Постанова Вінницький апеляційний суд № 152/882/25

Справа № 152/882/25 Провадження № 22-ц/801/144/2026 №22-ц/801/143/2026 Категорія: 58 Головуючий у суді 1-ї інстанції Роздорожна А. Г. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2026 рокуСправа № 152/882/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В., за участю секретаря судового засідання Закерничної А.О., за участю сторін: представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Мишковської Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №152/882/25 запозовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Країла Степана Васильовича на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2025 року та на додаткове рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2025 року, які ухвалила суддя Роздорожна А.Г. у Шаргородському районномусуді Вінницької області, повний текст рішення складено 23 жовтня 2025 року, а повний текст додаткового рішення складено 31 жовтня 2025 року, в с т а н о в и в : В червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, мотивуючи позовні вимоги тим, що ОСОБА_2 , під час проведення виборів Шаргородського міського голови Жмеринського району Вінницької області 25 жовтня 2020 року був обраний Шаргородським міським головою, а відповідач ОСОБА_1 під час проведення виборів депутатів до місцевих рад, які відбулись тоді ж, був обраний депутатом Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області, що підтверджується рішенням 1 сесії 8 скликання Шаргородської міської ради за №

1. Останнім часом ОСОБА_1 на сесіях міської ради дозволяє собі вислови на адресу ОСОБА_2 , які ганьблять честь, гідність та ділову репутацію позивача, як міського голови та як громадянина України. Зокрема, на 43 сесії Шаргородської міської ради 8 скликання 12 липня 2024 року та на 47 сесії Шаргородської міської ради 8 скликання 18 грудня 2024 року, відповідач дозволив собі звинуватити позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, а саме крадіжці та шахрайстві. Такі дії і вислови ОСОБА_1 , на думку позивача, суперечать вимогам Конституції і законів України, порушують права та законні інтереси позивача, а також ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію. Адже, станом на 01 квітня 2025 року відносно позивача ОСОБА_2 відсутні кримінальні провадження, де б йому повідомлялося про підозру чи винесено відносно нього обвинувальні вироки. Таким чином, з огляду на викладені обставини, поширена відповідачем ОСОБА_1 на сесіях Шаргородської міської інформація про те, що позивач ОСОБА_2 , через пана ОСОБА_3 краде, а також про те, що позивач є шахраєм, порушує презумпцію невинуватості, є недостовірною інформацією, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача. Таким чином, просив позов визнати недостовірною і такою, що принижує репутацію Шаргородського міського голови Барецького В.І. інформацію, публічно поширену відповідачем - депутатом Шаргородської міської ради ОСОБА_1 на 43 та 47 сесіях Шаргородської міської ради 8 скликання, які відбулись 12 липня 2024 року та 18 грудня 2024 року відповідно, у яких останній стверджував, що ОСОБА_2 через пана ОСОБА_3 краде та є шахраєм; зобов`язати відповідача ОСОБА_1 , після набрання рішенням законної сили на найближчій сесії Шаргородської міської ради спростувати недостовірну інформацію про позивача ОСОБА_2 у спосіб, в який така інформація була оприлюднена; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати. Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2025 року в задоволені позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн. Рішення мотивоване тим, що вислови депутата ОСОБА_1 на 43 та 47 сесіях Шаргородської міської ради 8 скликання щодо діяльності Шаргородського міського голови ОСОБА_2 , є його власними оціночними судженнями, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації та, з огляду на місце та обставини таких висловлювань, є елементом політичної боротьби. Додатковим рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2025 року заяву адвоката Мишковської Т.М. про стягнення судових витрат задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 решту судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн. Не погодившись з рішенням та додатковим рішенням, представник ОСОБА_2 адвокат Країло С.В. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що їх ухвалено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції під час розгляду справи неповно з`ясувавобставин, що мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильно застосував норми матеріального права. Просив рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2025 року та додаткове рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати. В апеляційній скарзі посилається на те, що поширення депутатом міської ради ОСОБА_1 на 43 сесії Шаргородської міської ради 8 скликання, яка відбулась 12 липня 2024 року, інформації про те, що ОСОБА_2 через пана ОСОБА_3 краде, а також поширення на 47 сесії Шаргородської міської ради 8 скликання, яка відбулась 18 грудня 2024 року, інформації про те, що ОСОБА_2 являється шахраєм порушує презумпцію невинуватості, є недостовірною інформацією, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Саме тому поширення ОСОБА_1 зазначеної інформації є констатацією фактів вчинення ОСОБА_2 кримінально-карних діянь, а не нібито оціночними судженнями, які нібито є елементом політичної боротьби, як зазначено у рішенні суду. Доказами обґрунтованості позову є витяги з стенограм означених сесій та їх відеозаписи, протокол засідання постійної комісії міської ради від 11 березня 2025 року за №

41. В свою чергу, відповідач ОСОБА_1 не надав суду доказів вчинення ОСОБА_2 кримінально-карних діянь (крадіжок, шахрайства тощо), які б давали йому підстави поширювати відносно останнього інформацію такого характеру, отриману з інших джерел, як зазначено у рішенні. Поширена відповідачем інформація є негативною, оскільки у ній стверджується про причетність позивача до тих чи інших обставин та про порушення позивачем норм чинного законодавства, що не відповідає дійсності, та створює вкрай негативне враження про позивача, руйнує оцінку ділових і професійних якостей. Крім того, вважає, що судом не вірно вирішено питання про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Мишковська Т.М. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Крім того просила стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 грн. Представник ОСОБА_2 адвокат Країло С.В. подав через систему «Електронний суд» заяву в якій просить відмовити в стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат на правничу допомогу. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судові рішення відповідають. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 займає посаду Шаргородського міського голови Жмеринського району Вінницької області, тоді як відповідач ОСОБА_1 є депутатом Шаргородської міської ради, що підтверджується рішенням №1 1 сесії 8 скликання Шаргородської міської ради, відомістю поіменного голосування з питань порядку денного 1 сесії міської ради 8 скликання. Згідно з витягом зі стенограми засідання, на засіданні 43 сесії 8 скликання Шаргородської міської ради, яка відбулася 12 липня 2024 року, під час виступу відповідача депутата ОСОБА_1 , між ним та позивачем ОСОБА_2 виникла словесна суперечка, в ході якої відповідач на адресу останнього сказав, в тому числі, таке: «але сьогодні, коли відкривали Хресну дорогу, був нунцій, ОСОБА_4 підписував преамбулу для передачі цієї Хресної дороги у власність католицької церкви, тобто однією рукою він в Бога вірить, а другою рукою через пана ОСОБА_3 краде, де це таке відомо, і ще через ногу ломить депутатів викликає сьогодні людей, які, типу, ОСОБА_3 їм поміг». Крім того, відповідно до витягу зі стенограми 47 сесії 8 скликання Шаргородської міської ради від 18 грудня 2024 року, під час обговорення 32 питання порядку денного «Про погодження на передачу земельних ділянок в суборенду», у ході свого виступу ОСОБА_1 під час словесної суперечки із позивачем сказав наступну фразу: « ОСОБА_4 надайте, будь ласка, громадськості відповідь, який Ви шахрай сьогодні з нашими земельними ділянками». Пленарні засідання 43 та 47 сесії 8 скликання Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області транслювалося у прямому ефірі, відеозапис щодо вказаних висловлювань був розміщений в мережі Інтернет та перебував у загальному доступі, що вбачається з витягів із стенограм. В якості доказу, на підтвердження позовних вимог ОСОБА_2 , до позовної заяви долучено також протокол №41 засідання постійної комісії міської ради з питань прав людини, законності, депутатської діяльності і етики від 11 березня 2025 року з питанням на порядку денному «Про розгляд скарги на поведінку депутата Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області ОСОБА_1 ». За результатами розгляду цієї скарги комісія вирішила: скаргу взяти до відома; підтвердити факт висловлювань депутата ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 на вищевказаних засіданнях сесії Шаргородської міської ради; депутата ОСОБА_1 попередити про неприпустимість допущення порушень вимог діючого законодавства під час виконання ним своїх депутатських повноважень; вказати депутатському корпусу Шаргородської міської ради на необхідність неухильного дотримання вимог діючого законодавства під час здійснення ними своїх депутатських повноважень. У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Положенням статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації. У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Пунктом 19 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 21 наведеної вище постанови Пленуму Верховний Суд України зазначив, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку всім наданим сторонами доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що межа допустимої критики щодо позивача міського голови ОСОБА_2 , як публічної особи, є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, і як публічна особа він неминуче відкривається для прискіпливого висвітлення його слів та вчинків, і він повинен це усвідомлювати. Поширена відповідачем, оспорювана інформація є оціночним судженням, оскільки не містить фактичних даних, а є критикою, поглядом на роботу позивача на посаді міського голови, недоліки у роботі, власну оцінку його публічної діяльності у якості міського голови. На переконання апеляційного суду, в даному випадку в діях відповідача має місце реалізація конституційного права на вираження своїх поглядів щодо професійної діяльності позивача. Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги з посиланням на презумпцію невинуватості. Згідно із частиною першою статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Зазначені положення містяться і в статті 17 КПК України. Отже, вказаними законодавчими положеннями передбачено презумпцію невинуватості особи і спростовується ця презумпція у порядку, передбаченому КПК України. Порушення цієї презумпції може бути підставою для захисту честі та гідності лише в тому разі, коли відповідач стверджує про винуватість особи, тобто позивача. Таких обставин суд не встановив, із чим погоджується апеляційний суд. Подібні висновки зроблені в рішенні ЄСПЛ у справі Грабчук проти України від 21 вересня 2006 року (пункт 42). Отже, наведені у апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права. Щодо оскарження додаткового рішення суду Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України) 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. За правилами частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України). Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У додатковій постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17 зазначено, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі. У постанові Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18 зроблено висновок про те, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Водночас перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений. У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 161/7163/20 (провадження № 61-4004св21) зазначено, що для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат. Тобто для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Зазначений правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 22 листопада 2023 року в справі № 754/8465/19. Стягуючи з позивача на користь відповідача судові витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 30000 грн, суд першої інстанції вірно врахував характер правовідносин у цій справі, значення цієї справи для сторін, статус сторін, а також те, що цю справу неможливо віднести до категорії невеликої складності, проаналізував обсяг наданих адвокатом послуг, а також те, що в задоволені позовних вимог відмовлено. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги в частині незаконності додаткового рішення суду, є безпідставними. Проаналізувавши встановлені обставини справи, та надавши їм правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення та додаткового рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає. У поданому відзиві, представник відповідача Мишковська Т.М. просила стягнути із позивача 12000 грн витрат на правничу допомогу в апеляційній інстанції. Під час апеляційного розгляду справи, професійну правничу допомогу відповідачу надавала адвокат Мишковська Т.М., що підтверджується договором про надання правничої допомоги №285/25 від 05 грудня 2025 року; ордером на надання правничої допомоги від 05 грудня 2025 року; описом виконаних робіт в справі №152/882/25 від 05 грудня 2025 року, згідно з якого виконані роботи на суму 12000 грн оплачені ОСОБА_1 в повному обсязі; квитанцією від 05 грудня 2025 року про сплату 12000 грн на підставі договору про надання правничої допомоги №285/25 від 05 грудня 2025 року. Дослідивши надані представником відповідача Мишковською Т.М. докази щодо понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що враховуючи складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, часом витраченим на їх виконання, а також заперечення позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, з позивача ОСОБА_2 підлягають частковому стягненню на користь відповідача ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 10000 грн. Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Країла Степана Васильовича залишити без задоволення. Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2025 року та додаткове рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2025 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 14 січня 2026 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Войтко Ю.Б. Міхасішин І.В.