Постанова Тернопільський апеляційний суд № 524/3654/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/3654/25Головуючий у 1-й інстанції Сташків Н.Б. Провадження № 22-ц/817/1137/25 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 грудня 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення сторін цивільну справу №524/3654/25 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 29 серпня 2025 року, ухвалене суддею Сташківим Н.Б., дати складення повного тексту не зазначено, у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В: В березні 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до Автозаводського районного суду м.Кременчука з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовує тим, що 11 червня 2024 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_2 було укладено в електронній формі кредитний договір №143192. Свої обов`язки за даним кредитним договором відповідачка належним чином не виконує, у зв`язку із чим у неї виникла заборгованість. На підставі договору факторингу №10102024 від 10 жовтня 2024 року, укладеного між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ФК «ЕЙС», останньому передано права вимоги до позичальників, зокрема до відповідачки у даній цивільній справі, на суму 31918.23 грн, з яких: 18750.00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12367.23 грн - сума заборгованості за відсотками; 801.00 грн - комісія за кредитним договором. У зв`язку із наведеним позивач просив суд стягнути з відповідачки зазначену суму заборгованості, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу. Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 29 серпня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором №143192 від 11 червня 2024 року в розмірі 1721.91 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 130.57 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 377.30 грн. В задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі представник ТОВ «ФК «ЕЙС» Поляков О.В. просить скасувати вказане вище рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Не заперечуючи щодо встановлених судом обставин про укладення між позивачем та первісним кредитором спірного кредитного договору, апелянт вважає, що суд першої інстанції неналежним чином надав оцінку доказам у справі, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог. Зокрема зазначає, що до матеріалів справи долучено виписку з особового рахунку боржника, яка є належним та допустимим доказом відповідно до статті 77 ЦПК України, яка містить всі необхідні реквізити, включаючи підпис та печатку уповноваженої особи та печатку, що підтверджує її автентичність та відповідність вимогам чинного законодавства. Вказує, що сума заборгованості, зазначена у виписці, не є результатом нарахувань, здійснених позивачем, однак вона відображає фактичний обсяг боргових зобов`язань, які були нараховані попередніми кредиторами та за якими Позивач набув право вимоги в порядку, передбаченому статтею 516 ЦК України. Також зазначає, що при укладенні Кредитного договору №143192 від 11 червня 2024 року позичальник погодився з умовами, визначеними в п.2.5 цього Договору, та зобов`язався сплатити Кредитодавцю комісію за надання кредиту у розмірі 20.00% від суми кредиту, тобто останній повністю усвідомлював та прийняв на себе всі зобов`язання, передбачені Кредитним договором. Крім того, відповідно до п.2.2.1Договору Сторони погодили, що частина суми кредитних коштів зараховується як погашення суми боргу існуючого кредитного зобов`язання між сторонами (взаємозалік). Зазначене зумовлено тим, що на момент укладення Договору у Позичальника існувала непогашена заборгованість за попереднім кредитним договором №139471 від 07 травня 2024 року (далі - «Попередній договір»). Таким чином, частина грошових зобов`язань Кредитодавця за новим договором, за погодженням сторін, виконані шляхом проведення погашення існуючого, на день підписання Договору, кредитних зобов`язань Позичальника перед ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС». Апелянт вважає, що судом першої інстанції не враховано той факт, що із наданої відповідачці суми кредиту, 14154.11 грн зараховано для погашення заборгованості за раніше укладеним кредитним договором, а тому враховуючи наведені умови кредитного договору, дані кошти фактично не перераховувались Відповідачці, у зв`язку з чим твердження суду про необхідність надання доказів їх перерахування є безпідставними. Відзиву на апеляційну скаргу до Тернопільського апеляційного суду не надходило. Частиною 1 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено наступні обставини. 11 червня 2024 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_2 за допомогою електронного підпису (одноразового ідентифікатора d8e72286) було укладено договір про надання споживчого кредиту № 143192 (а.с.36-39), за умовами якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 18750.00 грн строком на 126 днів. Відповідно до п.2.2.1 сума кредиту надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: - у розмірі 14154.11 грн для погашення заборгованості Позичальника за договором про споживчий кредит №139471 від 07 травня 2024 року, укладеним з Кредитодавцем; - у розмірі 84589.00 грн на рахунок позичальника № НОМЕР_1 у національній валюті; - у розмірі 3750.00 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 Договору. Згідно з п.2.5 комісія за надання кредиту складає 3750.00 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення Договору за ставкою 20.00 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту. Згідно з п.2.3 Договору, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 300% річних. Згідно п.2.7.1 Договору стандартна процентна ставка становить 0.6826% в день. Орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 7001.60 % річних (п.2.8), орієнтовна загальна вартість кредиту складає 34876.23 грн (п.2.9). Можливість укладення кредитного договору в електронній формі передбачена п.3.1 самого договору (а.с.37, зворот). Разом з Договором ОСОБА_2 підписала також Графік платежів за кредитним договором (а.с.39, зворот) та Паспорт споживчого кредиту (а.с.40-41), який містить умови, аналогічні викладеним у Кредитному договорі. Згідно з витребуваною судом випискою АТ КБ «Приватбанк» за період з 11 червня 2024 року - 16 червня 2024 року, на картковий рахунок ОСОБА_2 11 червня 2024 року здійснено зарахування коштів в сумі 845.89 грн, відповідно до п.2.2.1 Договору. Також згідно з довідкою №11 ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» повідомлено про успішність операцій згідно договору №1412/22-1 від 14 грудня 2022 року, укладеного з ТОВ «ФК «Контрактовий дім», зокрема, на ім`я ОСОБА_2 за кредитним договором № 143192 від 11 червня 2024 року на суму 845.89 грн на картку № НОМЕР_2 (а.с.17). 10 жовтня 2024 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено Договір факторингу №10102024 (а.с.60-62), відповідно до умов якого ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» відступило на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» права грошової вимоги до боржників, зокрема, до ОСОБА_2 , за кредитним договором №143192, що підтверджується витягом Додатку №1 до Договору факторингу №10102024 від 10 жовтня 2024 року Реєстр прав вимоги №2 (а.с.59). Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів перерахунку коштів на погашення попереднього кредитного договору №139471 в сумі 14154.11 грн, як і не надано самого договору, а в матеріалах справи є лише докази перерахунку відповідачу коштів на суму 845.87 грн. Також суд вважав безпідставним стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 3750.00 грн, оскільки в Договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які позивачем встановлена комісія. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке. Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Так, пунктами 5, 6, 12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин. Як встановлено судом та не оскаржується апелянтом, між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» як первісним кредитором та відповідачем склалися відносини споживчого кредитування; право вимоги за укладеним між ними кредитним договором 10 жовтня 2024 року за договором факторингу було передано позивачу. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, вірно зазначив, що оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, викладених у позовних вимогах, зокрема щодо надання відповідачу кредитних коштів саме у сумі 14154.11 грн, які, за твердженням позивача, були перераховані на погашення іншого кредитного договору за №139471 від 07 травня 2024 року, а перераховано відповідачу лише 845.89 грн, що підтверджується матеріалами справи, тому з останнього підлягає до стягнення саме вказана сума. Так, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч.2 ст.13 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.3 ст.13 ЦПК України). Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). З огляду на наведене вище, у колегії суддів відсутні підстави підстави вважати доведеною ту обставину про яку зазначає позивач, зокрема щодо виконання ним вимог п.2.2.1 спірного кредитного договору, в частині здійснення первісним кредитором перерахунку коштів на погашення іншого кредиту, який передбачений цим пунктом. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення комісії за надання кредиту. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15. Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі №677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц. З огляду на наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що положення кредитного договору щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору. Інші доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду. Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційний суд не знайшов підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, тому відсутні підстав для здійснення нового розподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України. Керуючись ст.ст.374, 375, 367, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» - залишити без задоволення. Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 29 серпня 2025 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді