Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/12139/25

Головуючий І інстанції: А.Б. Головко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 січня 2026 р. Справа № 440/12139/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/12139/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив: -визнати протиправним та скасувати рішення від 22.07.2025 року № 262940023433 про відмову у призначенні пенсії за віком; -зобов`язати повторно розглянути заяву про призначення пенсії із врахуванням до страхового стажу періоду роботи з 07.12.1988 року по 01.08.1989 року згідно трудової книжки від 09.12.1988 року № НОМЕР_1 . Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 22.07.2025 року №262940023433 про відмову у призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.08.2025 року про призначення пенсії за віком та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 07.12.1988 року по 01.08.1989 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про відсутність підстав для зарахування до пільгового стажу позивача спірного періоду його роботи з 07.12.1988 року по 01.08.1989 року, оскільки трудова книжка містить виправлення. Також апелянт зазначає, що задоволений судом першої інстанції розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із наданими адвокатом послугами та складністю цієї справи і не підтверджений в установленому законом порядку. У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Заперечуючи проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, стверджує, що неточності при заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для відсмови у зарахуванні до страхового стажу відповідних періодів роботи, підтверджених належними записами в трудовій книжці та для відмови у призначенні пенсії. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 22.08.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення № 262940023433 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку. До страхового стажу не зараховано: - період роботи з 07.12.1988 року по 01.08.1989 року, оскільки трудова книжка містить виправлення в номері наказу. Позивач не погодився із вказаним рішенням, у зв`язку із чим звернувся до суду із цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення пенсійного органу про відмову у призначенні позивачу пенсії та необхідності зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, зарахувавши спірні періоди роботи да стажу. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також, зокрема: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція). Відповідно до п. 2.4. вказаної Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. У п. 2.6 пункту 2 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Матеріалами справи встановлено, що згідно копії трудової книжки від 09.12.1988 року серії НОМЕР_1 , що 07.12.1988 року позивач прийнятий на роботу оператором ЕОМ Київського заводу електронних обчислювальних та керуючих машин; 01.08.1989 року переведений техніком програмістом; 07.03.1990 року звільнений по переводу. Отже, трудова книжка позивача містить інформацію про його трудовий стаж з відповідними записами про роботу, а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи; записи скріплені підписом та печаткою підприємств. Оскільки трудова книжка позивача містить необхідну інформацію про трудовий стаж ОСОБА_2 , відповідач під час розгляду заяви про призначення пенсії повинен був врахувати відомості, зазначені в трудовій книжці. Крім того, відповідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду. Також відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, згідно якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. При цьому, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії № 262940023433 від 22.07.2025, та наявність підстав для його скасування. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.08.2025 року про призначення пенсії за віком та зарахувати до його страхового стажу період роботи з 07.12.1988 року по 01.08.1989 року. Таким чином, враховуючи, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено належним чином правомірності своїх дій у спірних відносинах, колегія суддів зазначає про обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Стосовно розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу, здійснених судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Частинами першою-п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Таким чином, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. З матеріалів справи судом встановлено,що на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду копії документів: договір про надання професійної правничої допомоги № 30082501 від 30.08.2025 року; акт приймання - передачі наданих послуг № 30082501; платіжна інструкція від 30.08.2025 року; ордер; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання. Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність зменшення заявленої до відшкодування суми витрат до 3000 грн. Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 02.08.2022 у справі № 640/14930/20. З оскаржуваного рішення слідує, що наведене вище прийнято судом першої інстанції до уваги та належно враховано. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення на користь позивача 3000 грн витрат на правову допомогу. Доводи скаржника щодо не співмірності заявленої до стягнення суми витрат із складністю справи та виконаних адвокатом робіт колегія суддів вважає такими, що враховані судом першої інстанції під час вирішення питання про стягнення відповідних витрат, у зв`язку з чим зменшено розмір витрат на правову допомогу, заявлених позивачем до відшкодування. Інших обґрунтувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо співмірності погоджених до відшкодування судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт апеляційна скарга не містить, так само як і не містить розрахунку суми витрат, які, за позицією відповідача, є належними до відшкодування, а зводяться фактично до цитування норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини. Суд апеляційної інстанції таких обставин також не встановив. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п. 1 ч. 1ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 по справі № 440/12139/25 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий