Постанова Дніпровський апеляційний суд № 177/1610/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 33/803/2122/25 Справа № 177/1610/25 Суддя у 1-й інстанції - Лященко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Сєдих А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2025 року м.Кривий Ріг Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Сєдих А.В., розглянувши апеляційну скаргу захисника Дербіна Д.О. на постанову судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2025 року, щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , про скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, - ВСТАНОВИВ: Згідно постанови ОСОБА_1 , 15.06.2025 о 01 год. 10 хв. на 96 км. траси Н-23 (Кропивницький-Кривий Ріг-Запоріжжя) 96), керував транспортним засобом автомобілем Renault Megane, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення ходи та мови. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п. 2.5. ПДР України, тим самим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказане правопорушення зафіксовано на нагрудні відеореєстратори, відео з яких записано на диск та долучено до матеріалів справи. Постановою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на один рік. Стягнуто судовий збір в розмірі 605 гривень 60 копійок на користь держави. З таким судовим рішенням не погодився захисник Дербін Д.О. який діє в інтересах ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку вважаючи, що оскаржувана постанова суду підлягає скасуванню, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказує, що ОСОБА_1 не погоджується з протоколом про адміністративне правопорушення. Зазначає, що оформлення матеріалів справи поліцейським здійснювалося з грубими порушеннями встановленого порядку. Протокол, не відображає фактичних обставин події та не відповідає вимогам ст. 130, 266 КУпАП, а також наказу МВС та МОЗ №1452/735 від 09.11.2015 року. Зокрема, апелянт вказує на відсутність факту керування транспортним засобом. Вважає, що долучений до матеріалів диск із відеозаписом є неналежним та недопустимим доказом, відеозйомка має здійснюватися безперервно з моменту початку виконання службових обов`язків. Зазначає, що наданий диск містить окремі файли, що на його думку, порушує вимоги Інструкції. Вказує, що не були роз`яснені права та обов`язки відповідно до ст. 268 КУпАП. Посилаючись на ст. 62 Конституції України, апелянт зазначає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на незаконно отриманих доказах чи припущеннях, а всі сумніви тлумачаться на користь особи. Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Перевіривши матеріали адміністративної справи, перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, дослідивши матеріали адміністративного провадження, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Згідно з ч. 1 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення, відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, крім іншого, є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказаних вимог судом першої інстанції при постановленні постанови дотримано не було. За змістом правових норм, передбачених п.п. 2.5 Правил дорожнього руху України, ч. 1 ст. 130 КУпАП, до адміністративної відповідальності, зокрема, може бути притягнута особа яка керує транспортним засобом та відмовилась на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Суд має обґрунтувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом», оскільки таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості. Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тягар доведення складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган який склав протокол про адміністративне правопорушення да долучив докази які вважав достатніми для визнання вини особо, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, разом з тим, особа, яка притягається до відповідальності, звільняється від обов`язку доводити свою причетність до скоєння правопорушення. Суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення ЄСПЛ «Лучанінова проти України» від 09.06.2011 р.. заява №16347/02 та Малофєєва проти Росії» від 30.05.2013 р.. заява №36673/04. Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності складу адміністративного правопорушення відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП. Згідно з усталеною позицією Європейського суду з прав людини, яка є обов`язковою для застосування судами України відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», вимога справедливого судового розгляду охоплює не лише дотримання формальних процедур, а й реальну можливість для особи ефективно захищати себе від обвинувачення. Так, у рішенні «Барбера, Мессегуэ и Джабардо против Испании» 1988 ЄСПЛ наголосив, що презумпція невинуватості порушується не лише тоді, коли суд прямо проголошує особу винною без належних доказів, а й тоді, коли судові висновки ґрунтуються на припущеннях або недостатньо перевірених фактах. У цьому ж контексті апеляційний суд звертає увагу на рішення ЄСПЛ у справі «Коробов проти України» від 21 липня 2011 року Заява № 39598/03, в якому Суд зазначив, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає необхідність існування сукупності достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою доказів, а будь-які сумніви щодо доведеності вини мають тлумачитися на користь особи. Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, обмежився формальним посиланням на наявні у справі матеріали, не надавши належної оцінки доводам сторони захисту у світлі зазначених стандартів. Апеляційний суд зазначає, що сам по собі перелік доказів, наведений у постанові суду першої інстанції, не може автоматично свідчити про доведеність події та складу адміністративного правопорушення, оскільки такі докази підлягають перевірці не лише з точки зору їх наявності, а й з огляду на спосіб отримання, процесуальну форму та можливість їх використання для обґрунтування висновків суду. У рішеннях ЄСПЛ неодноразово звертає увагу, що навіть у випадках, коли держава переслідує легітимну мету, процесуальні гарантії не можуть бути зведені до формальності, а суди зобов`язані оцінювати справу в цілому, з урахуванням балансу між інтересами суспільства та правами особи. Аналізуючи матеріали провадження у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що вони не виключають наявності обґрунтованих сумнівів щодо ключових елементів інкримінованого правопорушення, зокрема щодо фактичних обставин події та ролі особи, притягнутої до відповідальності. Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, викладеної у справі «Салабиаку против Франции» від 07.10.1988 р. заява №10519/83), застосування будь-яких правових презумпцій не повинно порушувати баланс між інтересами суспільства та правами захисту, а тягар доведення не може бути перекладений на особу, яка заперечує свою вину. З огляду на викладене, апеляційний суд виходить з того, що за наявності неоднозначності у сприйнятті та оцінці доказів, суд не вправі надавати перевагу обвинуваченню лише з міркувань формальної достатності матеріалів справи. У цьому контексті апеляційний суд бере до уваги також те, що адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП має каральний характер та тягне за собою істотні правові наслідки для особи, що зумовлює необхідність особливо ретельного дотримання стандартів доказування та процесуальних гарантій. Таким чином, оцінивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та правові позиції Європейського суду з прав людини, апеляційний суд приходить до висновку, що встановлені у справі обставини не дозволяють дійти беззаперечного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги про відсутність складу та події правопорушення в діях притягнутого до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 заслуговують на увагу. За вказаних обставин постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження по справі закриттю з підстав, визначених п.1ч.1 ст. 247 КУпАП. На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу захисника Дербіна Д.О. задовольнити. Постанову судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2025 року, у справі про адміністративні правопорушення передбачених ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 скасувати. Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя