Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/25705/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/25705/21 Суддя (судді) першої інстанції: Бжассо Н.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національного університету оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного університету оборони України, у якому просить суд: - визнати протиправними дії Національного університету оборони України імені Івана Черняховського щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2017 року; - зобов`язати Національний університет оборони України імені Івана Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2017 року. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у період з 28.08.2015 року по 02.04.2017 проходив службу у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського. При цьому, під час проходження служби у період з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2017 року, відповідач не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення. Вищевказану бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2017 року, позивач вважає протиправною, що стало підставою для звернення до суду з позовною заявою для захисту своїх прав. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, Національний університет оборони України звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачу відповідно до Постанови № 1013 з січня 2016 року підняте грошове забезпечення. Вимога позивача про зобов`язання відповідача при розрахунку індексації за період з 28.08.2015 по 02.04.2017 застосувати січень 2008 року як базовий - безпідставна, оскільки до 15.12.2015 діяв інший механізм визначення та обрахунку індексації. Апелянт вважає, що розрахунок індексації грошового забезпечення, зокрема визначення базового місяця, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення. В обґрунтування доводів скарги апелянт зазначає, що під час прийняття рішення, судом першої інстанції не було враховано те, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Національному університеті оборони України на посаді слухача. Відповідно до частини першої розділу XXV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - порядок № 260) особам офіцерського, рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що займають посади слухачів, ад`юнктів і докторантів, курсантів вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та науково-дослідних установ, за період навчання виплачується грошове забезпечення, яке вони отримували за займаними посадами перед зарахуванням на навчання. Також апелянт наголошує, що позивачем пропущено строку звернення до суду. З цих та інших підстав, на думку апелянта, рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2025 та від 30.09.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду перш Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків. Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського та перебував на посаді слухача оперативного забезпечення та логістики університету. Позивач був зарахований до списків Національнго університету оборони України імені Івана Черняховського та на всі види забезпечення з 28.08.2015 року, що підтверджується витягом з наказу начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) № 185 від 28.08.2015 року. Згідно з витягом із наказу начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) від 02.04.2017 № 69, з 02.04.2017 позивача виключено зі списків особового складу університету та з усіх видів забезпечення. Позивач 18.06.2021 звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2017 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року. Листом від 12.07.2021 року за № 182/3468 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача з посиланням на відсутність правових підстав. Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, враховуючи наявність в апеляційній скарзі відповідача доводів щодо пропуску позивачем строку на звернення до адміністративного суду із позовом, колегія суддів дійшла висновку про необхідність першочергово здійснити перевірку останніх для вирішення питання про наявність або відсутність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду. Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, суд наголошує, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. До 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21. З огляду на зазначені обставини, колегія суддів доходить висновку, що посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом є безпідставними та не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції. Щодо суті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне. Переглядаючи рішення суду першої інстанції від 17 липня 2025 року, колегія суддів виходить з того, що спірні правовідносини, які склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Бюджетним кодексом України, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», який визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України. В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Нормами статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Визначення індексації наведено у частині першій статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.2011 (далі - Закон № 1282-ХІІ), відповідно до якої індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення). Згідно з частиною першою статті 4 цього Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону №1282-ХІІ грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Частинами другою, шостою статті 5 Закону №1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 1 якого, він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Згідно п. 1-1 Порядку №1078 (у редакції від 15.09.2015 року) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Згідно п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення). Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру. Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і нараховується у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади. Будь-яких застережень чи виключних випадків, за яких індексація доходу не проводиться, законодавство, що регулює спірні правовідносини, не містить. У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати, як складова належної працівникові заробітної плати, спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Суд вважає, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення є безпідставними, оскільки право позивача на нарахування та отримання індексації грошового забезпечення гарантується законом. В той же час, відповідно до абз.1, 2 пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. На момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294 (далі - Постанова № 1294), якою було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців. Відповідно до пункту 13 Постанови №1294 вона набрала чинності з 01.01.2008. Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018. Відтак, саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 02.04.2017, оскільки наступне підвищення розміру грошового забезпечення позивача за рішенням Уряду відбулось з 01.03.2018 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, за результатом чого з 01.03.2018 базовим місяцем для розрахунку індексації став березень 2018 року. Наведене свідчить про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2017 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року. Також, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що відповідач, здійснюючи нарахування індексації, не має дискреційних повноважень щодо визначення базового місяця індексації, оскільки не вправі обирати його на власний розсуд, а має діяти у чітко визначених межах закону. Щодо доводів апелянта про те, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Національному університеті оборони України на посаді слухача, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини першої розділу XXV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - порядок № 260) особам офіцерського, рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що займають посади слухачів, ад`юнктів і докторантів, курсантів вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та науково-дослідних установ, за період навчання виплачується грошове забезпечення, яке вони отримували за займаними посадами перед зарахуванням на навчання. Той факт, що позивачу не нараховувалась індексація за попереднім місцем проходження військової служби, не свідчить про правомірність дій відповідача в частині не нарахування позивачу індексації у спірному періоді під час його навчання в Університеті. Доводи, наведені у апеляційній скарзі відповідача, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а тому рішення суду першої інстанції у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм права. Згідно пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Національного університету оборони України - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі №640/25705/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина Судді І.О.Грибан О.В.Карпушова