Постанова Київський апеляційний суд № 760/24967/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________ Справа №760/24967/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/5362/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 грудня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року (суддя Усатова І.А.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: у серпні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором б/н від 1 червня 2017 року у розмірі 17 515,51грн та судовий збір у розмірі 1 921грн. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписав заяву б/н від 1 червня 2017 року, якою підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Позивач стверджував, що банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте відповідач порушив зобов`язання за кредитним договором, не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 15 серпня 2019 року становить 17 515,51грн та складається із заборгованості за тілом кредита - 8 803,55грн;заборгованості за простроченим тілом кредита - 2 764,12грн; нарахованої пені за прострочене зобов`язання - 3 887,58грн; нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн - 750грн, штрафу (фіксована частина) - 500грн, штрафу (відсоткова складова) - 810,26грн. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 22 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі представник АТ КБ «Приватбанк» - Сокуренко Н.В. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом всіх обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Представник позивача зазначає, що відповідач, підписавши заяву, погодився з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, він ознайомився та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були йому надані для ознайомлення в письмовому вигляді, що свідчить про укладення договору про надання банківських послуг. Представник позивача посилається на те, що зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: заяві позичальника, Умовах та правилах надання банківських послуг, Тарифах, тому висновки суду першої інстанції про недоведеність укладення між сторонами кредитного договору є помилковими. Представник позивача стверджує, що на підставі анкети-заяви відповідачу був відкритий картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку встановлений кредитний ліміт. В подальшому картка була перевипущена та відповідач отримав нові карти з подовженим строком дії, після отримання яких здійснив дії щодо проведення їх активації, користувався перевипущеними картами, а також отримував кредитні кошти, що підтверджується випискою по руху коштів. Представник позивача вважає, що суду першої інстанції надані первинні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за кредитним договором, надана виписка по карткових рахунках та розрахунок заборгованості, що є належними та допустимими доказами по справі, тому суд дійшов передчасних висновків про відмову у задоволенні позову, не врахував наданих доказів та звільнив відповідача від відповідальності за укладеним договором з формальних міркувань. Також представник позивача вважає, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. Представник позивача зазначає, що матеріалами справи доведено, що відповідач користувався кредитними коштами та здійснював погашення за наданим кредитом, однак суд безпідставно звільнив відповідача від сплати процентів за користування кредитними коштами. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 1 червня 2017 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якій погодився, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, розміщеними у рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Також відповідач зазначив, що ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення та погоджується з його умовами, екземпляр договору про надання банківських послуг погоджується отримати шляхом самостійного роздрукування з офіційного сайту банку та зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті банку. У вищезазначеній анкеті-заяві містяться персональні дані відповідача, контактна інформація, сімейний і майновий стан, дата та підпис. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 15 серпня 2019 року у відповідача наявна заборгованість у розмірі 17 515,51грн, яка складається із заборгованості за тілом кредита - 8 803,55грн; заборгованості за простроченим тілом кредита - 2 764,12грн; нарахованої пені за прострочене зобов`язання - 3 887,58грн; нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн - 750грн, штрафу (фіксована частина) - 500грн, штрафу (відсоткова складова) - 810,26грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження укладення кредитного договору з відповідачем, видачі банком кредиту та його розміру, доказів видачі кредитної картки та розміру кредитного ліміту, встановленого на картку, а також погодженого сторонами тарифу. Також суд зазначив, що з наданих суду документів не вбачається, яке саме рішення прийняв банк за анкетою-заявою відповідача, чи відкрито поточний рахунок відповідачу, чи користувався відповідач кредитними коштами, а наданий розрахунок заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу. Крім того у рішенні суд зазначив, що не приймає надані позивачем 22 січня 2021 року докази, оскільки вони подані з порушенням строків, визначених у статті 83 ЦПК України. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне. Згідно з частиною четвертою статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною першою статті 207 ЦК України (редакція якої діяла на момент укладення договору) передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Аналіз вказаних норм свідчить, що істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, порядок його повернення, розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, у даному випадку ПриватБанком. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. У підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду першої інстанції копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 1 червня 2017 року, підписану ОСОБА_1 , витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, розрахунок заборгованості та копію паспорта ОСОБА_1 . Однак, в анкеті-заяві від 1 червня 2017 року, яка підписана ОСОБА_1 , не зазначено про намір укласти кредитний договір, не визначений розмір кредитного ліміту, назву картки, яку просить видати ОСОБА_1 , розмір процентів, які погодили сторони кредитного договору, як плату за користування кредитними коштами, розмір відповідальності за невиконання зобов`язань. Надані суду Тарифи не містять підпису ОСОБА_1 , , а також дати їх прийняття. Також суду не було надано доказів, яка саме кредитна картка була видана відповідачу та який кредитний ліміт був на ній встановлений. Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для висновку, що між сторонами був укладений саме кредитний договір та погоджені всі істотні умови кредитного договору, а надана анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані Тарифи, Умови та Правила надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент підписання відповідачем анкети-заяви взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України , оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про надання кредиту та сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів, надані банком Тарифи та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачекю кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Такі висновки відповідають правовій позиції, зазначеній у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 3 липня 2019 року. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді істотні умови кредитного договору, у тому числі ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені та штрафів за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом, пені та штрафів. Також колегія суддів погоджується з висновком суду, що позивачем не надано доказів того, що відповідачу була видана кредитна картка, встановлений кредитний ліміт, що відповідач користувався кредитними коштами банку та має заборгованість у розмірі, визначеному позивачем. У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 381/1647/21 вказано, що «кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором». Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК Українипередбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України). Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (зокрема, постанова від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16). Звертаючись до суду з даним позовом, позивач не надав виписки з рахунку, відкритого на ім`я відповідача, а також докази видачі кредитних карток. Доводи апеляційної скарги, що суду першої інстанції були надані всі належні документи, які підтверджують видачу кредиту, користування відповідачем кредитом, які не були враховані судом, колегія суддів вважає необґрунтованими. З матеріалів справи вбачається, що провадження у даній справі було відкрито ухвалою судді від 4 грудня 2019 року, в якій ухвалою від 23 квітня 2020 року виправлені допущенні описки, розгляд справи призначено у спрощеному порядку без виклику учасників справи. 22 січня 2021 року представник позивача Савіхіна А.М. направила до суду першої інстанції клопотання про долучення письмових доказів до матеріалів справи, зокрема, виписку по картковому рахунку, довідку про зміну умов кредитування, довідку про видані картки ОСОБА_1 , клопотання про огляд веб-сайту банку, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, внутрішньобанківський наказ про затвердження Умов та правил надання банківських послуг. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. У позовній заяві не було зазначено, що позивач позбавлений можливості подати докази до суду першої інстанці. У клопотанні від 22 січня 2021 року не наведено обґрунтування неможливості подання зазначених у клопотанні доказів до суду у строки, визначенні статтею 83 ЦПК України, а також не міститься клопотання про поновлення строків подання доказів. За таких обставин, суд першої інстанції правомірно не прийняв надані 22 січня 2021 року докази до розгляду. Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтування незаконності не прийняття судом доказів у справі. Також апеляційна скарга не містить клопотання про прийняття апеляційним судом наданих суду першої інстанції з порушенням строків доказів. За правилами ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У постанові Верховного Суду від 3 травня 2022 року у справі № 363/4124/15 зазначено, що відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя). Аналіз зазначених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від особи, яка подає такий доказ, тягар доведення яких покладений на учасника справи. У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц зазначено, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Оскільки представником позивача у апеляційній скарзі не зазначено, з яких підстав суду першої інстанції докази були надані з порушенням строків, а також не обґрунтовано незаконність не прийняття судом наданих доказів, колегія суддів не вбачає правових підстав для прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду. Посилання в апеляційній скарзі на розрахунок заборгованості, як на доказ у підтвердження позовних вимог, колегія суддів вважає безпідставними. Верховний Суд у справі № 464/3214/16 зазначив, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, тоді як саме виписки за рахунками позичальника можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, тобто слугувати підтвердженням правильності проведених стороною в такому розрахунку арифметичних дій. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони погодили у письмовому вигляді істотні умови кредитного договору, ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, позивачем не доведено видачу відповідачу кредитних коштів та користування відповідачем кредитними коштами, а також наявність заборгованості, про стягнення якої просить позивач у позовній заяві. Посилання у апеляційній скарзі на те, що відповідач не висловив заперечень проти заявлених позовних вимог, не може бути беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог, так як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК), а відсутність заперечень відповідача проти позовних вимог, не позбавляє позивача обов`язку надати докази у підтвердження своїх позовних вимог. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Відповідно до статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук