Постанова 4813 № 521/23904/23

Номер провадження: 22-ц/813/6053/25 Справа № 521/23904/23 Головуючий у першій інстанції Мазун І. А. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.12.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Комлевої О.С., Сегеди С.М., за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 27 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частину будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на домоволодіння, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частину будинку та просив в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 (одну другу) частину житлового будинку з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , який складається з однієї кам?яної житлової будови, позначеної на схематичному плані літ. «А», житловою площею 26,4 кв.м., і надвірних споруд: «В», «Г», «Д» - сараїв, «Е»- душа, «Ж» - вбиральні, № 1, 2 - огородження, І - мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 519 кв.м. та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати. Позовна заява вмотивована тим, що 13 лютого 1993 року Другим Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що зроблено актовий запис №

89. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини було змінено на ОСОБА_3 . Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси (справа № 521/18471/19) від 11 червня 2020 року шлюб між сторонами було розірвано. За період спільного проживання сторонами за спільні кошти 22 грудня 2000 року було придбано наступне майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 26,4 кв.м., з надвірними спорудами. Вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 519 кв.м. Право власності зареєстровано за відповідачем ОСОБА_4 .. Договір купівлі-продажу було зареєстровано в БТІ 11 січня 2001 року. Згодом сторони здійснили прибудову до вказаного будинку, збільшивши його загальну площу, було виконано ремонт та сторони почали проживати у вказаному будинку. Також сторони побудували гараж та інші надвірні споруди. Однак відповідач відмовляється оформлювати правовстановлюючі документи на фактично реконструйований будинок. Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, але відповіді на них так і не отримав. Оскільки договір купівлі-продажу було оформлено саме на відповідача, то виконати вказані дії самостійно позивач не має можливості. На теперішній час відповідач чинить перешкоди позивачу у проживанні ним у вказаному будинку, а також не дає можливості користуватися гаражем та іншими надвірними спорудами. У добровільному порядку вирішити питання про розподіл спільно набутого майна відповідачка відмовляється. У грудні 2020 року позивач звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до відповідача про визнання свого права, як співзабудовника, на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об?єкта незавершеного будівництва. У свою чергу в червні 2021 року відповідач звернулася до позивача з позовом, в якому просила суд визнати спірний будинок її особистою приватною власністю. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року (справа № 521/21379/20) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на частину незавершеного будівництва задоволено частково. Визнано право ОСОБА_1 , як співзабудовника, на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об?єкта незавершеного будівництва, а саме, спірного житлового будинку. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на майно, що придбано під час перебування у шлюбі - відмовлено. Постановою Одеського апеляційного суду від 05 червня 2023 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину незавершеного будівництва скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права, як співзабудовника, на частину збудованого під час шлюбу, але не введеного в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва, відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Самочинною є житлова прибудова (літ. «А1»), збудована у 2006 році. Вказував, що з висновку експерта вбачається, що житловий будинок, придбаний сторонами за час шлюбу, є самостійним об`єктом і відповідно до вимог статей 60, 69 СК України може бути поділений між ними. Враховуючи викладене, позивач вважає, що первинний об`єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , житловою площею 26,4 кв.м., з надвірними спорудами, який розташований на земельній ділянці площею 519 кв.в., що придбаний сторонами 22 грудня 2000 року у період шлюбу, не є самочинним будівництвом і в даному випадку позивач має право на визнання права власності на 1/2 його частину. Посилаючись на вищевикладене, позивач просив в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 (одну другу) частину житлового будинку з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , який складається з однієї кам?яної житлової будови, позначеної на схематичному плані літ. «А», житловою площею 26,4 кв.м., і надвірних споруд: «В», «Г», «Д» - сараїв, «Е»- душа, «Ж» - вбиральні, № 1, 2 - огородження, І - мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 519 кв.м. та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати. Короткий зміст зустрічної позовної заяви. Відповідач звернулася до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на домоволодіння, в якому зазначала, що домоволодіння АДРЕСА_1 було придбано за її особисті кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим просила визнати за нею право особистої приватної власності на домоволодіння АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 27 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частину будинку залишено без задоволення. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на домоволодіння відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та постановити у цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Сповіщення сторін та заяви у справі. Про судове засідання, призначене на 03 грудня 2025 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з`явились. 03 грудня 2025 року від адвоката Баранової О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , надійшла заява про відкладення розгляду справи, яка вмотивована тим, що вона не може з`явитись до судового засідання у зв`язку із хворобою, листок непрацездатності надасть після закриття лікарняного. Розглянувши вказану заяву про відкладення розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на таке. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18. Колегія суддів звертає увагу, що у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому підстав для розгляду справи з обов`язковою участю сторін суд апеляційної інстанції не знаходить. Додатково апеляційний суд зауважує, що адвокатом Барановою О.В. не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин відкриття лікарняного (наприклад, висновку про тимчасову непрацездатність). Таким чином, поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявники реалізували своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторони у справі. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Суддя-учасник колегії Сегеда С.М. перебував у відпустці з 22 грудня по 25 грудня 2025 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом. Також колегія суддів зазначає, що з врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість виготовлення повного судового рішення у строки, передбачені національним законодавством, а також застосування стабілізаційних графіків відключення світла, судом апеляційної інстанції було здійснено виготовлення повного тексту судового рішення 26 грудня 2025 року. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції оскаржується тільки в частині відмовлених позовних вимог ОСОБА_1 , а тому підлягає перегляду лише в цій частині. Судом першої інстанції правильно встановлено, що 13 лютого 1993 року Другим Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що зроблено актовий запис №

89. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини було змінено на ОСОБА_3 . (т.1 а.с.12) Сторонами не заперечується, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси (справа № 521/18471/19) від 11 червня 2020 року шлюб між сторонами було розірвано (т.2 а.с.5-6). Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 грудня 2000 року, який посвідчений приватним нотаріусом міського нотаріального округу Фуфаєвою О.О., ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 купила житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається з одного кам?яного житлового будинку, позначеного на схематичному плані літ. «А», житловою площею 26,4 кв.м і надвірних споруд: літ. «В», «Г», «Д» - сараї, літ. «Е» - душ, літ. «Ж» - вбиральня, № 1-2 - огорожа, І- мостіння, що розташовані на земельній ділянці площею 519 кв.м.. (т.1 а.с.13) У подальшому сторони з метою поліпшення житлово-побутових умов проживання та відновного ремонту конструкцій житлового будинку, почали будівництво нового будинку, яке завершилося в 2006 році, однак вказаний будинок не було прийнято до експлуатації. У грудні 2020 року позивач звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до відповідача про визнання свого права, як співзабудовника, на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва, а саме - одноповерхового житлового будинку літ.«A,A1», який складається з: - коридор - 8,5 кв.м; житлова кімната - 9,1 кв.м; житлова кімната - 17,3 кв.м; житлова кімната - 13,8 кв.м; коридор - 4,7 кв.м; житлова кімната - 9,8 кв.м; кухня - 14,1 кв.м; коридор - 9,1 кв.м; вбиральня - 2,8 кв.м; ванна кімната - 5,2 кв.м, загальною площею 94,4 кв.м, гаража літ. «3» - загальною площею 56,7 кв.м, сараю літ. «Л» - загальною площею 9,1 кв.м, вбиральні літ. «Ж» - загальною площею 1,0 кв.м, розташованого на земельній ділянці площею 519 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . У свою чергу в червні 2021 року відповідач звернулась до позивача з позовом, в якому просила суд визнати спірний будинок її особистою приватною власністю. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року (справа № 521/21379/20) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на частину незавершеного будівництва задовольнив частково. Визнано право ОСОБА_1 , як співзабудовника, на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об?єкта незавершеного будівництва, а саме - одноповерхового житлового будинку літ.«A,Al», який складається з: - коридор - 8,5 кв.м; житлова кімната - 9,1 кв.м; житлова кімната - 17,3 кв.м; житлова кімната - 13,8 кв.м; коридор - 4,7 кв.м; житлова кімната - 9,8 кв.м; кухня - 14,1 кв.м; коридор - 9,1 кв.м; вбиральня - 2,8 кв.м; ванна кімната - 5,2 кв.м, загальною площею 94,4 кв.м, гаража літ. «3» - загальною площею 56,7 кв.м, сараю літ. «Л» - загальною площею 9,1 кв.м, вбиральні літ. «Ж» - загальною площею 1,0 кв.м, розташованого на земельній ділянці площею 519 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на майно, що придбано під час перебування у шлюбі відмовлено. (т.1 а.с.151-155) Постановою Одеського апеляційного суду від 05 червня 2023 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину незавершеного будівництва скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права, як співзабудовника, на частину збудованого під час шлюбу, але не введеного в експлуатацію об?єкта незавершеного будівництва, відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін. (т.1 а.с.156-161) Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Постановою Одеського апеляційного суду від 05 червня 2023 року встановлено, що згідно з архівними матеріалами на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 з інвентаризаційної справи, які надані КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР в період з 2000 по 2008 роки з метою поліпшення житлово-побутових умов проживання та відновного ремонту конструкцій житлового будинку, виконані роботи по реконструкції житлового будинку літ «А» і господарських будівель. Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 від 25 травня 2021 року, житловий будинок літ. «А» представлений наступним складом приміщень: коридор - 8,5 кв.м; житлова кімната - 9,1 кв.м; житлова кімната - 17,3 кв.м; житлова кімната - 13,8 кв.м; коридор - 4,7 кв.м; житлова кімната - 9,8 кв.м; кухня - 14,1 кв.м.; коридор - 9,1 кв.м.; туалет - 2,8 кв.м; ванна кімната - 5,2 кв.м загальною площею 94,4 кв.м, житловою площею 50,0 кв.м, підсобною - 44,4 кв.м; гараж під літ. «З» - загальною площею 56,7 кв.м.; убиральня під літ. «Ж» - загальною площею 1,0 кв.м.; сарай під літ. «Л» - загальною площею 9,1 кв.м. У висновку судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № 652, складеному 07 вересня 2021 року, експертом зазначено, що гараж під літ. «З» та сарай під літ. «Л» побудовані в період з 2000 року по 2008 рік, відповідно до технічного паспорту від 20 березня 2008 року є самовільними спорудами, мають задовільний технічний стан. У матеріалах справи наявний вищевказаний висновок, з якого вбачається, що головною будівлею на присадибній ділянці є житловий одноповерховий кам`яний будинок літ. «А, А1» загальною площею 94,4 кв.м., житловою площею 50 кв.м. Також у цьому висновку встановлено, що приміщення, що розміщені в прибудові літ. «А1» під номерами 1-4 -13,8 кв.м; 1-5 - 4,7 кв.м; 1-6 - 9,8 кв.м; 1-7 - 14,1 кв.м.; 1-8 - 9,1 кв.м.; 1-9 - 2,8 кв.м; 1-10 - 5,2 кв.м згідно з матеріалами технічної інвентаризації від 2008р. є самовільними. (т.1 а.с.14-36) У судовому засіданні у суді першої інстанції представником позивача було підтверджено, що в період шлюбу сторонами дійсно було добудовано гараж та збільшено площу житлового будинку. Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що наразі житловий будинок збільшився за своєю загальною та житловою площею, однак реконструйований будинок не був введений в експлуатацію. Відповідно до пункту 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного Кодексу України цей Кодекс набуває чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 1 січня 2004 року, й до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. Частиною першою статті 24 КпШС України передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного із них. Відповідно до статті 25 КпШС України (чинного на час виникнення спірних правовідносин), якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружися або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Положеннями статті 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 62 СК України). Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно з частини другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об?єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, та Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 61-44133св18. За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України). Отже, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов. Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України. Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України). У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акту приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акту приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року №

146. При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №722/1882/16-ц. Представник позивача ОСОБА_1 у позовній заяві просить визнати за ним право власності на 1/2 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 26,4 кв.м., з надвірними спорудами, який розташований на земельній ділянці площею 519 кв.в., тобто у розмірах, які існували до реконструкції вказаного будинку. Сторонами не спростовано, що з часу будівництва добудовані приміщення та споруди є складовою об`єкта нерухомого майна, є самочинними та не можуть існувати як окремий об`єкт права власності. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №243/5477/15-ц. Посилання представника позивача ОСОБА_1 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №511/2303/19 є безпідставними, оскільки у тій справі було встановлено, що у будинку здійснено ремонтно-будівельні роботи, які не відносяться до самочинного будівництва, а в даному випадку існують самочинно збудовані приміщення, які не введені до експлуатації, що підтвердили в судовому засіданні представник позивача, відповідач та її представник. Таким чином, з урахуванням того, що спірний житловий будинок було самочинно добудовано, внаслідок чого змінилася його площа, добудовані приміщення є невід`ємною частиною будинку та не є окремим об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірного будинку задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Наведені в апеляційній скарзі доводи (фактично дублюють позицію позивача у суді першої інстанції) були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 27 травня 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 26 грудня 2025 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: С.М. Сегеда О.С. Комлева