Постанова 4803 № 199/7015/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9456/25 Справа № 199/7015/25 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О. Б. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2025 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Петешенкової М.Ю., Свистунової О.В. при секретарі Пікос А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 30 липня 2025 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, про встановлення факту, що має юридичне значення, - В С Т А Н О В И Л А : У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Заява мотивована тим, що заявник є громадянином Держави Ізраїль, утім, має місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором оренди. Бабуся заявника ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Новоселиці (нині Чернівецька область) у подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . У 1928-1930 роках ОСОБА_3 закінчила другий та третій курс Педагогічних курсів для вчителів загальних шкіл з Івриту в м. Чернівцях та у вересні 1930 року була атестована для роботи вчителем до загальної школи з Івриту. Після збільшення антисемітичних настроїв ОСОБА_3 переїхала до Палестини у селище Нес-Ціона (нині держава Ізраїль). 24 жовтня 1934 року ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_6 , який був зареєстрований в Канцелярії Равінату м. Рамат-Ган. Згідно зі свідоцтвом про шлюб батько та мати нареченої ОСОБА_7 та ОСОБА_8 проживали в м. Чернівці. ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народилася донька ОСОБА_9 . ІНФОРМАЦІЯ_3 бабуся заявника ОСОБА_10 померла в м. Нес-Ціона. Через свого представника заявник звернувся до Державного архіву Чернівецької області для підтвердження факту народження бабусі та отримання копії актового запису про її народження, утім, отримав лист від 26 квітня 2024 року за вих. № 08-ІІ/1230, до якого було додано архівну довідку від 26 квітня 2024 року за № 376 в якій заначено : «У документах архівного фонду «Книги актів цивільного стану (метричні книги) нинішньої Чернівецької області», в книзі реєстрації актів про народження громадян іудейського віровизнання по м. Новоселиця та Новоселицькому району, Чернівецької області за 1911-1914 роки відомостей про народження ОСОБА_11 не виявлено.». 08 червня 2024 заявник через свого представника звернувся до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Чернівецькій області Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо надання інформації чи міститься в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян інформація про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце народження: м. Новоселиця, Чернівецької області. Згідно листа Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції від 17 червня 2024 року за вих. № 09.7-13/598, метричні книги про народження по місту Новоселиця, Новоселицького району (нині - Чернівецький район), Чернівецької області передано на державне зберігання до Державного архіву Чернівецької області (акт №б/ н від 30 жовтня 2007 року). У зв`язку з вищевикладеним, заявник просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт народження бабусі заявника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у м. Новоселиці (нині Чернівецька область), у подружжя Фейте Фельдман - єврейка та Ашера Векслера єврей. Встановлення даного факту має для заявника юридичне значення, оскільки від цього залежить його право на набуття громадянства Румунії. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 30 липня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що причини та підстави звернення заявника до суду, вказані у його заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, а також докази надані ним, не дають достатніх підстав для задоволення його заяви, оскільки можуть створити умови для реалізації ним певних особистих немайнових прав в іншій державі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та задовольнити заяву в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження заявник ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Тель-Авів, його батьками є: батько - ОСОБА_12 , мати ОСОБА_13 . Прізвище батька матері - ОСОБА_14 (а.с.38). Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_15 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Петах-Тіква, її батьками є: батько ОСОБА_16 , мати ОСОБА_17 . Прізвище діда з боку матері - ОСОБА_18 (а.с.35). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла в м. Нес-Ціона, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.52-53). Згідно витягу з реєстрів обліку населення країною народження ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є Румунія (а.с.63). Відповідно до відповіді від 26 квітня 2024 року за вих. № 08-ІІ/1230, наданої Державним архівом Чернівецької області на запит адвоката Дарчук Д.В., разом з архівною довідкою від 26 квітня 2024 року за вих.№376, вбачається, що у документах архівного фонду «Книги актів цивільного стану (метричні книги) нинішньої Чернівецької області», в книзі реєстрації актів про народження громадян іудейського віровизнання по м. Новоселиця та Новоселицькому району, Чернівецької області за 1911-1914 роки відомостей про народження ОСОБА_11 не виявлено (а.с.13,14). Згідно листа Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції від 17 червня 2024 року за вих. № 09.7-13/598, метричні книги про народження по місту Новоселиця, Новоселицького району (нині - Чернівецький район), Чернівецької області передано на державне зберігання до Державного архіву Чернівецької області (акт №б/ н від 30 жовтня 2007 року). Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що причини та підстави звернення заявника до суду, вказані у його заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, а також докази надані ним, не дають достатніх підстав для задоволення його заяви, оскільки можуть створити умови для реалізації ним певних особистих немайнових прав в іншій державі. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є верховенство права (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з п. 5 ч. 2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Частиною першою статті 315 ЦПК України регламентовано розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Це можуть бути справи про встановлення фактів родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Наведений у ЦПК перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. За наявності зазначених умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення. Вказаною постановою також встановлено, що суд може встановлювати факти, які й за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника і рішення суду необхідне заявникові для застосування у відносинах з громадянами інших держав (наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину у особи, яка законодавством України не віднесена до кола спадкоємців за законом). Відповідно до частини першої статті 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Відповідно до приписів статті 496 ЦПК України іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. За таких обставин питання підсудності заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, у вказаному випадку вирішується з урахуванням вимог глави 2 розділу І ЦПК України, статті 497 ЦПК України, згідно з якою підсудність цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави. Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що під час провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених статтею 76 цього Закону (стаття 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Як вбачається з пункту 7 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України. Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). За таких обставин чинне законодавство не пов`язує право звернення фізичної особи, в тому числі іноземця, із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, саме із реєстрацією місця проживання, така заява може бути подана за місцем фактичного проживання. Відповідно до статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що суди можуть встановлювати факти реєстрації усиновлення (удочеріння), шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті, якщо в органах реєстрації актів громадянського стану не зберігся відповідний запис чи відмовлено у його відновленні або ж він може бути відновлений лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації акту громадянського стану. У постанові Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №510/1475/19 з подібними фактичними обставинами і спірними правовідносинами: заявник просив встановити факт його народження в м.Рені, Ізмаїльський жудець, Бессарабія, Королівство Румунія, що необхідно йому для отримання громадянства Румунії, викладений такий висновок: «За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення заяви щодо встановлення факту народження особи в певний час є передчасними, оскільки реєстрація народження особи здійснюється компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану в спеціальному порядку, так само, як і поновлення втрачених актових записів. Проте за обставинами справи, заявник не звертався у позасудовому порядку до відповідних органів реєстрації із заявою про поновлення актового запису про народження його батька. Процесуальний закон передбачає можливість встановлення факту народження особи у певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 липня 2020 року у справі №510/1442/19 (провадження № 61-8119св20).» Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства. Іноземці із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Відповідно до пункту 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України і виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006 зі змінами (далі Порядок), у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду. Доводи апеляційної скарги про те, що заявник не підпадає під перелік осіб, які мають право на подання заяви про поновлення актового запису цивільного стану, встановлений статтею 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Суд проігнорував цей факт і формально підійшов до вивчення питання, що призвело до ухвалення незаконного рішення. По суті, суд встановив незаконну вимогу для заявника щодо необхідності звернення до ДРАЦС із заявою, на подання якої він не має права, колегія суддів не може прийняти до уваги чинне законодавство передбачає можливість встановлення факту народження особи у певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказів звернення до органів ДРАЦС заявником ані в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції надано не було. Вірно встановивши, що юридичний факт, який просить встановити заявник (місце народження його бабусі), ймовірно мав місце на території іноземної держави і ця подія не мала місця на території України, тобто наслідком задоволення заяви ОСОБА_1 є рішення національного суду (України), яке створить умови для реалізації ним певних особистих немайнових прав в іншій державі, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, з вказаним висновком погоджується й апеляційний суд. Доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні заяви. Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 30 липня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 23 грудня 2025 року. Повний текст судового рішення складено 24 грудня 2025 року. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді М.Ю. Петешенкова О.В. Свистунова