Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/11873/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/11873/25 пров. № А/857/37691/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року, головуючий суддя Гресько О.Р., ухвалене у м. Рівне, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,- В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до НОМЕР_2 ПЗ ДПС України (ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив визнати протиправними дії щодо відмови у звільненні з військової служби відповідно до пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу; зобов`язати звільнити з військової служби відповідно до пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу через сімейні обставини, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд (абзац 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу). В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що він має право на звільнення з військової служби на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2262-ХІІ) у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою ІІ групи інвалідності, та відсутністю інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 02.07.2025 року про звільнення з військової служби за підпунктом г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу; зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02.07.2025 року про звільнення з військової служби за підпунктом г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, через сімейні обставини, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд (абзац 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу), та прийняти рішення щодо звільнення з військової служби, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивачем не доведено наявність підстав для звільнення з військової служби, зокрема, не надано доказів про потребу матері, яка є інвалідом ІІ групи у постійному догляді; про відсутність у матері інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд; про не перебування матері у шлюбі. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Солдат ОСОБА_1 призваний на військову службу під час загальної мобілізації, на особливий період, та відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №385-ОС від 01.04.2025 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України. 11.04.2025 року позивач звернувся до відповідача з рапортом в якому просив звільнити його з військової служби у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 (особою з інвалідністю II групи), на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». У рапорті позивач також вказував про відсутність інших осіб (членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення), які за законом зобов`язані та можуть здійснювати такий догляд. У відповідь на адвокатський запит №46-05/25 від 20.05.2025 відповідачем надіслано лист-відповідь на рапорт позивача, у якому повідомлено, що рапорт подано не по команді і відповідно такий рапорт не може бути розглянуто та вирішено по суті. При цьому, щодо самих підстав для звільнення зазначено, що позивачем не доведено наявність підстав для звільнення з військової служби, зокрема, не надано доказів про потребу матері, яка є інвалідом ІІ групи у постійному догляді; про відсутність у матері інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд; про не перебування матері у шлюбі. 02.07.2025 року позивач через свого представника (адвоката) повторно звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». На підтвердження наявності права на звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та з врахуванням мотивів відповідача щодо відмови у задоволенні попереднього рапорту, позивач до повторного рапорту на звільнення додав нотаріально посвідчені копії наступних документів: 1) нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 16.06.2025 року; 2) нотаріально посвідчену копію паспорту ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 , виданого Рівненським МУ УМВС України в Рівненській області 17.04.1999 року; 3) нотаріально посвідчену копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП «Центральна міська лікарня», номер витягу 3/25/907/В, дата прийняття рішення 01.04.2025 року, номер рішення 3/25/907/Р; 4) нотаріально посвідчену копію Рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю КНГІ «І Центральна міська лікарня», номер витягу 3/25/907/1; 5) нотаріально посвідчену копію висновку Лікарської консультативної комісії №193 від 12.06.2025 року; 6) нотаріально посвідчену копію довідки про склад зареєстрованих осіб у житловому приміщенні №5408 від 07.03.2025 року; 7) нотаріально посвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 01.09.1971 року; 8) нотаріально посвідчену копію свідоцтва про смерть ОСОБА_1 (батька позивача) НОМЕР_5 від 24.03.2015 року; 9) нотаріально посвідчену копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00051781662 від 13.06.2025 року. Натомість, відповідач такий рапорт залишив без розгляду у зв`язку з неподанням його по команді, вважаючи, що такий рапорт поданий з порушенням Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009), Вважаючи, що дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби є протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на звільнення з військової служби відповідно до пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу через сімейні обставини, а саме: необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд (абзац 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу). Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного. Статтею 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII). Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно з частинами другою, третьою статті 1 Закону № 2232-XII, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII). Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Частиною чотирнадцятою статті 2 Закону № 2232-XII установлено, що виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан. У відповідності до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). За правилами абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Судом встановлено, що відповідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №3/25/907/В від 01.04.2025 року ОСОБА_2 матері позивача, встановлено ІІ групу інвалідності. У пункті 17.1.3. рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді зазначено відмітку не застосовується. Відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги «ЮВІЛЕЙНИЙ» від 12.06.2025 №193 ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду та нездатна до самообслуговування. Також матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 , окрім позивача, має доньку ОСОБА_3 , яка 28.02.2004 року уклала шлюб з громадянином Італії, 19.08.2005 року знялася з реєстраційного обліку за місцем проживання з подальшим переїздом на постійне місце проживання до Італійської Республіки, а в грудні 2022 року - отримала громадянство цієї країни. Суд апеляційної інстанції зазначає, що для звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України № 2232-XII, обов`язковою умовою є відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. За правилами ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Статтею 203 СК України визначено, що дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Таким чином, обов`язок утримувати своїх батьків покладається як на сина, так і на доньку, або обох. Колегія суддів звертає увагу, що факт проживання доньки за кордоном не позбавляє її від обов`язку утримувати свою матір, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Отже, необхідність постійного стороннього догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умова відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення не підтверджена належним чином. Таким чином, у позивача відсутнє право на звільнення з військової служби, у зв`язку із наявністю у нього матері з інвалідністю II групи, оскільки наявні також інші особи, які відповідно до закону зобов`язані їх утримувати, через що відповідачем правомірно відмовлено у звільненні з військової служби, відтак позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким в задоволенні адміністративного позову слід відмовити. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року у справі №460/11873/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді В. Я. Качмар Т. В. Онишкевич