Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/20657/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/20657/24 пров. № А/857/6365/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року (суддяГулик А.Г., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено), в адміністративній справі №380/20657/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, встановив: У жовтні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідачів Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (далі відповідач-2), в якому просив: 1) визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 18.07.2024 про відмову призначенні пенсії ОСОБА_1 ; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу для призначення пенсії за віком, період роботи з 12.02.1991 по 05.1999 на підставі трудової книжки та період навчання з 1981 по 1986 рік у Львівському технікумі сільського будівництва на підставі диплому НОМЕР_1 від 29.04.1986; 3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з врахуванням зазначеного страхового стажу. Відповідач-1 позову не визнав, в суд першої інстанції подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії №134650031115 від 18.07.2024. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.09.1981 по 10.04.1982, з 29.04.1984 по 22.04.1986. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3030,40 грн.. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає частковому скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (позивач), покликається на те, що незважаючи на правильну кваліфікацію відносин і застосування норм права суд протиправно відмовив у зарахуванні до страхового стажу періоди роботи позивача з 12.02.1991 по 05.1999 року. Однак, в трудовій книжці міститься запис, що у вищевказаний період ОСОБА_1 працював у Куликівському ПМК-10 тресту «Львівсільбуд» на посаді майстра, наказ про прийняття на роботу н 10-К 12.02.91; наказ про звільнення 19-к від 05. 1999 року. Відсутнє лише число місяця травня 1999 року, коли було звільнено позивача. Таким чином, із зазначеного запису слідує, що в кінці квітня 1999 року, позивач працював на зазначеному підприємстві, а відтак, зазначений стаж підлягає до зарахування. За результатами апеляційного розгляду апелянт (позивач) просить скасувати оскаржене рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та винести рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі. З рішення суду першої інстанції у цій справі не погодився відповідач-2 та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (відповідач-2) зазначає, що Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області №134650031115 від 18.07.2024 відмовлено позивачу в призначення пенсії по віку, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 12.02.1991 по травень 1999 року, оскільки відсутня дата звільнення з роботи та в наказі про звільнення, також не зараховано період навчання з вересня 1981 року по 22.04.1986, оскільки відбувся перетин періодів, а саме під час періоду навчання позивач проходив службу в Збройних Силах з 11.04.1982 по 28.04.1984, інших документів, позивачем не надано, а тому відповідач вважає, що правових підстав для зарахування спірних періодів роботи немає. Крім цього, звертає увагу апелянт на те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Вважає апелянт, що відповідач діяв в межах повноважень та компетенції, у спосіб передбачений Конституцією та законами України. За результатами апеляційного розгляду апелянт (відповідач-2) просить скасувати оскаржене рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідач-1 подав відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому висловлює про необґрунтованість її доводів. Просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржене рішення суду в частині відмовлених позовних вимог без змін. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу позивача необхідно задоволити частково, апеляційну скаргу відповідача-2 залишити без задоволення. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 звернувся 10.07.2024 року до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З урахуванням екстериторіального принципу призначення та перерахунку пенсій на заяву позивача рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області №134650031115 від 18.07.2024 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 20 років 4 місяці 8 днів. Також зазначено, що до стажу роботи не зараховано періоди роботи з 12.02.1991 по травень 1999 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 16.06.1986, оскільки відсутня дата звільнення з роботи в наказі про звільнення. Також, не враховано період навчання з вересня 1981 року по 22.04.1986, оскільки відбувся перетин періодів, а саме під час періоду навчання позивач проходив службу в Збройних Силах з 11.04.1982 по 28.04.1984. Вважаючи рішення відповідача-2 про відмову у призначенні спірної пенсії протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо) (див. абзац другий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV). Частиною першою статті 30 Закону №1058-IV визначено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Відповідно до частини першої статті 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років. Абзацом двадцять восьмим частини першої статті 32 Закону №1058-IVвизначено, що особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Відповідно до частини третьою статті 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Нормами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» також встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Наведені правові норми дають підстави дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи. Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачами, позивач подав до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи - трудову книжку. З дослідження копії трудової книжки серії НОМЕР_3 , що в ній вчинено запис №8 від 12 лютого 1991 про прийняття на роботу та запис №9 від травня 1999 про звільнення з роботи за власним бажанням. Дані записи засвідчені та скріплені печаткою. Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивача було прийнято на таку роботу. Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. За змістом статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно пункту 1.1.Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (пункт 2.2 Інструкції №58). Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3Інструкції №58). Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4.Інструкції №58). Згідно з приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Посилання відповідача на те, що записи містять недоліки, а саме: відсутня дата звільнення (зазначено тільки місяць і рік), при цьому порушено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок, судом до уваги не беруться, оскільки позивач не може нести відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок і як наслідок, позбавлятися права соціального захисту. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що наведена у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а та від 17.07.2018 у справі №220/989/17. Враховуючи викладене, вказані відповідачем недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем. Позивач жодним чином не впливав на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки. Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки. До того ж, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. В той же час, позивач має відповідний запис у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та цей запис є належним та допустими доказом для підтвердження його трудового стажу у спірні періоди. Таким чином, апеляційний суд вказує, що позивач протиправно не зараховано період роботи з 12.02.1991 по травень 1999. Вказане підтверджує часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача. Щодо не зарахованого періоду навчання позивача з вересня 1981 року по 22.04.1986, оскільки відбувся перетин періодів, а саме під час періоду навчання позивач проходив службу в Збройних Силах з 11.04.1982 по 28.04.1984, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 8 Порядку № 637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. Відповідно до підпункту «з» пункту 109 розділу VIII Постанови Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 №590 «Про затвердження Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій» крім роботи в якості робітника або службовця до загального стажу роботи зараховується також: навчання в училищах і школах системи державних трудових резервів і системи професійно-технічної освіти (в ремісничих, залізничних училищах, гірничопромислових школах і училищах, школах фабрично-заводського навчання, училищах механізації сільського господарства, технічних училищах, професійно-технічних училищах і т. д.) і в інших училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, з підвищення кваліфікації і з перекваліфікації. Стаття 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), визначає види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію. Згідно пункту «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Закон України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10.02.1998 №103/98-ВР (далі Закон №103/98-ВР), визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійної (професійно-технічної) освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках. Законодавство України в галузі професійної (професійно-технічної) освіти обов`язкове для застосування на території України незалежно від форм власності та підпорядкування закладів освіти та установ професійної (професійно-технічної) освіти (частина друга ст. Закон №103/98-ВР). Відповідно до частини першої статті 38 Закону №103/98-ВР, час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців. Таким чином, аналіз наведених вище правових норм, надає суду підстави для висновку, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців. При цьому період навчання може бути зарахований до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільговій основі і прирівнюється до роботи, яка слідувала після навчання, за умови того, що після закінчення відповідного навчального закладу особа влаштовується на роботу саме за набутою професією Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10.07.2019 справа №426/17400/16-а, від 04.03.2020 справа №367/945/17, від 05.11.2020 справа №681/1567/17, від 11.07.2022 справа №160/6695/21. Вірно зазначив суд першої інстанції, що надання інших документів для підтвердження трудового стажу необхідне лише за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній. Судом встановлено, що при зверненні до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії та зарахуванням періоду навчання позивач подав диплом серії НОМЕР_1 від 29.04.1986 та трудову книжку серії НОМЕР_3 . Разом з тим, відповідачем-2 не зараховано позивачу до трудового стажу період навчання з 01 вересня 1981 року по 22.04.1986 в Львівському технікумі сільського будівництва, оскільки період навчання перетинається з проходженням військової служби з 11.04.1982 по 28.04.1984. Дослідивши трудову книжку позивача серії НОМЕР_3 , суд встановив, що нею підтверджено, що з 01.09.1981 по 10.04.1982 та з 29.04.1984 по 22.04.1986 позивач навчався в Львівському технікумі сільського будівництва, а з 11.04.1982 по 28.04.1984 позивач проходив військову службу. Тобто, матеріалами справи підтверджується, що позивача під час навчання було призвано на військову службу, після проходження якої останній повернувся до навчання. При цьому, відповідач-2 мав змогу визначити періоди навчання позивача, які мали бути зараховані до його трудового та відповідно страхового стажу. Також, у випадку недостатності наданих документів, або необхідності надання додаткових документів відповідач-2 мав можливість скористатись своїм правом на витребування необхідних документів відповідно до приписів ч.3 ст.44 Закону № 1058-IV, чого відповідачем-2 зроблено не було. З огляду на наведене, доводи апелянта (відповідача-2) у відповідній частині являються необгрунтованими, а висновки суду першої інстанції вірними. Разом з тим, судом встановлено, що відповідач не зарахував до страхового стажу період роботи позивача з 12.02.1991 по травень 1999 року у Куликівському ПМК-10 тресту «Львівсільбуд» відповідно до записів трудової книжки, оскільки в трудовій книжці відсутня дата звільнення (зазначено тільки місяць і рік). З цього приводу являються обгрунтованими доводи позивача про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Дійсно в трудовій книжці міститься запис (стор. 6-7), що в період з 12.02.1991 р по 05.1999 року ОСОБА_1 працював у Куликівському ПМК-10 тресту Львівсільбуд на посаді майстра наказ про прийняття на роботу н 10 К 12.02.91; Наказ про звільнення 19-к від 05.1999 року. Відсутнє лише число місяця травня 1999 року коли було звільнено позивача, що дійсно не дає можливості встановити кількість днів роботи в травні 1999 року. При цьому, із зазначеного запису беззаперечно слідує, що до кінця квітні 1999 позивач працював на зазначеному підприємстві. Таким чином, зарахуванню підлягає беззаперечно встановлений стаж з 12.02.1991 р по 30.04.1999 р.. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, а саме, абзац третій резолютивної частини рішення суду щодо зобов`язання відповідача-2 зарахувати до страхового стажу позивача періодів роботи, викласти в новій редакції, з урахуванням предмету спору та встановлених фактичних обставин справи. У решта частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційних скарг не спростоване, а тому його необхідно у іншій частині залишити без змін. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року в адміністративній справі №380/20657/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії змінити, а саме, абзац третій резолютивної частини цього рішення суду щодо зобов`язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи, викласти в такій редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання із 01.09.1981 по 10.04.1982, з 29.04.1984 по 22.04.1986 та період роботи з 12.02.1991 по 30.04.1999 у Куликівському ПМК-10 тресту «Львівсільбуд». У решта частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року в адміністративній справі №380/20657/24 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин З. М. Матковська