Постанова Чернівецький апеляційний суд № 726/2595/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 грудня 2025 року м. Чернівці справа № 726/2595/25 провадження № 22-ц/822/1108/25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Одинака О. О. суддів: Кулянди М. І., Височанської Н. К. учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» відповідач ОСОБА_1 розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», в інтересах якого діє Сердійчук Ярослава Ярославівна, на заочне рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 23 жовтня 2025 року головуючий в суді першої інстанції суддя Байцар Л. В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2025 року ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 . Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про споживчий кредит від 28 червня 2024 року № 15036234 у сумі 21 690 гривень, з яких 4 500 гривень заборгованість за кредитом, 17 190 гривень заборгованість по процентах за користування кредитом. Позов обґрунтований тим, що 28 червня 2024 року між ТОВ «ЕКО ФІН» (кредитодавцем) та ОСОБА_1 (позичальником) за допомогою веб-сайту кредитодавця укладено договір про споживчий кредит № 15036234. Вказаний договір відповідно до положень статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» укладено письмовій формі у вигляді електронного документа створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов укладеного між сторонами договору ТОВ «ЕКО ФІН» зобов`язалося надати відповідачу грошові кошти у сумі 4 500 гривень, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором. Вказує, що первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у вказаному розмірі, що підтверджується доданими до позовної заяви доказами. 08 липня 2025 року між ТОВ «ЕКО ФІН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 08-07/25, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а кредитор набув у повному обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, в тому числі ОСОБА_1 . Отже, до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит № 15036234. Відповідач порушив умови кредитного договору, не погасив кредит та не сплатив проценти за користування кредитом, у зв`язку з чим станом на дату звернення із цим позовом за ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 21 690 гривень, з яких 4 500 гривень заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 16 920 гривень заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 270 гривень заборгованість за процентами з моменту відступлення права вимоги по дату складення розрахунку. Короткий зміст рішення суду інстанції Заочним рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 23 жовтня 2025 року позов ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за договором про споживчий кредит від 28 червня 2024 року № 15036234 в сумі 6 000 гривень, що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4 500 гривень, заборгованості за процентами 1 500 гривень. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат, понесених на сплату судового збору та витрат на правничу допомогу. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», кредитний договір в установленому законом порядку відповідач ОСОБА_1 не оспорював та не визнавав недійсним. Враховуючи те, що факт отримання кредитних коштів ОСОБА_1 не спростований, а тому позов в частині стягнення заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту у розмірі 4 500 гривень підлягає задоволенню. В свою чергу надаючи оцінку заявленій до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентах за користування кредитом, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами погоджено розмір процентів та порядок їх нарахування та відповідно до розрахунку заборгованості він складає 16 920 гривень та заборгованість за процентами з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку 270 гривень. За висновком суду вказаний розмір процентів за користування кредитом є явно завищеним по відношенню до суми наданого відповідачу кредиту (4 500 гривень), і не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. З урахуванням наведеного суд прийшов до висновку, що обґрунтованим є нарахування процентів за користування кредитом відповідно до розміру облікової ставки НБУ у межах строку дії кредитного договору та їх зменшення до 1 500 гривень. Враховуючи пропорційність задоволених позовних вимог (позов ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» задоволено на 27,66 %), суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача судового збору у розмірі 669 гривень 93 копійки. Вирішуючи питання розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи суд прийшов до висновку, що заявлені до відшкодування позивачем витрати на правничу допомогу у сумі 13 000 гривень є неспівмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, а тому підлягають зменшенню до 1 000 гривень. Короткий зміст вимог апеляційних скарг В апеляційній скарзі ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» просить заочне рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 23 жовтня 2025 року в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю. Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначаючи про надмірність нарахованих процентів, суд першої інстанції безпідставно послався на пункт 6 статті 3, частини третьої статті 509 та статті 627 Цивільного кодексу України, якими закріплено засади добросовісності, розумності та справедливості у договірних правовідносинах, а також на пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Вказує, що нормами ЦК України передбачено, що кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Отже, проценти та компенсація це різні за своєю природою правові категорії: проценти це первісний обов`язок позичальника, елемент ціни кредиту, який підлягає сплаті навіть за умови належного виконання зобов`язань; компенсація (неустойка) настає виключно у разі порушення договору та є заходом відповідальності. Тому проценти не можуть бути віднесені до компенсації в розумінні пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки дана норма стосується вимог про нарахування пені, яку позивач не нараховував. Зазначає, що відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, який згідно вказаної норми не може перевищувати 1%. Саме така процентна ставка передбачена умовами кредитного договору від 28 червня 2024 року № 15036234, а саме пунктами 2.6. та 2.7. Розрахунок нарахованих процентів за наступною формулою: 4 500 гривень (заборгованість за кредитом) х 1% (процентна ставка встановлена кредитним договором) х 382 (кількість днів користування кредитними коштами) = 17 190 гривень. Процентна ставка відповідає законодавчому обмеженню, встановленому Законом України «Про споживче кредитування». Жодних вимог законодавства щодо розміру процентів позивач не порушував, а отже висновки суду про «надмірність процентів» є безпідставними. Щодо висновків суду про необізнаність відповідача акцентує увагу на тому, що підписавши кредитний договір, останній погодився з усіма його умовами, зокрема, й щодо сплати процентів, розмір яких визначено за спільною згодою сторін, що відповідає принципу свободи договору та умовам Закону України «Про споживче кредитування». Отже, висновок суду про те, що кредитодавець спонукав відповідача укласти кредитний договір на вкрай не вигідних для нього умовах не відповідає дійсності. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не подавав.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 28 червня 2024 року між ТОВ «ЕКО ФІН» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту кредитодавця укладено договір про споживчий кредит № 15036234, підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором YTk2ZWY4 (а. с. 21-32). Відповідно до умов вказаного договору відповідач отримав кредит в сумі 4 500 гривень строком на 730 днів, дата погашення кредиту 27 червня 2026 року (пункти 2.2, 2.3 договору). Згідно з підпунктом 2.6, 2.7 договору процентна ставка становить 1% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в пункті 2.3 договору. 28 червня 2024 року ТОВ «ЕКО ФІН» через платіжну систему «Platon» здійснено перерахування кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору № 15036234 у сумі 4 500 гривень на картку НОМЕР_1 , номер транзакції НОМЕР_2 (а. с. 19). 08 липня 2025 року між ТОВ «ЕКО ФІН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 08-07/25, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а кредитор набув у повному обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, в тому числі ОСОБА_1 (а. с. 41-45). Відповідно до реєстру боржників від 08 липня 2025 року (додаток № 3 до договору № 08-07/25) ТОВ «ЕКО ФІН» як первісний кредитор відступило ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» як новому кредитору право вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит від 28 червня 2024 року № 15036234 на зальну суму 21 420 гривень, з яких 4 500 гривень заборгованість за кредитом, 16 920 гривень заборгованість по процентах за користування кредитом. 15 липня 2025 року ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень за договором № 15036234 (а. с. 17-18). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки ОСОБА_1 правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не скористалася, а апеляційна скарга ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» не містить доводів та вимог стосовно законності та обґрунтованості рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованості за договором про споживчий кредит від 28 червня 2024 року № 15036234 в розмірі 6 000 гривень, з яких 4 500 гривень заборгованість за кредитом, 1 500 гривень заборгованість по процентах за користування кредитом, рішення у відповідній частині апеляційним судом не переглядається. Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в частині, що переглядається, не відповідає зазначеним вище вимогам з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України). За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним. Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору. Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами. Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі Закон № 675-VIII) Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За обставин цієї справи судами першої та апеляційної інстанції встановлено що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладено між ними договору про споживчий кредит № 15036234, про що свідчать їх підписи у договорі, зокрема зі сторони ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором YTk2ZWY4. Відповідно до умов вказаного договору відповідач отримав кредит в сумі 4 500 гривень строком на 730 днів, дата погашення кредиту 27 червня 2026 року (пункти 2.2, 2.3 договору). Отже, підписавши договір про споживчий кредит № 15036234, ОСОБА_1 погодився на укладення такого договору на визначених і погоджених сторонами умовах. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) на підставі змістовного аналізу частини першої статті 1054 ЦК України прийшла до висновку, що за правилом наведеної норми позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому. Поняття «користування кредитом» є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно). Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу. Отже, «користування кредитом» це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Конституційний суд України у рішенні від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022 у справі за конституційною скаргою АТ «Державний ощадний банк України» щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису першого речення частини першої статті 1050 ЦК України дійшов наступних висновків: Цивільне законодавство ґрунтується, зокрема, на засадах свободи договору; справедливості, добросовісності та розумності (пункти 3, 6 статті 3 Кодексу). Унормовуючи питання співіснування актів цивільного законодавства і договору, Кодекс з-поміж іншого визначає, що сторони в договорі можуть відступити від приписів актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від приписів актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6). Одним із загальновизнаних принципів міжнародного права є pacta sunt servanda (договорів слід додержувати). Цей принцип входить і до системи цивільного права, зокрема він міститься в тих статтях Кодексу, які встановлюють, що зобов`язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено (частина перша статті 526); договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629). Питання укладання кредитного договору, його істотних умов, форми, процентів за кредитним договором тощо визначено, зокрема, приписами статей 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1 Кодексу. За кредитним договором у позичальника виникає зобов`язання повернути кредит та сплатити проценти за користування грошовими коштами. Цьому зобов`язанню позичальника відповідає право кредитодавця вимагати повернення кредиту та сплати процентів. З огляду на приписи частини другої статті 1056-1 Кодексу в кредитному договорі як істотні умови мають бути визначені розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок сплати процентів. За умовами укладеного між сторонами кредитного договору сторони погодили, що проценти за користування кредитом протягом дисконтного (пільгового) періоду нараховуються за дисконтною (пільговою) процентною ставкою в розмірі 365 % відсотків річних (денна процентна ставка 1% за один день) від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом дисконтного (пільгового) періоду (пункт 2.6 договору). Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду нараховуються за базовою (стандартною) процентною ставкою в розмірі 365% відсотків річних (денна процентна ставка 1% за один день) (пункт 2.7 договору). Колегія суддів надаючи оцінку встановленому в договорі розміру процентної ставки виходить із наступного. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%». Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Враховуючи, що кредитний договір № 15036234 укладено 28 червня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». Разом з цим пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5%. Отже, на підставі частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто з 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 не може перевищувати 1%. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту. В даному випадку умови договору про споживчий кредит від 28 червня 2024 року № 15036234 в частині визначення розміру процентної ставки не порушують вимоги частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». Окремо в цій частині колегія суддів звертає увагу, що законодавець із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» у такий спосіб визначив критерій за яким розмір процентної ставки, який перевищує 1% є несправедливим і порушує права споживача. За таких обставин апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що розмір процентів за користування кредитом є явно завищеним по відношенню до суми наданого відповідачу кредиту (4 500 гривень), і не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Також судом першої інстанції помилкового не враховано, що згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Так, згідно приписами частини другої статті 18 Закону України«Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено в пункті 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19). Отже, спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). У решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма. За таких обставин до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення Закону України «Про споживче кредитування», частина п`ята статті 8 якого надає кредитодавцю право на встановлення денної процентної ставки у розмірі, що не перевищує 1%. Умови договору про споживчий кредит від 28 червня 2024 року № 15036234 відповідають вимогам частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». В свою чергу, колегія суддів перевіряючи обґрунтованість пред`явлених ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 позовних вимог у частині стягнення процентів за користування кредитом виходить із наступного. 08 липня 2025 року між ТОВ «ЕКО ФІН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 08-07/25, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а кредитор набув у повному обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, в тому числі ОСОБА_1 . Відповідно до реєстру боржників від 08 липня 2025 року (додаток № 3 до договору № 08-07/25) ТОВ «ЕКО ФІН» як первісний кредитор відступило ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» як новому кредитору право вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит від 28 червня 2024 року № 15036234 на зальну суму 21 420 гривень, з яких 4 500 гривень заборгованість за кредитом, 16 920 гривень заборгованість по процентах за користування кредитом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21) погодилася із висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки спірний договір про відступлення права вимоги є договором купівлі-продажу права вимоги, то він не може одночасно бути іншим договором, зокрема договором факторингу. Так, згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до частини третьої статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Судами у справі № 910/16579/20 установлено, що згідно з умовами спірного договору первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і зобов`язується сплатити первісному кредитору грошову суму гривневий еквівалент грошової суми 2 800 000 доларів США, що визначається за офіційним курсом НБУ. Отже, оспорюваний договір за його змістом був договором купівлі-продажу права вимоги в розумінні статті 655 ЦК України. Умова цього договору про те, що первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, а також повідомлення боржника за вимогою про її відступлення свідчить про виконання договору з боку продавця права вимоги одночасно з укладенням цього договору шляхом учинення цесії (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, провадження № 14-181цс20, п. 27). Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому Тому купівля права вимоги за іншою ціною, ніж вартість майна або сума грошових коштів, яку боржник за вимогою має передати кредитору, не свідчить про укладення сторонами договору факторингу. Натомість обов`язковими ознаками договору факторингу є як надання фінансування фактором клієнту, так і повернення фінансування клієнтом фактору, причому з оплатою клієнтом цієї фінансової послуги. Відповідно до умов укладеного між ТОВ «ЕКО ФІН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» договору купівлі-продажу прав вимоги від 08 липня 2025 року № 08-07/25, сторони передбачили, що положення цього договору не передбачають фінансування первісного кредитора новим кредитором. З урахуванням наведеного, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» не набуло права здійснювати нарахування процентів за договором про споживчий кредит від 28 червня 2024 року № 15036234. В зв`язку з цим вимоги у частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитом після відступлення права вимоги у сумі 270 гривень задоволенню не підлягають. В свою чергу апеляційний суд перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок у частині нарахування процентів за користування кредитом на дату відступлення права вимоги приходить до висновку про доведеність позовних вимог ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором про споживчий кредит від 28 червня 2024 року № 15036234 у частині процентів за користування кредитом у сумі 16 920 гривень: 4 500 гривень (тіло кредиту) х 1% х 376 днів (з 28 червня 2024 року по 08 липня 2025 року) = 16 920 гривень. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, заочне рішення суду першої інстанції від 23 жовтня 2025 року в частині, яка оскаржується, ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину відповідно до змісту цієї постанови. Також слід змінити резолютивну частину заочного рішення від 23 жовтня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованості, виклавши її в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за договором про споживчий кредит від 28 червня 2024 року № 15036234 у сумі 21 690 гривень, з яких 4 500 гривень заборгованість за кредитом, 16 920 гривень заборгованість по процентах за користування кредитом». Щодо розподілу судових витрат Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання в електронній формі позовної заяви у цій справі ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 2 422 гривні 40 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією від 31 липня 2025 року (а. с. 97). Також позивачем за подання в електронній формі апеляційної скарги у цій справі у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 3 633 гривні 60 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією від 12 листопада 2025 року. Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови позов ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 задоволено частково на 98,75%. З урахуванням вищевикладеного, за наслідками перегляду справи у суді апеляційної інстанції з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору у сумі 5 980 гривень 30 копійок (2 422,40 + 3 633,60) х 98,75%). Також вирішуючи питання розподілу судових витрат на правничу допомогу за наслідками розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявлені до відшкодування ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» витрати на правничу допомогу у сумі 13 000 гривень є неспівмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, а тому підлягають зменшенню до 1 000 гривень. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони. Апеляційна скарга ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» не містить доводів та заперечень щодо незаконності рішення суду першої інстанції в частині зменшення понесених товариством витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції з 13 000 гривень до 1 000 гривень, які за наслідками розгляду справи підлягають розподілу між сторонами. Разом з цим відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням наведеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» пропорційно до задоволених позовних вимог також підлягають стягненню 987 гривень 50 копійок в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд Ухвалив: Апеляційну скаргу ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» задовольнити частково. Змінити мотивувальну частину заочного рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 23 жовтня 2025 року відповідно до змісту цієї постанови. Змінити резолютивну частину заочного рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 23 жовтня 2025 року, виклавши її в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за договором про споживчий кредит від 28 червня 2024 року № 15036234 у сумі 21 420 гривень (двадцять одна тисяча чотириста двадцять) гривень, з яких 4 500 гривень заборгованість за кредитом, 16 920 гривень заборгованість по процентах за користування кредитом». Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» судові витрати зі сплати судового збору у сумі 5 980 (п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят) гривень 30 (тридцять) копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» 987 (дев`ятсот вісімдесят сім) гривень 50 (п`ятдесят) копійок в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 16 грудня 2025 року. Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК Судді: Мирослава КУЛЯНДА Наталія ВИСОЧАНСЬКА