Постанова 4857 № 460/12221/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/12221/24 пров. № А/857/5192/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Качмара В.Я., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, суддя у І інстанції Борискін С.А., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складення повного тексту рішення 08 січня 2025 року, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправною відмову тимчасового виконувача обов`язків командира Військової частини НОМЕР_1 в погодженні рапорту ОСОБА_1 від 16.09.2024 про звільнення військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XIІ; - зобов`язати тимчасового виконувача обов`язків командира Військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт по суті та прийняти рішення щодо звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XIІ. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 08.01.2025 у справі №460/12221/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується необхідність постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 , як особи з ІІ групою інвалідності, а також те, що позивач є єдиною особою, хто може здійснити такий догляд. Таким чином, суд дійшов до висновку, що Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу і належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі абзацу 6 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Військовою частиною НОМЕР_1 , яка у своїй скарзі просила скасувати таке рішення та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначив, що посилання позивача на сам факт наявності у нього матері із числа осіб з інвалідністю II групи, як на підставу для звільнення з військової служби, є недостатнім доказом, оскільки окрім цього має мати місце факт необхідності здійснювати постійний догляд за нею, а також факт відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Окрім того, звертає увагу апеляційного суду на те, що матеріали справи свідчать про наявність у позивача рідної сестри, яка може здійснювати догляд за його матір`ю. При цьому наголошує, що перебування сестри позивача за кордоном не може свідчити про відсутність у неї обов`язку доглядати свою хвору матір, яка потребує догляду. Таким чином, скаржник стверджує, що відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби та відповідно підтверджує правомірність дій Військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 призваний на військову службу до лав Збройних Сил України та проходить військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 . 11.07.2024 позивач звернувся з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи довічно та потребує стороннього догляду. До рапорту позивач додав паспорт та РНОКПП ОСОБА_2 ; довідку про склад зареєстрованих осіб №14864 від 07.06.2024; свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 11.06.1983; свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 05.10.1982; свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 від 03.01.1997; витяг територіальної громади від 07.06.2024; пенсійне посвідчення № НОМЕР_5 від 29.05.2024; копію паспорта США ОСОБА_3 ; висновок ЛКК №177 відносно ОСОБА_2 . Листом від 18.09.24 №8316 позивача повідомлено про те, що з наданих до його рапорту на звільнення додатків вбачається наявність особи, що може здійснювати догляд за матір`ю позивача, а саме його сестра - ОСОБА_3 . Як наслідок, позивачу відмовлено у задоволенні його рапорту на звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні з військової служби, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим адміністративним позовом. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон №2232-XII). Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби. Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, передбачені частиною п`ятою цієї статті. Пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців у мирний час, пунктом другим - під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану), а третім - під час проведення мобілізації та дії воєнного стану. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє до тепер. Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Згідно з частиною 12 цієї статті військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, під час дії воєнного стану, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. З конструкції зазначеної норми слідує, що законодавець передбачив можливість звільнення з військової служби за наведеною підставою за сукупності таких умов: - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи; - відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Під час судового розгляду встановлено, що матір позивача ОСОБА_2 належить до осіб з ІІ групою інвалідності та потребує стороннього догляду. Із копії свідоцтва про шлюб встановлено, що ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 (батько позивача). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 . У ОСОБА_2 є двоє повнолітніх дітей позивач та його сестра - ОСОБА_5 , які згідно із приписами статті 1261 Цивільного кодексу України та підпункту 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу належать до осіб першого ступеня споріднення особи, яка потребує догляду. Також судом встановлено, що сестра позивача ОСОБА_5 тривалий час перебуває за кордоном, однак докази необхідності постійного догляду за нею є відсутніми. При цьому апеляційний суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що оскільки його сестра проживає за кордоном, та вказане виключає можливість її догляду за матір`ю ОСОБА_2 . Відповідно до статті 51 Конституції України повнолітні діти зобов`язані піклуватись про своїх непрацездатних батьків. Також відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні діти зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. Тобто, конституційний обов`язок піклуватися та утримувати своїх непрацездатних батьків покладено на її працездатних дітей. При цьому, виходячи з аналізу підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, проживання ОСОБА_3 (сестри позивача) за кордоном не впливає на її обов`язок утримувати свою непрацездатну матір. Єдиною іншою альтернативною умовою застосування норми абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII є наявність у особи, яка потребує постійного догляду, інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК. З огляду на викладене, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_5 потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, позивач під час звернення із відповідним рапортом не надав документів, які підтверджують те, що інші члени сім`ї першого ступеня споріднення ОСОБА_2 самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Таким чином, відмовляючи позивачу в звільненні з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України. Суд першої інстанції на наведені обставини уваги не звернув, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . За правилами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків, викладених у його судовому рішенні, таким обставинам. Відтак, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 слід задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року у справі № 460/12221/24 скасувати та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді В. Я. Качмар Н. М. Судова-Хомюк