Постанова КЦС ВС № 953/14309/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2025 року м. Київ справа № 953/14309/20 провадження № 61-18140св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Москаленко Ірина Борисівна, на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року у складі колегії суддів Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Дорош А. І., у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання правочину дійсним, визнання права власності на частину нежитлового (підвального) приміщення та визнання частково недійсними правочинів із скасуванням в цій частині рішень про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, визнання частково недійсним та скасування примітки у свідоцтві про право на спадщину, поновлення первісного стану Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсною додаткової угоди до договору про спільну діяльність, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2020 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в якому просила суд: - визнати дійсною додаткову угоду від 29 червня 2017 року № 3, укладену між ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , до договору про спільну діяльність по виконанню будівельних робіт з реконструкції існуючого салону-магазину з влаштуванням прибудови з підвалом у будинку АДРЕСА_1 від 30 квітня 2007 року; - визнати за ФОП ОСОБА_2 право приватної власності на підвальне цокольне приміщення - 1/3 (одну третю) площі об`єкта у будинку АДРЕСА_1 , а саме: на нежитлові підвальні приміщення: 1 площею, 75,1 кв. м, (№ 9-20) та 2, площею 15,6 кв. м, (№ «9-19») в літ. «А-2» відповідно до технічного паспорта, виготовленого 22 грудня 2017 року комунальним підприємством Харківське міське бюро технічної інвентаризації, право власності на вказані приміщення незаконно зареєстровано за ОСОБА_6 ; - визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 лютого 2017 року, реєстровий № 2-96, видане на ім`я ОСОБА_1 , спадкова справа № 469/2015, в частині скасування його примітки такого змісту: самовільно побудовано приміщення підвалу № 9-19, площею 15,7 кв. м, № 9-20, площею 79,4 кв. м в літ. «А-2» у будинку АДРЕСА_1 згідно з технічним паспортом, виготовленим товариством з обмеженою відповідальністю «Інвентарбюро» (далі - ТОВ «Інвентарбюро») станом на 13 лютого 2017 року, інвентаризаційна справа № 125, реєстровий № 966; - визнати частково недійсними нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу від 11 грудня 2019 року (реєстр № 3690): укладений між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_5 , як покупцем, і від 15 квітня 2020 року (реєстр № 566), укладений між ОСОБА_5 , як продавцем, та ОСОБА_6 , як покупцем, з наслідками часткового скасування рішень про державну реєстрацію права власності на спірні підвальні приміщення, які ідентифіковані в них як № 9-19, 9-20 у вказаній в договорах літ. «А-2» за записами від 11 грудня 2019 року № 34587606 (індексний номер рішення від 11 грудня 2019 року № 50158746) і від 15 квітня 2020 року № 36265344 (індексний номер рішення від 15 квітня 2020 року 51980748) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; - поновити первісний стан Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за записом про право власності: 19236227, - самовільно виготовлену рубрику Опис об`єкта зі змістом: Загальна площа (кв. м): 209,2, площа самочинно збудованого (кв. м): 95,1, Опис: самовільно побудованого приміщення підвалу № 9-19, площею 15,7 кв. м, № 9-20, площею 79,4 кв.м, в літ. «А-2», у будинку АДРЕСА_1 , згідно з технічним паспортом, виготовленим ТОВ «Інвентарбюро» станом на 13 лютого 2017 року, інвентаризаційна справа № 125 реєстровий № 966, відповідно до довідки від 04 січня 2019 року зміни облаштування санітарно-технічного обладнання та будь-яких інших змін в технічному стані об`єкта, що належить до самочинного, не виявлено, - скасувати та відновити замість неї рубрику зі змістом: Площа: Загальна площа (кв. м): 114,1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , в якому просив суд визнати недійсною додаткову угоду від 29 червня 2017 року № 3 до договору про спільну діяльність від 30 квітня 2007 року. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2020 року у складі судді Божко В. В. заяву ФОП ОСОБА_2 задоволено. Забезпечено позов шляхом заборони відчуження нежитлових приміщень № «9-19», площею 15,7 кв. м, № «9-20», площею 79,4 кв. м, літ. «А-2» у будинку АДРЕСА_1 і шляхом заборони внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо цих приміщень на час до розгляду цього позову по суті. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2021 року у складі судді Божко В.В. клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_6 - адвоката Москаленко І. Б. задоволено. Провадження у справі за первісним позовом ФОП ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання дійсним правочину, визнання права власності на частину нежитлового (підвального) приміщення та визнання частково недійсними правочинів із скасуванням в цій частині рішень про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, визнання частково недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину, поновлення первісного стану Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 про визнання недійсною додаткової угоди від 29 червня 2017 року № 3 до договору про спільну діяльність від 30 квітня 2007 року закрито. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір виник між фізичними особами-підприємцями, які є сторонами договору про спільну діяльність і стосується невиконання укладеної між ними додаткової угоди до договору про спільну діяльність та відноситься до юрисдикції господарських судів, тому справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2020 року - без змін. Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Київського районного суду м. Харкова. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ФОП ОСОБА_2 заявлено позовні вимоги як щодо договірних правовідносин з приводу господарської діяльності до фізичних осіб-підприємців, так і щодо оспорення права власності на майно, набутого фізичною особою в порядку спадкування. Позивач визначила відповідачами, як фізичних осіб-підприємців так і фізичних осіб, між якими наявний спір про цивільне право, а саме право власності на нерухоме майно. Тому відсутні правові підстави для закриття провадження у справі. Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2020 року про забезпечення позову, вказав про те, що висновок суду першої інстанції щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження спірного нерухомого майна, є обґрунтованим та правомірним, оскільки провадження у справі триває та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Москаленко І. Б., надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року, просить її скасувати та закрити провадження у цій справі. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2025 рокусправу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник вказує на неврахування судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2021 року у справі № 199/6042/19. В обґрунтування касаційної скарги заявник вказав, що спір виник між фізичними особами-підприємцями, які були сторонами договору про спільну діяльність, щодо права власності позивача, як фізичної особи-підприємця на новостворене за договором про спільну діяльність нерухоме майно. Спір стосується питання невиконання укладеної між ними додаткової угоди до договору про спільну діяльність, тобто між учасниками договору про спільну діяльність існують господарські правовідносини. Отже, спір між юридичними особами про визнання права власності на підставі договору про спільну діяльність має розглядатися за правилами господарського судочинства. Доводи касаційної скарги стосуються лише порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права при скасуванні ухвали суду першої інстанції від 07 квітня 2021 року про закриття провадження у справі, разом з тим касаційна скарга не містить доводів у частині вирішення апеляційним судом питання про забезпечення позову, тому у цій частині постанова апеляційного суду у касаційному порядку не переглядається. Позиція інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України. Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, атакож у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги у частині вирішення питання про закриття провадження у справі, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане зпозбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського йадміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням уКонституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожен із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Згідно з частиною першою статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин. Водночас відповідно до частини другої статті 4 ГПК Україниюридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, атакож для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає звідповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (постанова Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 371/456/24). При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Згідно з частинами першою, другою статті 3 ГК України (тут і надалі, чинного на час виникнення спірних правовідносин) під господарською діяльністюу цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, єпідприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Частиною першою статті 128 ГК України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Вказані правові висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18. Відповідно до частини першої статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням. Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України). Отже, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, тому і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 вказано, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації ФОП така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною у справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації ФОП вона виступає в такому статусі у всіх правовідносинах. Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 25 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 та від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 дійшла висновків про належність спорів до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору. ФОП ОСОБА_2 у первісному позові посилалася на те, що згідно з додатковою угодою від 29 червня 2017 року № 3, укладеною між нею, ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , до договору про спільну діяльність по виконанню будівельних робіт від 30 квітня 2007 року, фізичними особами-підприємцями здійснено перерозподіл побудованих ними приміщень у будинку АДРЕСА_1 та вирішено припинити з ФОП ОСОБА_7 договір про спільну діяльність по виконанню будівельних робіт від 30 квітня 2007 року, у зв`язку з його смертю. Разом з тим ФОП ОСОБА_2 вказувала, що ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 ухиляються від нотаріального посвідчення зазначеної додаткової угоди від 29 червня 2017 року №

3. Ураховуючи викладене, апеляційний суд не звернув уваги на те, що ФОП ОСОБА_2 відповідно до додаткової угоди від 29 червня 2017 року № 3, яку вона просить визнати дійсною, діяла, як суб`єкт господарювання, тобто зміст правовідносин сторін у вказаному правочині свідчить про те, що вони виникли з господарського договору між суб`єктами господарської діяльності (фізичними особами-підприємцями). Отже, суд першої інстанції закриваючи провадження у справі у частині вирішення первісних позовних вимог ФОП ОСОБА_2 про визнання дійсною додаткової угоди від 29 червня 2017 року № 3, дійшов правильного висновку про те, що спір у цій частині має господарсько-правову природу, оскільки виник у контексті здійснення підприємницької діяльності суб`єктами господарювання. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що первісний позов ФОП ОСОБА_2 у частині вимог до ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 про визнання дійсною додаткової угоди від 29 червня 2017 року № 3 до договору про спільну діяльність по виконанню будівельних робіт від 30 квітня 2007 року, підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки стосується невиконання юридичними особами укладеної ними відповідної додаткової угоди. Отже, постанова апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі у частині первісного позову ФОП ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 про визнання дійсною додаткової угоди від 29 червня 2017 року № 3, підлягає скасуванню із залишенням у цій частині у силі судового рішення суду першої інстанції. В іншій частині щодо вирішення питання про закриття провадження у справі у частині вимог первісного позову до фізичних осіб і вимог зустрічного позову постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін, з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови від 23 листопада 2021 року в справі № 641/5523/19, від 08 червня 2022 року в справі № 362/643/21, від 12 жовтня 2022 року в справі №183/4196/21). Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що у частині первісного позову ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 спір виник з фізичними особами щодо права власності на спірне нерухоме майно. При вирішенні вказаних позовних вимог визначальним є спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому одною із сторін є фізичні особи, з якими у позивача за первісним позовоміснує спір про цивільне право, а саме щодо права власності на нерухоме майно, тобто такі правовідносини відносяться до цивільно-правових і підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що зустрічний позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 про визнання недійсною додаткової угоди від 29 червня 2017 року № 3 до договору про спільну діяльність також стосується цивільно-правових відносин цих сторін, оскільки виник між позивачем за зустрічним позовом, як фізичною особою, з відповідачами щодо права на спірне нерухоме майно. Апеляційним судом враховано, що ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, щодо яких ним подано зустрічний позов, не виступав, як суб`єкт господарювання, не був стороною оспорюваної додаткової угоди, якою, на думку ОСОБА_1 , порушено його право власності на спірне нерухоме майно, тому зустрічний позов підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Ураховуючи викладене, постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін у частині скасування ухвали суду першої інстанції та направлення для продовження розгляду до суду першої інстанції справи щодо вирішення первісного позову ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності на частину нежитлового (підвального) приміщення, визнання частково недійсними правочинів із скасуванням у цій частині рішень про їх реєстрацію, визнання частково недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину, поновлення первісного стану Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 про визнання недійсною додаткової угоди до договору про спільну діяльність. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що постанова апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі за первісним позовом ФОП ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 про визнання дійсною додаткової угоди від 29 червня 2017 року № 3, підлягає скасуванню із залишенням у цій частині у силі судового рішення суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції у частині закриття провадження у справі за первісним позовом ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 підлягає залишенню без змін. Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Москаленко Ірина Борисівна, задовольнити частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року про скасування ухвали Київського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2021 року про закриття провадження у справі за первісним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання дійсною додаткової угоди від 29 червня 2017 року № 3 скасувати й залишити в силі в цій частині ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2021 року. Постанову Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року про скасування ухвали Київського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2021 року у частині закриття провадження у справі за первісним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та зустрічним позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий І. М. Фаловська Судді В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік