Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/37866/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/37866/25 Категорія 113080000Головуючий у суді І інстанції: Катаєва Е.В. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Семенюка Г.В., суддів Федусика А.Г., Шляхтицького О.І., розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - встановиВ: Позивач, звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. 26.11.2025 року позивач подав до Одеського окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову, шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі його посадових осіб, а також будь-яким районним територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки в особі посадових осіб, а також командирам та уповноваженим посадовим особам будь-яких військових частин Збройних Сил України вчиняти будь-які дії щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на військову службу під час мобілізації до набрання рішенням суду по цій справі законної сили. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за його позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та прийняти нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не врахував, що в даному випадку наявні обидві передбачені законом підстави для забезпечення позову. По-перше, обставини, які слугували підставою для надання позивачу відстрочки від призову за мобілізацією, не змінилися: судове рішення про призначення позивача опікуном є чинним, посвідчення опікуна дійсне. Більш того, позивач неодноразово отримував продовження відстрочки саме за цією ж підставою, що свідчить про стабільність і тривалість відповідних юридично значимих обставин. По-друге, у суб`єкта владних повноважень наявні очевидні ознаки протиправності. Станом на момент звернення до суду не існувало жодної законної підстави для відмови у наданні позивачу відстрочки, оскільки вимоги законодавства позивачм повністю виконані, а документи подані в належній формі. Сам факт безпідставного нерозгляду або затягування розгляду заяви про надання відстрочки за наявності всіх документів, що підтверджують право на неї, свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень та про очевидність порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Це є підставою, передбаченою п.2 ч.2 ст.150 КАС України. Суд першої інстанції вказаним аргументам та документам не надав жодної оцінки. На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав: Позивач подав до Одеського окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову, шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі його посадових осіб, а також будь-яким районним територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки в особі посадових осіб, а також командирам та уповноваженим посадовим особам будь-яких військових частин Збройних Сил України вчиняти будь-які дії щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на військову службу під час мобілізації до набрання рішенням суду по цій справі законної сили. У заяві про забезпечення позову позивач зазначив, що він є військовозобов`язаним та має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а тому бажає скористатися своїм правом, однак за протиправною бездіяльності відповідача не може реалізувати це право. Позивач вважає, що у даному випадку наявні обидві, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, підстави для забезпечення позову, а саме неможливість виконання рішення суду та очевидна протиправність бездіяльності відповідача. Зазначає, що в подальшому відносно нього можуть бути прийняті рішення про його мобілізацію, направлення на навчання до військової частини, в тому числі в зону бойових дій, що може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав та значно ускладнить виконання рішення суду. За позицією Верховного Суду процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною. Отже вжиття заходів забезпечення жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили рішенням у справі. Крім того зазначає, що у бездіяльності відповідача наявні очевидні ознаки протиправності, оскільки він неодноразово отримував продовження відстрочки саме за однією і тією ж підставою. Обставини, які слугували підставою для надання відстрочки від призову за мобілізацією, не змінилися: судове рішення про призначення його опікуном є чинним, посвідчення опікуна дійсне, а законодавчі вимоги, визначені ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Постановою КМУ №560, не зазнали будь-яких змін, у тому числі щодо порядку подання документів та переліку підтвердних матеріалів. Суд першої інстанції при відмові в задоволені заяви про забезпечення позову зазначив, що ОСОБА_1 не надано до суду будь-яких об`єктивних доказів, що до моменту ухвалення рішення в адміністративній справі існує, саме, очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а захист цих прав, свобод або інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною 2 ст. 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Відповідно до ст. 151 ч. 1 п. 3, 4 КАС України, позов може бути забезпечено забороною відповідачу та іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Тобто, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими, репутаційними, службовими та професійними наслідками. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №826/8556/17, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 29.01.2020 у справі №640/9167/19, від 13.03.2020 у справі №1740/2484/18, від 30.09.2020 у справі №640/1305/20, від 22.10.2020 у справі №640/1304/20, від 24.11.2020 у справі №640/9636/20, від 11.03.2021 у справі №260/1168/19. Колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України», в якому суд зазначив, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні ч. 1 ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав» проти України» суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства. Відтак, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. З матеріалів справи вбачається, що позивач вдруге звертається по цій справі до суду із заявою про забезпечення позову. За результатом розгляду попередньої заяви про забезпечення позову ухвалою суду від 10.11.2025 року відмовлено у її задоволенні, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не надано до суду будь-яких об`єктивних доказів, що до моменту ухвалення рішення в адміністративній справі існує, саме, очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а захист цих прав, свобод або інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Так, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник вказує на наявність в нього права на відстрочку від мобілізації, однак вказане може бути встановлено виключно при розгляді справи по суті. Отже, обґрунтування вказаної заяви по суті тотожне обґрунтуванню позовних вимог, а застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з`ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті позову, який буде пред`являтися і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову. Крім того, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі №826/13306/18. Щодо того, що у бездіяльності відповідача наявні очевидні ознаки протиправності та порушення такою бездіяльністю прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, як підстави для забезпечення позову, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі. Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії. Верховний Суд у постанові від 19.09.2024 року по справі №440/3038/24 зазначив, що сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку. ОСОБА_1 в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову зазначив, що в протилежному випадку відносно нього можуть бути прийняті рішення та вчинені дії щодо його призову під час мобілізації. Досліджуючи питання очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, суд враховує наступне. Відповідно до ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, зокрема, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави. Згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу. Таким чином, військовозобов`язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці. ОСОБА_1 являється військовозобов`язаним, якого наразі не призвано на військову службу, тобто він не набув статусу військовослужбовця. За таких обставин в разі задоволення позову виконання рішення суду в частині прийняття відповідачем рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу за результатом розгляду його заяви є можливим. ОСОБА_1 не надано до суду будь-яких об`єктивних доказів, що до моменту ухвалення рішення в адміністративній справі існує, саме, очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а захист цих прав, свобод або інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Таким чином, враховуючи вище викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність визначених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року по справі № 420/37866/25, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Г.В. Семенюк Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький