Постанова Миколаївський апеляційний суд № 487/5378/24

06.01.26 22-ц/812/287/26 Провадження №22-ц/812/287/26 П О С Т А Н О В А Іменем України 06 січня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Біляєвою В.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників цивільну справу №487/5378/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на ухвалу, яку постановив Заводський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Нікітіна Дмитра Геннадійовича у приміщенні цього суду 07 листопада 2025 року, повне судове рішення складено того ж дня, за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про ухвалення додаткового рішення за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» за скаргою ОСОБА_1 на дії, бездіяльність та рішення приватного виконавця Химича Олександра Миколайовича, у с т а н о в и в : У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Дніпрофінансгруп» (далі ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат за прострочення виконання грошового зобов`язання. Позов мотивований тим, що 01 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» (далі ВАТ КБ «Надра») укладено кредитний договір № 08/09/2006/840 К-429, на підставі якого ВАТ КБ «Надра» надав ОСОБА_2 кредитні кошти на суму 15250 доларів США. Того ж дня з метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_1 у разі невиконання ОСОБА_2 умов кредитного договору стає солідарним боржником та відповідає перед Банком всім своїм майном, яке їй належить на праві власності, та особистими коштами. У зв`язку з невиконанням основного зобов`язання за вказаним кредитним договором ПАТ КБ «Надра» звернулося до Заводського районного суду міста Миколаєва з позовом про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 29 квітня 2010 року у справі № 2-1098/10 стягнуто з відповідачів у солідарному порядку на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість у розмірі 136667 грн 69 коп. Згідно договору від 21 липня 2020 р. №GL48N718070_І_4 про відступлення прав вимоги право вимоги за кредитним договором від 01 вересня 2006 року №08/09/2006/840 К-429, укладеним між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 , перейшло до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», яке набуло права вимоги Банку до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів. Рішення суду про стягнення заборгованості відповідачами не виконано. За період прострочення виконання грошового зобов`язання - з 01 травня 2017 року по 23 лютого 2022 року розмір інфляційних витрат і 3% річних на суму боргу становить 84221.98 грн, що складається з інфляційного збільшення у розмірі 64463.20 грн та 3% річних - 19758.78 грн. Посилаючись на викладене, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» просило суд стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на 84221 грн 87 коп. інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 травня 2025 року у задоволенні позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Дніпрофінансгруп» (далі ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат за прострочення виконання грошового зобов`язання відмовлено. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2025 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнуто із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» 64463 грн 20 коп. інфляційних втрат та 19758 грн 78 коп. трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також з кожного з відповідачів по 10535 грн судових витрат. У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Химича О.М., в якій просила визнати бездіяльність щодо ненаправлення (несвоєчасного направлення) їй постанов про відкриття виконавчого провадження за номерами в АСВП 78988444, 78988000, ненадання можливості їй ознайомитися із матеріалами виконавчого провадження за номерами в АСВП 78988444, 78988000 неправомірною; визнати неправомірними дії приватного виконавця у виконавчому провадженні № 78999444 щодо перерахування коштів, що надійшли від АТ КБ «ПриватБанк» шляхом списання з рахунку заявниці № НОМЕР_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та в рахунок винагороди та витрат приватного виконавця; визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Химича О.М. від 17 вересня 2025 року у виконавчому провадженні № 78988444 щодо закінчення виконавчого провадження; зобов`язати ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», приватного виконавця Химича О.М. повернути ОСОБА_1 стягнуті кошти у виконавчому провадженні № 78988444 у сумі 12157,50 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_1 . У запереченнях на скаргу приватний виконавець Химич О.М. та представник ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» просили відмовити в її задоволенні через необґрунтованість вимог скарги. Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 30 жовтня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. 05 листопада 2025 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» звернулося до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у вказаній вище справі. Заява мотивована тим, що 01 жовтня 2025 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у цій справі звернулося через підсистему «Електронний суд» до суду першої інстанції із заявою про стягнення судових витрат на професійну (правничу) допомогу з додатками та доказами направлення сторонам у справі. Однак станом на момент постановлення ухвали від 30 жовтня 2025 року зазначена заява розглянута не була. Посилаючись на викладене, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» просило прийняти додаткову ухвалу, якою стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн. Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 07 листопада 2025 року у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про ухвалення додаткової ухвали відмовлено. Ухвалу суд мотивував тим, що разом із заявою про ухвалення додаткового рішення заявник не надав жодного підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунку, що є підставою для відмови у задоволенні вимог щодо судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» не погоджується з постановленою ухвалою та просить її скасувати, стягнути із ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн. за розгляд справи у суді першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що з позицією суду першої інстанції не можна погодитись, оскільки у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19, від 29 жовтня 2020 року у справі №686/5064/20, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, від 04 червня 2021 року у справі №160/13273/19, від 28 вересня 2021 року у справі №160/12268/19, від 10 листопада 2021 року у справі №329/766/18, від 25 січня 2023 року у справі №753/818/21, від 23 березня 2023 року у справі №320/6512/19, від 17 січня 2024 року у справі №752/18246/21, від 23 січня 2024 року у справі №870/94/20, від 24 січня 2024 року у справі №357/13634/21, від 30 січня 2024 року у справі №910/10936/23, від 31 січня 2024 року у справі №359/240/21, від 29 травня 2024 року у справі №760/23770/19 зазначено: «витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено». Аналогічні висновки щодо надання необхідних документів для вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 р. у справі№357/8277/19. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що усі судові витрати були розподілені при розгляді справи по суті, судові витрати просить покласти на позивача. В судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись відповідно до вимог процесуального закону. Зважаючи на вимоги статей 128, 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи, враховуючи, зокрема, що матеріали справи є достатніми для проведення судового розгляду. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвала суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи, на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Химича О.М. перебували виконавчі провадження: № 78988444 з примусового виконання виконавчого листа за № 487/5378/24, виданого Заводським районним судом міста Миколаєва 19 серпня 2025 року щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дніпрофінансгруп» 10535 грн. заборгованості; № 78988000 з примусового виконання виконавчого листа № 487/5378/24, виданого 19 серпня 2025 року Заводським районним судом міста Миколаєва щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» 84221,98 грн. заборгованості. В межах цих виконавчих проваджень приватний виконавець Химич О.М. наклав арешт на майно боржника, на виконання якого з банківського рахунку ОСОБА_1 були списані кошти, направлені на погашення заборгованості, а 17 вересня 2025 року приватний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження за № 78988444 з примусового виконання виконавчого листа за № 487/5378/24, виданого 19 серпня 2025 року. Не погоджуючись із такими діями та рішенням приватного виконавця, боржниця ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою. Разом із запереченнями на скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця Химича О.М. (том 2, а.с. 85-87) представник стягувача у виконавчому провадженні - ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» 02 жовтня 2025 року подав заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5500 грн. (том 2, а.с. 71-73). Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 30 жовтня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця Химича О.М. відмовлено, питання розподілу судових витрат суд першої інстанції не вирішував. 05 листопада 2025 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» звернулося до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у вказаній вище справі щодо стягнення із заявниці судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5500 грн. Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 07 листопада 2025 року у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про ухвалення додаткової ухвали відмовлено. Відмовляючи в ухваленні додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу стягувачу у виконавчому провадженні, суд вважав, що разом із заявою про ухвалення додаткового рішення представник стягувача не надав доказів на підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких міркувань. В силу частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року за №5076-VI (далі Закон України №5076-VI) договір про надання правничої допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України №5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону України №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Згідно із статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Відповідно до частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Статтею 452 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника. За змістом частин 2-4 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. За такого на учасника судового провадження, який бажає отримати компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, процесуальним законом покладений обов`язок подати разом із заявою по суті спору розрахунок таких витрат (понесених та очікуваних), детальний опис наданих адвокатом послуг, а також надати докази щодо таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. При цьому суд при визначенні суми відшкодування має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У справі, яка переглядається, правничу допомогу стягувачу у виконавчому провадженні - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» здійснювала адвокат Чміль Ю.