Постанова Сумський апеляційний суд № 589/3672/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 січня 2026 року м.Суми Справа №589/3672/24 Номер провадження 22-ц/816/24/26 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Філонової Ю. О. , Сізова Д. В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Зачепіло Зоряною Ярославівною, на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 26 грудня 2024 року у складі судді Колодяжного А.О., ухваленого в м. Глухові Сумської області, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в с т а н о в и в : У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь кошти в сумі 25215 грн 42 коп. Свої вимоги мотивував тим, що між ним та відповідачем в усній формі укладено договір позики. Відповідно до домовленостей з відповідачем, на його рахунок ним декількома платежами були зараховані кошти на загальну суму 25215 грн 42 коп. Вказує на те, що на його неодноразові звернення кошти йому повернуті не були, у зв`язку з чим його право порушено та підлягає судовому захисту. Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 26 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Зачепіло З.Я., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, вирішити питання розподілу понесених позивачем судових витрат. Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що договір позики вони з відповідачем уклали в усній формі, що не заборонено законом, що підтверджується наданими копіями банківських документів про переказ грошових коштів та скриншотами листування із відповідачем, з яких чітко вбачається домовлені сторін щодо повернення коштів. Звертає увагу на відсутність заперечень відповідач проти заявлених ним позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, що між ним та відповідачем дійсно виникли правовідносини із позики грошових коштів, оскільки позивач не навів доказів того, що перераховані ним кошти відповідачу були позикою і що відповідач, отримавши ці кошти, був зобов`язаний їх повернути. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року у справі N 6-79цс14, 11 листопада 2015 року у справі N 6-1967цс15. У частині 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Встановлено, що розписки про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 ОСОБА_2 не складалася. Звертаючись до суду ОСОБА_1 стверджував, що укладення з ОСОБА_2 договору позики підтверджується банківськими платіжними документами та перепискою в мобільному за стосунку. Так, з наданих позивачем платіжних інструкцій вбачається, що 11 листопада 2023 року ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_2 2010 грн 05 коп.,12 листопада 2023 року - 3015 грн 08 коп., 16 листопада 2023 року 1206 грн 03 коп., 18 листопада 2023 року 100 грн 50 коп., 21 листопада 2023 року - 1306 грн 53 коп., 23 листопада 2023 року - 703 грн 52 коп., 25 листопада 2023 року - 1005 грн 03 коп., 01 грудня 2023 року - 603 грн 02 коп., 01 грудня 2023 року - 1407 грн 04 коп., 05 грудня 2023 року - 3015 грн 08 коп., 06 грудня 2023 року - 703 грн 52 коп., 17 грудня 2023 року - 2010 грн 05 коп., 12 січня 2024 року - 603 грн 02 коп., 14 січня 2024 року - 603 грн 02 коп., 22 січня 2024 року - 2010 грн 05 коп. Також, в частині платіжних інструкціях відсутні відомості про отримувача, рахунок отримувача НОМЕР_1 , платником ОСОБА_1 перераховано 30 грудня 2023 року - 500 грн 00 коп., 31 грудня 2023 року - 2515 грн 00 коп. 02 січня 2024 року - 2000 грн 00 коп., 02 січня 2024 року - 1000 грн 00 коп., 03 січня 2024 року - 4500 грн 00 коп. 06 січня 2024 року - 1200 грн 00 коп., 08 січня 2024 року - 1000 грн 00 коп. Загальний розмір перерахованих позивачем коштів за цими платіжними інструкціями становить 33016 грн 54 коп., призначення платежу вказано як переказ власних коштів (а.с. 21-30). Тобто, усупереч доводів апеляційної скарги, долучені до матеріалів справи платіжні інструкції не доводять, що кошти ОСОБА_1 перераховувалися відповідачу на умовах повернення, зважаючи на зазначене в цих платіжних інструкціях призначеннях платежів. Долучена до позовної заява копія скриншоту з месенджеру також не доводить існування у між сторонами договірних зобов`язань, що притаманні договору позики, так зі змісту цієї роздруківки не вбачається, що сторонами було узгоджено умови договору позики, а саме щодо суми позики, строків та порядку повернення відповідачем. Отже, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦК України, апеляційний суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Зачепіло Зоряною Ярославівною, залишити без задоволення. Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 26 грудня 2024 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - О. І. Собина Судді: Ю. О. Філонова Д. В. Сізов