Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/2529/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/11498/25 Справа № 182/2529/25 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2025 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів,- В С Т А Н О В И Л А: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У квітні 2025 позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_2 з 2005 року по 2013 рік перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Від даного шлюбу у них народилось двоє синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюбні стосунки між сторонами припинено, шлюб офіційно розірвано. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.04.2015 року з відповідача на користь позивачки було стягнуто аліменти на утримання синів в розмірі 1/3 частини від усіх видів його доходів щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного вік, починаючи з 05.03.2015 року і до досягнення дітьми повноліття. ІНФОРМАЦІЯ_3 старший син ОСОБА_4 досяг повноліття, у зв`язку з чим зменшено розмір загальних аліментів з 1/4 на 1/6 частину. Крім того, 19.10.2023 року рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з відповідача було стягнуто аліменти на період навчання повнолітнього сина ОСОБА_5 . Згідно довідки Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, ОСОБА_4 закінчив навчання 14.03.2025 року, а отже стягнення аліментів за цим виконавчим листом припинилось. З цих підстав, з урахуванням обставин, що менша дитина не досягла повноліття, позивач просив суд збільшити аліменти на утримання сина ОСОБА_6 до 1/4 частини від усіх видів доходів відповідача, починаючи з моменту звернення до суду і до повноліття дитини. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів задоволено. Збільшено розмір аліментів, визначений рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.04.2015 року у справ №182/1407/15-ц (провадження №2/0182/1572/15), та стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з моменту набуття рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Виконавчий лист, виданий 15.04.2015 року Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області у цивільній справі № 182/1407/15-ц (провадження №2/0182/1572/15) - відкликано після набрання чинності даним рішенням суду. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.) на користь держави. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для задоволення позову. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Фактичні обставини справи, встановлені судом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в шлюбі з 05.03.2005 року. Від даного шлюбу у них народилось двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10). Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11.10.2013 року шлюб між подружжям розірвано (а.с.4). Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.04.2015 року у справі №182/1407/15-ц, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини від усіх видів його доходів щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.03.2015 року і до повноліття дітей (а.с.8). ІНФОРМАЦІЯ_3 старший син ОСОБА_4 досяг повноліття, тому розмір аліментів за виконавчим провадженням зменшився, і становить 1/6 частину з усіх видів заробітку (доходів) відповідача, оскільки аліменти стягуються з вирахуванням тієї рівної частки, що припала на дитину, яка досягла повноліття. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19.10.2023 року по справі №182/3258/23, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання повнолітньої дитини - ОСОБА_4 у розмірі 1/6 частини від усіх видів його доходів щомісячно на період навчання сина, починаючи з 21.07.2023 року і до закінчення навчання - 31.07.2026 року (а.с.11). Згідно довідки Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ за № 628 від 01.04.2025 року, ОСОБА_4 закінчив навчання 14.03.2025 року (наказ про відрахування від 14.03.2025 року № 187 ос) (а.с.12). У зв`язку з припиненням навчання ОСОБА_4 , стягнення аліментів з відповідача за виконавчим листом №182/3258/23 також припинилось з 28.03.2025 року, що підтверджується довідкою Нікопольського відділу ДВС (а.с.55). Мотиви, якими керується апеляційний суд Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 51 Конституції України та ст.180 Сімейного кодексу України (далі СК України) передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частин 1,2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов`язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов`язок матері і батька. Виплата аліментів на дитину є виключним правом дитини та обов`язком батьків до її повноліття, затвердженим законодавством України. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України. Згідно ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Відповідну позицію викладено в рішенні Вищого Спеціалізованого Суду України від 22.02.2017 року у справі №756/14962/15. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, що відповідає положенням ч.5 ст.183 СК України. Частиною 1 ст. 192 СК України визначено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Враховуючи зміст ст.ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Такий висновок викладено у Постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13. Таким чином, виходячи з наведеного положення закону, при вирішення вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров`я, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів. Згідно ч.1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 у відповідача від іншого шлюбу народилась донька ОСОБА_7 (а.с.42). Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2020 року у справі №565/2071/19, зміна сімейного стану, а саме народження іншої дитини, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №715/2073/20, де зазначено, що окремо факт народження ще однієї дитини не змінює сімейний стан та сам по собі не свідчить про погіршення матеріального стану. До того ж батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою. Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 28.05.2021 року у справі №715/2073/20. Доходи ОСОБА_1 , дійсно за 2024-2025 звітні роки зменшились в порівнянні з 2022-2023 звітними роками (а.с.47-48), що спричинило погіршення його матеріального стану. Разом з тим, з березня 2025 року припинилось стягнення аліментів на період навчання його повнолітнього сина - ОСОБА_4 , що, навпаки, свідчить про покращення його матеріального становища. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 681/15/12 навіть при погіршенні матеріального стану платника аліментів у випадку, якщо аліменти стягуються у частці від його доходу, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів, оскільки зважаючи на те, що його доходи зменшилися, частина доходу, з якої відраховуються розмір аліментів, що підлягають сплаті на утримання дитини, також зменшиться. Інших доказів, які б свідчили про погіршення матеріального стану відповідача, погіршення його здоров`я, наявність інших аліментних зобов`язань або перебування на його утримання непрацездатних батьків, ним не надано. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, врахувавши обставини справи, та те , що відповідач є працездатним, має декілька дохід, не має інших аліментних зобов`язань, дійшов до вірного висновку, що існують правові підстави для задоволення позову в частині збільшення розміру аліментів з 1/6 до 1/4 частини. Доводи позивача в апеляційній скарзі щодо незгоди із висновками суду першої інстанції, які, на його думку, не відповідають дійсним обставинам справи, колегія суддів відхиляє, оскільки такі жодним чином не спростовують правильних висновків суду. Доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин та дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відсутні. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства. Повний текст постанови складено 24 грудня 2025 року. Головуючий: Судді: