Постанова Київський апеляційний суд № 754/3917/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/17141/2025 Справа № 754/3917/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 23 грудня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на рішення Деснянського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Гринчак О.І. в м. Київ 08 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (попереднє найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-понг») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В березні 2025 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-понг» (яке під час розгляду справи змінило свою назву на ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс») звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про споживчий кредит № 104149047 від 07 жовтня 2020 року у розмірі 24900 грн. та судові витрати. Заявлені вимоги мотивував тим, що 07 жовтня 2020 року за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1. подав заявку на отримання кредиту № 104149047. ТОВ «Мілоан» було відправлено відповідачу електронним повідомленням (sms) електронний ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору № 104149047 від 07 жовтня 2020 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства. Таким чином, відповідач уклав договір про споживчий кредит № 104149047 від 07 жовтня 2020 року з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу було перераховано кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 0 грн. Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є порушенням законодавства в частині виконання договірних відносин (ст. 526, 527 ЦК України), внаслідок чого, керуючись нормами ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 15 січня 2021 року згідно умов договору відступлення прав вимоги № 01Т, ТОВ «Мілоан» було відступлено право вимоги за кредитним договором № 104149047 від 07 жовтня 2020 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до відповідача. 24 січня 2022 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-понг» було укладено договір факторингу № 1/15, у відповідності до умов якого та згідно додатку № 1 до договору факторингу, позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 104149047 від 07 жовтня 2020 року. Згідно додатку № 1 до договору факторингу, сума боргу перед новим кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-понг» є обґрунтованою, документально підтвердженою та становить 24900 грн., з яких заборгованість та тілом кредиту становить 6000 грн., заборгованість за відсотками - 18900 грн., заборгованість за комісійними винагородами становить 0 грн., заборгованість за пенею становить 0 грн. Позичальник не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені договором про споживчий кредит № 104149047 від 07 жовтня 2020 року. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за кредитним договором № 104149047 від 07 жовтня 2020 року в загальному розмірі 6900 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1662,65 грн. та судовий збір у розмірі 671,26 грн., в решті позову відмовлено. Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року в частині відмови в позові та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, покласти на відповідача судові витрати. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що суд першої інстанції не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду справи. Пояснював, що згідно з п. 1.3, 1.4 кредитного договору, строк дії кредиту на 30 днів з 07 жовтня 2020 року (строк кредитування) з терміном (датою) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 22 жовтня 2020 року. Пунктом 1.5 кредитного договору визначено, що загальні витрати позичальника за кредитом, що включають суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити позичальник за цим договором (без урахування суми (тіла) кредиту) складає 900 грн. в грошовому виразі та 365 % річних у процентному значенні (орієнтовна річна процентна ставка) і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1 - 1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом, складає 6900 грн. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані, виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що позикодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені у цьому договорі. Пунктом 1.5.2 кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом: 900 грн., які нараховуються за ставкою 1 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Відповідно до п. 1.6 кредитного договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п. 2.2.3 цього договору. У п. 2.2.3 кредитного договору зазначено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п. 1.4, якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання позичальником умов цього договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня, наступного за днем, визначеним п. 1.4, продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6 договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено товариством в односторонньому порядку. При цьому сторони погодили, що після зупинення товариством в односторонньому порядку нарахування процентів товариство вправі в будь-який момент без погодження з позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання позичальником зобов`язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням товариства. Незважаючи на інші умови договору, сторони домовились, що якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом після спливу терміну (дати) повернення кредиту, проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору в період прострочення позичальника нараховуються за вибором позикодавця в якості процентів за користування кредитом або в якості процентів, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди позичальника. Відповідно на умовах п. 2.3.1 кредитного договору, пролонгація кредиту відбувається наступним чином: позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів, доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі строки продовження та максимальні ставки комісії за продовження кредиту: 3 дні - 3 %, 7 днів - 5 %, 17 днів - 10 %. Отже, на відміну від продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах за ставкою 1 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах з денною процентною ставкою 5 % не передбачало вчинення від позичальника певних дій, крім як самого факту продовження користування кредитними коштами. Зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, станом на 22 жовтня 2020 року кредит не було повернуто, і він продовжив користуватись кредитними коштами. Згідно п. 2.8 кредитного договору, для визначення будь-яких обставин виконання грошових зобов`язань або будь-якої їх частини, вирішальне значення мають дані бухгалтерського обліку товариства (ТОВ «Мілоан»). Отже, п. 2.8 кредитного договору вказує на важливість бухгалтерського обліку для визначення обставин виконання грошових зобов`язань. В бухгалтерії первісного кредитора зберігаються всі дані, які мають відношення до фінансових операцій, включаючи виконання чи невиконання грошових зобов`язань. Тому для розуміння того, чи виконанні певні зобов`язання (повністю або частково), основним джерелом інформації є саме бухгалтерські записи ТОВ «Мілоан». Таким чином, з урахуванням умов кредитного договору, до позовної заяви додано відомість про щоденні нарахування та погашення, яка підготовлена ТОВ «Мілоан», з урахуванням даних бухгалтерського обліку цієї компанії, з відображенням деталізованого розрахунку заборгованості, який містить період та складові суми заборгованості. Як вбачається з відомості про щоденні нарахування та погашення за період з 07 жовтня 2020 року по 22 жовтня 2020 року, проценти за користування кредитом становили 1 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом - 60 грн. на день, а з 23 жовтня 2020 року по 21 грудня 2020 року проценти за користування кредитом становили 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, відповідно до п. 2.2.3 договору про споживче кредитування, в розмірі 300 грн. Нарахування процентів за стандартною ставкою 5 % від суми залишку кредиту за кожен день користування у порядку, встановленому п. 1.6, 2.2.3 договору у період з 23 жовтня 2020 року по 21 грудня 2020 року здійснювалось за правилами, встановленими ч. 1 ст. 1048 ЦК України та в межах строку кредитування, з урахуванням пролонгації на строк, що не перевищує 60 днів. Зазначені обставини вказують на те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом. Виходячи з постанови Верховного Суду від 10 січня 2019 року в справі № 526/405/13, факт невчинення жодних дій щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх недійсними тривалий час, а також користування кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим як визнання вищенаведеного кредитного договору таким, що укладений з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отримання всіх благ, передбачених кредитним договором. Відповідачем чи його представником не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань та які б спростовували суму заборгованості. Таким чином, заборгованість позичальника за договором про споживчий кредит № 104149047, нарахована за період користування кредитом (із урахуванням пролонгації), складає 24900 грн., у тому числі заборгованість за тілом кредиту становить 6000 грн., за відсотками 18900 грн. Наголошував, що за весь період перебування права вимоги за кредитним договором у ТОВ «ФК «Солвентіс» позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань і не застосував жодних штрафних санкцій до позичальника, а отже лише просить суд стягнути з відповідача ту заборгованість за кредитним договором, яка була нарахована первісним кредитором. Отже, позивачем обґрунтовано розмір заборгованості за кредитним договором, тому позовні вимоги є законними і обґрунтованими, а відповідач намагається уникнути виконання взятих на себе зобов`язань. Посилаючись на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року в справі № 755/7704/15-ц, від 27 травня 2019 року в справі № 910/20107/17 вказував, що суд першої інстанції не виконав покладений на нього процесуальний обов`язок - належним чином дослідити поданий позивачем доказ (розрахунок заборгованості), перевірити його достовірність, оцінити у сукупності з іншими доказами у справі, а в разі незгоди з таким розрахунком - обґрунтувати свою позицію з наведенням власного альтернативного розрахунку. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» не підлягає до задоволення з таких підстав. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було погоджено строк кредитування (правомірного користування позикою) - 15 днів, при цьому, інший строк кредитування між сторонами у встановленому законом порядку не погоджувався, тому неповернення позичальником кредитних коштів у визначений п. 1.4 договору строк, за відсутності активних дій відповідача, визначених п. 2.3.1 договору (сплати комісії за продовження дії договору) є неправомірною поведінкою, що виключає право кредитодавця нараховувати після спливу строку кредитування (після 22 жовтня 2020 року) проценти, визначені за користування кредитними коштами у розмірі, встановленому договором. Також суд зазначив, що у цьому випадку права позивача можуть бути захищені шляхом застосування механізму, визначеного ст. 625 ЦК України, вимог про що не заявлено. З огляду на зазначене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за договором про споживчий кредит у розмірі 6000 грн., процентів за користування кредитом за період з 07 жовтня 2020 року по 22 жовтня 2020 року у розмірі 900 грн., а всього на суму 6900 грн. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 07 жовтня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 104149047 (індивідуальну частину), відповідно до п. 1.1 якого Позикодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Відповідно до п. 1.2 договору сума (загальний розмір) кредиту становить 6000,00 грн. Згідно з п. 1.3 договору Кредит надається строком на 15 днів з 07 жовтня 2020 року. Відповідно до п. 1.4 договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 22 жовтня 2020 року. Згідно з п. 1.5.1 договору комісія за надання кредиту: 0.00 грн., яка нараховується за ставкою 0.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Відповідно до п. 1.5.2 договору проценти за користування кредитом: 900,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Згідно з п. 1.6 договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3 цього Договору. Пунктом 2.2.3 договору встановлено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4, якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня наступного за днем визначеним п.1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно з п.1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань Позичальника зі сплати процентів в період правомірного користування кредитом є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний період під час прострочення, це означає, що в період правомірного користування кредитом Позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п.1.5.2 Договору. Якщо після настання дати встановленої п.1.4 Договору Позичальник продовжуватиме користуватись кредитом, проценти за стандартною (базовою) ставкою будуть нараховуватись протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено Товариством в односторонньому порядку. При цьому Сторони погодили, що після зупинення Товариством в односторонньому порядку нарахування процентів Товариство вправі в будь-який момент без погодження з Позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання Позичальником зобов`язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням Товариства. Положеннями п. 2.3.1.1 договору сторони визначили пролонгацію на пільгових умовах: Позичальник за наявності відповідної пропозиції Позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах, на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку Заборгованості за кредитом. Встановлено можливі строки продовження та максимальні ставки комісії за продовження кредиту: строк продовження кредитування на 3 дні зі сплатою комісії 3 % від суми поточного залишку кредиту, на 7 днів зі сплатою комісії 5,00 % від суми поточного залишку кредиту, на 15 днів зі сплатою комісії 10 % від суми поточного залишку кредиту. Згідно з п. 7.1 договору строк дії цього договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань (а. с. 9 - 12). На підтвердження перерахування відповідачу коштів в сумі 6000,00 грн. за вказаним договором до позову додано платіжне доручення № 24423054 від 07 жовтня 2020 року (а. с. 13). Згідно з розрахунком, складеним ТОВ «Мілоан», заборгованість ОСОБА_1 становить 24900,00 грн., з яких: 6000,00 грн. - сума заборгованості за тілом, 18900,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, 0 грн. - сума комісії, 0,00 грн. - пеня (а. с. 14). 15 січня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ « Діджи фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги № 01Т. Відповідно до витягу з додатку до договору відступлення прав вимоги № 01Т від 15 січня 2021 року ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи фінанс» право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 24900,00 грн., з яких: 6000,00 грн. - сума заборгованості за тілом, 18900,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, 0 грн. - сума заборгованості за комісією (а. с. 15 - 23). 24 січня 2022 року між ТОВ « Діджи фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» був укладений договір факторингу. Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу від 24 січня 2022 року ТОВ «Діджи фінанс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 24900,00 грн., з яких: 6000,00 грн. - сума заборгованості за тілом, 18900,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, 0 грн. - сума заборгованості за комісією (а. с. 24 - 28). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У ст. 530 ЦК України зазначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Згідно зі ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не надав доказів належного виконання ним зобов`язань за дослідженим договором, а тому права позивача як кредитора, до якого перейшло право вимоги, підлягають захисту шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за кредитним договором. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглядаючи апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс», апеляційний суд враховує, що відповідачем ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції в частині обставин укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів не оскаржувалось. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, якій були враховані судом першої інстанції, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання». Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Указаний висновок міститься у п. 35 Постанови. Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Тобто, згідно з логікою Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «ФК «Солвентіс» про стягнення заборгованості, суд першої інстанції вказав, що за змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі № 300/438/18. Як вбачається із умов кредитного договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 6000 грн. Кредит надається строком на 15 днів (п. 1.2, 1.3 договору). Відповідно до п. 1.4 договору, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 22 жовтня 2020 року. Згідно таблиці у графіку розрахунків, який є додатком № 1 до договору, зазначено дату платежу 22 жовтня 2020 року, проценти за користування кредитом 900 грн. та загальну вартість кредиту 6900 грн. (а. с. 12). Вказуючи про обґрунтованість нарахування відсотків за користування кредитом в розмірі, зазначеному в позовній заяві, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що на відміну від продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах за ставкою 1 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах з денною процентною ставкою 5 % не передбачало вчинення від позичальника певних дій, крім як самого факту продовження користування кредитними коштами, і зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом. Нарахування процентів за стандартною ставкою 5 % від суми залишку кредиту за кожен день користування у порядку, встановленому п. 1.6, 2.2.3 договору у період з 23 жовтня 2020 року по 21 грудня 2020 року здійснювалось за правилами, встановленими ч. 1 ст. 1048 ЦК України та в межах строку кредитування, з урахуванням пролонгації на строк, що не перевищує 60 днів. Апеляційний суд не погоджується з зазначеними доводами апеляційної скарги, виходячи з наступного. Відповідно до п. 1.6 кредитного договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п. 2.2.3 цього договору. У п. 2.2.3 кредитного договору зазначено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п. 1.4, якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання позичальником умов цього договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня, наступного за днем, визначеним п. 1.4, продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6 договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено товариством в односторонньому порядку. При цьому сторони погодили, що після зупинення товариством в односторонньому порядку нарахування процентів товариство вправі в будь-який момент без погодження з позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання позичальником зобов`язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням товариства. Незважаючи на інші умови договору, сторони домовились, що якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом після спливу терміну (дати) повернення кредиту, проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору в період прострочення позичальника нараховуються за вибором позикодавця в якості процентів за користування кредитом або в якості процентів, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди позичальника. Відповідно на умовах п. 2.3.1 кредитного договору, пролонгація кредиту відбувається наступним чином: позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів, доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі строки продовження та максимальні ставки комісії за продовження кредиту: 3 дні - 3 %, 7 днів - 5 %, 17 днів - 10 %. Як вбачається з відомості про щоденні нарахування та погашення, долучена до позову, станом на 22 жовтня 2020 року відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав. Отже, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за межами 15 днів кредитування, що визначено договором, позивач посилався на факт продовження строку договору. При цьому позивач не звернув уваги, що не повернення кредиту у визначений договором строк, в даному випадку після спливу 15 днів кредитування, свідчить не про продовження строку договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань, що також підтверджується формулюванням п. 1.6 кредитного договору («якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом»). Зі змісту вказаних положень договору вбачається, що зазначені проценти, передбачені п. 2.2.3 кредитного договору, у розмірі 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом договір пов`язує з неповерненням у встановлений договором строк кредитних коштів, а відтак по суті це є санкцією для позичальника. Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Звертаючись до суду із позовом, позивач не заявляв вимоги про застосування судом ч. 2 ст. 625 ЦК України, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції. Враховуючи споживчий характер правовідносин, апеляційний суд виходить із того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з фінансовою установою фактично не є рівними. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в п. 1.3 договору, оскільки підставою до їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 1.3 договору строк, що має наслідком відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України. Висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та правовим позиціям Верховного Суду, ґрунтуються на наявних у справі доказах та не спростовуються помилковими доводами апеляційної скарги про те, що нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України в межах строку кредитування з урахуванням пролонгації на строк, що не перевищує 60 днів. Апеляційний суд відхиляє як нерелевантні посилання позивача в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду в постанові від 10 січня 2019 року в справі № 526/405/13, згідно яких факт невчинення жодних дій щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх недійсними тривали час, а також користування кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим як визнання вищенаведеного кредитного договору таким, що укладений з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отримання всіх благ, передбачених кредитним договором, оскільки у справі № 526/405/13 питання продовження погодженого строку дії кредитного договору не вирішувалось. Не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом посилання ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» у апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року в справі № 755/7704/15-ц, від 27 травня 2019 року в справі № 910/20107/17 про те, що суд першої інстанції не виконав покладений на нього процесуальний обов`язок - належним чином дослідити поданий позивачем доказ (розрахунок заборгованості), перевірити його достовірність, оцінити у сукупності з іншими доказами у справі, а в разі незгоди з таким розрахунком - обґрунтувати свою позицію з наведенням власного альтернативного розрахунку. Натомість, як вбачається з мотивувальної частини рішення, суд першої інстанції, дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості та не погодившись з ним, обґрунтував свою позицію з наведенням власного альтернативного розрахунку, тобто суд діяв саме у відповідності до вказівок Верховного Суду. Правильність цього розрахунку позивачем не спростована. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 вересня 2025 року в частині відмови в позові залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.