Постанова 4811 № 457/142/25

Справа № 457/142/25 Головуючий у 1 інстанції: Василюк Т.В. Провадження № 22-ц/811/1251/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2025 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 21 лютого 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: У січні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Свеа Фінанс» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №Z06.00200.004054584 від 25.06.2018 року у розмірі 72912 грн. 46 коп. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 25.06.2018 року між акціонерним товариством (далі - АТ) «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №Z06.00200.004054584, відповідно до якого відповідачці на умовах строковості, платності та поворотності надано кредит в сумі 34300 грн. строком на 36 місяців зі сплатою 22% річних. Всупереч умов кредитного договору відповідачка не здійснила своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам у строк, вказаний в договорі, чим порушила взяті на себе договірні зобов`язання. 25.07.2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Свеа Фінанс» (попередня назва - «Росвен Інвест Україна») укладено договір факторингу №01.02-31/23, відповідно до розділу 2 якого, АТ «Ідея Банк» відступив свої права вимоги, а ТОВ «Свеа Фінанс» набуло право вимоги за первинним договором в розмірі заборгованостей боржників перед АТ «Ідея Банк», визначених у реєстрі боржників, у тому числі, право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед АТ «Ідея Банк» за договором №Z06.00200.004054584 від 25.06.2018 року. Відповідно до витягу з реєстру боржників №1 до договору факторингу, ТОВ «Свеа Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором у розмірі 72912 грн. 46 коп., з яких: 27292 грн. 36 коп. - заборгованість за основним боргом, 18764 грн. 58 коп. - заборгованість за процентами, 26855 грн. 52 коп. - заборгованість за іншими процентними платежами. Відповідачка заборгованість за кредитним договором не погасила, тому позивач просить стягнути таку в судовому порядку. Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 21 лютого 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором №Z06.00200.004054584 від 25.06.2018 року в розмірі 72912 грн. 46 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» 2422 грн. 40 коп. судового збору. Рішення суду оскаржила відповідач ОСОБА_1 , просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Свеа Фінанс» відмовити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликається на те, що її не було повідомлено про заміну кредитора, про таку заміну вона дізналась тільки тоді, коли отримала судову повістку, відповідно, обов`язку виконувати кредитне зобов`язання позивачу у неї не виникло. Відсутність обов`язку виконувати зобов`язання новому кредитору за відсутності повідомлення про заміну кредитора регламентується статтею 517 ЦК України. Зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, ствердив, що заборгованість за кредитом розрахована обґрунтовано, однак, не вказав, скільки нею було сплачено на погашення тіла кредиту, процентів та інших платежів. Надана позивачем довідка про розрахунок заборгованості не містить фінансово-математичних розрахунків, з яких би вбачалося, в які періоди виникла заборгованість вказана позивачем, що фактично позбавляє відповідача перевірити правильність розрахунку. Окрім того, вказує на те, що позивачем не доведено факт отримання відповідачем коштів на підставі укладеного договору в розмірі 34300 грн. та наявність заборгованості перед позивачем у визначеному розмірі. Стверджує, що згідно заяви на видачу готівки №4427039 від 25.06.2018 року вона отримала лише 30515 грн. Зауважує, що з наданих позивачем письмових доказів неможливо встановити, чи проценти за користування кредитними коштами стосовно ОСОБА_1 не нараховувались після закінчення строку дії договору, що є 25.06.2021 року, а із довідки-розрахунку сум заборгованості відповідача за кредитним договором не вбачається, за якою процентною ставкою розраховано заборгованість за процентами та за який період. Також, позивачем не доведено та не надано до позову виписку з рахунків обліку заборгованості, які є єдиним належним доказом фактичних операцій банку із зарахування та розподілу платежів за кредитом, нарахування процентів за користування кредитом та перенесення сум за основним боргом та процентами за користування кредитом на прострочку. Звертає увагу, що судом першої інстанції не враховано та не застосовано практику Верховного Суду щодо заборгованості по комісії. Вважає, що положення кредитного договору в частині сплати щомісячних платежів за додаткові послуги у вигляді комісії за обслуговування кредиту суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Цивільного кодексу України, тому до них мають бути застосовані наслідки нікчемності. Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу. Вважає, що з урахуванням нікчемності кредитного договору щодо нарахування та сплати комісії за обслуговування кредиту, кошти, які внесені відповідачем в рахунок погашення кредиту, повинні бути зараховані в погашення тіла кредиту. Наголошує, що згідно з правовою позицією Верховного Суду у постановах від 02 жовтня 2020 року у справі №911/19/19, від 15 листопада 2023 року у справі №204/5103/21, суд повинен з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок грунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суму нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 02.12.2025 року, є дата складення повного судового рішення - 12.12.2025 року. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Судом встановлено, що 25.06.2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 (позичальником) укладено кредитний договір №Z06.00200.004054584, відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого банк надав позичальнику грошові кошти на поточні потреби в сумі 34300 грн. строком на 36 місяців. Кредитним договором встановлені умови нарахування процентів і щомісячних платежів. Відповідно до вимог ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК. У відповідності до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлений договором. Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений строк повернення частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Отже відповідно до положень ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1050 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Таким чином, згідно з нормами ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється належним виконанням. Згідно зі ст.610 ЦК України, порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Положеннями ст.611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Установлено, що на виконання умов кредитного договору АТ «Ідея Банк» видало ОСОБА_1 34300 грн., з яких: 31324 грн. 20 коп. - кредит, а 2975 грн. 80 коп. на страхування, що було узгоджено між сторонами. Згідно з випискою по рахунку за період з 25.06.2018 року по 25.07.2023 року, відповідачка частково виконувала взяті на себе зобов`язання, проте, з порушенням умов договорів, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням або не в повному обсязі та/або не сплачуючи їх взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості. 25.07.2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Свеа Фінанс» (попередня назва - «Росвен Інвест Україна») укладено договір факторингу №01.02-31/23. Відповідно до розділу 2 цього договору, АТ «Ідея Банк» відступив свої права вимоги, а ТОВ «Свеа Фінанс» набуло права вимоги за первинними договорами в розмірі заборгованостей боржників перед АТ «Ідея Банк», визначених в реєстрі боржників. За цим договором факторингу, ТОВ «Свеа Фінас» відступлено права вимоги за заборгованостями ОСОБА_1 перед АТ «Ідея Банк» за кредитним договором №Z06.00200.004054584 від 25.06.2018 року. До договору факторингу №01.02-31/23 складено три реєстри боржників №№1, 2 і 3, кожен з яких є невід`ємними документами зазначеного договору. Ці реєстри боржників стосуються виключно прав вимоги ТОВ «Свеа Фінанс» до боржників з числа фізичних осіб (населення). На підтвердження вищенаведеної інформації позивачем надано копії першої і останньої сторінок з реєстрів боржників за кредитним договором №Z06.00200.004054584 від 25.06.2018 року на ім`я ОСОБА_1 . Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під уступку права грошової вимоги) одна сторона (клієнт) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (фактора) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника). Згідно зі ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідно до ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Таким чином, враховуючи встановлені у справі фактичні обставини щодо укладення між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Свеа Фінанс» договору факторингу №01.02-31/23, який у встановленому порядку не оспорювався та є чинним, а також приписи статті 204 ЦК України про презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, позивач ТОВ «Свеа Фінанс» вважається таким, що у встановленому законом порядку набув права вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором №Z06.00200.004054584 від 25.06.2018 року на тих самих умовах і в тому ж обсязі, які існували на момент переходу прав, а відтак, є належним кредитором у зобов`язанні. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 належним чином оформлені та документально підтверджені кредитні зобов`язання за кредитним договором №Z06.00200.004054584 від 25.06.2018 року, а також, що ТОВ «Свеа Фінанс» за дійсним договором факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023 року довело наявність у нього права на стягнення з відповідачки на свою користь заборгованості за цим кредитним договором у судовому порядку, оскільки всупереч умов кредитного договору відповідачка не здійснила своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам у строк, вказаний у договорі, чим суттєво порушила взяті на себе договірні зобов`язання. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 30.06.2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Таким чином, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17 (провадження №61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19). Із наданої позивачем виписки вбачається, що відповідач сплачувала основний борг за кредитом, погашала проценти та сплачувала комісію. Загалом, за період з 25.06.2018 року по 02.03.2020 року відповідачкою сплачено: 7204 грн. 90 коп. - на погашення основного боргу, 11806 грн. 62 коп. - процентів за користування кредитом та 20320 грн. 48 коп. - комісії за обслуговування кредиту. Враховучи сплачені відповідачкою кошти на виконання умов кредитного договору, колегія суддів не погоджується із фактичним розміром та складовими заборгованості за кредитним договором з наступних підстав. Так, згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором №Z06.00200.004054584 від 25.06.2018 року станом на дату подання позову, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Свеа Фінанс» складає: заборгованість за основним боргом - 27292 грн. 36 коп.; заборгованість за процентами - 18764 грн. 58 коп.; заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями - 26855 грн. 52 коп. Паспортом споживчого кредиту №Z06.00200.004054584 від 25.06.2018 року, передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту, яка складає 2,5% від початкової суми кредиту. Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту передбачена у відповідному графіку платежів по кредитному договору. Відповідно до п.1.11 договору №Z06.00200.004054584 від 25.06.2018 року, обслуговування кредиту банком включає в себе: надання інформації по рахунках позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо. Разом з тим, 10.06.2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення ч.ч.1, 2, 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набранням чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування»). Положеннями кредитного договору №Z06.00200.004054584 від 25.06.2018 року передбачено, що банк надавав позичальнику кредити на поточні потреби. Таким чином, з урахуванням п.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», зазначений кредитний договір відноситься до споживчого кредиту. Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак, вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. На виконання вимог п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанова правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п.8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 вказано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч.ч.1 та 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх із споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». Таким чином, включення банком до суми заборгованості за договором складової заборгованості за комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав, оскільки встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах. З урахуванням наведеного, встановлені положеннями кредитного договору №Z06.00200.004054584 від 25.06.2018 року про щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості, є нікчемними в силу закону. У даному випадку, апеляційний суд бере до уваги, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Однак, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, на вказані вище вимоги закону, правові висновки Верховного Суду і фактичні обставини справи належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про включення до загального розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №Z06.00200.004054584 від 25.06.2018 року суми комісій за обслуговування кредитів. Тому, у даному випадку, беручи до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №Z06.00200.004054584 від 25.06.2018 року, визначені в них суми комісій за обслуговування кредиту не можуть бути включені до загального розміру заборгованості, а сплачені відповідачем кошти у рахунок погашення кредиту, мають бути зараховані у погашення тіла кредиту. Належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково, зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Згідно з проведеним судом апеляційної інстанції розрахунком, з урахуванням нікчемності такої умови кредитного договору, як плата за обслуговування кредиту, та із зарахуванням вже сплачених відповідачем платежів по платі комісії за обслуговування кредиту, колегія суддів доходить висновку, що розмір заборгованості за кредитним договором №Z06.00200.004054584 від 25.06.2018 року становить 10503 грн. 52 коп., який розраховується наступним чином: (27095,10 грн. (тіло) + 3728,90 грн. (проценти) - 20320,48 грн. (сплачена комісія) = 10503,52 грн.). Отже, позивачем заявлено вимогу про стягнення основного боргу 27292 грн. 36 коп., проте, з урахуванням сплаченої суми, яка зарахована на погашення основного боргу - 7204 грн. 90 коп., та отриманими у кредит коштами - 34300 грн., борг за тілом кредиту становить 27095 грн. 10 коп. (34300-7205,90=27095,10). Щодо заборгованості за процентами, то їх розмір становить 3728 грн. 90 коп., виходячи з того, що із 18764 грн. 58 коп. заявлених позивачем до стягнення (15535 грн. 52 коп. (розрахований позивачем розмір процентів згідно графіку платежів) - 11806 грн. 62 коп. (сплачено відповідачем) = 3728 грн. 90 коп.). Сплачена відповідачкою комісія в розмірі 20320 грн. 48 коп. підлягає зарахуванню на погашення тіла кредиту, про що зазначено вище. Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме: про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 10503 грн. 52 коп., з яких: 6774 грн. 62 коп. - заборгованість за тілом кредиту, а 3728 грн. 90 коп. - заборгованість за процентами. Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України та з урахуванням результатів розгляду справи апеляційним судом - часткового задоволення позовних вимог позивача (14%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 339 грн. 14 коп., пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання апеляційної скарги відповідач сплатила 4542 грн. судового збору, а оскільки її апеляційна скарга задоволена частково (86%), то з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3906 грн. 12 коп. Згідно з ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отже, з урахуванням наведеного, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3566 грн. 98 коп. (3906 грн. 12 коп. - 339 грн. 14 коп. = 3566 грн. 98 коп.). Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд ухвалив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 21 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором №Z06.00200.004054584 від 25.06.2018 року у розмірі 10503 гривень 52 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3566 гривень 98 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 12 грудня 2025 року. Головуючий С.М. Бойко Судді С.М. Копняк А.В. Ніткевич