Постанова 4855 № 320/44022/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/44022/24 Головуючий у І інстанції - Білоноженко М.А. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання інформації та документів на адвокатський запит вих. № 220724/01-03/32 від 22.07.2024; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути адвокатський запит № 220724/01-03/32 від 22.07.2024 адвоката ОСОБА_1, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧН № 000674 та надати обґрунтовану відповідь по кожному пункту адвокатського запиту і належним чином засвідчені документи, що їх підтверджують. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року, яке набрало законної сили, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненадання інформації та документів на адвокатський запит вих. № 220724/01-03/32 від 22.07.2024. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути адвокатський запит № 220724/01-03/32 від 22.07.2024 адвоката ОСОБА_1, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧН № 000674 та надати обґрунтовану відповідь по кожному пункту адвокатського запиту і належним чином засвідчені документи, що їх підтверджують. В решті позовних вимог відмовлено. Позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, в якій просив: - зобов`язати особисто Керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 подати Звіт про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі № 320/44022/24; - у випадку не наведення обґрунтованих підстав ІНФОРМАЦІЯ_3 , які ускладнили виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі № 320/44022/24, відмовити у прийнятті звіту та накласти на ІНФОРМАЦІЯ_4 штраф у розмірі сорока прожиткових мінімумів для працездатних осіб та встановити новий строк подання звіту. При цьому, половину суми штрафу стягнути на користь ОСОБА_1 (Отримувач: ОСОБА_1 , картковий рахунок: НОМЕР_1 , IBAN НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), а іншу половину - до Державного бюджету України. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю залишено без задоволення. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким його заяву про встановлення судового контролю направити до суду першої інстанції для нового розгляду. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Зазначено, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали посилався на частину восьму статті 382 КАС України, яка відсутня в КАС України. Крім того, зі змісту ухвали суду від 30 травня 2025 року вбачається, що основною причиною залишення без задоволення поданої заяви про зобов`язання Відповідача подати звіт про виконання судового рішення є те, що судом було видано 18 березня 2025 року виконавчі листи та що Позивачем не було до суду надано інформації про відкриття або закінчення виконавчого провадження, та не надано доказів звернення до виконавчої служби або доказів звернення до виконавчої служби з отриманими виконавчими листами. Проте, сам факт не звернення та не відкриття виконавчих проваджень не може бути підставою для залишення заяви Позивача про зобов`язання Відповідача подати звіт про виконання судового рішення без розгляду, оскільки норми статті 382 КАС України вказують на протилежне. Відзиву Відповідачів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Залишаючи без задоволення заяву про встановлення судового контролю в адміністративній справі № 320/44022/24, суд першої інстанції виходив з того, що ним видано 18 березня 2025 року виконавчі листи з метою зобов`язання Відповідачів виконати належним чином рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року шляхом можливості звернення цього рішення до примусового виконання. Інформації про відкриття або закінчення виконавчого провадження Позивачем до суду не надано, більше того, Позивачем жодного доказу на підтвердження обставин неможливості звернення до виконавчої служби не надано, а також доказів на підтвердження факту звернення до виконавчої служби з отриманими виконавчими листами не надано. Враховуючи вищенаведене, суд не вбачав підстав для задоволення заяви Позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з тим, що на виконання вищезазначеного рішення від 04 лютого 2025 року вже видано виконавчі листи, тобто захід судового контролю за виконанням рішення вже вчинено у спосіб, визначений статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами положень статей 129 та 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до частини 2 та 3статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Колегія суддів зазначає, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-Позивача. Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд. Правовою підставою для зобов`язання Відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням. Слід зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення. В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи. Конституційний Суд України у Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини). Європейський суд з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 зазначив, що право на судовий захист, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, що остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося. Одним з механізмів, спрямованих на забезпечення ефективності судового рішення, тобто на його виконання, є судовий контроль. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року). Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що невиконанням рішення суду, яке набуло законної сили, підривається як авторитет судової гілки влади, так і авторитет демократичної держави в цілому. Рішення суду, яке набуло законної сили - має бути виконане. Виконання рішення суду забезпечує довіру суспільства до суду, оскільки довіра людини до суду формується не тільки через призму справедливого судового рішення, а й зокрема через виконання цього рішення. Невиконання рішення суду формує недовіру людини до суду, що недопустимо в демократичній державі. Водночас, суб`єкт владних повноважень, який є стороною у справі, має бути зразком для громадськості щодо належного виконання рішення суду, не чекаючи при цьому примусового виконання такого рішення суду або встановлення судового контролю щодо виконання рішення суду. У випадку ухилення боржника - суб`єкта владних повноважень від виконання судового рішення суд може постановити ухвалу про зобов`язання останнього подати звіт і після постановлення рішення у справі, якщо цього потребують обставини справи. Відтак, з часу ухвалення рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року в адміністративній справі № 320/44022/24 Відповідачі мали вчинити дії, спрямовані на реальне виконання вказаного судового рішення. Залишаючи без задоволення заяву про встановлення судового контролю в адміністративній справі № 320/44022/24, суд першої інстанції вказав, що згідно з частиною восьмою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу. Проте, колегія суддів звертає увагу, що у статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України відсутня її восьма частина. Крім того, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення заяви Позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з тим, що на виконання вищезазначеного рішення від 04 лютого 2025 року вже видано виконавчі листи, тобто захід судового контролю за виконанням рішення вже вчинено у спосіб, визначений статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Проте, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 4 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви. Таким чином, сам факт не звернення та не відкриття виконавчих проваджень не може бути підставою для залишення заяви Позивача про зобов`язання Відповідача подати звіт про виконання судового рішення без розгляду. Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, в порушення процесуальних норм статті 382 КАС України, постановив ухвалу про залишення заяви у порядку судового контролю щодо виконання судового рішення без задоволення, не розглянувши таку Заяву по суті - про наявність/відсутність доказів вчинення Відповідачами дій, спрямованих на повне виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року в адміністративній справі № 320/44022/24. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про передчасність постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали від 30 травня 2025 року про залишення без задоволення Заяви ОСОБА_1 про встановлення контролю за виконанням судового рішення з вказаних вище підстав, як наслідок, наявність підстав для її скасування на підставі пункту 1 частини 1 статті 320 КАС України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 320, 322, 325, 328, 329, 331, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: Н.П. Бужак Є.І. Мєзєнцев