О. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді: Талько О.Б., суддів: Коломієць О.С., Григорусь Н.Й., за участю секретаря Антоневської В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі матеріали цивільної справи №296/11216/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 13 жовтня 2025 року, постановлену під головуванням судді Анциборенко Н.М., ВСТАНОВИВ: У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що її чоловікові ОСОБА_2 на праві приватної власності належало 29/100 частин житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 . Також вказує, що 12 жовтня 2001 року на ім`я чоловіка виданий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,029 га, кадастровий номер 1810136600:08:027:0049, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім того, він набув право постійного користування земельною ділянкою, площею 0,0202 га, яка призначена для ведення садівництва та розташована за вказаною адресою. Позивачка вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер. Вона успадкувала у відповідній частці зазначене нерухоме майно. Однак у подальшому з`ясувалося, що площа суміжної земельної ділянки, яка перейшла у власність ОСОБА_3 , становить 0,0710 га, а не 0,0650 га. Також вказує, що при виготовленні технічної документації було об`єднано дві земельні ділянки, які належали ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та у подальшому виділено земельну ділянку, площею 0,011 га, яка була передана в оренду сусіду ОСОБА_4 . У 2023 році вона відмовилася підписувати акт погодження меж земельних ділянок між сусідами, адже дізналася про самовільне перенесення паркану у тому місці, де проходить водопровідна мережа до її будинку. Інший сусід також переніс паркан, чим позбавив її можливості виходу на вул. Комерційну. Отже, з метою захисту свого права власності на землю та права користування земельною ділянкою вона звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою про внесення змін до державного земельного кадастру. Проте, рішенням відповідача від 17 березня 2025 року їй відмовлено у задоволенні цієї заяви. Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просила визнати протиправним рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 17 березня 2025 року №Л-35/0-32/6-25 про відмову у внесенні змін до державного земельного кадастру. Також просила зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області внести зміни до державного земельного кадастру, а саме: усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом приведення земельної документації до стану, який існував до порушення її прав землевласника та землекористувача. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 13 жовтня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі та роз`яснено ОСОБА_1 , що вказаний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зокрема, зазначає, що у травні 2025 року вона звернулася з аналогічними позовними вимогами до Житомирського окружного адміністративного суду. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 2 червня 2025 року було відмовлено у відкритті провадження у справі та роз`яснено, що вказана справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Після цього вона звернулася до Корольовського районного суду м. Житомира з цим позовом, проте ухвалою від 20 червня 2025 року її позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, у тому числі й для сплати судового збору за подання позовної заяви. При цьому, у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору було відмовлено. Згодом, на підставі поданої нею заяви, позов було повернуто. Після спілкування з адвокатом, зрозумівши свою помилку, вона знову подана аналогічний позов до Корольовського районного суду м. Житомира. Ухвалою від 26 вересня 2025 року знову було відмовлено у відкритті провадження у справі та роз`яснено про необхідність звернення до Житомирського окружного адміністративного суду. Маючи у наявності ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 2 червня 2025 року, вона вкотре звернулася до Корольовського районного суду м. Житомира з даним позовом, проте у черговий раз суд відмовив у відкритті провадження у справі. Отже, суди адміністративної та загальної юрисдикції впродовж шести місяців не можуть дійти одностайного висновку про те, у порядку якого судочинства належить розглядати її позовні вимоги. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що її обмежено у доступі до правосуддя, внаслідок чого вона тривалий час позбавлена можливості захисти свої порушені права. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України). Адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг(пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Таким чином, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні),відповідно, зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах № 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 8 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15(пункт 72)). У пункті 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі №362/643/21 зазначено, що помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що за змістом частини другої статті 39 Закону України « Про Державний земельний кадастр» рішення, дії або бездіяльність Державного кадастрового реєстратора можуть бути оскаржені, зокрема, до суду в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що вказаною нормою прямо передбачено право на оскарження рішень, дій або бездіяльності Державного кадастрового реєстратора до суду адміністративної юрисдикції, зокрема, у разі відмови в наданні відомостей з Державного земельного кадастру, відмови у виправленні помилок. Отже, суд зазначив, що спір, який виник між сторонами, є публічно-правовим та перевірка законності рішення, оформленого листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 17 березня 2025 року № Л-35/0-32/6-25, та сформованого на виконання відповідачем владних управлінських функцій ( повноважень) підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Однак, зміст позовної заяви ОСОБА_1 вказує, що підставою звернення з цим позовом стало те, що, як стверджує позивачка, були порушені її право власності та право користування земельними ділянками. Відтак звернення до суду з цим позовом зумовлене прагненням ОСОБА_1 захистити свої майнові права, які, як вона вважає, не були поновлені відповідачем внаслідок прийняття спірного рішення. Аналіз змісту заявлених ОСОБА_1 аналогічних позовних вимог був детально наданий Житомирським окружним адміністративним судом в ухвалі від 2 червня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі №240/14292/25 за її позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним рішення від 17 березня 2025 року №Л-35/0-32/6-25 щодо відмови у внесенні змін до державного земельного кадастру та зобов`язання відповідача внести зміни до державного земельного кадастру, а саме: усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом приведення земельної документації до стану, який існував до порушення її прав землевласника та землекористувача. Таким чином, матеріали справи свідчать, що позивачка раніше зверталася до адміністративного суду з аналогічними позовними вимогами, проте їй було відмовлено у відкритті провадження у справі та роз`яснено, що розгляд цих позовних вимог належить здійснювати за правилами цивільного судочинства. Суд першої інстанції не звернув увагу на виникнення внаслідок закриття провадження у цивільній справі юрисдикційного конфлікту, який формально унеможливлює доступ ОСОБА_1 до суду. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230). Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 і № 23654/08), у якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через відсутність у заявників доступу до суду касаційної інстанції, бо відмова Вищого адміністративного суду України розглянути їхні касаційні скарги всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40). Також у рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (Shestopalova v. Ukraine, заява № 55339/07) ЄСПЛ зазначив, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, бо національні суди надавали суперечливі роз`яснення стосовно їхньої юрисдикції у справі заявниці, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)). Отже, закриття провадження у цивільній справі зумовило юрисдикційний конфлікт, який поставив під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права ОСОБА_1 на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. Враховуючи вищезазначене, ухвалу слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,379,381-384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 13 жовтня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: