Постанова КЦС ВС № 127/29963/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2025 року м. Київ справа № 127/29963/24 провадження № 61-7293св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Ситнік О. М. суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Путіліна Євгена Вікторовича на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2025 року ОСОБА_2 , Ковальчука О. В., ОСОБА_3 у справі за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2025 року заступник керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та стороні відповідача, -ОСОБА_5 , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Позов мотивований тим, що земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:01:009:0076 та 0510100000:01:009:0077 певний час існували як єдина земельна ділянка на вул. Айвазовського у м. Вінниці площею 10 937,45 кв. м з кадастровим номером 0510100000:01:009:0075, яка за рішенням Вінницької міської ради народних депутатів від 01 лютого 1996 року № 87 була вилучена з постійного користування Закритого акціонерного товариства «РБУ-1» та передана Малому приватному підприємству «Проксен» (Товариству з обмеженою відповідальністю «Проксен») у постійне користування для виробничих потреб на підставі державного акта про право постійного користування ІІ-ВН № 001962 від 14 лютого 1996 року. Вказана юридична особа була припинена згідно з постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2014 року (набрання законної сили 16 квітня 2015 року) в справі № 802/3208/14. 18 грудня 2019 року земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:01:009:0075 зареєстрована на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в натурі (на місцевості) від 09 листопада 2019 року. 28 грудня 2019 року на підставі заяви ОСОБА_5 та доданих до неї документів державним реєстратором виконавчого комітету Вінницької міської ради Вінницької області за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 0510100000:01:009:0075 загальною площею 1,0950 га під індексним номером 50571032, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2003316605101. В процесі перевірки прокурором було встановлено, що подані ОСОБА_5 документи для державної реєстрації права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 0510100000:01:009:0075, а саме: державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №319114, виданий Вінницьким районним відділом земельних ресурсів від 10 грудня 2003 року; уточнююча довідка № НВ-0518015322019, видана 18 грудня 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, не приймалися та не видавалися компетентними органами. Крім того, за інформацією приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Білозерацької О. Ю. (лист від 14 червня 2024 року № 303/01-16) нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 травня 2003 року за реєстровим № 1533 на бланку № ААК 632589, за яким у власність ОСОБА_5 перейшла земельна ділянка площею 1,0950 га на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, не здійснювалося та за вказаним реєстровим № 1533 посвідчено інший правочин. За інформацією Вінницької міської ради (лист від 10 лютого 2023 року № 01/00/011/7932) спірна земельна ділянка станом на дату, зазначену в державному акті на право приватної власності серії ЯА № 319114 від 10 грудня 2003 року на ім`я ОСОБА_5 , перебувала у межах м. Вінниці. ОСОБА_5 після оформлення права власності на вказану земельну ділянку, кадастровий номер 0510100000:01:009:0075, звернувся за виготовленням технічної документації з землеустрою щодо її поділу на дві окремі земельної ділянки площами по 0,5475 га кожна. Після поділу цієї земельної ділянки на дві нові з кадастровими номерами 0510100000:01:009:0076 та 0510100000:01:009:0077 ОСОБА_5 16 січня 2020 року зареєстрував за собою право власності на новостворені об`єкти нерухомого майна, а 07 лютого 2020 року уклав з ОСОБА_4 договори купівлі-продажу за реєстровими № 288 та № 289, за якими відчужив на користь останньої ці дві земельні ділянки. Земельна ділянка комунальної власності з кадастровим номером 0510100000:01:009:0075 на АДРЕСА_1 , яка в подальшому була поділена на дві окремі ділянки, вибула із власності територіальної громади м. Вінниці всупереч її волі та з порушення норм законодавства, оскільки реєстрація права власності на вказану земельну ділянку була вчинена на підставі неіснуючих документів та за відсутності рішення органу місцевого самоврядування, а згодом перейшла до нового власника як добросовісного набувача. Прокурор просив витребувати у ОСОБА_4 у комунальну власність Вінницької міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:009:0076 площею 0,5475 га та земельну ділянку 0510100000:01:009:0077 площею 0,5475 га. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 10 березня 2025 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області позов задоволено. Витребувано в ОСОБА_4 на користь Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради земельні ділянки з кадастровими номерами: 0510100000:01:009:0076 та 0510100000:01:009:0077, площею 0,5475 га та 0,5475 га відповідно. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Суд першої інстанції керувався тим, що реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:009:0075, яка в подальшому поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами: 0510100000:01:009:0076, 0510100000:01:009:0077, була вчинена на підставі неіснуючих документів та за відсутності рішення органу місцевого самоврядування, тому спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади без вираження її волі. Відчуження спірного майна без волевиявлення Вінницької міської ради, яка представляє інтереси Вінницької територіальної громади, на підставі неіснуючих документів, витребування такого майна на користь законного власника від останнього набувача - ОСОБА_4 є пропорційним втручанням у право власності останньої, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. Підстав вважати, що витребування земельних ділянок є «надмірним тягарем» для ОСОБА_4 , немає. Апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2025 року подав ОСОБА_6 15 квітня 2025 року ухвалою Вінницького апеляційного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі в справі, - ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2025 року. 29 травня 2025 року ухвалою Вінницького апеляційного суду провадження у справі за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_1 закрито. Ухвала мотивована тим, що спір стосується витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача - ОСОБА_4 , яка придбала їх у ОСОБА_5 - особи, яка не мала права їх відчужувати через незаконність набуття права власності на підставі неіснуючих документів. Земельні ділянки є власністю територіальної громади м. Вінниці та вибули з володіння поза волею власника (територіальної громади), інтереси якої представляє Вінницька міська рада. ОСОБА_1 , подаючи апеляційну скаргу як особа, яка не брала участі в розгляді справи, та висуваючи вимогу скасувати судове рішення й відмовити в позові, вказує, що його права порушені ухваленим у справі рішенням, оскільки він є іпотекодержателем земельних ділянок, які були передані в іпотеку відповідачкою ОСОБА_5 на забезпечення виконання нею зобов`язань за договором позики, відповідно до якого він позичив їй грошові кошти в розмірі 100 000,00 доларів. На підтвердження своїх доводів надав копію договору позики від 11 березня 2024 року, копію договору іпотеки від 11 березня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (іпотекодавець), згідно з яким на забезпечення повного виконання грошових зобов`язань за договором позики ОСОБА_4 передала ОСОБА_1 в іпотеку земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:009:0076 площею 0,5475 га та земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:009:0077 площею 0,5475 га. Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Майструк В. І., зареєстрований в реєстрі за № 365 та одночасно нотаріусом накладена заборона на відчуження предметів іпотеки до припинення договору іпотеки. Апеляційний суд виснував, що права ОСОБА_1 як іпотекодержателя не порушені рішенням про витребування майна від ОСОБА_4 , ухваленим у цій справі, оскільки Законом України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV(далі - Закон про іпотеку) не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку, тому такі підстави не припиняють основне зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки.Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2025 року підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України. Короткий зміст вимог касаційної скарги 04 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Путілін Є. В.засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2025 року, в якій просить її скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що права ОСОБА_1 оскаржуваним судовим рішенням про витребування земельних ділянок у ОСОБА_4 не порушено, є помилковим. Рішення суду про витребування майна є підставою вчинення реєстраційних дій щодо реєстрації за Вінницькою міською радою права власності на вказане майно (земельну ділянку). У ОСОБА_1 буде відсутнім право звернути стягнення на предмет іпотеки. Тобто рішення суду першої інстанції безпосередньо порушує права ОСОБА_1 як іпотекодержателя спірного майна. Судом не враховані висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 02 липня 2019 року в справі № 916/3006/17, від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17, від 21 червня 2022 року в справі № 461/7329/19, від 01 березня 2023 року в справі № 752/7895/19, від 07 травня 2025 року в справі № 761/2397/21, про те, що якщо іпотекодавець вважає порушеними свої права на предмет іпотеки він може вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення; пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою відмови в позові; щодо наслідків витребування майна. Позиція інших учасників справи У відзивах на касаційну скаргу перший заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області та Вінницька міська рада зазначають, що права ОСОБА_1 як іпотекодержателя не порушені рішенням про витребування майна від ОСОБА_4 , ухваленим у цій справі, оскільки Законом про іпотеку не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку, тому такі підстави не припиняють основне зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки. ОСОБА_6 не довів наявності обов`язкової його процесуальної співучасті та залучення до участі в справі як співвідповідача.

Позиція Верховного Суду Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України. Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзивів та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Реалізація конституційного права на оскарження судового рішення перебуває в залежності від положень процесуального закону. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України). У частині першій статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. У контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства особа, яка не брала участі у справі, може подати апеляційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про її права, свободи або про її обов`язки, тобто безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов`язки цієї осіб. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами. Судове рішення, оскаржуване незалученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Тобто у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. Водночас відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції витребувано в ОСОБА_4 на користь Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради земельні ділянки з кадастровими номерами: 0510100000:01:009:0076 та 0510100000:01:009:0077, площею 0,5475 га та 0,5475 га відповідно. Право на апеляційне оскарження цього рішення ОСОБА_7 обґрунтовував тим, що 11 березня 2024 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір позики на суму 100 000,00 доларів США і назабезпечення виконання зобов`язань за нимукладено договір іпотеки, предметом якого є земельні ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:009:0076 площею 0,5475 га та з кадастровим номером 0510100000:01:009:0077 площею 0,5475 га. Отже, він є іпотекодержателем земельних ділянок, які є предметом спору, проте не був залучений до участі в справі ні як співвідповідач, ні як третя особа. Оскільки його не було залучено всправі як належного відповідача, позов не підлягає задоволенню. Апеляційний суд закрив провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_8 , виснував про те, що суд першої інстанції не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 як іпотекодержателя. Верховний Суд погоджується з такими висновками. У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 02 липня 2019 року в справі № 916/3006/17, від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17, від 21 червня 2022 року в справі № 461/7329/19, від 01 березня 2023 року в справі № 752/7895/19, від 07 травня 2025 року в справі № 761/2397/21, про те, що якщо іпотекодавець вважає порушеними свої права на предмет іпотеки він може вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення; пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою відмови в позові; щодо наслідків витребування майна. Такі посилання є необґрунтованими. Відповідно до статті 1 Закону про іпотеку (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом; основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, що виникає з інших підстав, виконання якого забезпечено іпотекою. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина третя статті 3 Закону про іпотеку). Статтею 23 Закону про іпотеку визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися нерухомим майном. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна. За певних обставин іпотекодержатель може бути залучений до участі в справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. У цій справі матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи. Іпотекодержатель залежно від конкретних обставин справи може мати процесуальний інтерес у справі про перехід права власності на предмет іпотеки, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (статті 52, 53 ЦПК України). Такими обставинами є, зокрема: існування матеріально-правового зв`язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа, при обов`язковій відсутності спору про право з протилежною стороною у справі; можливість виникнення у майбутньому у третьої особи права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Суд залучає іпотекодержателя у справі про перехід права власності на предмет іпотеки, до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки іпотекодержателя. Схожі за змістом правові висновки містяться також у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 523/8641/15 (провадження 61-9085сво21). Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. У такому разі рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи. У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року в справі № 756/15538/15-ц зазначено, що витребування майна від добросовісного набувача не припиняє основне зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки. Враховуючи те, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалося, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про закриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції, зокрема правильно зазначив, що рішення суду про витребування майна від ОСОБА_4 не впливає на права і обов`язки ОСОБА_1 як іпотекодержателяз урахуванням того, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна. Заявник не довів, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права та інтереси. Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Стосовно доводів заявника про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові, необхідно зазначити таке. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача). Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача. На підставі статті 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати майно, за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, в останнього набувача, тобто в ОСОБА_4 , яка і є належним відповідачем. ОСОБА_6 не довів наявності обов`язкової його процесуальної співучасті в справі як співвідповідача. Доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Путіліна Євгена Вікторовича залишити без задоволення. УхвалуВінницького апеляційного суду від 29 травня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська