Постанова Львівський апеляційний суд № 463/10910/24

Справа № 463/10910/24 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б. Провадження № 22-ц/811/2785/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 грудня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Цяцяк Р.П., судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О., за участю секретаря Цьони С.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 30 червня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2024 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (в подальшому «позивач») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (надалі «відповідачі») про стягнення з відповідачів на користь позивача 6 084 грн. 29 коп. заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 01.12.2021 року по 29.02.2024 року та судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідачі зареєстровані і проживають у квартирі АДРЕСА_1 та відповідно є споживачами послуг з постачання теплової енергії, у зв`язку з чим в силу вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зобов`язані оплачувати надані послуги, однак такий обов`язок належним чином не виконують, внаслідок чого допустили утворення заборгованості, яка і є предметом позовних вимог. ЛМКП «Львівтеплоенерго» зверталося із заявою про видачу судового наказу, однак виданий судовий наказ в подальшому був скасований, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із позовною заявою, яку просить задовольнити (а.с. 1-6). Оскаржуваним рішенням позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в сумі 6 084 грн. 29 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 3 028 грн (по 757 грн з кожного) (а.с.105-108). Вищезгадане рішення оскаржили відповідачі. Апелянти просять «скасувати рішення Личаківського районного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги відповідача, а саме: стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 1069,94 грн», покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права (а.с. 116-119). Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження за вищезгаданою апеляційною скаргою, запропоновано учасникам справи протягом 15-ти днів подати до суду свій відзив на апеляційну скаргу та ухвалено розгляд справи у відповідності до частини 1 статті 369 ЦПК України проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 152-153). Клопотань від учасників справи про її апеляційний розгляд з їх повідомленням не поступало. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. ЦПК України встановлено, що: - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81); - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13); - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82); - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76); - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77). Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається (не заперечується) всіма її учасниками (а, відтак, доказуванню не підлягає) те, що: -позивач надає послуги з теплопостачання будинку АДРЕСА_2 ; -відповідачі проживають у квартирі АДРЕСА_1 (співвласниками якої вони є; а.с. 10) і ця квартира є відключеною від системи централізованого опалення згаданого будинку. Як стверджується матеріалами справи, між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які регулюються законами України «Про теплопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги», а також чинними під час спірних правовідносин Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі Правила; перестали діяти з 01.05.2022 року). Посилання на вищезгадані Правила (як на законодавчо-нормативну базу, яка регулює спірні правовідносини) міститься (зокрема) безпосередньо у позовній заяві. Крім цього, у письмовому Відзиві відповідачів на позовну заяву (а.с. 25-27) відсутні доводи стосовно того, що розрахунок заборгованості, долучений позивачем до позовної заяви, не є належним та допустимими доказом у справі, оскільки відповідачами будь-яке нарахування їм оплати за послуги теплопостачання місць загального користування будинку взагалі заперечується, оскільки така послуга (на їхнє переконання) їм просто не надається. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК, дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Положеннями частини першої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, а відповідно до частини третьої споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно зі статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Таким чином, незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на теплопостачання місць загального користування, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов`язок щодо оплати отриманої теплової енергії. Пунктом 18 Правил визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною. Згідно з пунктом 28 Правил споживачі, які відмовились від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення. Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359 затверджена Методика розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, якою встановлений порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами (пункт 1.2. Методики). Згідно з пунктом 2.1.4 Методики загальна кількість теплової енергії на опалення місць загального користування складається з двох показників, які підсумовуються між собою, а саме: з кількості теплової енергії на опалення кожного окремого приміщення місць загального користування та утрат теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними у підвалі або на горищі. При ненаданні послуги з опалення місць загального користування залишається друга частина формули, згідно якої здійснюється нарахування за втрати теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними в підвалі або на горищі. Тобто, якщо один з показників дорівнює нулю, то нарахована платня складається з другого показника. Як передбачено шостим розділом «Посібника та доповнення до Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд…» КТМ 204 Україна 244-94, затвердженим Наказом Держбуду України від 30 лютого 2001 року № 82, втрати теплової енергії на ділянці мережі від межі розподілу до місця установки опалювальних приладів відноситься до втрат абонента (споживача). Тому співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі. Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 року (у справі № 703/58/16-ц), від 26.02.2019 року (у справі № 159/6776/18) та від 22.12.2020 року (у справі № 311/3489/18) (а.с. 96-100, 136-141, 142-145), а відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Предметом позовних вимог є заборгованість відповідачів по оплаті послуг централізованого опалення місць загального користування в будинку АДРЕСА_2 за період з 01.12.2021 року по 29.02.2024 року у розмірі 6 084 грн. 29 коп. Заперечуючи позовні вимоги у повному обсязі, відповідачі до суду першої інстанції своїх розрахунків (контррозрахунків) за вищезгаданий період не подали. Однак, в апеляційній скарзі такі розрахунки вже наведено і згідно цих розрахунків відповідачі заявлені до них позовні вимоги (у розмірі 6 084 грн. 29 коп.) вже частково визнають, а саме у розмірі 1 069 грн. 94 коп. Аналіз наведених відповідачами у апеляційній скарзі розрахунків свідчить про їх помилковість, виходячи з наступного. Згідно наведених у апеляційній скарзі розрахунків, заборгованість у розмірі 1 069 грн. 94 коп. складається з 656 грн. 88 коп. «оплати за теплову енергію» + 411 грн. 06 коп. «абонентної плати» При цьому апелянти зазначають: «За період, вказаний в позові (з 01.12.2021р. по 29.02.2024 р. -17 місяців) за теплову енергію ми повинні сплатити 38,64 грн*17 міс=656.88 грн. Абонентна плата за 17 міс. становить - 24,18 грн.*17 міс= 411,06 грн. Разом наш борг складає: 656,88+411,06 грн=1067,94 грн.». В той же час, «період, вказаний в позові (з 01.12.2021р. по 29.02.2024 р.» становить 27 місяців, а не «17 місяців», які помилково використано в розрахунках. Крім цього, відповідачі стверджують, що «Q= (0,86 * 7 Вт/м 2*3 м.п.* 720 год): 1000000* 1486,11=38,64 грн в місяць», а тому «за період, вказаний в позові (з 01.12.2021р. по 29.02.2024 р. -17 (???) місяців) за теплову енергію ми повинні сплатити 38,64 грн*17 міс=656.88 грн.». У відповідності до наведеного у Апеляційній скарзі відповідачів, коефіцієнт «Q» є «обсягом спожитої теплової енергії на опалення приміщення з індивідуальним опаленням або окремого приміщення з транзитними мережами опалення, через яке прокладені транзитні трубопроводи внутрішньобудинкової системи опалення (Овідкл.і)». В той же час, у апеляційній скарзі не наведено «розшифрування» формули, яку покладено в основу апеляційної скарги, зокрема - звідки саме апелянтами були взяті показники (складові формули показника «Q» - «обсягу спожитої теплової енергії на опалення приміщення з індивідуальним опаленням або окремого приміщення з транзитними мережами опалення, через яке прокладені транзитні трубопроводи внутрішньобудинкової системи опалення»), які були покладеними в основу складової позовної вимоги (38 грн. 64 коп.) про стягнення з відповідачів 6 084 грн. 29 коп. заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 01.12.2021 року по 29.02.2024 року. З урахуванням наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для відмови у задоволенні позовних вимог чи їх часткового задоволення) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення. Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають. Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2025 року 3 028 грн. 00 коп. Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідачів 6 084 грн. 29 коп. заборгованості по оплаті за наданні послуги. Відтак, ціна позову у цій справі складає 6 084 грн. 29 коп., що станом на 01 січня 2025 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп. х 250 = 757 000, 00 грн). Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 6 084 грн. 29 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 30 червня 2025 року- без змін. Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає. Повну постанову складено 29 грудня 2025 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Ванівський О.М. Шеремета Н.О.