Окрема думка Велика Палата ВС № 990/306/24

ОКРЕМА ДУМКА суддів М. В. Мазура, І. В. Дашутіна, С. Ю. Мартєва, Н. В. Шевцової, до постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2025 року справа № 990/306/24 провадження № 11-243заі25 Суть справи

1. Ця справа стосується судді господарського суду, щодо якого Державне бюро розслідувань здійснювало досудове розслідування у кримінальному провадженні за підозрою за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 146 Кримінального кодексу України (далі - КК) і щодо якого у вересні 2024 заступник Генерального прокурора звернувся до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) з клопотанням про продовження на два місяці строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

2. За наслідком розгляду цього клопотання 09 вересня 2024 року ВРП ухвалила рішення № 2634/0/15-24 «Про задоволення клопотання заступника Генерального прокурора ОСОБА_2 про продовження строку тимчасового відсторонення судді Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності», яким продовжила на два місяці строк тимчасового відсторонення судді ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності - до 9 листопада 2024 року включно.

3. У вересні 2024 року суддя ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду (далі також - КАС ВС, суд першої інстанції) з позовом до ВРП, у якому просив визнати протиправним та скасувати оскаржене рішення ВРП.

4. Касаційний адміністративний суд рішенням від 07 травня 2025 року відмовив у задоволенні позову.

5. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Кравець Р. Ю. подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

6. Велика Палата постановою від 04 грудня 2025 року, до якої ми висловлюємо цю окрему думку, залишила апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Мотиви окремої думки

7. Автори цієї окремої думки поділяють позицію більшості суддів Великої Палати, що апеляційна скарга представника судді не підлягала задоволенню. Однак наше особливе занепокоєння викликають висновки суду першої інстанції щодо доводів позовної заяви про те, що ВРП, отримавши клопотання про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя, не перевірила, чи є такий суддя «підозрюваним» у розумінні Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), тобто чи було йому повідомлено про підозру в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом, зокрема належним суб`єктом.

8. Зокрема, позивач вказував, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 481 КПК письмове повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором України або його заступником. Така норма узгоджується з положення ч. 4 ст. 49 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон про судоустрій), де зазначено, що «судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише Генеральним прокурором або його заступником». Наявність таких норм свідчить про підвищену увагу законодавця до необхідності забезпечення гарантій незалежності судді.

9. Водночас повідомлення про підозру позивачу було вручено не Генеральним прокурором України або його заступником, а заступником начальника одного з відділів Офісу Генерального прокурора, за дорученням заступника Генерального прокурора.

10. За міркуванням позивача ст. 36 КПК не передбачає повноваження прокурору вищого рівня на доручення іншому прокурору вручити судді повідомлення про підозру. До того ж, беручи до уваги правило вирішення конкуренції загальної (п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК) та спеціальної норм (п. 3 ч. 1 ст. 481 КПК), Генеральний прокурор або його заступник не вправі давати доручення про здійснення письмового повідомлення про підозру судді іншим службовим особам. Це виняткове повноваження Генерального прокурора або його заступника.

11. За таких обставин позивач вважав, що через недотримання стороною обвинувачення ст. 481 КПК, він не набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні.

12. Відхиляючи цей довід, суд першої інстанції зазначив, що ВРП не наділена повноваженнями щодо перевірки процесуального порядку вручення письмового повідомлення про підозру. Питання ж про законність і обґрунтованість вручення судді письмового повідомлення про підозру не Генеральним прокурором або його заступником, а іншим прокурором має вирішуватися в межах кримінального провадження і не належить ані до компетенції ВРП, ані до повноважень адміністративного суду.

13. Обґрунтовуючи свою позицію суд першої інстанції зазначив, що такий правовий підхід узгоджується з висновками Великої Палати, викладеними у постановах від 08 листопада 2018 року у справі № 800/536/17, від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/679/18, від 14 листопада 2019 року у справі № 9901/619/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 9901/610/18 та інших.

14. Велика Палата ці висновки суду першої інстанції по суті не перевіряла, оскільки в апеляційній скарзі апелянт не навів обґрунтувань неправильності застосування КАС ВС норм права в цій частині.

15. Дійсно, хоча такий аргумент був заявлений у позові, але в апеляційній скарзі відповідних доводів бракувало. Тим не менше, на наше переконання, Велика Палата мала перевірити вказані висновки суду першої інстанції, оскільки це питання має важливе значення для правозастосовної практики.

16. Так, за змістом ч. 2 ст. 63 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон про ВРП) «клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності подається до Вищої ради правосуддя стосовно судді, який є підозрюваним, обвинувачуваним (підсудним), на будь-якій стадії кримінального провадження».

17. Попри посилання суду першої інстанції на попередню практику Великої Палати, якою питання законності повідомлення судді про підозру віднесено виключно до сфери кримінального провадження, на наше переконання, від такого підходу слід було відступити.

18. Конституція України та спеціальне законодавство вибудовують особливу систему гарантій незалежності судді, яка включає і особливий порядок тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя, яке можливе виключно за рішенням Вищої ради правосуддя і лише за умови, що судді було «повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення… Генеральним прокурором або його заступником».

19. За такого нормативного регулювання ВРП, отримавши клопотання прокурора, зобов`язана насамперед перевірити, чи дотримано встановлену КПК процедуру повідомлення судді про підозру, а отже - чи виникли взагалі передбачені законом підстави для розгляду питання про тимчасове відсторонення судді. Така перевірка не є втручанням у кримінальне провадження, а становить невід`ємний елемент реалізації конституційної функції ВРП як органу, покликаного забезпечувати незалежність суддів.

20. Ігнорування цього етапу перевірки підриває конституційні гарантії незалежності судді, адже саме Конституція України покладає на ВРП повноваження ухвалювати рішення «про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя» (п. 6 ч. 1 ст. 131). Якщо ВРП встановить, що суддя не набув статусу підозрюваного (або обвинуваченого, підозрюваного) відповідно до вимог КПК, вона зобов`язана повернути клопотання прокурору без розгляду. Відсутність такої перевірки означає ухвалення рішення без урахування всіх істотних обставин і не відповідає вимозі його обґрунтованості.

21. У цій справі порядок повідомлення судді про підозру не був порушений, оскільки «гарантія незалежності суддів забезпечується тим, що виключно Генеральний прокурор або його заступник перевіряють підстави для повідомлення про підозру судді, складають та підписують її текст…», а не тим, хто безпосередньо вручає судді підписане Генеральним прокурором або його заступником письмове повідомлення про підозру (див. постанову Великої Палати від 11 грудня 2019 року у справі № 536/2475/14-к).

22. Водночас суд першої інстанції мав відхилити доводи позивача саме з цих мотивів, а не з підстав відсутності у ВРП повноважень на перевірку процедури. Саме тому Велика Палата, на наше переконання, мала скоригувати мотивувальну частину рішення, чітко окресливши обов`язок ВРП здійснювати таку перевірку як елемент гарантій незалежності судді. Судді: М. В. Мазур І. В. Дашутін С. Ю. Мартєв Н. В. Шевцова