В. на підставі договору № 02/01-24 про надання правової допомоги від 02 січня 2024 року між Адвокатським бюро «Юлії Чміль» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та ордеру серії АЕ № 1267509 (том 2, а.с. 78-80). Разом із відзивом (запереченнями) на скаргу Затолокіної І.Л. (том 2, а.с. 85-87) 01 жовтня 2025 року представник стягувача подав до суду заяву про стягнення із ОСОБА_1 5500 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій виклала розрахунок наведених витрат (том 2, а.с. 71-73). До цієї заяви представник стягувача також долучив, окрім договору про надання правничої допомоги, додаток № 1 до договору № 02/01-24 про надання правової допомоги від 02 січня 2024 року щодо вартості послуг, наданих адвокатом, та акт про надання правничої допомоги № 2909-25 до договору № 02/01-24 від 02 січня 2024 року на суму 5500 грн. (том 2, а.с. 81-83). Наведене свідчить про виконання ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» вимог ЦПК України, необхідних для вирішення судом при ухваленні судового рішення питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи судом першої інстанції, оскільки представником були направлені до суду заява про стягнення таких витрат із відповідним розрахунком та із договором, яким сторони обумовили вартість правничих послуг, та описом виконаних робіт. Тому суд першої інстанції помилково виходив з того, що стягувач не надав суду підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок, оскільки таке суперечить матеріалам справи, внаслідок чого необґрунтоване відмовив в ухвалені додаткового рішення про стягнення ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» витрат на професійну правничу допомогу. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (статті 30 Закону України №5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Підсумовуючи викладені вище положення процесуального закону, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи; 4) пропорційність. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №9901/350/18 (провадження №11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження №12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі №908/299/18 (провадження №12-136гс19), постанові від 08 червня 2021 року у справі №550/936/18 (провадження №14-26цс) та постанові від 08 червня 2022 року у справі №357/380/20 (провадження №14-20цс22). Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою №58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що адвокат Чміль Ю.В. надала клієнту - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» наступні послуги: ознайомлення з матеріалами справи за наданим пакетом документів клієнтом, аналіз наданих документів, ознайомлення із судовою практикою та визначення перспектив справи вартістю 1500 грн.; складання заперечення на скаргу - 4000 грн. Вартість наданих послуг відповідає викладеній у додатку № 1 до договору про надання правової допомоги № 02/01/24 від 02 січня 2024 року (том 2, а.с. 81-82). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18. Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вирішуючи, чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 у суді першої інстанції своїм правом, передбаченим частиною 5 статті 137 ЦПК України, не скористалася, клопотання про зменшення розміру витрат стягувача на правничу допомогу, зокрема через їх неспівмірність, не подала, тоді як заявлений до стягнення стягувачем розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції (5500 грн.) відповідає фактично наданим послугам адвоката, тобто є реальним, і не є явно не співмірним з обсягом цих послуг на складністю справи, а тому є доведеним. За такого суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в ухваленні додаткового судового рішення щодо стягнення витрат стягувача на правничу допомогу, тоді як для цього є передбачені частиною 1 статті 270 ЦПК України підстави. Враховуючи викладене, оскільки при прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції помилково оцінив наявні у справі докази та неправильно застосував положення процесуального закону, її слід скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи у суді першої інстанції. Отже, колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги. Доводи відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 апеляційний суд відхиляє. Так, аргумент заявниці про те, що не підлягають компенсації витрати на професійну правничу допомогу при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність виконавця, оскільки такі питання вирішені при ухваленні рішення по суті спору, є помилковим та суперечить положенням статті 452 ЦПК України. Наведені у відзиві висновки Верховного Суду не є застосовними до справи, яка переглядається, оскільки в них йдеться про відсутність доказів на правову допомогу, тоді як у справі, що переглядається, такі докази наявні щодо наданих адвокатом послуг та їх вартості. Натомість положення закону допускають стягнення витрат за надані послуги, які не були фактично понесені учасником провадження (частина 8 статті 141 ЦПК України). Керуючись статтями 270, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» задовольнити. Ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 07 листопада 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає у квартирі АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», ЄДРПОУ: 40696815, 5500 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у суді першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови у випадках та з підстав, передбачених статті 389 ЦПК України. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська _____________________________________ Повна постанова складена 06 січня 2026 року