Ухвала КЦС ВС № 462/1147/21

У х в а л а Іменем України 15 грудня 2025 року м. Київ Справа № 462/1147/21 Провадження № 61-3761ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник) на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 28 березня 2024 року, постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року та додаткову постанову цього суду від 3 грудня 2024 року у справі за скаргою скаржника на протиправні дії та рішення приватної виконавиці виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни (далі - приватна виконавиця) у виконавчому провадженні (далі - ВП) № НОМЕР_3 за участю Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» (далі - ЛКП) як стягувача та в с т а н о в и в:

1. У березні 2024 року скаржник звернувся до суду зі скаргою, у якій просив: (1) визнати протиправними дії приватної виконавиці у ВП № НОМЕР_3 щодо неналежного виконання обов`язків, передбачених статтями 18, 28, 71, 74 Закону України «Про виконавче провадження»; (2-6) скасувати постанови приватної виконавиці у ВП № НОМЕР_3 про відкриття ВП від 6 березня 2024 року, про розмір мінімальних витрат ВП від 6 березня 2024 року, про стягнення зі скаржника основної винагороди від 6 березня 2024 року, про арешт коштів скаржника від 6 березня 2024 року, про визначення розміру додаткових витрат ВП від 6 березня 2024 року; (7) зобов`язати приватну виконавицю у ВП № НОМЕР_3 зняти арешт із банківських рахунків скаржника в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк», Акціонерному товаристві «А-Банк», Акціонерному товаристві «Ідея Банк»; (8) стягнути з приватної виконавиці на користь скаржника 14 822,69 грн незаконно стягнутих коштів. 2. 28 березня 2025 року Залізничний районний суд міста Львова постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у задоволенні скарги; стягнув зі скаржника на користь приватної виконавиці 1 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Мотивував так: (1) сторона ВП, яка добросовісно користується процесуальними правами, зобов`язана слідкувати за перебігом розгляду її заяви; (2) скаржник не надав доказів того, що приватна виконавицяпорушила вимоги закону, і що її виконавчі дії були неправомірними; (3) доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, а наведені скаржником обставини не підтвердилися під час судового розгляду скарги; (4) оцінивши подані докази понесених витрат, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, поведінку сторони під час розгляду справи, слід стягнути 1 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності. 3. 27 серпня 2024 року Львівський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції. Мотивував так: (1) приватна виконавиця виконувала рішення суду про солідарне стягнення зі скаржника, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ЛКП 10 947,11 грн боргу і 1 897,84 грн судового збору; (2) виконання скаржником солідарного обов`язку у повному обсязі припинило обов`язок решти солідарних боржників перед ЛКП. Скаржник виконав солідарний обов`язок, а тому має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці за вирахуванням тієї, яка припала на нього; (3) права скаржника приватна виконавиця не порушила, бо відповідальність боржників за рішенням суду, яке перебувало у неї на виконанні, є солідарною. 4. 3 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд прийняв додаткову постанову, згідно з якою стягнув зі скаржника на користь приватної виконавиці 1 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Мотивував тим, що, враховуючи наведені обґрунтування розміру таких витрат, складність справи, час, затрачений адвокатом, обсяг наданих ним послуг, а також заперечення скаржника проти ухвалення додаткового судового рішення, слід стягнути зі скаржника на користь приватної виконавиці 1 000,00 грн зазначених витрат. 5. 20 березня 2025 року скаржник подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Просив скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення скарги на дії та рішення приватної виконавиці. Мотивував так: (1) суди обох інстанцій проігнорували наявну в матеріалах справи квитанцію про добровільну сплату до відкриття ВП на користь ЛКП 2 568,99 грн частки боргу скаржника. Приватна виконавиця всупереч цьому стягнула зі скаржника весь борг перед ЛКП. Тобто після закінчення ВП скаржник фактично сплатив 6/5 частки заборгованості; (2) приватна виконавиця порушила вимоги статей 28 і 71 Закону України «Про виконавче провадження»; (3) суди проігнорували довід скаржника про те, що адвокат приватної виконавиці не міг витрати 10 годин на підготовку заперечень на скаргу; (4) суди неправильно застосували Закон України «Про виконавче провадження» щодо добровільного виконання рішення суду про стягнення заборгованості; (5) виконавчий збір не можна було стягувати зі скаржника, який виконав рішення суду першої інстанції про стягнення боргу (сплатив його частку) до того, як приватна виконавиця винесла постанову про відкриття ВП; (6) суди першої й апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 369/8665/17. 6. 5 червня 2025 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив без руху касаційну скаргу та встановив для усунення її недоліків десятиденний строк з дня вручення тієї ухвали. Скаржник мав додатково обґрунтувати поважність причини пропуску строку на касаційне оскарження та необхідності його поновлення, вказати про наявність або відсутність у нього електронного кабінету. 7. 21 липня 2025 року скаржник надіслав до Верховного Суду оновлену касаційну скаргу. Вказав про наявність у нього електронного кабінету та про причини пропуску строку на касаційне оскарження. Зокрема зазначив, що пропустив його через повернення вперше поданої касаційної скарги з підстав, не передбачених законодавством. 7.1. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). 7.2. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України). 7.3. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу (частина третя статті 390 ЦПК України). 7.4. З огляду на аргументи скаржника строк на касаційне оскарження слід поновити.

8. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника немає. (1) Щодо оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

9. Скаржник вважав протиправними дії приватної виконавиці у ВП № НОМЕР_3, а постанови про відкриття цього ВП, про розмір мінімальних витрат ВП, про стягнення зі скаржника основної винагороди, про арешт коштів скаржника та про визначення розміру додаткових витрат ВП - незаконними. Доводив, зокрема, те, що внаслідок неврахування приватною виконавицею добровільного погашення скаржником частини боргу вона стягнула з нього надлишкові кошти. Суди попередніх інстанцій з аргументами скаржника не погодилися. Він оскаржив їхні рішення у касаційному порядку. Проте Верховний Суд вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а висновки судів - вочевидь правильними.

10. Солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

11. У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором (частини перша - четверта статті 543 ЦК України).

12. Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці (стаття 544 ЦК України).

13. З огляду на зазначені приписи солідарний обов`язок передбачає, що кожен із солідарних боржників несе відповідальність перед кредитором (стягувачем) за виконання зобов`язання в повному обсязі, а не в межах частки, яка припадає на нього. До моменту виконання зобов`язання, зокрема до моменту погашення боргу одним із солідарних боржників, кожен солідарний боржник залишається зобов`язаним перед кредитором на повну суму боргу, визначену судовим рішенням. З метою врегулювання майнових відносин між солідарними боржниками та задля збалансування їхніх інтересів боржник, який виконав солідарний обов`язок, набуває право зворотної (регресної) вимоги до інших солідарних боржників у рівній частці (якщо інше не встановлено договором або законом) за вирахуванням тієї, яка припала на цього боржника, і яку він погасив разом з іншою частиною боргу.

14. У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним (частина друга статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»).

15. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону України «Про виконавче провадження»).

16. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (частина перша, абзац перший частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

17. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей (пункт 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

18. Сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (абзац перший частини четвертої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження»).

19. За змістом Закону України «Про виконавче провадження» й Інструкціїз організації примусового виконання рішень виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження», зокрема стягнуті з боржника суми зарахувати на рахунки для обліку депозитних сум і їхньої виплати стягувачам з розподілом відповідно до вимог статті 45 Закону України «Про виконавче провадження». Парламент допустив добровільне виконання рішення повністю або часткового, зобов`язавши боржника письмово повідомити про це виконавця (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 761/34260/13-ц).

20. Виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).

21. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (стаття 447-1 ЦПК України).

22. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).

23. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини: - 15 грудня 2021 року Залізничний районний суд міста Львова ухвалив рішення у справі № 462/1147/21, згідно з яким стягнув солідарно зі скаржника, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ЛКП 10 947,11 грн боргу за спожиту теплову енергію та 1 897,84 грн судового збору; - 24 жовтня 2023 року цей суд видав виконавчий лист, виконання якого здійснювала приватна виконавиця після пред'явлення його до виконання на підставі заяви ЛКП; - 6 березня 2024 року приватна виконавиця винесла постанови про відкриття ВП з примусового виконання зазначеного виконавчого документа про стягнення зі скаржника 1 284,49 грн основної винагороди, про розмір мінімальних витрат ВП, які становлять 219,66 грн, про арешт коштів скаржника, яку приватна виконавиця надіслала на виконання банківським установам; - 7 березня 2024 року приватна виконавиця надіслала Акціонерному товариству «Ідея Банк» платіжну вимогу для списання коштів з рахунку скаржника НОМЕР_1 ; - 8 березня 2024 року зазначений банк перерахував на депозитний рахунок приватної виконавиці 5 390,67 грн з рахунку скаржника; - згідно з платіжними інструкціями № 14367, № 14368, від 8 березня 2024 року приватна виконавиця перерахувала ЛКП 1 897,84 грн судового збору та 2 372,55 грн заборгованості відповідно; - згідно з платіжною інструкцією № 14369 від 8 березня 2024 року приватна виконавиця перерахувала 693,25 грн витрат ВП і 427,03 грн її основної винагороди; - 8 березня 2024 року приватна виконавиця винесла постанову про визначення розміру додаткових витрат ВП у сумі 473,59 грн; - 12 березня 2024 року приватна виконавиця винесла постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних і постанову про виправлення помилки у процесуальному документі, згідно з якими внесла виправлення до автоматизованої системи ВП і винесених процесуальних документів (виправила описку із «судовий наказ» на «виконавчий лист»); - 21 березня 2024 року приватна виконавиця надіслала Акціонерному товариству «Ідея Банк» платіжну вимогу для списання коштів з рахунку скаржника НОМЕР_2 ; - 22 березня 2024 року зазначений банк перерахував на депозитний рахунок приватної виконавиці 9 432,02 грн з рахунку скаржника; - 21 березня 2024 року згідно з платіжною інструкцією № 14713 приватна виконавиця перерахувала на користь ЛКП 8 574,56 грн боргу; - 21 березня 2024 року згідно з платіжною інструкцією № 14713 приватна виконавиця перерахувала 857,46 грн її основної винагороди; - 21 березня 2024 року приватна виконавиця винесла постанову про закінчення ВП згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із стягненням зі скаржника на користь ЛКП 10 947,11 грн боргу, 1 897,84 грн судового збору, 1 284,49 грн основної винагороди приватної виконавиці та 693,25 грн витрат ВП.

24. Колегія суддів вважає, що з огляду на зазначені вище норми та встановлені судами першої й апеляційної інстанцій обставини приватна виконавиця діяла відповідно до закону та в межах її повноважень. Доводи скаржника про незаконність її дій є помилковими та не ґрунтуються на нормах законодавства щодо виконання судових рішень про стягнення боргу із солідарних боржників.

25. Верховний Суд критично оцінює доводи скаржника про те, що суди першої й апеляційної інстанцій не врахували наявну в матеріалах справи квитанцію про добровільну сплату скаржником до моменту відкриття ВП на користь ЛКП 2 568,99 грн як його частки боргу, а приватна виконавиця, незважаючи на цю обставину, стягнула зі скаржника повний розмір заборгованості за виконавчим листом, унаслідок чого він сплатив понад належну частку зобов`язання (6/5 заборгованості). Скаржник не надав доказів того, що він у письмовій формі до стягнення з нього відповідних сум повідомив приватну виконавицю про добровільне часткове виконання солідарного зобов`язання (див. частину четверту статті 19 Закону України «Про виконавче провадження»). За відсутності такого повідомлення приватна виконавиця діяла відповідно до змісту виконавчого листа. Скаржник також не враховує те, що з огляду на солідарний характер зобов`язання він як один із солідарних боржників ніс відповідальність перед ЛКП у межах усього зобов`язання до моменту його повного виконання, а не тільки у межах тієї частки, яка припадала на самого скаржника. Отже, стягнення з нього повного розміру заборгованості за виконавчим листом є правомірною дією. Те, що внаслідок цього скаржник є таким, що, так би мовити, перевиконав зобов`язання, дозволяло йому звернутися до стягувача з проханням про повернення надлишково сплачених коштів або про їхнє зарахування в рахунок майбутніх платежів. Крім того, виконання скаржником солідарного обов`язку в повному обсязі замість усіх боржників припинило їхній солідарний обов`язок перед стягувачем і надало скаржникові право на регресну вимогу до інших солідарних боржників на суму відповідних часток їхнього боргу.

26. Колегія суддів для оцінки загальної законності дій приватної виконавиці вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що вона порушила вимоги статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», не надіславши скаржникові копії деяких винесених у ВП постанов. Скаржник у скарзі підтвердив, що він отримав копію постанови про відкриття ВП і про стягнення з нього основної винагороди. Тому аргумент про ненадсилання інших постанов не зумовлює неправомірність стягнення зі скаржника боргу за виконавчим листом, зі змістом якого він був обізнаний.

27. Також суд відхиляє доводи про порушення приватною виконавицею вимог статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Ця стаття регулює порядок стягнення аліментів, тоді як у межах ВП № НОМЕР_3 приватна виконавиця стягувала борг за спожиту теплову енергію.

28. Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судами першої й апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 369/8665/17. У тій справі предметом судового розгляду була позовна вимога про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Тоді як у справі № 462/1147/21 скаржник у процедурі судового контролю поставив перед судами питання щодо правомірності дій приватної виконавиці під час виконання судового рішення про стягнення боргу. Спірні правовідносини у зазначених справах не є подібними за змістовим критерієм. Тому висновок, на який звернув увагу скаржник, не є застосовним у його справі.

29. Таким чином, суди першої й апеляційної інстанцій правильно виснували, що оскаржені рішення та дії приватна виконавиця прийняла і вчинила відповідно до закону, у межах її повноважень, а тому не порушила права скаржника.

30. Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

31. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

32. Витрати на правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їхньої вартості слід розподіляти за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично оплатила сторона, чи тільки має оплатити (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2023 року у справі № 316/1456/20, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 листопада 2023 року у справі № 205/7293/19, від 20 грудня 2023 року у справі № 753/2677/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року у справі № 756/11019/22).

33. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

34. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (див. додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

35. Приватна виконавиця просила суд стягнути на її користь 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дослідивши надані на підтвердження такого розміру докази та врахувавши заперечення скаржника, встановив, що складання заперечення на скаргу не потребувало аналізу великої кількості документів, а тому, виходячи з критеріїв співмірності адвокатських витрат, їхньої реальності та розумності, фінансового стану обох сторін, правильно виснував про стягнення лише 1 500,00 грн.

36. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).

37. Встановивши, що приватна виконавиця діяла відповідно до закону та в межах її повноважень, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні скарги скаржника. Крім того, стягнули витрати на правничу допомогу з урахуванням його заперечень і відповідно до критеріїв реальності таких витрат, їхньої розумності та співмірності зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на їхнє виконання, і їхнім обсягом. Таке застосування процесуальних норм є вочевидь правильним і не викликає розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення судами попередніх інстанцій норм права. Тому касаційну скаргу в частині оскарження ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 28 березня 2024 року та постанови Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року слід визнати необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження. (2) Щодо оскарження додаткової постанови апеляційного суду

38. Приватна виконавиця просила стягнути 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу за подання апеляційної скарги. Апеляційний суд відшкодував приватній виконавиці 1 000,00 грн таких витрат. Верховний Суд вважає цей висновок обґрунтованим. Апеляційний суд згідно з вимогами статті 137 ЦПК України правильно дослідив надані на підтвердження такого розміру докази, врахував заперечення скаржника та застосував критерії співмірності адвокатських витрат, їхньої реальності та розумності.

39. За змістом частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їхнього розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Принцип змагальності знайшов втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їхньої неспівмірності. Тому, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, слід оцінювати виключно ті обставини, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, вирішуючи це питання, суд має враховувати обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (див. додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

40. Застосовуючи критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності відповідного заперечення іншої сторони, яка вказує на неспівмірність витрат і наводить відповідне обґрунтування, за потреби - з наданням доказів невідповідності заявлених витрат відповідним критеріям (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 серпня 2021 року у справі № 520/5311/2020, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 7 серпня 2018 року у справі № 916/1283/17).

41. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

42. Беручи до уваги те, що Верховний Суд уже викладав у постановах висновки щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, про які йде мова у касаційній скарзі на додаткову постанову апеляційного суду, і останній у цій справі ухвалив судове рішення згідно з цими висновками, колегія суддів вважає цю скаргу необґрунтованою. Тому відмовляє у відкритті касаційного провадження в частині оскарження додаткової постанови. Керуючись статтями 260, 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд п о с т а н о в и в :

1. Відмовити у відкритті касаційного провадженняза касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 28 березня 2024 року, постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року та додаткову постанову цього суду від 3 грудня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на протиправні дії та рішення приватної виконавиці виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 за участю Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» як стягувача.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала цю скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко