Постанова Волинський апеляційний суд № 167/244/25

Справа № 167/244/25 Головуючий у 1 інстанції: Требик В. Б. Провадження № 22-ц/802/1134/25 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 жовтня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів Матвійчук Л. В., Федонюк С.Ю. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 06 серпня 2025 року в складі судді Требик В. Б., В С Т А Н О В И В : В березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-понг» (надалі - ТОВ «ФК «Пінг-понг») звернулася до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 03.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 19223008, за умовами якого відповідач отримав у борг грошові кошти в розмірі 12000 грн., які зобов`язався повернути та сплатити проценти за користування ними. ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за цим договором виконало, надало відповідачу кредит в обумовленому розмірі. У порушення умов договору ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконав, кредит не повернув, проценти не сплатив. На підставі договору про відступлення прав вимог від 29 липня 2021 року № 05Т право вимоги за вказаним договором про споживчий кредит перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі ТОВ «Діджи Фінанс»), а на підставі договору факторингу від 24 січня 2022 року № 1/15 таке право перейшло до позивача. На момент переходу права грошової вимоги до ТОВ «ФК «Пінг-понг» заборгованість відповідача склала 36036 грн., з яких: з яких: 12000 грн. тіло кредиту; 18036 грн. проценти; 6000 грн. пеня. З огляду на викладене, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 36036 грн. 01.07.2025 ТОВ «ФК «Пінг-понг», відповідно до наказу №70 к від 01.07.2025, змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (надалі - ТОВ «ФК «Солвентіс»). Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 06 серпня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач надав до суду всі наявні в нього докази в спосіб та формі, що відповідають вимогам чинного законодавства України, зокрема електронний примірник оригіналу електронного кредитного договору з додатками до нього, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан». Відсутність електронних доказів генерації одноразового ідентифікатора за кредитним договором не може бути підставою для відмови у позовних вимогах, оскільки відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі та не ставить під сумнів достовірність електронного доказу. Позивач при зверненні до суду із означеним позовом був позбавлений можливості надати одноразовий ідентифікатор, оскільки такий ідентифікатор міститься в особистому кабінеті позичальника на офіційному сайті первісного кредитора, і може бути наданий виключно Відповідачем чи/або первісним кредитором ТОВ «Мілоан». До апеляційної скарги позивач долучив: - довідку по заяві на кредит; - лог застосування коду підписання кредитного договору № 1922308, укладеного у формі електронного правочину 03.01.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 ; - скрін смс для підпису кредитного договору № 1922308, укладеного у формі електронного правочину 03.01.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 ; - сторінка паспорту з реєстрацією; - фото позичальника з паспортом завантажене до особистого кабінету. Також вказує, що наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 13322018 від 03.01.2020 є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу на умовах визначених договором про споживчий кредит № 1922308 від 03.01.2020. Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що надані позивачем відомості містять процедуру верифікації позичальника за телефоном шляхом верифікаційного дзвінка, однак з них не прослідковується направлення відповідачу даних в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності для підписання заяви одноразовим ідентифікатором. Апелянтом також не надано доказів того що відповідач використав одноразовий ідентифікатор та підписав кредитний договір, докази того що ідентифікатор направлявся на номер відповідача також не надано. З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що відповідач мав намір укласти кредит, оскільки повідомив первісному кредитору свої персональні лані, надіслав фото з паспортом, але договір укладено не було, оскільки докази його підписання та видачі кредитних коштів відсутні. Надані позивачем довідки не є належними та допустимими доказами оскільки не містять реквізитів отримувача,зокрема його рахунку. Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову в даній справі (36036 грн.) менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою ухвалення постанови у даній справі є 13.10.2025, тобто дата складення повного судового рішення. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін з таких підстав. За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію». В статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. За змістом ч.13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК). Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. На підтвердження укладання кредитного договору №1922308 від 03.01.2020 позивачем надано електронні докази в паперовій формі, зокрема: копію кредитної лінії №1922308 від 03.01.2020, копію анкети-заяви на кредит №1922308 від 30.12.2019, копію платіжного доручення 13322018 від 03.01.2020. Проте як вбачається з кредитного договору №1922308 від 03.01.2020, в розділі «Реквізити сторін» відсутні дані в вигляді алфавітно-цифрової послідовності, тобто відсутні відомості про підписання відповідачем одноразовим ідентифікатором. З огляду на викладене позивачем не надано суду доказів того, що на виконання вимог ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор і він його використовував. Крім того, надаючи оцінку поданим позивачем доказам, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що платіжне доручення від 03 січня 2020 року № 13322018 платник ТОВ «Мілоан» через ТОВ «ФК «Елаєнс» перерахував ОСОБА_1 на банківську картку «MASTERCARD» № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 12 000 грн. із зазначенням платежу: «кредитні кошти від ТОВ «Мілоан» згідно договору №1922308», не є належними доказами, які підтверджують здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів, оскільки матеріали справи не містять належних та беззаперечних доказів, що номер банківської карти, який вказаний як номер картки відповідача, належить саме ОСОБА_1 . Необхідно зазначити, що номер банківської картки, який, як стверджує позивач, повідомлений відповідачем ОСОБА_1 для перерахування коштів , не зазначено в кредитному договорі, який долучений до позовної заяви. В решті документів про надання фінансового кредиту, також не вказано особу користувача картки НОМЕР_1 . Відтак, з огляду на докази наявні в матеріалах справи, суд позбавлений можливості індетифікувати належність зазначеної банківської картки відповідачу, оскільки повної інформації щодо банківської картки не надано. Заперечував факт отримання кредитних коштів і сам відповідач, посилаючись на відсутність будь яких належних доказів надання йому кредитних коштів. Щодо наданих позивачем до апеляційної скарги доказів, у вигляді довідки по заяві на кредит; логу застосування коду підписання кредитного договору № 1922308, укладеного у формі електронного правочину 03.01.2020 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 ; скріна смс для підпису кредитного договору № 1922308, укладеного у формі електронного правочину 03.01.2020 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 ; копії сторінки паспорту з реєстрацією; фото позичальника з паспортом завантажене до особистого кабінету, то такі докази апеляційним судом не приймаються до уваги з огляду на наступне. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина перша статті 83 ЦПК України). Відповідно до частини восьмої статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Колегія суддів звертає увагу, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача). Однак, про наявність таких об`єктивних обставин позивач суду не повідомляв. Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Доводи позивача про відсутність можливості подати відповідні докази в суд першої інстанції, оскільки такі наявні тільки в первинного кредитора чи/або відповідача, апеляційний суд відхиляє, позивач звертаючись до суду з даним позовом, повинен був отримати від первинного кредитору документи, які підтверджують перерахування на належний відповідачу рахунок чи видачу йому коштів за вищевказаним кредитним договором, а також розмір заборгованості за ним. Позивач ТОВ «ФК «Солвентіс» у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, однак не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування. За таких обставин, враховуючи недоведеність належними та допустимими доказами обставин, на які ТОВ «ФК «Солвентіс» посилався як на підставу своїх вимог, зокрема, недоведеність укладення кредитного договору, на підставі статтей 12, 81, 263 ЦПК України, за змістом яких рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і має бути ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування немає. Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат по сплаті судового збору відсутні. Керуючись статтями 268, 367, 368, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд ухвалив: Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» залишити без задоволення. Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 06 серпня 2025 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді: